20 березня 2025 р. Справа № 120/16057/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), який поданий його представником - адвокатом Опольською Н.М. (представник позивача), до військової частини НОМЕР_1 (далі - вч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги мотивовані протиправністю відмови відповідача у задоволенні рапорту позивача про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 3 ч. 5, п. 3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оформленої у формі рішення від 21.11.2024 за №731/135/1/5384/пс.
Ухвалою від 09.12.2024 судом відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.
20.12.2024 до суду через систему “Електронний суд» від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Зазначає, що позивачем було подано рапорт щодо звільнення його з військової служби у запас відповідно до пп. "г" п. 3 ч. 5, п. 3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Вказує, що військова частина НОМЕР_1 листом від 21.11.2024 за вих. №731/135/1/5384/пс відмовила позивачу у звільненні з військової служби через недоведеність ним факту необхідності здійснення постійного догляду за матір?ю ОСОБА_2 . Також відповідач зазначив, що наданий висновок ЛКК №55, виданий ФОП ОСОБА_3 , не є належним документом на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за такою особою. Крім цього, як вважає відповідач, з наданих позивачем документів (зокрема, з довідки виданої капітану поліції ОСОБА_4 про проходження служби ним в органах внутрішніх справ) неможливо встановити наявність або відсутність у матері позивача інших членів сім?ї першого та другого ступенів споріднення.
За наведених обставин відповідач вважає, що ні правових ні фактичних обставин для задоволення поданого позивачем рапорту про звільнення з військової служби не було.
Відповіді на відзив від позивача до суду не надходило. Натомість, представником позивача до суду подано додаткові докази та медичні документи на підтвердження тієї обставини, що матір позивача - ОСОБА_2 10.01.2025 була госпіталізована та їй проведено хірургічне втручання 21.01.2025, а саме ампутована права нижня кінцівка на рівні с/з стегна, що вказує на безумовну потребу її у сторонньому догляді.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд встановив, що позивач ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді пожежника пожежної обслуги авіаційно-технічного складу.
12.11.2024 позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом щодо звільнення його з військової служби за підпунктом “г» підпункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини).
У вказаному рапорті ОСОБА_1 повідомив про наявність у нього підстав для звільнення з військової служби за наведеною вище підставою у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за матір'ю, інвалідом ІІ групи ОСОБА_2 , яка за висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду.
Як вказує позивач, до поданого рапорту ним долучено копії наступних документів: паспорт громадянина України ОСОБА_1 , РНОКПП ОСОБА_1 , свідоцтво про народження ОСОБА_1 , військово-обліковий документ ОСОБА_1 , довідка до акту огляду МСЕК ОСОБА_2 , паспорт громадянина України ОСОБА_2 , РНОКПП ОСОБА_5 висновок ЛКК №55 ОСОБА_5 , рішення ЛКК №67 ОСОБА_5 , свідоцтво про розірвання шлюбу, довідка про проходження служби в органах Національної поліції ОСОБА_4 .
Рішенням від 21.11.2024.№731/135/1/5384/пс військовою частиною НОМЕР_1 у задоволені рапорту позивача відмовлено через недоведеність ним факту необхідності у здійсненні за матір?ю ОСОБА_2 постійного догляду. Зокрема зазначено, що згідно із Довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серія 12 ААД N178572 від 11.09.2024 ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності загальне захворювання, однак у Довідці нічого не вказано про потребу у здійсненні постійного догляду. Відповідач зауважив, що саме складений у відповідності до чинного законодавств висновок МСЕК, є належним доказом підстав звільнення з військової служби за підпунктом “г» підпункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Також військова частина вказала, що до рапорту не додано один із документів, що підтверджує відсутність у матері позивача інших членів сім?ї першого та другого ступенів споріднення.
Позивач з таким рішенням відповідача не погоджується, вважає що долучені до поданого рапорту документи в повній мірі підтверджують обставини щодо необхідності здійснення ним постійного догляду за його матір'ю як особою з інвалідністю ІІ групи, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд зважає на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.92 N 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі Закон N 2232-XII).
Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону N 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону N 2232-XII (в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин) і залежать від виду військової служби.
Так, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, передбачені частиною 5 цієї статті.
Зокрема, у пункті 3 частини 5 статті 26 Закону N 2232-XII вказано, що під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається) за наявності таких підстав:
г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
Частиною 12 статті 26 Закону N 2232-XII визначено перелік таких сімейних обставин, до яких відноситься в тому числі: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону N 2232-XII).
Тобто, відповідно до підпункту “г» пункту третього частини п?ятої, пункту третього частини дванадцятої статті 26 Закону N 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, законодавцем встановлено ряд умов для звільнення військовослужбовця з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення догляду.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (зі змінами) (далі - Положення № 1153).
Відповідно до абзаців 2 та 3 пункту 12 Положення №1153, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення №1153 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Як з'ясовано судом, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із оскарженням рішення відповідача про відмову у звільненні ОСОБА_1 згідно поданого рапорту з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. “г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII у зв'язку необхідністю здійснення постійного догляду за його матір'ю - інвалідом ІІ групи ОСОБА_2 .
Зокрема, із оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для відмови позивачу у звільненні слугувала саме недоведеність ним факту необхідності у здійсненні постійного догляду за його матір'ю ОСОБА_2 з тих причин, що наданий висновок ЛКК не є належним документом на підтвердження необхідність здійснення постійного догляду, оскільки як вважає відповідач, в даному випадку належним доказом є саме висновок МСЕК для осіб віком понад 18 років.
Так, в ході розгляду цієї справи сторонами спору не заперечується та обставина, що позивач є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААД № 178572 від 11.09.2024 є інвалідом ІІ групи безтерміново.
Відповідач вважає, що оскільки у довідці МСЕК відсутня вказівка на те, що ОСОБА_2 має потребу в постійному догляді, тому рішення ЛКК № 67 від 16.09.2024 як і висновок № 55 за формою № 080-4/о не можуть бути належними доказами необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю.
Надаючи оцінку допустимості висновку ЛКК на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за своєю матір'ю в цілях можливості його звільнення із військової служби за сімейними обставинами, суд зазначає таке.
Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 “Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 “Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о “Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о “Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 “Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о “Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о “Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 №667 “Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом “г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання Суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.02.2024 року у справі №120/1909/23, від 11.04.2024 року у справі № 420/16689/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Поряд з цим, суд звертає також увагу на більш актуальні правові висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23, в якій сформовано позицію щодо поширення чи непоширення норм постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 “Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» на відносини зі звільнення з військової служби за підпунктом “г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII.
Так, Верховним Судом в пунктах 77-88 цієї постанови визначено:
“Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 12.06.2013 № 413 (далі - Постанова №413), якою - на виконання положень статті 26 Закону № 2232-ХІІ, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012 № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 № 618 - затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі - Перелік № 413).
Згідно з указаним Переліком військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Таким чином, щодо підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), то постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 визначено, в яких випадках такі обставини підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).
Суд уважає доречним вказати на те, що на момент прийняття Постанови № 413, стаття 26 Закону №2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ(у редакції від 09.06.2013, чинної на час прийняття Постанови № 413): “ 6. Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких (150-94-п, 413-2013-п) встановлено Кабінетом Міністрів України».
Водночас станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону №2232-ХІІ уже містять виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.
Так, під час дії воєнного стану пункт 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII доповнений підпунктом “г» згідно із Законом України від 01.04.2022 №2169-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», згідно з яким військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи
Підпункт “г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою, або висновок медико-соціальної експертної комісії, або ЛКК закладу охорони здоров'я. Повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок, вже не розмежовано.
Пунктом 2 розділу II “Прикінцеві положення» Закону України від 01.04.2022 №2169-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» було зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: узгодити свої нормативно-правові акти з положеннями Закону та забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.
Однак, станом на час виникнення спірних відносин, Кабінет Міністрів України не виконав обов'язку щодо узгодження положень Постанови №413 з новою редакцією Закону № 2232-ХІІ.
Суд зауважує, що норми Закону №2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови № 413. Отже, до спірних правовідносин положення Постанови № 413 не застосовуються. Це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 № 582, якою військовослужбовців виключено з Постанови № 413.
За наведених обставин суд доходить висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за матір'ю як особою з інвалідністю ІІ групи може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК».
Отже, оцінюючи доводи сторін у цій справі та перелік документів, які були подані позивачем разом із рапортом на звільнення, а також з огляду на сформовану Верховним Судом правову позицію у спорах за подібних правовідносин, суд вважає, що рішення ЛКК № 67 від 16.09.2024 є належним документом, який посвідчує необхідність постійного стороннього догляду за матір'ю позивача - ОСОБА_2 .
