м. Вінниця
18 березня 2025 р. Справа № 120/13841/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення відповідача, оформленого протоколом № 32 від 01.10.2024 року, про відмову в наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення ( виклику ) сторін. Також, даною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву. Цією ж ухвалою витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 протокол засідання комісії № 32 від 01.10.2024 року, яким відмовлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи доводи відзиву відповідач зазначає, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю І чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю І чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Додатком 5 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМ України від 30.12.2022 року №1487, визначено, що військовозобов'язані, які бажають скористатися правом на відстрочку від мобілізації, передбаченим п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мають подати на розгляд комісії наступний перелік документів: для батьків військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю І чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю І чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою і згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання; для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю І чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження); для військовозобов'язаного, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи II групи - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб); для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю І чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю І чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи II групи; довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Представник відповідача у відзиві зазначає, що позивач особисто 26.09.2024 подав на ім'я голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 13 ч. 1 ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До заяви ОСОБА_1 було додано наступні документи: копія паспорта громадянина України заявника серія НОМЕР_1 копія картки платника податків заявника; копія військового квитка серія НОМЕР_2 ; копія свідоцтва про народження заявника серія НОМЕР_3 ; копія довідки до акту огляду МСЕК ОСОБА_2 серія 2-18 АВ №052021; копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 серія НОМЕР_4 ; письмове пояснення ОСОБА_1 копія повного витягу з ДРАЦС громадян щодо актового запису про народження заявника №00045380297 від 06.062024; копія повного витягу з ДРАЦС громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_3 №00045381761 від 06.062024; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серія НОМЕР_5 ; копія свідоцтва про розірвання шлюбу батьків заявника серія НОМЕР_6 ; копія паспорта громадянина України ОСОБА_2 , серія НОМЕР_7 ; копія картки платника податків ОСОБА_2 ; заява від ОСОБА_2 ; копія акта про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) від 25.07.2024; копія пенсійного посвідчення ОСОБА_4 серія НОМЕР_8 ; копія паспорта громадянина України ОСОБА_4 серія НОМЕР_9 ; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_4 ; довідка про доходи №7454404555402419 ОСОБА_4 ; довідка про доходи №6505545330282539 ОСОБА_2 .
Відповідач вказує, що згідно з ч. 1 ст. 76 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу (абз. 1 ч. 2 ст. 76 Сімейного кодексу України). Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_10 від 24.05.2024 р. ОСОБА_2 інвалідність встановлена з 29 липня 2005 року, тобто до дня розірвання шлюбу. Відтак утримання батька позивача ОСОБА_2 має здійснювати його колишня дружина ОСОБА_4 .
Крім того відповідач вказує, що вирішення питання щодо надання відстрочки військовозобов'язаним є дискреційними повноваженнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, відтак зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги є виходом за межі повноважень суду, визначених чинних законодавством при постановленні судових рішень.
За наведених обставин відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Крім того, відповідач заперечує щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн., посилаючись на те, що заявлена сума не співмірна зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг не відповідають критерію реальності витрат, оскільки розгляд цієї справи здійснюється суддею одноособово, в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, а складання позовної заяви та подання доданих до неї документів не потребує значних зусиль адвоката.
Відповідь на відзив позивачем не подавалась.
Суд, з'ясувавши доводи сторін, викладені в поданих заявах по суті справи, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним доказам, встановив таке.
ОСОБА_1 26.09.2024 подав особисто на ім'я голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 13 ч. 1 ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До заяви ОСОБА_1 було додано наступні документи: копія паспорта громадянина України заявника серія НОМЕР_1 копія картки платника податків заявника; копія військового квитка серія НОМЕР_2 ; копія свідоцтва про народження заявника серія НОМЕР_3 ; копія довідки до акту огляду МСЕК ОСОБА_2 серія 2-18 АВ №052021; копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 серія НОМЕР_4 ; письмове пояснення ОСОБА_1 , копія повного витягу з ДРАЦС громадян щодо актового запису про народження заявника №00045380297 від 06.062024; копія повного витягу з ДРАЦС громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_3 №00045381761 від 06.062024; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серія НОМЕР_5 ; копія свідоцтва про розірвання шлюбу батьків заявника серія НОМЕР_6 ; копія паспорта громадянина України ОСОБА_2 , серія НОМЕР_7 ; копія картки платника податків ОСОБА_2 ; заява від ОСОБА_2 ; копія акта про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) від 25.07.2024; копія пенсійного посвідчення ОСОБА_4 серія НОМЕР_8 ; копія паспорта громадянина України ОСОБА_4 серія НОМЕР_9 ; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_4 ; довідка про доходи №7454404555402419 ОСОБА_4 ; довідка про доходи №6505545330282539 ОСОБА_2 .
За результатами розгляду поданих документів, позивачу надіслано повідомлення від 01.10.2024 № 362/6585, відповідно до якого зазначено, що протоколом від 01.10.2024 № 32 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомлено, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причини відмови: відсутні документи, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та які зобов'язані за законом утримувати особу з інвалідністю І та ІІ групи, відповідно до Додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період". Також зазначено, що згідно з ч. 1 ст. 76 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу (абз. 1 ч. 2 ст. 76 Сімейного кодексу України). Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_10 від 24.05.2024 р., а ОСОБА_2 інвалідність встановлена з 29 липня 2005 року, тобто до дня розірвання шлюбу.
Позивач не погоджується з такою відмовою відповідача, вважає її необґрунтованою, протиправною та такою, що порушує його права.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, та визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить з такого.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а, відповідно, під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
В свою чергу нормами статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, зокрема, відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Пунктом 8 цього Положення визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Предметом позову у даній справі є відмова територіального центру комплектування та соціальної підтримки у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку із відсутністю документів, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати особу з інвалідністю І чи ІІ групи, що зазначені у переліку згідно з Додатком 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період".
Так, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
- які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Пунктом 56 Порядку №560 встановлено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до п.58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16 - 23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Згідно з пунктом 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Отже, Порядком № 560 визначено чіткий алгоритм вчинення дій військовозобов'язаним та прийняття рішень територіальним центром комплектування та соціальної підтримки щодо питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку.
Як встановлено судом вище, 26.09.2024 року позивач особисто звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно з пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У заяві позивач вказав, що інші особи, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відсутні.
До заяви позивач надав документи, визначені Додатком 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період".
За результатом розгляду поданих документів, відповідач відмовив позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки утримання батька позивача ОСОБА_2 має здійснювати його колишня дружина ОСОБА_4 .
Надаючи правову оцінку такій відмові відповідача, суд зазначає, що правовідносини щодо прав та обов'язків подружжя з утримання регулюються главою 9 Сімейного кодексу України.
Так, згідно з положеннями частин 2-4 ст. 75 Сімейного кодексу України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.
Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується ст. 76 Сімейного кодексу України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 79 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності.
Частинами 1 і 3 ст. 80 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.
Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема:
- перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу - якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу;
- непрацездатність одного з подружжя;
- потреба в матеріальній допомозі;
- нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення.
Таким чином, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена доходом у розмірі прожиткового мінімуму.
Разом з тим, за відсутності рішення суду про присудження аліментів батьку позивача, відсутні підстави вважати, що у колишньої дружини - ОСОБА_4 виник обов'язок утримувати ОСОБА_2 , а тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що у главі 9 Сімейного кодексу України, яка регулює правовідносини щодо прав та обов'язків подружжя, йдеться саме про право особи на утримання після розірвання шлюбу, яке має бути встановлене судом, а не обов'язок.
При цьому, суд зауважує, що колишня дружина батька позивача - ОСОБА_4 також є особою пенсійного віку і відсутні докази, що вона може надавати матеріальну допомогу.
Натомість, згідно з статтею 201 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Враховуючи вищевикладене, саме на позивача, як сина, покладено обов'язок утримувати батька з інвалідністю, а не на колишню дружину.
Суд звертає увагу, що звертаючись до відповідача із заявою, позивач додав, серед іншого, довідку до акту огляду МСЕК серія 2-18АВ №052021 про встановлення ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності; акт встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) від 25.07.2024 (а.с. 36).
Також, позивач надав відповідачу заяву до Додатку 15 Порядку №560 та нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 13.06.2024 № 3251, в якій він підтверджує, що постійний догляд за ним здійснює його єдиний син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також цією заявою ОСОБА_2 підтверджує відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані його утримувати, чи інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд за ним (а.с. 42).
При цьому, як встановлено судом, інший син ОСОБА_2 - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 11.07.2023, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с. 69).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявних в матеріалах справи документів було достатньо для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, адже такі документи підтверджують як наявність батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, так і те, що батько позивача не має інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону його утримувати, а тому рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 01.10.2024 року № 32 про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача необхідно керуватись принципом верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини (зокрема, постанови по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 (скарга № 10465/83) за наявністю правової можливості, якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень (у т. ч. колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Оскільки відповідачем протиправно відмовлено позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, які є необґрунтованими, а інших підстав для відмови з наявних матеріалів не вбачається, тому, виходячи з обставин цієї справи, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову відповідно до вище викладених мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору.
В той же час, вирішуючи питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд керується наступними мотивами.
Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).
Так, відповідно до ст. 1 цього Закону: договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4); інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6); представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
При цьому покладення обов'язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.
Судом встановлено, що між адвокатом Савчук І.В. (далі - Адвокат) та позивачем ОСОБА_1 (далі - Клієнт) укладено договір про надання професійної правничої допомоги від 10.10.2024 (далі - Договір).
Згідно з пунктом 1.1 цього клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання з надання правової допомоги, зокрема здійснення представництва в судах усіх інстанцій.
Пунктом 4 Договору визначено, що розмір гонорару та порядок розрахунків Клієнта з Адвокатом визначається додатковою угодою до цього Договору про оплату послуг адвоката.
Згідно з актом (виконання робіт, надання послуг) до договору про надання професійної правничої допомоги від 10.10.2024 Адвокатом надано наступну професійну правничу допомогу: 10.10.2024 - юридична консультація, вартість послуги - 500 грн, всього - 500 грн; зібрання матеріалів, підготовка позовної заяви щодо оскарження відмови Комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, подання до суду, юридичний супровід справи - вартість 9500 грн.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 68 від 10.10.2024 клієнтом на виконання вимог договору про надання професійної правничої допомоги від 10.10.2024 проведена оплата адвокатові за надані послуги в сумі 10000 (десять тисяч) гривень 00 коп.
Разом із тим, суд враховує, що в матеріалах справи відсутня додаткова угода, як то передбачено Договором про надання професійної правничої допомоги від 10.10.2024, якою визначається розмір гонорару та порядок розрахунків Клієнта з Адвокатом.
Крім того, суд враховує, що предмет Договору про надання професійної правничої допомоги від 10.10.2024 також передбачає представництво інтересів позивача і в судах апеляційної та касаційної інстанції.
Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв'язку з розглядом цієї справи, суд вважає, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на допомогу адвоката в суді першої інстанції в сумі 10000 грн. є завищеним, необгрунтованим, у зв'язку з чим суд вважає, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн, що відповідатиме критеріям співмірності, розумності та обгрунтованості.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 01.10.2024 року № 32 про відмову у наданні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) та судові витрати на правову допомогу адвоката в сумі 5000,00 грн. ( п"ять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_11 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_12 )
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна