14 березня 2025 року м. Ужгород№ 260/6528/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гебеш С.А.
при секретарі судових засідань - Романець Е.М.
та осіб, які беруть участь у справі:
позивач - не з'явився;
представник позивача - не з'явився;
представник відповідача - Курило Т.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення,
Позивач - ОСОБА_1 в особі представника Романенка Євгена Олександровича звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, а саме:
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 14 вересня 2024 року, прийняте старшим офіцером відділу організації прикордонного контролю НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України лейтенантом ОСОБА_2 , яким відмовлено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виїзді з України з причини відсутності документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану;
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , судові витрати.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішення відповідача про відмову в перетинанні державного кордону України є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки позивач має оформлену встановленим порядком відстрочку від призову на військову службу відповідно до п.1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що підтверджується військово-обліковим документом. У позовній заяві представник позивача зазначає, що жоден із законів не містить заборони на виїзд чоловіків з країни, а встановлення такої заборони підзаконними актами суперечить Конституції. Зазначає, що оскаржуване рішення відповідача є втручанням у свободу пересування позивача, котре очевидно не було «необхідним в демократичному суспільстві» з огляду на індивідуальну ситуацію позивача, а саме через те, що обмеженням його права залишати територію України неможливо досягнути заявленої легітимної мети інтересів національної безпеки оскільки позивач, маючи відстрочку від призову на військову службу, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
04.03.2025 року відповідачем подано до Закарпатського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, як безпідставних. Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на те, що в період дії правового режиму воєнного стану перетинання державного кордону для осіб чоловічої статі віком від 18 до 60 років обмежено, позивачу згідно паспортного документу у день виникнення спірних правовідносин виповнилося 25 років, а будь-яких належних документів які би надавали право на перетин державного кордону відповідно до Правил 57 ОСОБА_1 не надав, відтак було винесено Рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, згідно п. 3 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/20/22 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадян, зокрема, передбачені статтею 33 Конституції України.
Будучи належним чином повідомленим про день, час та місце проведення судового засідання, позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, однак заявили клопотання про розгляд справи без їх участі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши представника відповідача, розглянувши подані учасниками справи документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що об 12:20 год. 14.09.2024 року до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Малий Березний» на виїзд з України прибув громадянин України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на паспортний контроль пред'явив паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 виданий 11.04.2018 року.
Разом з тим, у позовній заяві позивач вказує на те, що має оформлену відстрочку від призову на військову службу відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що підтверджується військово-обліковим документом (а.с. 14).
14.09.2025 року, старшим офіцером відділу організації прикордонного контролю лейтенантом Дмитром Лавренюком винесено рішення про відмову у перетині державного кордону України щодо ОСОБА_1 , з причини: Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022р.» громадянина України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутності підстав на право перетинання державного кордону згідно зі змінами до Правил перетинання державного кордону громадянами України затверджених постановою КМУ №57 від 27.01.1995 року, так як вище вказаний громадянин не надав на паспортний контроль належні документи, які дають право для перетину ДКУ (а.с. 13), що і стало предметом розгляду даної адміністративної справи.
Вирішуючи правомірність оскаржуваного рішення про відмову у перетині державного кордону, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Зокрема, статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Разом з тим, пунктом 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України встановлено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
З 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-ІХ, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-ІХ, Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-ІХ, Указом від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-ІХ, Указом від 6 листопада 2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року № 3429-ІХ, Указом від 5 лютого 2024 року № 49/2024, затвердженим Законом України від 6 лютого 2024 року № 3564-ІХ, Указом від 6 травня 2024 року № 271/2024, затвердженим Законом України від 8 травня 2024 року № 3684-ІХ, Указом 23 липня 2024 року № 469/2024, затвердженим Законом України від 23 липня 2024 року № 3891-ІХ), та Указом від 15 січня 2025 року №4220- IX продовжити строк дії воєнного стану в Україні.
Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 24.02.2022 у №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" військовому командуванню (зокрема, Державній прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" встановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст. 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, заходи правового режиму воєнного стану, зокрема: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Згідно із п. 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 (в редакції станом на час виникнення спірних відносин), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Крім того, правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону №1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 6 Закону №1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (ч. 4 ст. 6 Закону №1710).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому, з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
Частиною 1 ст. 14 Закону №1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Пунктами 2 та 12 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 №57 (в редакції чинній станом на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Відповідно до п.п. 2-6 зазначених Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у п.п. 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України №3543-ХІІ особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (Закон України № 3857-XII) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Згідно з частинами першою, другою статті 1 Закону України № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених таким Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Стаття 2 Закону України № 3857-XII встановлює, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну). У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій зазначеної статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Відповідно до статті 3 Закону України № 3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України № 3857-XII та інших законів України.
На виконання статті 3 Закону України № 3857-XII Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 724) затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (Правила перетинання державного кордону громадянами України), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Відповідно до пункту 2 вказаних Правил перетинання державного кордону громадянами України (громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу. У разі коли громадянин, який постійно проживає в Україні, втратив зазначені документи (паспортні документи) за межами України або якщо строк дії таких документів закінчився під час перебування громадянина за межами України, або встановлено, що вони є недійсними з інших причин, документом, що дає право на в'їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном. У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Як уже зазначалося вище, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб; військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави; у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
У контексті зазначеного суд вказує на те, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Також загальними вимогами, які ставлять до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Так, сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).
Отже, суд вказує, що відповідач не вказав, з посиланням на норми чинного законодавства, які документи, окрім поданих, повинен був подати позивач при перетині державного кордону України. У спірному випадку відсутність в оскарженому рішенні посилань на перелік документів, які позивач не подав для перетину кордону безумовно свідчить про його необґрунтованість, що, окрім цього, поставило позивача у невизначене становище, та позбавило його можливості подати необхідні, на думку державного органу, документи для перетину державного кордону України.
Зважаючи на зазначене та викладені вище мотиви суд дійшов висновку про протиправність спірного рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України від 14.09.2024 року.
У контексті встановлених обставин справи, інші аргументи учасників справи не мають вирішального впливу на висновки суду про протиправність оскарженого рішення.
На підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення НОМЕР_3 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України про відмову у перетині державного кордону України від 14.09.2024 року, яким відмовлено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у виїзді з України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 19.03.2025 року.
СуддяС.А. Гебеш