За таких обставин відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби з тих підстав, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір'ю має бути підтверджена лише медичним висновком МСЕК є безпідставною та такою, що не ґрунтується на вимогах закону.
Що ж до покликання відповідача на інші обставини, що викладені у рішенні від 21.11.2024 № 731/135/1/5384/пс, зокрема на те, що позивачем до свого рапорту не додано один із документів, який підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення, зокрема акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, то суд вважає за необхідним зазначити наступне.
02 жовтня 2024 року набрання чинності Наказ Міністерства оборони України від 23.07.2024 № 495 “Про затвердження Змін до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України».
Відповідно до п. 14 вказаних змін було доповнено та змінено додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затв. наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170), тобто перелік документів для звільнення з військової служби.
Одним із необхідних документів для звільнення з військової служби за сімейними обставинами є акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, затверджений керівником ТЦК та СП, з інформацією про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за особами, що його потребують.
Районні ТЦК та СП наділені повноваженнями перевіряти сімейний стан військовослужбовця за зверненням командира в/ч або за заявою родичів (за наявності підстав). Це передбачено абзацом 16 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затв. постановою КМУ від 23.12.2022 № 154).
Варто зауважити, що вказана норма не містить обмеження щодо виду служби, яку проходить військовослужбовець. Відповідно ТЦК та СП можуть проводити перевірку сімейного стану військовослужбовців, які проходять військову службу як за контрактом, так і за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Отже, із цього слідує, що питання щодо отримання акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, із зазначенням інформації про наявність або відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за особою, лежить в площині дій які має вчиняти командир (командування) військової частини при розгляді рапорту військовослужбовця щодо його звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Втім, які слідує із матеріалів справи, відповідачем не надано жодних доказів про те, що ним вживалися заходи щодо перевірки наявності підстав для звільнення позивача з військової служби у спосіб направлення запиту до керівника ТЦК та СП за місцем проживання сім'ї військовослужбовця щодо проведення перевірки та складання акту обстеження.
Із цього слідує, що розгляд рапорту позивача здійснено відповідачем поверхово, без з'ясування та перевірки усіх обставин, необхідних для прийняття законного рішення.
Враховуючи вищевикладені обставини суд доходить висновку, що відповідач неправильно оцінив долучені до рапорту позивача документи та передчасно дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надано підтвердження факту наявності або відсутності інших членів сім'ї, які можуть здійснювати догляд за його хворою матір'ю.
Наведене вказує на те, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби підставі пп. "г" п. 3 ч. 5, п. 3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка оформлена у формі рішення від 21.11.2024 за №731/135/1/5384/пс не відповідають критеріям, визначеним у статті 2 КАС України, а отже є протиправними.
Відповідно, в цій частині вимоги адміністративного позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги зобов'язального характеру про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, то суд враховує, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання за встановлених судом обставин.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб'єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника.
Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Виходячи із обставин цієї справи судом зроблено висновок про протиправність дій відповідача щодо неналежного розгляду на неповної перевірки усіх обставин, викладених у рапорті позивача. А тому, беручи до уваги те, що прийняття рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби належить до безпосередніх повноважень командира військової частини НОМЕР_1 і в межах судового розгляду суд не може пересвідчитись у виконанні як заявником так і відповідачем усіх визначених законом умов, необхідних для прийняття такого рішення, на переконання суду належним способом захисту буде зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача та додані до нього документи про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п. 3 ч. 5, п. 3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та ключовим обставинам справи, суд доходить до переконання, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково у визначений судом спосіб.
Щодо розподілу судових витрат у справі то суд враховує положення частини 3 статті 139 КАС України, згідно якої при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Отже, беручи до уваги наведену норму, понесені позивачем витрати на сплату судового збору в сумі 1211,20 грн. підлягають відшкодуванню частково у розмірі 605,60 грн. (1/2) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" пункту 3 частини 5 та пункту 3 частини 12 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", яка викладена у формі рішення від 21.11.2024 за №731/135/1/5384/пс.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 з доданими до нього документами про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" пункту 3 частини 5 та пункту 3 частини 12 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 20.03.25.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович