справа № 631/239/25
провадження № 2-о/631/18/25
про залишення заяви без руху
19 березня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі судді Трояновської Т. М., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення юридичних фактів,
ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої, на підставі ордеру про надання правничої допомоги серії АХ № 1236538 від 12 березня 2025 року, діє адвокат Чумак Роман Васильович, звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області із заявою, поданою в порядку окремого провадження, в якій просить встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала на утриманні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з березня 2017 року по день його смерті (загибелі) ІНФОРМАЦІЯ_4 та юридичний факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відноситься до членів сім'ї ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вказана позовна заява та додані до неї документи подані в електронному вигляді через систему «Електронний суд».
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України).
При цьому, за правилами частини 2 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Так, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина 7 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України).
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина 1 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Положеннями частини 3 статті 294 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
В даному випадку, вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі суд керується положеннями частини 9 статті 10, статтей 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, тобто застосовує аналогію закону, оскільки главами 1 та 2 розділу ІV Цивільного процесуального кодексу України прямо не врегульовано дії суду при подачі до суду заяви, яка не відповідає вимогам Цивільного процесуального законодавства України.
При вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі, проаналізувавши фактичні обставини заяви та їх правову кваліфікацію, з'ясовано, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 - 177 Цивільного процесуального кодексу України.
Вказаними статтями визначено вимоги до змісту та форми позовної заяви, документів, що додаються до позовної заяви, обов'язок дотримання яких покладається на позивача (заявника).
Отже заяви у справах окремого провадження повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим статтями 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України.
Так, відповідно до приписів пункту 2 частини 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
В даному випадку, стороною заявника не зазначене повне найменування заінтересованої особи, але зазначено, що це ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Разом із тим, у пункті 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (зі змінами та доповнення) визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (пункт 7 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (зі змінами та доповнення)).
Таким чином заявнику необхідне уточнити повну назву заінтересованої особи з урахуванням того, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах (Шевченківський район є у багатьох містах України).
Також, в супереч пункту 2 частини 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України стороною заявника не зазначена адреса електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 та відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету, при цьому заява поданий саме в системі «Електронний суд», яка зумовлює розгляд електронної справи за наявності електронних адрес усіх учасників судового провадження.
Крім того, відповідно до частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
За загальними правилами цивільного судочинства судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну, касаційну скарги чи заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом.
При цьому судовий збір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функції.
Обов'язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір - це процесуальний обов'язок, визначений нормами процесуального права.
Відповідно до приписів частини 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким спеціальним законом є Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закону України «Про судовий збір»), стаття 3 якого визначає, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення тощо.
У статті 4 Закону України «Про судовий збір» зазначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою заяви у справах окремого провадження сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як убачається зі змісту заяви про встановлення юридичних фактів, заявником заявлено дві самостійні вимоги, а саме: встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала на утриманні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з березня 2017 року по день його смерті (загибелі) ІНФОРМАЦІЯ_4 , та встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відноситься до членів сім'ї ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Проте, згідно долучених до матеріалів заяви документів вбачається, що заявником при поданні до суду заяви про встановлення юридичних фактів було сплачено судовий збір лише за одну вимогу у розмірі 605 гривень 60 копійок.
Також суд звертає увагу, що у відповідності до вимог частини 3 статті 42 Цивільного процесуального кодексу України у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.
Згідно із роз'ясненнями, які містяться у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний провести підготовчі дії, зокрема, з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них.
В даному випадку суд звертає увагу заявника, що в окремому провадженні, крім заявника, участь беруть заінтересовані особи, які мають юридичний інтерес у встановленні факту, оскільки за наслідками судового розгляду даної категорії справи рішення по справі може у подальшому як вплинути на їх суб'єктивні права та обов'язки, або спонукати до вчинення дій з реалізації суб'єктивних прав заявника. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права і обов'язки.
До заінтересованих осіб належать:
1) особи, взаємовідносини яких із заявником залежать від мети факту, що підлягає встановленню;
2) організації і установи, в яких заявник реалізовуватиме рішення про встановлення юридичного факту, тобто в яких будуть здійснені права осіб, що виникли внаслідок судового встановлення юридичного факту.
Саме ці групи заінтересованих осіб притягуються до участі у справах окремого провадження. Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв'язку із суб'єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту своєчасно заявити про порушення чи оспорювання їх суб'єктивних прав у зв'язку із встановлюваним судом фактом.
Проте, всупереч наведеним вимогам закону представником позивача у заяві про встановлення юридичного факту перебування на утриманні було зазначено ІНФОРМАЦІЯ_6 , як третя особа по справі.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Також, Конституційний Суд України у своєму рішенні № 8-рп/2002 від 07 травня 2002 року (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначив, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право, а за змістом частини 2 статті 4 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Положеннями частини 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» та від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України», право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже, доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений, зокрема, Цивільним процесуальним кодексом України.
Як вже зазначалося вище, вимоги щодо змісту та форми позовних заяв (заяв у справі окремого провадження) визначені статтями 175, 177, 317, 318 Цивільного процесуального України.
При цьому, якщо подана позовна заява не відповідає таким вимогам, у частині 1 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України законодавець передбачив механізм залишення позовної заяви (заяви у справі окремого провадження) без руху задля забезпечення заявнику можливості у встановлений судом строк усунути недоліки заяви, що забезпечує можливість вважати її такою, що подана у день її первинного подання та прийняття її судом до розгляду.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне залишити заяву ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи: ІНФОРМАЦІЯ_6 , про встановлення юридичних фактів, без руху та надати заявнику (її представнику) строк для усунення недоліків, зазначених у цій ухвалі шляхом подання до суду заяви у новій редакції з визначенням заінтересованої особи по справі, із зазначенням її повної назви та інформації, необхідної для виклику заінтересованої особи у судове засідання й наданні документу, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документу, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Залишення заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеного Цивільним процесуальним кодексом України.
Крім того, суд вважає за необхідне попередити заявника, що в разі не усунення порушень закону, допущених при подачі заяви до встановленого законом строку, остання буде вважатися не поданою та повернута заявнику.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, частинами 4 та 9 статті 10, статтями 19, 175, 177, частиною 1 статті 185, пунктом 1 частини 1 і частиною 2 статті 258, статтями 259, 260, частиною 2 статті 261, статтею 263, частинами 5 та 11 статті 272, частиною, 2 статті 293, частинами 3 та 4 статті 294, статтями 315, 317 - 319 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Заяву ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення юридичних фактів - залишити без руху.
Повідомити заявника про необхідність усунення зазначених недоліків протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення заяви без руху.
Якщо заявник відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені цією ухвалою, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо заявник не усуне недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Копію ухвали надіслати заявнику та її представнику.
Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її постановлення. Заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Т. М. Трояновська