Провадження № 22-ц/803/1591/25 Справа № 211/3815/24 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
18 березня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС»
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2024 року, ухвалене суддею Сарат Н.О у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного судового рішення відсутні),
13 червня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 22.11.2007 року між ПАТ «Сведбанк» (що є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк») та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір за №0308/1107/88-500.
Відповідно до умов цього договору позивач зобов'язується надати кредит відповідачу у розмірі 14 200,00 доларів США з розрахунку 11,9% річних за користування кредитом на строк з 22.11.2007 року по 21.11.2017 рік.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передав (відступив) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за даним кредитним договором.
Виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором забезпечується порукою відповідно до укладеного Договору поруки №0308/1107/88-500-Р-1 від 13.11.2009 р. між ПАТ «Сведбанк» (правонаступник АКБ «ТАС-Комерцбанк») та відповідачем ОСОБА_2 , згідно з яким ОСОБА_2 поручається перед банком за виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором.
18 січня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» уклало з ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» Договір №115/К купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого відступлено право грошової вимоги за Кредитним договором №0308/1107/88-500 від 22.11.2007 та Іпотечним договором №0308/1107/88-500-Z-1 від 22.11.2007.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитом - 83 473,06 грн., заборгованість по відсоткам - 7 615,65 грн., а всього 91 088,71 грн., вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою суду від 11 березня 2019 року у справі №211/2220/13-ц замінено сторону виконавчого провадження стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитом у сумі 83 473,06 грн., заборгованості за відсотками у сумі 7 615,65 грн. та судового збору в сумі 455,45 грн. з кожного.
Відповідно до змісту додатку до Договір №1115/К купівлі-продажу прав вимоги від 18.01.2019 розмір відступленої заборгованості за Кредитним Договором №0308/1107/88-500 від 22.11.2007 ОСОБА_1 ПАТ «Дельта Банк» ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» станом на 18 січня 2019 року становив 430 012, 32 грн. з яких заборгованість по основній сумі кредиту становить 241 424, 04 грн., заборгованість по процентам - 99 896,64 грн., пеня - 88 691,64 грн. ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була направлена вимога про усунення порушень за Кредитним Договором №0308/1107/88-500 від 22.11.2007 із зазначеною сумою заборгованості, що міститься у додатку до Договору №1115/К купівлі-продажу прав вимоги від 18.01.2019 на адресу, що зазначена у його позовній заяві у справі №211/1159/23, також повідомлення про відступлення прав вимоги за Кредитним/Іпотечним/Поруки договором кожному. Окремо, зазначено, що ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» до вищезазначеного розрахунку заборгованості за Кредитним договором від себе будь-яких сум не донараховувало.
З урахуванням сплаченого платежу розмір заборгованості за кредитним договором складає 394 031,27 грн., з яких заборгованість по основній сумі кредиту становить - 241 424,04 грн., заборгованість по процентам складає - 99 896,64 грн., пеня - 52 710,59 грн., яку позивач просив стягнути з відповідачів на свою користь, а також судові витрати.
Рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2024 року в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено в повному обсязі.
Додатковим рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року задоволена заява представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кузьменко Алли Володимирівни про ухвалення додаткового рішення. Стгнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», яке змінило назву 25 липня 2024 року на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», що підтверджено доданим до апеляційної скарги Протоколом №1706 Загальних зборів учасників ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» від 25 липня 2024 року, будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильну оцінку наявних у справі доказів, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у повному обсязі задовольнити заявлені Товариством позовні вимоги.
При цьому, скаржник зазначає, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності. Посилаючись на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-ІХ, визначено, що під час дії карантину, строки визначені статтями 257, 258,362,559, 681, 728, 786,1293 Цивільного Кодексу України продовжуються на строк дії такого карантину. Окрім того, позивач вказує і на те, що 15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчи актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (№2120-ІХ), відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного стану, позовна давність визначена у ст.ст.257-259, 362, 559, 681, 728,786,1293 ЦК України продовжуються на строк його дії. Вказує, що продовження строків у свою чергу свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.
Позивач вважає, що ТОВ «ВІН ФІНАНС», звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за платежами за спірним кредитним договором з 03.2017 по 11.2017 на загальну суму 872,00 доларів США строки позовної давності не пропущено.
