вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
20.03.2025м. ДніпроСправа № 904/218/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Глущука Тараса Олександровича, м. Дніпро
до Фізичної особи-підприємця Тютюнника Володимира Васильовича, м. Дніпро
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Департамент з питань самоорганізації населення Дніпровської міської ради, м. Дніпро
про стягнення заборгованості в розмірі 201 800,00 грн.
Без участі (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Фізична особа-підприємець Глущук Тарас Олександрович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Тютюнника Володимира Васильовича про стягнення заборгованості в розмірі 201 800,00 грн.
Ухвалою від 22.01.2024 позовну заяву залишено без руху. Позивачу протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали запропоновано усунути недоліки позовної заяви, а саме надати: докази в підтвердження того, що Департамент з питань самоорганізації населення Дніпровської міської ради вимагає від позивача відшкодування в розмірі 201 800,00 грн., обґрунтовані пояснення підстав стягнення з відповідача заявленої суми саме як заборгованості, розгорнутий та обґрунтований розрахунок суми позовних вимог.
24.01.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 25.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Департамент з питань самоорганізації населення Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 75).
Зупинено провадження у справі № 904/218/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №904/172/24.
14.01.2025 від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження по справі № 904/218/24, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду по справі № 904/172/24.
Ухвалою від 20.01.2025 поновити провадження у справі № 904/218/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
20.03.2025 здійснено розгляд справи по суті.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі продажу № 1 від 30.06.2023, у зв'язку з продажем відповідачем товару (профлиста фарбованого) неналежної якості.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач про наявність справи в суді повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення (а.с.94).
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ.
Третя особа пояснень не надала.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних із встановленням факту поставки товару та порушення відповідачем домовленості з оплати товару на обумовлену суму, правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, між Фізичною особою-підприємцем Глущуком Тарасом Олександровичем (підрядник, позивач) та Департаментом з питань самоорганізації населення Дніпровської міської ради (замовник, третя особа) було укладено договір № 468 від 21.06.2023 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.2 договору найменування предмету договору: Усунення аварій в житловому фонді (поточний ремонт покрівлі у житловому будинку, за адресою: м. Дніпро, вул. Титова, б. 27) ДК 021:2015:45260000-7: Покрівельні роботи та інші спеціалізовані будівельні роботи, відповідно до переліку, викладеного у Додатку 1, що є невід'ємною частиною цього договору.
Ціна цього Договору становить: 3 345 334, 74 грн (Три мільйони триста сорок п'ять тисяч триста тридцять чотири гривні 74 копійки), без ПДВ (пункт 3.1 договору).
Пунктом 4.1 сторони встановили, що розрахунки проводяться шляхом оплати замовником наданих послуг в гривнях на розрахунковий рахунок виконавця, в межах надходження бюджетних асигнувань на дані послуги на рахунок замовника.
Розрахунок за надані послуги здійснюється на підставі рахунків та підписаних Сторонами актів надання послуг (виконаних робіт) безпосередньо після надходження коштів відповідного бюджетного призначення на реєстраційний рахунок Замовника, протягом 30 робочих днів.
Згідно з пп. 4.2.1, пункту 4.2 Договору що підрядник складає рахунок, Акт здачі-приймання виконаних робіт згідно по формі № КБ-2в, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою № КБ-3 відповідно до чинного законодавства і передає належно оформлені документи на розгляд замовнику.
Строк надання послуг: до 20 грудня. Місце надання послуг: 49000, Україна, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Титова, б. 27 (пункт 5.1-5.2 договору).
Відповідно до підпункту 6.3.3.3 пункту 6.3 договору підрядник зобов'язаний, зокрема, складати та надавати замовнику на підпис акти наданих послуг з усіма підтверджуючими документами.
Цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2023 року включно, а в частині розрахунків за надані послуги - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань (пункт 9.1 договору).
Позивачем було виконано свої зобов'язання за договором, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2023 по формі № КБ-2в.
Згідно до вищезазначеного акту приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2023 року р по формі № КБ-2в сума вартості матеріалів, виробів та комплектів становить 1 460 058, 60 грн.
Акт підписано сторонами без будь-яких заперечень та зауважень.
Платіжною інструкцію № 1048 від 13.09.2023 позивачем перераховано відповідачу суму за виконанні роботи у розмірі 2 251 360, 51 грн.
Після виконання Підрядником договору, з'ясувалось, що товщина покрівлі, а саме покриття з профільованого листа з захисним полімерним шаром складає більше 0, 47 мм. Цей факт встановлено за допомогою повіреного мікрометра МКЦ 25-0,001 (Свідоцтво про контроль метрологічних характеристик засобу вимірювальної техніки № 08-0/17302 чинне до 23.11.2024, видане ДП “Дніпропетровський регіональний державний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації»).
За вказаних підстав підрядником порушено п 4.2.8 ДСТУ 8802:2018 “Вироби з тонколистової сталі із захисно-декоративним покриттям для будівництва» так-як товщина покриття має бути 0, 45 мм, а не більше 0, 47 мм.
Крім того, між Фізичною особою-підприємцем Глущуком Тарасом Олександровичем (покупець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Тютюнником Володимиром Васильовичем (відповідач, продавець) укладено договір купівлі-продажу № 1 від 30.06.2023, згідно п. 1.1. якого продавець зобов'язується доставити і передати у власність покупця товар, який зазначається в накладних до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити його вартість згідно умов цього договору.
Загальна вартість договору: 1 479 506,75 грн. (п. 3.3. договору).
Згідно п. 4.1. договору, покупець проводить оплату за товару після отримання товару.
Покупець має право на відстрочку платежу до 01.01.2024 (п. 4.2. договору).
Згідно п. 9.1. договору, договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 19 від 30.06.2023 на суму 1 479 506,75 грн.
Позивач отримав товар загальною вартістю 1 479 506,75 грн., що підтверджується видатковою накладною № 19 від 30.06.2023.
Вказана видаткова накладна підписана сторонами та скріплена печаткою без зауважень.
Позивач зазначає, що придбав у Відповідача профлист фарбований 0,45 мм, матеріали, вироби та комплекти, які були використані для виконання Договору № 468 від 21.06.2023р. на суму 1 460 058,60грн. за договором купівлі-продажу № 1 від 30.06.2023.
Крім того, позивач вказує, що в договорі № 468 від 21.06.2023р., Позивач та Третя особа на добровільній основі не прописували та не погоджували, що до даного поточного ремонту буде застосовуватися ДСТУ 8802:2018 «Вироби з тонколистової сталі із захисно-декоративним покриттям для будівництва».
Позивачем в повному обсязі був виконаний Договір № 468 від 21.06.2023р., що підтверджується зокрема підписаним актом приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2023р. по формі № КБ-2в. Третя особа після прийняття послуг, оплатила позивачу надані послуги.
Приватне підприємство «Фенікс» на вимогу Третьої особи здійснило повіреним мікрометром МКЦ 25-0.001 (Свідоцтво про контроль метрологічних характеристик засобу вимірювальної техніки №08-0/17302 чинне до 23 листопада 2024 р.. видане ДП «Дніпропетровський регіональний державний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації») вимірювання товщини покриття покрівлі, яка була укладена на будинку за адресою: м. Дніпро, вул. Тітова. буд.27
За результатом вимірів було встановлено, що товщина покриття з профільованого листа з захисним полімерним шаром складає більше 0,47мм.
Позивач стверджує, що даний факт підтверджує, що товщина готових виробів будь-якого типу з урахуванням металізованого та органічного покриття має бути 0,45 мм, а не більше 0,47мм, згідно до п. 4.2.8. ДСТУ 8802:2018 «Вироби з тонколистової сталі із захисно-декоративним покриттям для будівництва», проте після виконання Позивачем договору № 468 від 21.06.2023р. товщина покрівлі, а саме покриття з профільованого листа з захисним полімерним шаром складає більше 0,47мм. Цей факт встановлено за допомогою повіреного мікрометра МКЦ 25-0,001 (Свідоцтво про контроль метрологічних характеристик засобу вимірювальної техніки №08-0/17302 чинне до 23 листопада 2024 р., видане ДП «Дніпропетровський регіональний державний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації»).
Позивач зазначив, що Третя особа вимагає від Позивача за поставлений та встановлений профлист фарбований, який має товщину більше 0,47 мм, а не 0,45мм. відшкодування у сумі 201 800,00 грн., тому саме така сума заявлена до Відповідача.
Вказане стало причиною звернення позивача до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно статті 202 Господарського кодексу України та статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 617 Цивільного кодексу України дійсно передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Так, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/172/24 від 20.03.2024 у задоволенні позову Департаменту з питань самоорганізації населення Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Глущука Тараса Олександровича про стягнення у розмірі 201 800 грн відмовлено в повному обсязі.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2024 апеляційну скаргу Департаменту з питань самоорганізації населення Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2024 у справі №904/172/24 повернуто заявникові.
Як убачається з матеріалів справи, відповідач виконав свої зобов'язання за договором купівлі-продажу № 1 від 30.06.2023, що підтверджується підписаною сторонами без зауважень видатковою накладною № 19 від 30.06.2023 на суму 1 479 506,75 грн.
Доказів передачі відповідачем позивачу товару неналежної якості або неналежної товщини матеріали справи не містять.
Матеріали справи також не містять доказів того, що поставлений відповідачем позивачу товар за договором купівлі-продажу № 1 від 30.06.2023, а саме профлист фарбований 0,45, є тим же матеріалом, який використовувався позивачем при виконанні робіт за договором № 468 від 21.06.2023.
Із приводу доводів позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
- є факт набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;
- мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
- обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.
Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 21.02.2020 у справі № 910/660/19.
Тобто у правовідносинах, про які йдеться у зазначеному договорі, позивач прийняв на себе зобов'язання з оплати поставленого товару.
Як було встановлено судом вище, договір був виконаний сторонами в повному обсязі, що підтверджується підтверджується видатковою накладною № 19 від 30.06.2023.
Отже, враховуючи обставини щодо наявності між сторонами спору господарських правовідносин, відповідач не є особою, яка набула майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави у розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні позову.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Глущука Тараса Олександровича до Фізичної особи-підприємця Тютюнника Володимира Васильовича, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Департамент з питань самоорганізації населення Дніпровської міської ради, про стягнення заборгованості в розмірі 201 800,00 грн. - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 20.03.2025.
Суддя Н.Г. Назаренко