19 березня 2025 року
м. Київ
справа №120/5736/24
провадження № К/990/8475/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду,
27 лютого 2025 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд».
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Верховний Суд на підставі частини п'ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду. Позовні вимоги мотивовані невиплатою відповідачем середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі від 30 квітня 2024 року.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на посаді за період з 24 грудня 2021 року по 31 березня 2024 року у сумі 1040950,58 грн (один мільйон сорок тисяч дев'ятсот п'ятдесят гривень 58 копійок) (сума вказана без утримання податків та інших обов'язкових платежів) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 28 січня 2025 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишив без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив повністю. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року змінив, виклавши абзац 2 резолютивної частини рішення в такій редакції: Стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на посаді за період з 14 квітня 2020 року по 31 березня 2024 року у сумі 1794620,08 (один мільйон сімсот дев'яносто чотири тисячі шістсот двадцять гривень 08 копійок) (сума вказана без утримання податків та інших обов'язкових платежів) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.
В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року залишив без змін.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Офісу Генерального прокурора подав касаційну скаргу.
Предметом спору у цій справі є правомірність стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
В касаційній скарзі відповідач покликається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи на необхідність відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22, від 28 липня 2022 року у справі № 640/2806/21, від 05 травня 2022 року у справі № 280/4402/21, від 21 січня 2022 року у справі № 640/22054/18, від 05 жовтня 2023 року у справі № 340/693/22, щодо застосування частини восьмої статті 235 Кодексу законів про працю України у комплексі з статтями 21, 24 Кодексу законів про працю України, статті 18 Закону України «Про прокуратуру» та статті 25 Закону України «Про запобігання корупції» у подібних правовідносинах, застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Суд звертає увагу автора касаційної скарги, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення: норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, в якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.
Так, відступ - це інший підхід до застосування тієї ж норми права у подібних правовідносинах, щодо якої такий висновок сформовано.
Крім того, необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані автором касаційної скарги при покликанні на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Також причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, помилковість тощо).
Сама по собі незгода з указаними постановами Верховного Суду, що застосовані судами попередніх інстанцій у цій справі, не є належним обґрунтуванням пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на це Суд уважає необґрунтованими покликання автора скарги на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Вирішуючи спір та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування приписів положень статті 236 Кодексу законів про працю України стосовно відповідальності за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, сформованому, зокрема, у справах № 460/600/22 та № 640/19103/19.
Спірні правовідносини, які склались у цих справах, виникли також внаслідок невиконання негайно Офісом Генерального прокурора рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на посаді прокурора. Так у цих справах Верховний Суд указав, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, передбачено положеннями статті 236 КЗпП України. Така відповідальність на роботодавця покладається незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем. Також колегія суддів зазначила про безпідставність тверджень відповідача про неподання позивачем заяви на підставі статей 21, 24 Кодексу законів про працю України, яка б свідчила про його бажання та волевиявлення бути поновленим на роботі, оскільки ці правові норми визначають правила поведінки особи у правовідносинах щодо укладення трудового договору, а не щодо поновлення на посаді на підставі рішення суду. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Аргументи автора касаційної скарги про те, що справа не підлягала розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з посиланням на те, що позивача звільнено з посади, що у значенні Закону України «Про запобігання корупції» передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, відхиляються Верховним Судом.
Так, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України) і у цій справі суд першої інстанції не відносив її до категорії малозначних справ, та, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом в ухвалі від 16 вересня 2024 року у справі № 420/4072/24.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідають висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі № 120/5736/24 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
О. Р. Радишевська