У відзивах на апеляційну скаргу позивача ТОВ «ВІН ФІНАНС», представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Кузьменко А.В., просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 30.09.2024 без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, думку представника відповідачів Кузьменко А.В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги сторони позивача, з викладених у відзивах підстав, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, відзивів на апеляційну скаргу, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 22 листопада 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір за №0308/1107/88-500. Відповідно до умов цього договору банк надав кредит відповідачу у розмірі 14 200,00 доларів США із розрахунку 11,9% річних за користування кредитом на строк з 22.11.2007 по 21.11.2017.
Крім того, 22 листопада 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір №0308/1107/88-500-Z-1.
У забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_1 своїх кредитним зобов'язань, між Банком та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №0308/1107/88-500-Р-1 від 13.11.2009, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_2 поручався перед Банком з виконання ОСОБА_1 кредитних зобов'язань. У випадку невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань перед Банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 несуть відповідальність солідарно.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передав (відступив) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за даним кредитним договором.
18 січня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» уклало з ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» Договір №115/К купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого відступлено право грошової вимоги за Кредитним договором №0308/1107/88-500 від 22.11.2007 та Іпотечним договором №0308/1107/88-500-Z-1 від 22.11.2007.
Пунктом 3.2 кредитного договору, сторони погодили, що проценти за користування кредитом нараховуються за період з дати видачі кредиту і до моменту його повернення.
Пунктами 3.4, 3.7-3.9 та 6.1.4, 7.1.3 кредитного договору, сторони встановили можливість встановлення дострокового дня повернення кредиту.
Так, пунктами 3.8, 3.9 та 6.1.4 кредитного договору, було передбачено право кредитора змінити строк користування кредитом, а саме: сторони за взаємною згодою домовились без укладання будь-якої додаткової угоди до цього договору встановити наступний порядок змін умов до цього договору з відповідною зміною зобов'язань позичальника щодо строку виконання позичальником зобов'язань за цим договором та відповідних прав банку вимагати від позичальника виконання за цим договором при настанні наступних обставин: якщо позичальник порушує строки платежів, встановлені п. 3.3. та/або при невиконанні зобов'язань, передбачених п.п. 5.1.7, 5.1.11 цього договору та/або у випадках незгоди позичальника укласти додаткові угоди до договору при настанні обставин, передбачених п.9.2 цього договору.
При порушенні умов, передбачених п.5.1.9 цього договору, та/або у випадках, в яких чинним законодавством (у тому числі у випадках, передбачених Законом України «Про іпотеку») передбачено право дострокової вимоги виконання зобов'язань, забезпечених іпотекою та/або якщо позичальник порушує строки платежів, встановлені п.3.1 цього договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів, а позичальник зобов'язаний виконати зобов'язання в порядку, передбаченому цим пунктом цього договору.
У 2013 році ПАТ «Дельта-Банк» звернулося до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовною заявою про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором у порядку статей 1049-1050 ЦК України.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитом - 83 473,06 грн., заборгованість по відсоткам - 7 615,65 грн., а всього 91 088,71 грн., вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду сторонами оскаржувалось, набрало чинності 19.11.2013.
07 лютого 2014 року на виконання рішення суду було видано виконавчий лист у справі №211/2220/3-ц. У подальшому представником ПАТ «Дельта Банк» Прокопчук О.Ю. виконавчий лист було пред'явлено до виконання до виконавчої служби. В наслідок чого були відкриті виконавчі провадження №51010641 і №51010850, в яких боржником була ОСОБА_1 , та виконавчі провадження №51010752 і №51010818, в яких боржником був ОСОБА_2
18 січня 2019 року на умовах Договору №115/К купівлі-продажу майнових прав від 18 січня 2019 року та на підставі Протоколу електронного аукціону №UA-EA-2018-10-31-00014-b від 18 грудня 2018 року первісний іпотекодержатель ПАТ «Дельта Банк» передав (відступив) новому іпотекодержателю ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» право вимоги за Іпотечним договором №0308/1107/88-500-Z-1 від 22 листопада 2007 року, з усіма додатками та додатковими угодами, що укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та позивачами у справі.
Відповідно п.3.1. Договору №115/К купівлі-продажу майнових прав від 18 січня 2019 року сторони домовились, що продаж Майнових прав за цим Договором Покупець сплатив Продавцю грошові кошти у розмірі 81 121,27 грн.
Ухвалою суду від 11 березня 2019 року у справі №211/2220/13-ц замінено сторону виконавчого провадження стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитом у сумі 83 473,06 грн., заборгованості за відсотками у сумі 7 615,65 грн. та судового збору в сумі 455,45 грн. з кожного.
04 лютого 2020 року боржниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було виконано рішення суду від 14 серпня 2013 року, сума заборгованості за кредитним договором, визначена рішенням суду, була сплачена в повному обсязі на користь банку, шляхом сплати грошових коштів через виконавчу службу, що підтверджується постановами державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 04.02.2020 у зв'язку з фактичним виконанням рішення, боржниками сплачено борг у повному обсязі, у тому числі й судові витрати.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що згідно договору №1115/К купівлі-продажу майнових прав від 18.01.2019 року відбулася заміна кредитора на позивача, тобто до останнього перейшли права та обов'язки за договором, проте ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» пропустили строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом щодо усіх заявлених вимог, що згідно з ч.4 ст.267 ЦК України є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.
Проте, колегія суддів не може у повному обсязі погодитись з такими висновками суду першої інстанції та частково погоджується з доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.
Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами по справі є рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року, яким вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитом - 83 473,06 грн., заборгованість по відсоткам - 7 615,65 грн., а всього 91 088,71 грн., вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду сторонами оскаржувалось, набрало чинності 19.11.2013.
Також судом встановлено, що 07 лютого 2014 року на виконання рішення суду було видано виконавчий лист у справі №211/2220/3-ц. У подальшому представником ПАТ «Дельта Банк» Прокопчук О.Ю. виконавчий лист було пред'явлено до виконання до виконавчої служби та були відкриті виконавчі провадження №51010641, №51010850, в яких боржником була ОСОБА_1 , та виконавчі провадження №51010752, №51010818, в яких боржником був ОСОБА_2 .
Також суд встановив, що 04 лютого 2020 року боржниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було рішення суду від 14 серпня 2013 року було виконано, сума заборгованості за кредитним договором, визначена рішенням суду, була сплачена в повному обсязі на користь банку, шляхом сплати грошових коштів через виконавчу службу, що підтверджено постановами державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 04.02.2020 у зв'язку з фактичним виконанням рішення, боржниками сплачено борг у повному обсязі, у тому числі й судові витрати.
Окрім того, суд встановив, що 18 січня 2019 року на умовах Договору №115/К купівлі-продажу майнових прав від 18 січня 2019 року та на підставі Протоколу електронного аукціону №UA-EA-2018-10-31-00014-b від 18 грудня 2018 року первісний іпотекодержатель ПАТ «Дельта Банк» передав (відступив) новому іпотекодержателю ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» право вимоги за Іпотечним договором №0308/1107/88-500-Z-1 від 22 листопада 2007 року, з усіма додатками та додатковими угодами, що укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та позивачами у справі.
Відповідно п.3.1. Договору №115/К купівлі-продажу майнових прав від 18 січня 2019 року сторони домовились, що продаж Майнових прав за цим Договором Покупець сплатив Продавцю грошові кошти у розмірі 81 121,27 грн.
Відповідно до змісту додатку до Договір №1115/К купівлі-продажу прав вимоги від 18.01.2019 розмір відступленої заборгованості за Кредитним Договором №0308/1107/88-500 від 22.11.2007 ОСОБА_1 ПАТ «Дельта Банк» ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» станом на 18 січня 2019 року становив 430 012, 32 грн. з яких заборгованість по основній сумі кредиту становить 241 424, 04 грн., заборгованість по процентам - 99 896,64 грн., пеня - 88 691,64 грн.
Ухвалою суду першої інстанції від 11 березня 2019 року у справі №211/2220/13-ц було замінено сторону виконавчого провадження стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитом у сумі 83 473,06 грн., заборгованості за відсотками у сумі 7 615,65 грн. та судового збору в сумі 455,45 грн. з кожного.
Згідно з статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свій обов'язок новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі № 6-979цс15.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
За ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилом ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частин 1, 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, попередній кредитор ПАТ «Дельта Банк», звернувшись у 2013 році до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, відповідно такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінніположень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14?10цс18), від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала своїх зобов'язань за Кредитним договором, яким їй надано кредит строком до 21 листопада 2017 року. У зв'язку із цим банк звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитом і процентів за користування коштами з позичальниці та поручителя ОСОБА_2 , який поручився за виконання відповідачем цього договору на підставі укладеного із банком договору поруки. Судовим рішенням від 14 серпня 2013 року про стягнення заборгованості за кредитним договором підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальниці перед банком та його порушення. Виконавчий лист, виданий на підставі цього рішення, пред'явлений до примусового виконання та після тривалого виконавчого провадження добровільно виконано боржниками, 04.02.2020
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2013 році зобов'язання відповідачів сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання 04 лютого 2020 року (дата винесення державним виконавцем постанов про закінчення виконавчих проваджень). Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до 04 лютого 2020 року.
Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 04 лютого 2020 року (дата закінчення виконавчих проваджень у зв'язку з остаточним погашенням заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов'язання відповідачів перед банком за Кредитним договором припинилося.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18 виснував про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідачів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 листопада 2007 року заборгованість за тілом кредиту в сумі 241 424,04 грн., заборгованість за процентами в розмірі 99 896,64 грн., пеню в сумі 52 710,59 грн.
Таким чином, новим кредитором ТОВ «ФК Довіра та Гарантія» в межах данної справи позовні вимоги до відповідачів заявлені не на підставі положень статті 625 ЦК України, тобто є недоведеними та необґрунтованими, у зв'язку з чим позовні вимоги не можуть бути задоволенні та у позові слід відмовити через недоведеність заявлених позовних вимог, а не через сплив позовної давності про застосування якою заявлено стороною у спорі.
Враховуючи, що усунення грошового зобов'язання відбулося 04.02.2020 року та трирічний строк позовної давності до вимог мав закінчитися 04.02.2023 року, проте Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-ІХ, визначено, що під час дії карантину, строки визначені статтями 257, 258,362,559, 681, 728, 786,1293 Цивільного Кодексу України продовжуються на строк дії такого карантину.
Окрім того, 15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчи актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (№2120-ІХ), відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного стану, позовна давність визначена у ст.ст.257-259, 362, 559, 681, 728,786,1293 ЦК України продовжуються на строк його дії.
Таким чином, позивач звернувшись до суду з позовом 13 червня 2024 року не пропустив строк позовної давності, який був продовжений наведеними вище Законами, проте позов не підлягав задоволенню з підстав його недоведеності та необґрунтованості.
Таким чином суд першої інстанції, встановивши наявність підстав для відмови у позові ТОВ ФК «Довіра та Гарантія», мав відмовити в задоволенні позову через його недоведеність та необґрунтованість, а не через сплив позовної давності.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що правильне по суті судове рішення підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову ТОВ «ВІН ФІНАНС» в редакції цієї постанови.
18.03.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Кузьментко А.В. надійшли заяви про стягнення витрат на правничу допомогу з позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» на користь відповідачів по 5 000 грн. в суді апеляційної інстанції по 2 500 грн. за подачу відзивів та по 2 500 грн. за участь адвоката в одному судовому засіданні.
До заяв про стягнення витрат на правничу допомогу адвокатом суду надано: завдання (доручення) №9 до Договору №1-03/20 від 10 березня 2020 року надання професійної правничої допомоги від 28 січня 2025 року ОСОБА_2 , якою встановлено, що вартість послуги за складення та подання відзиву на апеляційну скаргу складає 2 500 грн., участь в судових засіданнях (один судовий день) в Дніпровському апеляційному суді складає 2 500 грн., платіжну інструкцію №325Т005JW6 про сплату Вініченком І.Ю. отримувачу ОСОБА_3 13.03.2025 - 2 500 грн. сплата адвокатських послуг; завдання (доручення) №9 до Договору №2-03/20 від 10 березня 2020 року надання професійної правничої допомоги від 28 січня 2025 року ОСОБА_1 , якою встановлено, що вартість послуги за складення та подання відзиву на апеляційну скаргу складає 2 500 грн., участь в судових засіданнях (один судовий день) в Дніпровському апеляційному суді складає 2 500 грн., платіжну інструкцію №325Т005JW7 про сплату ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 отримувачу ОСОБА_3 13.03.2025 - 2 500 грн. сплата адвокатських послуг.
Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.
Згідно ст.ст.15, 133 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись уразі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Колегія суддів, беручи до уваги, що понесені стороною відповідачів витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підтверджені належними та допустимими доказами, які були подані суду своєчасно, до початку судового засідання, враховуючи відсутність клопотання позивача про зменшення судових витрат, беручи до уваги, що заявлені позовні вимоги з урахуванням рішення суду апеляційної інстанції залишені без задоволення, тобто рішення ухвалено на користь відповідачів, вважає за необхідне задовольнити заяви представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Кузьменко А.В. у повному обсязі та стягнути з позивача на користь кожного з відповідачів судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі по 5 000,00 грн., кожному.
Керуючись ст.ст.367,368,374,376,381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» задовольнити частково.
Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2024 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» на користь відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції по 5 000 грн. кожному.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення виготовлено 19 березня 2025 року.
Головуючий: Я.М. Бондар
Судді: В.П. Зубакова
В.О. Остапенко