24.02.2025 року м.Дніпро Справа № 908/2402/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Чередко А.Є., Паруснікова Ю.Б.,
при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.
представники сторін:
від прокуратури: Деркач І.П. (в залі суду);
від позивача: Ленгасова Ю.А. (в залі суду);
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.12.2023 (суддя Дроздова С.С., повний текст якого підписаний 29.12.2023) у справі № 908/2402/22
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ» м. Одеса
до відповідача: Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області м. Запоріжжя
про стягнення 2 000 254 грн 56 коп.,
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ» про стягнення зі Служби автомобільних доріг у Запорізькій області 2 000 254 грн 56 коп. основного боргу з ПДВ.
Ухвалою суду від 01.06.2023 змінено назву відповідача зі Служби автомобільних доріг у Запорізькій області на Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області. Відкладено розгляд справи по суті. Засідання суду призначено на 22 червня 2023.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.12.2023 у справі № 908/2402/22 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто зі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області м.Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ» м. Одеса 2 000 254 основного боргу, 30 003 грн. 82 коп. судового збору.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що Договір від 10.12.2021 № 222-21 є нікчемним та не породжує правових наслідків, у томі числі щодо оплати виконаних робіт, оскільки він вчинений з порушенням вимог статей 2, 23, 46, 48 БК України.
Джерелом фінансування вказаної закупівлі визначено Державний бюджет України. Аналогічна інформація міститься у повідомленні від 24.11.2021 про намір укласти договір та інформації Служби від 29.04.2024 № 28/784. Натомість у формі річного плану закупівель у позиції 7 «Код згідно з КЕКВ» зазначено відсутній.
Таким чином, вже на стадії включення відповідної закупівлі до плану та внаслідок зазначення відомостей про джерело її фінансування - Державний бюджет України, допущено порушення п. і. 2 Інструкції № 333.
Службою за наявності вже існуючих зобов'язань за Договором № 202-21 від 30.03.2021 на суму 66 999 тис, гри (ідентифікатор закупівлі ЦА-2021-02-03-013414-а) 10.12.2021 взято зобов'язання на загальну суму 32 440 тис, гри за Договором № 222-21 за відсутності відповідних бюджетних асигнувань, передбачених постановами Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 122, від 02.04.2021 № 327 та від 18.08.2021 № 891.
Календарні плани фінансування не відповідають річному плану закупівель Служби, що був підставою для проведення торгів та укладення Договору № 222-21. Визначення у них фінансування робіт у розмірі 4 526 954,79 грн, без зазначення джерела фінансування, безумовно суперечить ст. 23 БК України, Порядку № 309 та Загальним умовам.
Отже, одержувачем бюджетних коштів - Службою, взято зобов'язання за Договором від 10.12.2021 № 222-21 без визначення джерела фінансування, без відповідних бюджетних асигнувань, у зв'язку з чим за вказаним договором не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість. Взяття такого зобов'язання замовником є порушенням бюджетного законодавства.
Звернення ТОВ "АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ" з позовом про стягнення за цим Договором 2 000 254 грн 56 коп та одночасно пасивна поведінка Служби під час слухання цієї справи в частині відсутності аргументів щодо порушення ст. 48 БК України у спірних правовідносинах є зловживанням процесуальним правом та намаганням через суд легалізувати незаконний Договір № 222-21 та стягнути під час війни з Державного бюджету України не передбачені в ньому на ці роботи кошти.
З огляду на викладене, ураховуючи, що Договір від 10.12.2021 № 222-21 укладено всупереч вимогам статей 2, 23, 46, 48 БК України, статей 4, 5, 21, 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та статей 203, 204 ЦК України та він є недійсним в силу закону, суд безпідставно стягнув зі Служби 2 000 254 грн 56 коп.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечив, рішення вважає законним і обґрунтованим, зазначає, що Договір від 10.12.2021 № 222-21 між сторонами укладено у відповідності до закону, підстави для визнання договору нікчемним, які передбачені ч. 1 ст. 43 Закону України "Про публічні закупівлі" відсутні; у апеляційній скарзі заступник керівника Запорізької окружної прокуратури не посилається на норми Закону України "Про публічні закупівлі" які б слугували підставою для визнання вказаного Договору нікчемним.
Жодних скарг по процедурі закупівлі UA-2021-11-24-005243-а. в електронній формі у межах строків, що встановлені законом, залежно від етапу проведення процедури закупівлі, не подавалися.
Прокуратура посилається лише на нові обставини справи та жодним чином не оскаржує зміст самого рішення.
Згідно з ч.1 ст. 4 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі за ідентифікатором, зокрема, UA-2021-11-24-005243-а здійснено Службою відповідно до річного плану закупівель. Планування та подальше оголошення процедури закупівлі здійснюється саме за наявною потребою у закупівлі, а не на підставі наявних бюджетних асигнувань.
За результатами проведених процедур по вищезазначених закупівлях укладено договори. Після укладення договорів згідно з статтею 48 Бюджетного Кодексу України реєстрація бюджетних зобов'язань по договорах здійснювалася виключно в межах бюджетних асигнувань, доведених головним розпорядником коштів - Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури України, та календарного графіку фінансування до договорів.
Також, нормами бюджетно-фінансового законодавства встановлено, що договори, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів, можуть фінансуватися за рахунок коштів різних рівнів бюджету та інших джерел фінансування, незаборонених законодавством України.
Відповідач посилається на відсутність підстав у прокурора для здійснення захисту інтересів Держави у даній справі. Прокурор не наводить належних та допустимих доказів по справі щодо порушення інтересів держави та необхідності їх захисту, водночас обґрунтовує свої вимоги на припущеннях.
Позивач також заперечує проти задоволення апеляційної скарги та посилається на обрання прокурором неефективного способу захисту порушеного права, а також на оплату заборгованості у відповідності до оскаржуваного судового рішення.
Договір підряду №222-21 від 10.12.2021 був укладений відповідно до результатів закупівлі 2021 року, в результаті чого він був укладений наприкінці 2021 року.
Фінансування за договором № 222-21 від 10.12.2021 здійснювалось на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 122 «Деякі питання дорожнього господарства» зі змінами від 28.10.2021 № 1152 та витягу з Прану фінансування дорожнього господарства у 2021 році за бюджетною програмою 3111020 «Розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення» за рахунок спеціального фонду державного бюджету (без врахування залишку запозичень), затвердженого 22.11.2021 року по Службі автомобільних доріг у Запорізькій області.
До вищевказаного договору додатковою угодою №4ДУ/222-21 від 27.12.2021, були внесені зміни до договору до договору №222-21 від 10.12.2021, а саме: Пунктом 1 визначено, що згідно із листом Генпідрядника №1227/3 від 27.12.2021 та п. 4, ч.5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі», внесені зміни до п.2.1. Договору №222-21 від 10.12.2021: «п.2.1. Строк виконання робіт: з дати підписання Договору по 29.04.2022 року при умові постійного фінансування». Пунктом 2 вищевказаної додаткової угоди було також внесено зміни до Додатку 2 «Календарний план на виконання робіт» до Договору та визначити строк виконання робіт з грудня 2021 року по квітень 2022 року. Пунктом 3 додаткової угоди №4 ДУ/222-21 від27.12.2021 року до договору №222-21 від 10.12.2021 року було викладено абз.1 п.19.1 Договору у наступній редакції: « 19.1 Цей договорі набирає чинності з дати укладання договору і діє до 31.12.2022 року, але в будь якому випадку - до повного виконання Сторонами своїх обов'язків».
Тобто, не зважаючи на те, що закупівля була проведена у 2021 році та договір підряду №222-21 був підписаний наприкінці 2021 року, замовником та ТОВ «Автомагістраль-Південь» було узгоджено ДУ №4 ДУ/222-21 від 27.12.2021 про продовження строків договору до 31.12.2024, у зв'язку з чим відповідні фінансові зобов'язання по ним є довгостроковими, оскільки становлять більше 1 календарного року.
Але фінансування не відбулося у 2022 році у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації по відношенню до України. Таким чином, спірний договір не можна вважати таким, що не відповідає вимогам ст. 23 БК України та ч. 3 ст. 48 БК України.
В своїй апеляційній скарзі, прокурор допускається хибних висновків щодо захисту державних інтересів у даному судовому процесі, адже апелянтом по даній справі повинна була бути Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області. Таким чином, як вбачається з наведеного, орган прокуратури обґрунтовує порушення інтересів держави та необхідність їх захисту лише припущенням.
01.07.2024 прокурор подав письмові пояснення, в яких зазначив, що у спірних правовідносинах джерелом фінансування у сумі 32 440 384,80 грн визначено Державний бюджет України, що підтверджується річним планом закупівлі та безпосередньо Службою у листі від 29.04.2024 № 28/784.
Відповідно до п. 2.1. договору № 222-21 строк виконання робіт складає з дати підписання договору по 31.12.2021. Відповідає цьому строку також календарний план виконання робіт, як невід'ємна частина цього договору (додаток № 2).
Одночасно, усупереч наведеним приписам законодавства, у первинній редакції Договору № 222-21 не було затверджено плану фінансування робіт.
З метою приховати відсутність відповідних бюджетних асигнувань на момент підписання цього державного контракту та, зловживаючи умовами законодавства про публічні закупівлі щодо визначеного переліку інформації, обов'язкової для публікації (п. 11 ч. 1 ст. 10 та ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»), відповідний графік затверджується додатковою угодою № 1, яка підписується у день підписання Договору № 222-21, тобто 10.12.2021. Натомість Службою вказана додаткова угода не публікується на вебпорталі Уповноваженого органу Prozorro.
Аналогічна ситуація склалась із іншими додатковими угодами до Договору № 222-21, якими змінювався вказаний Календарний план фінансування (ДУ № 2 від 20.12.2022, ДУ № 3 від 20.12.2021). При цьому у всіх наведених доповненнях до зазначеного державного контракту постійно передбачалась оплата робіт за рахунок «інші джерел», що не передбачено законодавством.
Подальші додаткові угоди № 4 від 27.12.2021, № 5 від 29.04.2022, № 6 від 29.12.2022, № 8 від 23.06.2023, № 9 від 18.12.2023 щодо корегування календарного плану виконання робіт та продовження їх виконання до червня 2024 року всупереч умовам річного плану та самої закупівлі призвели до зміни статусу Договору № 222-21 на довгостроковий. Одночасно, внаслідок відсутності відповідних бюджетних асигнувань з цим не відкориговано графік їх фінансування з урахуванням продовження.
З наведеного обґрунтовано вбачається, що вказані календарні плани фінансування не відповідають річному плану закупівель Служби, що був підставою для проведення торгів та укладення Договору № 222-21, а з іншого боку визначення у ньому фінансування робіт у розмірі 4 526 954,79 грн без зазначення джерела фінансування безумовно суперечить ст. 23 БК України, Порядку № 309 та Загальним умовам.
24.06.2024 Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України подало додаткові пояснення у справі, просить розглянути справу без його участі.
Зазначає, що положення частини третьої статті 48 Кодексу не розповсюджуються на відповідача, як на одержувача бюджетних коштів, відповідно - Договір від 10.12.2021 № 222-21 не є недійсним в силу закону (нікчемним).
Агентство відновлення не погоджується з твердженням прокурора щодо неналежного здійснення захисту інтересів держави, оскільки Агентство не має жодних правових підстав щодо втручання в процеси діяльності Служби, як замовника, оскільки, державне регулювання та контроль у сфері закупівель та контроль за цільовим, ефективним та результативним використанням коштів державного бюджету має здійснюватися уповноваженими на те органами влади в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (Держаудитслужбою (її територіальних підрозділів) та Рахунковою палатою).
06.12.2024 від позивача надійшли пояснення по справі, у яких він зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених позивачем вимог та заперечень відповідача. Позивач вимог про визнання недійсним Договору від 10.12.2021 № 222-21 не заявляв, а відповідач не посилався на його недійсність в обґрунтування своїх заперечень.
Враховуючи вимоги статті 269 ГПК України обставини, на які посилається прокурор, а саме щодо недійсності договору, не можуть бути ні підставою для скасування рішення про стягнення боргу за договором, ні предметом розгляду в рамках апеляційного оскарження вказаного рішення, що не позбавляє прокурора права звернутись із відповідним позовом окремо.
Наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція). Прокурор не ставить під сумнів факт виконання робіт, відповідно, в рамках двосторонньої реституції підрядник повинен отримати компенсацію вартості виконаних робіт за цінами, які існують на момент відшкодування. Очевидним є те, що вартість робіт на дату відшкодування буде більшою ніж на дату укладання договору, а отже, державні інтереси не будуть захищені, а навпаки - створюється ризик їх порушення.
При цьому, як зазначалося вище, вказані питання не можуть бути предметом апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у справі про стягнення боргу за договором.
14.02.2025 від прокурора надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких, оскаржуючи рішення, прокурор наполягає на тому, що вказаний правочин є нікчемним. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
На стадії апеляційного перегляду справи не приймаються і не розглядаються лише позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. При цьому ні прокурор, ні держава в особі Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України не були позивачами у даній справі. У відповідній апеляційній скарзі не змінюється ні предмет, ні підстава позову. Посилання на нікчемність Договору є доводами на спростування предмету і підстав даного позову, на які не поширюються приписи ч. 5 ст. 269 ГПК України.
Незважаючи на відсутність бюджетних асигнувань у сумі 2 000 254 грн 56 коп. та можливість їх фінансування за умовами Договору виключно за рахунок інших джерел фінансування, ухвалення оскаржуваного рішення призвело до сплати всупереч ст. 48 БК України цієї суми з бюджету.
Щодо обов'язковості реституції у даних правовідносинах, прокурор посилається, що наслідки вчинення правочину, недійсного з підстав, передбачених частиною третьою статті 48 БК України, законодавець визначив у спеціальних нормах частини 4 цієї статті, зазначивши, що: зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів; вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов'язань, у судовому порядку.
Окрім того, у інших спорах між сторонами (№ 908/2400/22, № 908/2406/22) було відмовлено у стягнені оплати виконаних робіт.
30.01.2025 до суду надійшло клопотання від позивача по закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 статті 264 ГПК України. За доводами позивача, оскаржуваним рішенням питання прав, інтересів та (або) обов'язків Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України не вирішувалось, а тому вказане агентство не наділене процесуальним правом на апеляційне його оскарження, що обумовлює й неможливість подання апеляційної скарги прокуратурою в інтересах цього агентства.
14.02.2025 прокурор подав заперечення на вказане клопотання, де зазначає, що прокурор звернувся із апеляційною скаргою на захист інтересів держави у бюджетній сфері з метою недопущення неефективного витрачання бюджетних коштів.
Фінансування укладеного договору про закупівлю відбувається за рахунок Державного бюджету України. Головним розпорядником відповідних коштів є саме Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України. Агентство безпосередньо забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує внутрішній контроль в Агентстві відновлення, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління.
Взяття Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області зобов'язань за Договором поза межами бюджетних асигнувань, передбачених на поточний середній ремонт автомобільної дороги державного значення, тобто всупереч ст. 48 Бюджетного кодексу України, не лише не відповідає ефективному їх витрачанню, а й фактично призводить до нецільового витрачання внаслідок стягнення за судовим рішенням, всупереч передбаченому законодавством плановому порядку їх надходження, акумулювання та використання, поза запланованими витратами, підриває матеріальну і фінансову основу держави в цілому, грубо порушує національні, економічні та суспільні інтереси держави, призводить порушення збалансованості бюджетної системи.
Оскільки Служба належить до сфери управління Агентства, яке також є головним розпорядником бюджетних коштів в рамках Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення, зобов'язане контролювати їх ефективне та цільове використання, саме Агентство є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням бюджетних коштів, а тому держава в особі зазначеного суб'єкта владних повноважень є належним суб'єктом звернення з відповідною апеляційною скаргою.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Чередко А.Є., Верхогляд Т.А.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 31.05.2024 здійснено запит матеріалів справи №908/2402/22 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
06.06.2024 матеріали справи №908/2402/22 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2024 у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Чередко А.Є., Верхогляд Т.А. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.12.2023 у справі № 908/2402/22; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 25.09.2024.
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 25.09.2024 № 700/24 через перебування у відрядженні судді Верхогляд Т.А., відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду №2 від 08.10.2018 зі змінами, проведено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі № 908/2402/22; визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Чередко А.Є., Паруснікова Ю.Б.
В судовому засіданні 25.09.2024 оголошено перерву до 10.12.2024.
В судовому засіданні 10.12.2024 оголошено перерву до 24.02.2025.
В судовому засіданні 24.02.2025 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
10.12.2021 між Службою автомобільних доріг у Запорізькій області (Замовник, в подальшому перейменовано на Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ» (Генпідрядник) укладено договір № 222-21 Капітальний ремонт автомобільної дороги державного значення Т-08-05 Кам'янка-Дніпровська-Велика Білозерка-Веселе- /М-14/ на ділянці км 51+665 - км 55+665 (додаткові роботи) (45230000-8- Будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь).
Відповідно до п. 1.1 Генпідрядник зобов'язується на свій ризик виконати та здати Замовнику в установлений Договором строк закінчені роботи з капітального ремонту автомобільної дороги державного значення Т-08-05 Кам'янка-Дніпровська-Велика Білозерка-Веселе- /М-14/ на ділянці км 51+665 - км 55+665 (додаткові роботи) (45230000-8- Будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь), а Замовник зобов'язується надати Генпідряднику будівельний майданчик (фронт робіт), затверджену в установленому порядку проектну документацію, прийняти від Генпідрядника закінчені роботи та оплатити їх.
Власником результату виконаних робіт є Замовник (п. 1.2 договору).
Згідно п. 1.3 договору кількість робіт: склад та обсяги робіт, що є предметом Договору, визначені проектною документацією.
Відповідно до п. 1.4 договору місце виконання робіт: автомобільної дороги державного значення Т-08-05 Кам'янка-Дніпровська-Велика Білозерка-Веселе- /М-14/ на ділянці км 51+665 - км 55+665 (додаткові роботи).
Згідно із п. 2.1 договору (в редакції додаткової угоди № 4 ДУ/222-21) строк виконання робіт: з дати укладання по 29.04.2022 при умові постійного фінансування.
Відповідно до п. 3.1 договору ціна цього договору становить 32 440 384 грн 80 коп. у т.ч. ПДВ.
Пунктами 3.2, 3.5, 3.6 договору передбачено, що, ціна є твердою. Перегляд ціни договору оформлюється сторонами шляхом укладення додаткових угод, які є невід'ємними частинами цього договору. Ціна договору визначається згідно СОУ 42.1 - 37641978-050:298 п. 6.2; 62.1.
Відповідно до п. 4.1 договору Замовник має право, зокрема, відмовитися від прийняття закінчених робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість їх використання відповідно до мети, зазначеної у проектній документації та договорі, і не можуть бути усунені Генпідрядником, Замовником або третьою особою.
Згідно із п. 4.3 договору Генпідрядник має право, зокрема, своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за виконані роботи.
Відповідно до 14.1 договору визначено, що після одержання повідомлення Генпідрядника про готовність до передачі закінчених робіт (об'єкта будівництва) Замовник зобов'язаний розпочати їх приймання.
Згідно із п. 14.2 договору передача виконаних робіт (об'єкта будівництва) Генпідрядником і приймання їх Замовником оформлюється актом про виконані роботи.
У разі виявлення в процесі приймання-передачі закінчених робіт (об'єкта будівництва) недоліків, допущених з вини Генпідрядника, він у визначений Замовником строк зобов'язаний усунути їх і повторно повідомити Замовника про готовність до передачі закінчених робіт. Якщо Генпідрядник не бажає чи не може усунути такі недоліки, замовник може, попередньо повідомивши Генпідрядника, усунути їх своїми силами або із залученням третіх осіб. Витрати, пов'язані з усуненням недоліків Замовника, компенсуються Генпідрядником (п. 14.3 договору).
Відповідно до п. 15.1 договору розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником виконаних робіт після підписання Сторонами “Актів приймання виконаних будівельних робі» (форма № КБ-2в) та “Довідок про вартість виконання будівельних робіт та витрат» (форма № КБ-3), складених у відповідності з положенням чинного ДСТУ Б Д.1.1.-1:2013 (далі - ДСТУ) та підписаних уповноваженими представниками сторін.
Згідно п. 15.3 договору Замовник здійснює поетапні проміжні платежі в міру виконання робіт після підписання “Акту приймання виконаних будівельних робіт» (форма № КБ-2в) і “Довідки про вартість виконання будівельних робіт та витрат» (форма № КБ-3), складених у відповідності з положенням чинних ДСТУ та підписаних уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до п. 15.4 договору Замовник здійснює розрахунки за виконі роботи з Генпідрядником протягом 30 календарних днів після отримання коштів від головного розпорядника коштів по цьому договору та на підставі підписаних “Актів приймання виконаних робіт» (форма № КБ-2в) та “Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат» (форма № КБ-3).
Згідно п. 15.5 договору, “Акти приймання виконаних робіт» (форма № КБ-2в) та “Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат» (форма № КБ-3) готує Генпідрядник і передає для підписання уповноваженому представнику Замовника у строк не пізніше 25 числа звітного місяця. Уповноважений представник Замовника на протязі п'яти робочих днів перевіряє реальність акту і підписує його в частині фактично виконаних робіт. Генпідрядник надає для перевірки реєстр накладних на придбані матеріали, конструкції, вироби та інші документи, які підтверджують витрати та документи передбачені цим договором, а випадку залучення Субпідрядників - з виділенням робіт виконаних Субпідрядником.
Згідно із п. 19.1 договору (в редакції додаткової угоди № 4 ДУ/222-21 від 27.12.2021) цей договір набирає чинності з дати укладання договору і діє по 31.12.2022, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Договірною ціною (Додаток № 1 до договору) сторони узгодили найменування витрат та їх вартість на суму 32 440 384 грн 80 коп.
Матеріали справи свідчать, що позивачем на виконання умов договору виконано робити на загальну суму 2 000 254 грн 86 коп., що підтверджується Актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт.
Відповідачем вартість виконаних робіт не сплачено.
За поясненнями позивача, Акт приймання виконаних будівельних робіт № 3 (форма КБ-2в) та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3) на загальну суму 2 000 254 грн 86 коп. з ПДВ надавалися Замовнику, але з незрозумілих причин залишилися не підписаними, відповідно, виконані роботи на час подання позову залишилися несплаченими.
Супровідним листом № 1209/01 від 12.09.2022 позивач звертався до відповідача щодо погодження та підписання Акта приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3) до договору № 222-21 від 10.12.2021 на загальну суму: 2 000 254 грн 86 коп. з ПДВ.
Листом № 22/1157 від 28.10.2022 відповідач надав відповідь на вказаний лист, в якому зазначив, що акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) не були підписані Службою автомобільних доріг у Запорізькій області виключно по причині відсутності достатнього фінансування, що об'єктивно не залежало від Замовника. Відповідно до договору та вимог законодавства під час виконання позивачем робіт з капітального ремонту здійснювалися нагляди за виконаними роботами. Також у листі відповідач зазначив, що, позивачем забезпечено ведення журналу виконання робіт за формою, передбаченою ДБН та спеціальних журналів по окремим спорудам. Також були надані Акти на закриття прихованих робіт. У зв'язку з чим Служба автомобільних доріг у Запорізькій області не заперечує факт виконання ТОВ “Автомагістраль-Південь» робіт, згідно з наданими нам Актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), Довідками про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3) на суму 5 717,23474 тис. грн, (п'ять мільйонів сімсот сімнадцять тисяч двісті тридцять чотири гривні сімдесят чотири копійки) з ПДВ. Разом з тим відповідач зазначив, що у зв'язку з фактично повномасштабною війною, розв'язаною російською федерацією проти України та українського народу, наразі автомобільна дорога державного значення Т-08-05 Кам'янка-Дніпровська - Велика Білозерка - Веселе - /М-14/ на ділянці км 51+665 - км 55+665 Запорізької області є такою, що знаходиться на тимчасово окупованій території. Тому у працівників/повноважну спеціалістів Служби автомобільних доріг у Запорізькій області відсутня сьогодні можливість для виїзду на місце ремонту автомобільної дороги та огляду будівельного, майданчика з метою засвідчення станом на поточні дати виконаних Вами фізичних обсягів робіт відповідно до Актів приймання виконаних будівельних робіт та Довідок про вартість виконаних будівельних робіт на суму 5 717,23474 тис. грн, (п'ять мільйонів сімсот сімнадцять тисяч двісті тридцять чотири гривні сімдесят чотири копійки) з ПДВ.
Листом № 2709/01 від 27.10.2022 позивач звернувся до Служби автомобільних доріг у Запорізькій області щодо повернення загальних журналів виконаних робіт та актів на закриття прихованих робіт до вищевказаних договорів, отримання якого відповідачем підтверджується відміткою про прийняття САД у Запорізькій області 27.10.2022.
Невиконання відповідачем зобов'язання за договором в частині здійснення оплати за виконані позивачем роботи стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ» до господарського суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що обставини справи свідчать, що позивачем виконані передбачені договором роботи, а виконання будівельних робіт на суму 2 000 254 грн 86 коп. визнано відповідачем (лист № 22/1157 від 28.10.2022). Акт приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3) до договору № 222-21 від 10.12.2021 на загальну суму 2 000 254 грн 86 коп. з ПДВ, відповідачем не підписані, разом з тим, жодних заперечень по факту виконання цих робіт або їх недоліків відповідачем не висловлено. В листі № 22/1157 від 28.10.2022 на звернення позивача щодо підписання актів виконаних будівельних робіт та сплати їх вартість відповідач проти виконання відповідачем робіт на вказану суму не заперечив.
Приймаючи до уваги відсутність доказів того, що відповідач протягом п'яти днів після отримання від Генпідрядника Акта № 2 приймання виконаних будівельних робіт надав заперечення щодо їх виконання та обсягів робіт (п. 15.5 договору), а також надані позивачем на підтвердження виконання будівельних робіт первинні бухгалтерські документи, суд визнав доведеним факт виконання позивачем робіт за Актом № 3 приймання виконаних будівельних робіт на суму 2 000 254 грн 86 коп. з ПДВ.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що укладений між сторонами Договір від 10.12.2021 № 222-21 за своїм змістом та правовою природою є договором будівельного підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Положеннями ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору будівельного підряду, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 846 ЦК України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Згідно ст. 882 ЦК України, замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами. Замовник, який попередньо прийняв окремі етапи робіт, несе ризик їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому числі й у випадках, коли договором будівельного підряду передбачено виконання робіт на ризик підрядника. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Прийняття робіт може здійснюватися після попереднього випробування, якщо це передбачено договором будівельного підряду або випливає з характеру робіт. У цьому випадку прийняття робіт може здійснюватися лише у разі позитивного результату попереднього випробування. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.
Згідно з ч. 4 ст. 879 Цивільного кодексу України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилався на нікчемність укладеного між Службою та Товариством Договору від 10.12.2021 № 222-21, оскільки такий правочин і додаткові угоди до нього укладено з порушенням бюджетного законодавства. Всупереч вимогам статей 2, 23, 46, 48 БК України, Служба за вказаним правочином взяла на себе бюджетні зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань.
Також в апеляційній скарзі вказано, що визначена пунктом 13.4 Договору від 10.12.2021 № 222-21 умова про здійснення оплати коштів у межах надходження бюджетних коштів є такою, що суперечить правилам погодження умов щодо розрахунків за угодами зазначеної категорії, чим обумовлює недійсність цього договору за ч. 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України.
Відтак, прокурор стверджував, що в силу прямих приписів частини 3 статті 48 БК України такий причин є нікчемним відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
За частиною 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з частиною 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред'явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін чи волі будь-якої іншої особи (автоматично). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.
Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам цього виду, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого і сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто.
Відповідно до частини 3 статті 48 БК України розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом, та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними.
Пунктом 47 частини 1 статті 2 БК України визначено, що розпорядник бюджетних коштів - це бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, довгострокових зобов'язань у рамках державно-приватного партнерства, середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я та здійснення витрат бюджету. За обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (ч. 1 ст. 22 БК України).
Служба не є бюджетною установою. Відповідно до пунктів 3.1, 3.4, 3.5 Положення про Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області, що затверджене наказом Агентства відновлення № Н-117 від 31.03.2023, Служба є державною неприбутковою організацією - юридичною особою публічного права, є замовником закупівлі товарів, робіт та послуг, необхідних для забезпечення виконання мети, предмету діяльності та функцій Служби, а також є одержувачем бюджетних коштів, який уповноважений розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, що є метою діяльності Служби та передбачені бюджетними програмами.
З відомостей, які містяться в Єдиному реєстрі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, також вбачається, що Служба є одержувачем бюджетних коштів.
У пункті 38 частини 2 статті 2 БК України зазначено, що одержувач бюджетних коштів - це суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.
Згідно з пунктом 9 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, одержувач використовує бюджетні кошти відповідно до вимог бюджетного законодавства на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань.
Відтак, положення частини 3 статті 48 БК України, на яку прокурор посилався як на підставу нікчемності спірного правочину, не розповсюджуються на Службу, як на одержувача бюджетних коштів, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Колегія суддів враховує висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 березня 2024 року у cправі № 916/1621/22, проте визначені у ній суб'єкти Миколаївський міський палац культури "Молодіжний" та Комунальний заклад "Канівська санаторна школа Черкаської обласної ради" були визначені як розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня та значяться як розпорядники в Єдиному реєстрі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів.
У свою чергу, оскільки спірний правочин було укладено в порядку Закону України "Про публічні закупівлі", до даних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми зазначеного законодавчого акта.
Зокрема, статтею 43 вказаного Закону (у редакції, чинній на час укладання спірного договору) встановлено, що договір про закупівлю є нікчемним у разі: якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону; укладення договору з порушенням вимог частини 4 статті 41 цього Закону, відповідно до якої умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі; укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами 5 і 6 статті 33 та частиною 7 статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.
Проте, жодних обґрунтувань щодо наявності обставин, визначених статтею 43 спеціального Закону України "Про публічні закупівлі", прокурором у апеляційній скарзі не наведено, як і не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження їх існування.
Враховуючи вищевикладене, за наслідками розгляду наданих учасниками справи належних та допустимих доказів, наявність обставин нікчемності спірного правочину апеляційним судом не встановлена.
Разом із цим, відповідно статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину вцілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У свою чергу, якщо прокурор вважає, що спірний правочин, додаткові угоди до нього вчинені з порушенням вимог статті 203 ЦК України, або спірний правочин містить умови, які зумовлюють його недійсність, останній не позбавлений права, зокрема, звернутися до суду з позовом про визнання зазначених правочинів недійсними або окремих його положень.
Однак, у межах даного апеляційного перегляду такі вимоги не можуть розглядатися, оскільки не були предметом розгляду справи судом першої інстанції.
Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені ст. 269 ГПК України
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Отже, суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Відповідно до процесуального законодавства, апеляційний суд не може виходити за межі розгляду тих обставин, які були предметом розгляду в суді першої інстанції, якщо інше не передбачено законом.
Втім, питання нікчемності договору є питанням матеріального права, і суд зобов'язаний застосовувати відповідні правові норми незалежно від того, чи заявлялися ці доводи в суді першої інстанції. Згідно з принципом "суд знає закони" неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, нікчемний договір є недійсним незалежно від визнання його таким судом. Суд апеляційної інстанції може враховувати цей аргумент, якщо він має істотне значення для правильного вирішення справи та підстави нікчемності договору є очевидними.
Проте, як вже вище було зазначено, нікчемність спірного правочину у даній справі не встановлена.
Тоді, як розглядати та надавати оцінку наявності/відсутності підстав для визнання недійсним договору (оспорюваний правочин) процесуальні підстави відсутні.
Обставини недійсності не досліджувалися судом першої інстанції та потребують додаткового доказування сторонами та заявлення відповідних вимог, тоді як суд апеляційної інстанції не може виходити за межі позовних вимог, які були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи, що прокурором не наведено інших підстав та доводів для оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не надає оцінку висновкам суду першої інстанції щодо стягнення спірної заборгованості, враховуючі межі перегляду справи визначені ч. 1 ст. 269 ГПК України.
Обставини, щодо стягнення заборгованості у інших судових справах № 908/2400/22, № 908/2406/22 не є преюдиційними для розгляду даної справи, оскільки стосуються інших договірних відносин сторін.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи не спростовують вищевказаних висновків апеляційного суду в даній справі.
Отже, виходячи з презумпції правомірності правочину, наразі відсутні підстави стверджувати про нікчемність або недійсність спірного договору, а тому він підлягає виконанню.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно, а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно, так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого права власності.
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави в право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
За висновком ЄСПЛ від 24 червня 2003 року "Стретч проти Сполученого Королівства" наявність порушень з боку органу публічної влади під час укладення договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
У рішенні в справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, пункт 70) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме собою суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Уклавши спірний договір за результатами закупівлі, позивач мав легітимні очікування щодо належного його виконання.
Виконання робіт надає позивачу право на законне очікування, що такі роботи будуть оплачені. Неоплата відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном.
З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, прокурором не доведено підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення буз змін.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Згідно ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Також, відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Системне тлумачення положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову (скарги) в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову (скарги) або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом (скаргою) в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові (скарзі), але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Отже, прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, має визначити компетентний орган та довести у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Так, при зверненні до суду з апеляційною скаргою в інтересах держави, прокурором зазначено компетентним органом Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України.
Частинами 1 та 10 ст. З Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" встановлено, що у Державному бюджеті України щорічно передбачаються видатки на фінансування робіт, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування. Для цих цілей у складі спеціального фонду Державного бюджету України створюється державний дорожній фонд. Головним розпорядником коштів державного дорожнього фонду, які спрямовуються на фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування державного значення є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства.
Таким органом є Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України (підпункт 1 п. 1 Положення про Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 439 від 10.09.2014).
Отже, головним розпорядником бюджетних коштів за Договором від 10.12.2021 № 222-21 є Державне агентство.
Окрім того, відповідно до п. 5 вищевказаного Положення, Агентство організовує планово-фінансову роботу в апараті Агентства відновлення, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, господарських товариствах, функції з управління корпоративними правами щодо яких здійснює Агентство відновлення, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку в установленому законодавством порядку; забезпечує внутрішній контроль в Агентстві відновлення, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів; забезпечує здійснення самопредставництва інтересів Агентства відновлення в судах України через уповноважених осіб у встановленому законодавством порядку, а також забезпечує представництво Агентства відновлення у судах та інших органах через представників.
З огляду на те, що Служба належить до сфери управління Державного агентства, яке є головним розпорядником бюджетних коштів за Договором від 10.12.2021 № 222-21, останній є уповноваженим органом влади у спірних правовідносинах.
Державне агентство не брало участі у розгляді Господарським судом Запорізької області справи № 908/2402/22.
Зважаючи, що оскаржуваним рішенням зачіпаються інтереси Державного агентства як головного розпорядника відповідних бюджетних коштів, а також до сфері управління якого належить Служба, на адресу останнього обласною прокуратурою скеровано лист від 04.04.2024 № 15/2-2469-24. Прокуратурою повідомлено про виявлення оскаржуваного судового рішення та про можливе порушення державних інтересів у зв'язку з його прийняттям. Запропоновано самостійно оскаржити його в апеляційному порядку.
З урахуванням процесуального строку визначеного на подання апеляційної скарги, а також періоду поштового перебігу кореспонденції обласна прокуратура надала достатній час відреагувати уповноваженому органу на виявлені порушення. На час подання апеляційної скарги від Державного агентства не отримано відповіді на лист від 04.04.2024 № 15/2-2469-24.
Враховуючи указане, прокурор зазначає, що Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету, водночас, останнє не здійснило жодних заходів щодо захисту інтересів держави.
Також прокурор вказує на те, що порушенням інтересів держави є те, що Службою укладено договір (взято бюджетні зобов'язання) без відповідних бюджетних асигнувань, що безсумнівно є порушенням вимог законодавства та створило передумови для безпідставного навантаження на державний бюджет. Використання бюджетних коштів становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд доходить висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави.
При цьому, твердження сторін стосовно того, що прокурор не мав права подавати позов в інтересах держави в особі Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, суд відхиляє як недоречні, адже останнє є органом державної влади, тобто суб'єктом владних повноважень та головним розпорядником бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалося фінансування закупівлі.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 викладено правову позицію, відповідно до якої закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі всіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 05.08.2021 у справі № 911/1236/20, від 11.08.2021 у справі № 927/719/20.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстави задовольняти клопотання позивача про закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 статті 264 ГПК України, оскільки оскаржуване судове рішення впливає на інтереси Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282, 283 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.12.2023 у справі № 908/2402/22 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 26.12.2023 у справі № 908/2402/22 - залишити без змін.
Судові витрати Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 20.03.2025.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко
Суддя Ю.Б. Парусніков