м. Вінниця
20 березня 2025 р. Справа № 120/11502/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2022-2024 роки.
Ухвалою від 03.09.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зазначив, що позивачем не надано доказів не перебування у додатковій відпустці протягом 2022-2023 років. Також вказав, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за 2024 рік виплачено позивачу в повному обсязі.
10.10.2024 позивачем подано відповідь на відзив, в якій він зазначив, що надання додаткової відпустки під час дії воєнного стану призупинено, а тому не надавалась і грошова компенсація. Також зазначив, що він не міг отримати у військовій частині НОМЕР_2 спірну грошову компенсацію, адже вона виплачується лише у разі звільнення з військової служби.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач є учасником бойових дій та проходив військову службу у військовій частини НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №125 від 01.05.2024 позивача вирішено вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. Даним наказом позивача також виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 №136 від 04.05.2023 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 07.06.2024.
У відповідності до даного наказу командира військової частини НОМЕР_1 позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки за 2024 рік.
Разом із тим, вважаючи, що відповідачем допущено бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2022-2024 роки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (надалі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У силу вимог статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з абзацом першим пункту 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-ХІІ, у редакції на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (пункт 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18.
При цьому, абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Як встановлено судом, право на додаткову відпустку, на яку позивач мав право як учасник бойових дій, виникло у позивача в особливий період, під час якого додаткові відпустки як учаснику бойових дій не надаються і позивач не реалізував право на отримання грошової компенсації такої відпустки під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 протягом 2022-2023 років.
Поряд із цим, відповідачем підтверджено нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку учаснику бойових дій за 2024 рік.
При цьому суд критично оцінює посилання представника відповідача на те, що позивач мав можливість використати додаткову відпустку як учасник бойових дій в 2022-2023 роках за попереднім місцем роботи, адже компенсація за невикористану додаткову відпустку учаснику бойових дій повинна бути виплачена саме в день звільнення військовослужбовця з військової служби, а не переведення до нового місця проходження служби.
Таким чином, оскільки при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2022-2023 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини 1ї статті 12 Закону № 3551-ХІІ, суд доходить висновку про протиправну з боку відповідача бездіяльність та для належного захисту порушених прав позивача слід покласти на відповідача обов'язок нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2023 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Поряд із цим, оскільки компенсація за невикористану відпустку учаснику бойових дій за 2024 рік позивачу виплачена в повному обсязі, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог даного позову в цій частині.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та ключовим обставинам справи, суд доходить до переконання, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2023 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2023 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В задоволенні решти вимог, - відмовити
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )
Повний текст рішення складено 20.03.2025.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна