19 березня 2025 року
м. Київ
справа № 757/48689/17-ц
провадження № 61-9950св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа - Національний банк України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуАкціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Новак Р. В., та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Національний банк України (далі - НБУ), про стягнення коштів.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 08 жовтня 2012 року між нею та відповідачем укладений договір банківського вкладу № SAMDN01000729518010 «Вклад «Депозит VIP» у сумі 1 000 000,00 доларів США.
За умовами додаткової угоди від 12 березня 2014 року № 1 сторони передбачили нарахування та сплату вкладнику 7,5 % річних на суму вкладу до 08 жовтня 2014 року (включно).
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2017 року у справі № 201/13102/14-ц, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь стягнуто грошові кошти за договором банківського вкладу від 08 жовтня 2012 року № SAMDN01000729518010 «Вклад «Депозит VIP» у сумі 1 000 000,00 доларів США.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь 7,5 % річних на суму вкладу, що за період дії договору банківського вкладу з 09 березня 2014 року до 08 жовтня 2020 року становить 43 972,60 доларів США, а також 3 % річних за порушення грошового зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, що за період з 10 жовтня 2014 року до 31 березня 2020 становить 4 610 296,44 грн, що еквівалентно 164 301,37 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2020 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа - НБУ, про стягнення коштів задоволено.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за договором банківського вкладу від 08 жовтня 2012 року № SAMDN01000729518010 «Вклад «Депозит VIP» 7,5 % річних на суму вкладу, що за період дії договору банківського вкладу з 09 березня 2014 року до 08 жовтня 2014 року (включно) становить 43 972,60 доларів США.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних за порушення грошового зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за період з 10 жовтня 2014 року до 31 березня 2020 року (включно), що становить 4 610 296,44 грн.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 8 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача процентів у розмірі 7,5 % річних від суми вкладу, нарахованих за весь період дії договору, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що з моменту закінчення 09 жовтня 2014 року дії договору банківського вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, тому починаючи з 10 жовтня 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Встановлено, що присуджені рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2017 року у справі № 201/13102/14-ц грошові кошти за вкладом банк повернув ОСОБА_1 01 квітня 2020 року.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період з 10 жовтня 2014 року до 31 березня 2020 року, тобто до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання з повернення банківського вкладу.
Короткий зміст постанов суду апеляційної та касаційної інстанцій
Постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2020 року у цій справі залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважав правильними висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору та підтверджені наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.
Суд апеляційної інстанції спростував доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності, вказавши, що строк дії укладеного між сторонами договору банківського вкладу закінчився 09 жовтня 2014 року, а ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом 17 серпня 2017 року, тобто у межах загальної позовної давності у три роки.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті заяви про уточнення позовних вимог, не можуть бути взяті до уваги, оскільки зазначена обставина не призвела до неправильного вирішення справи.
Постановою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-17224св21).
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції вказав, що під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить перевірити доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що банк не був належним чином повідомлене про дату, час і місце проведення судового засідання в суді першої інстанції, а також інші доводи його апеляційної скарги.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2020 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення такого змісту.
Позов задоволено частково та стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за вкладом у сумі 43 972,60 доларів США, та 3 проценти річних у сумі 2 740 314,14 грн та судовий збір у сумі 8 000,00 грн.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 360,00 грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 9 240,00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції встановив, що представник відповідача не був належним чином повідомлений про час, місце розгляду справи у суді першої інстанції, чим порушено вимоги статті 8 ЦПК України.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції не урахував положення частини другої статті 49 ЦПК України, безпідставно взяв для обчислення суми 3 % річних заяву, подану представником позивача 10 липня 2020 року, тобто після закінчення підготовчого засідання (16 квітня 2018 року), та стягнув проценти за період з 10 жовтня 2014 року до 31 березня 2020 року (включно).
У відзиві на позовну заяву, подану 19 липня 2018 року, представник відповідача фактично визнав позовні вимоги щодо нарахування процентів за вкладом за період з 09 березня 2014 року до 06 жовтня 2014 року, що становить 45 205,47 доларів США. Суд уважав, що з урахуванням меж заявлених позовних вимог, підлягають стягненню проценти за вказаний період у сумі 43 972,60 доларів США.
Представник відповідача заперечував проти нарахування 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, за період з 10 жовтня 2014 року до 15 липня 2018 року, просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності саме до цієї вимоги, оскільки вважав, що період нарахування не може перевищувати 3 роки. Суд апеляційної інстанції спростував ці доводи та вказав, що вони не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення 3 % річних, оскільки така вимога заявлена в позовній заяві, поданій до суду 21 серпня 2017 року.
Суд апеляційної інстанції уважав, що для нарахування 3 % річних може бути взята до уваги сума 2 740 314,14 грн за період з 10 жовтня 2014 року до 15 квітня 2018 року, яка була вказана в заяві представника позивача від 13 квітня 2018 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог, ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із Печерського районного суду міста Києва, іншим учасникам направлено копії касаційної скарги з додатками.
У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 372/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Заявник не погоджується з тим, що суд апеляційної інстанції обрахував 3 % річних у гривневому еквіваленті, а не у валюті, визначеній у договорі чи судовому рішенні.
Банк уважає, що суд апеляційної інстанції не мав ураховувати тіло кредиту та проценти при обрахунку 3 % річних.
Суд апеляційної інстанції мав урахувати строки позовної давності при обрахунку 3 % річних, про які заявив банк у суді першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 жовтня 2012 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського вкладу № SAMDN01000729518010 «Вклад «Депозит VIP» на суму 1 000 000,00 доларів США.
Згідно з пунктом 6 договору банківського вкладу від 08 жовтня 2012 року № SAMDN01000729518010 «Вклад «Депозит VIP» виплата (повернення) суми вкладу здійснюється банком у перший робочий день після закінчення строку вкладу, вказаного в таблиці 1 договору.
Відповідно до пункту 2 цього договору нарахування процентів за вкладом здійснюється за кожен календарний день, виходячи з фактичної кількості днів в році згідно з процентною ставкою, вказаною в таблиці 1 договору. Виплата суми нарахованих процентів здійснюється банком у строк, у який передбачено нарахування процентів.
Згідно з пунктом 13 договору дія цього договору припиняється з виплатою клієнту всієї суми вкладу разом з процентами, передбаченими умовами цього договору.
Додатковою угодою від 12 березня 2014 року № 1 передбачено нарахування та сплату вкладнику 7,5 % річних на суму вкладу до 08 жовтня 2014 року (включно).
Після закінчення строку, на який був розміщений вклад, банк грошові кошти вкладнику своєчасно не повернув, не зважаючи на те, що ОСОБА_1 06 жовтня 2014 року письмово повідомила банк про відсутність намірів продовжити строк дії договору і вимагала у банку, після закінчення строку договору, повернути їй вклад та нараховані проценти за вкладом.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2017 року у справі № 201/13102/14-ц, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором строкового банківського вкладу № SAMDN01000729518010 «Вклад «Депозит VIP» від 08 жовтня 2012 року у сумі 1 000 000,00 доларів США.
Це судове рішення виконано, 01 квітня 2020 року на поточний рахунок ОСОБА_1 зараховано грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 доларів США.
Позивач надала розрахунок процентів, передбачених договором вкладу, згідно з яким з відповідача просила стягнути 7,5 % річних на суму вкладу за період з 09 березня 2014 року до 08 жовтня 2014 року у сумі 43 972,60 доларів США.
16 квітня 2018 року представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог та просив стягнути проценти за договором у розмірі 307 808,22 доларів США та 3 % річних у сумі 2 740 314,14 грн.
16 квітня 2018 року позивач надала розрахунок процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, відповідно до якого з відповідача просила стягнути 3 % річних за порушення зобов'язання за період з 10 жовтня 2014 року до 15 квітня 2018 року у розмірі 2 740 314,14 грн, що в еквіваленті 105 452,06 доларів США станом на 13 квітня 2018 року за курсом НБУ.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи на 16 липня 2018 року.
19 липня 2018 року банк подав до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України (том 1, а. с. 82-86).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга АТ Б «ПриватБанк» не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Між сторонами справи існували зобов'язальні правовідносини з договорів банківських вкладів.
Звертаючись до суду, позивач посилалась на статтю 1070 ЦК України та просила стягнути проценти за договором банківського вкладу, передбачені умовами цього договору за період з 09 березня 2014 року до 08 жовтня 2014 року.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши договір банківського вкладу та додаток до нього, встановив, що сторони за додатковою угодою від 12 березня 2014 року погодили нарахування процентів до 08 жовтня 2014 року у розмірі 7,5 % річних.
Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції враховував, що виплата передбачених пунктом 1 додаткової угоди до договору вкладу та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється на період дій договору вкладу, тому дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з банку процентів, передбачених умовами договору за період з 09 березня 2014 року до 08 жовтня 2014 року, у розмірі 43 972,60 доларів США.
Доводів щодо розміру та порядку нараховування процентів, передбачених умовами договору, касаційна скарга не змістить.
Щодо нарахування 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 336/3084/20 (провадження № 61-1272св22) вказав, що після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.
Суд апеляційної інстанції встановив, що 06 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до банку із заявою про розірвання договору депозиту.
Таким чином, після звернення до банку із заявою про повернення вкладу, між ОСОБА_1 та банком припинилися договірні відносини за договором банківського вкладу від 08 жовтня 2012 року № SAMDN1000729518010 «Вклад «Депозит «VIP» (тобто через два банківські дні), однак грошове зобов'язання банк виконав лише 01 квітня 2020 року, тому до спірних правовідносин слід застосувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) виснував, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору.
Суд апеляційної інстанції, у межах заявлених позовних вимог, урахував частину другу статті 49 ЦПК України, застосував частину другу статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, погодившись із розрахунком відповідних сум, поданим позивачем 16 квітня 2018 року.
Касаційна скарга банку містить доводи щодо порядку та розміру нарахування 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) вказала: «Після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У такому випадку Велика Палата Верховного Суду визначає порядок обчислення трьох процентів річних за формулою: сума вкладу за рішенням суду від 04 грудня 2014 року (з урахуванням моменту набрання ним чинності - 25 березня 2015 року) х 848 (кількість днів прострочення виконання рішення суду) х 3 (розмір процентів, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) : 100: 365 (днів у році)».
Із розрахунку 3 % річних, розрахованого позивачем станом на 15 квітня 2018 року (том 1, а. с. 64), встановлено:
- сума вкладу, яка бралася для розрахунку, - 1 000 000 доларів США. При розрахунку позивач вважала, що вклад оформлено на 366 днів (пункт 28 договору). Додатковою угодою строк вкладу подовжено на 12 місяців. Дата остаточного погашення зобов'язання - 09 жовтня 2014 року. 3 % річних нараховуються з 10 жовтня 2014 року, тобто з наступного дня, після якого банк зобов'язаний повернути вклад:
- сума нарахованих процентів за 1 284 дні за період з 10 жовтня 2014 року до 15 квітня 2018 року (з 10 жовтня 2014 року до 31 грудня 2014 року - 83 дні; з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року - 365 днів; з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року - 366 днів; з 01 січня 2018 року до 15 квітня 2018 року - 105 днів) у розмірі 105 452,06 доларів США, що за курсом НБУ станом на 13 квітня 2018 року становить 2 740 314,14 грн.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, розрахунку 3 % річних позивача, колегія суддів зважає на відсутність альтернативного контррозрахунку банку, положення частини другої статті 625 ЦК України, строк дії та розірвання договору, межі позовних вимог та погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення та 3 % річних, при обрахуванні якого суд взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Отже, доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), на які як на підставу касаційного оскарження посилався банк, зазначала, що як вклад, так і нарахування на нього мають здійснюватися в тій валюті, яка була внесена на банківські рахунки фізичними особами, і при розрахунку трьох процентів річних має братися за основу розмір заборгованості, визначений в іноземній валюті.
Ураховуючи, що для обрахунку 3 % річних взято суму вкладу у розмірі 1 000 000,00 доларів США, що вбачається із розрахунку від 16 квітня 2018 року, поданого позивачем, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про необхідність обрахунку 3 % річних від простроченої суми у валюті, визначеній у договорі чи рішенні суду, а не у гривневому еквіваленті, як помилково уважає заявник.
Стягнення судом апеляційної інстанції суми 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, у гривневому еквіваленті відповідає положенням частини першої статті 13 ЦПК України.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про застосування позовної давності щодо стягнення 3 % річних, оскільки вони зводяться до власного тлумачення норм матеріального права і були предметом оцінки у суді апеляційної інстанції з наданням їм відповідної правової оцінки, з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
З урахуванням того, що позивач просила стягнути 3 % річних, нарахованих за період за період з 10 жовтня 2014 року до 15 липня 2018 року (до суду звернулася з цим позовом у серпні 2017 року), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк позовної давності ОСОБА_1 не попущено.
Доводи касаційної скарги в цій частині також є неспроможними.
Отже, суд апеляційної інстанції виконав вимоги статті 89, частини першої статті 417 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.
Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.
Рішення суду першої інстанції в касаційному порядку не переглядалося, оскільки правомірно скасовано постановою суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга залишається без задоволення, відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець