ф
19 березня 2025 року
м. Київ
справа №420/29029/23
адміністративне провадження № К/990/10782/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу Державного бюро розслідувань на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 420/29029/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблової Оксани Олексіївни про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державного бюро розслідувань, Начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблової О. О., в якому просив:
- визнати протиправними дії начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблової О. О. по відмові у наданні інформації на запит на інформацію від 16 вересня 2023 року про надання: копії заяви № 10-8-02-3555 від 15 лютого 2023 року директора Державного бюро розслідувань про проведення лінгвістичного авторознавчого дослідження, копії договору між Київським КНІСЕ та ДБР щодо цього дослідження та копії платіжного документу ДБР про оплату за проведення цього дослідження;
-зобов'язати Державне бюро розслідувань надати позивачу копію заяви № 10-8-02-3555 від 15 лютого 2023 року директора Державного бюро розслідувань про проведення лінгвістичного авторознавчого дослідження, копію договору між Київським КНІСЕ та ДБР щодо цього дослідження та копію платіжного документу ДБР про оплату за проведення цього дослідження, мотивуючи це тим, що він звернувся до відповідача із запитом про публічну інформацію на який надана відмова у задоволенні запиту, що суперечить частини п'ятої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" чим створено перешкоди у доступі до публічної інформації, надання якої є обов'язком розпорядника інформації.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Державного бюро розслідування викладену у листі від 13 жовтня 2023 року вих. № 448ПІ/10-13-06-456/23 у наданні позивачу публічної інформації.
Зобов'язано Державне бюро розслідувань надати позивачу копію заяви № 10-8-02-3555 від 15 лютого 2023 року про проведення лінгвістичного авторознавчого дослідження, копію договору між Київським КНІСЕ та ДБР щодо цього дослідження та копію платіжного документу ДБР про оплату за проведення цього дослідження.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із такими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
На підставі статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
За змістом частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
На підставі частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною першою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно із частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний позивачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Оскаржуючи судове рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач посилається на підстави встановлені підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відхиляє вказані доводи, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Однак, скаржник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї конкретної справи та за таких конкретних обставин.
Також заявником у касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її виняткового значення та суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
В касаційній скарзі скаржник посилається на висновки викладені Верховним Судом у постанові від 01 грудня 2022 року у справі № 580/2869/22 щодо застосування положень статті 64 Конституції України і статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, обов'язковою умовою є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду та у якій подається касаційна скарга).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, у справі № 580/2869/22 спірні правовідносини стосувалися виплати органами Пенсійного фонду України позивачу, особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Крім того Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 13 червня 2023 року у справі № 560/8064/22 відступив від висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі №580/2869/22.
Отже, посилання скаржника на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права, які викладені Верховним Судом у постанові від 01 грудня 2022 року у справі № 580/2869/22 не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі з огляду на те, що наведені судові рішення стосуються оцінки судом інших фактичних обставин.
Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
Отже, вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
На підставі пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 3, 248, 328, 333, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного бюро розслідувань на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 420/29029/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблової Оксани Олексіївни про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач СуддіІ.В. Желєзний М.В. Білак В.Е. Мацедонська