19 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/19895/24 пров. № А/857/570/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року (головуючий суддя Сподарик Н.І., м. Львів) у справі №380/19895/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії, -
24.09.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), в якому просив: визнати протиправними дії Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія головного сервісного центру МВС) щодо відмови підготувати та надати довідку про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 у зв'язку із зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб для перерахунку пенсії, відомостей про розмір надбавки за особливості проходження служби 50% та розміру премії 165%; зобов'язати Головний сервісний центр МВС в особі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях скласти та подати до ГУ ПФУ у Львівській області на ОСОБА_1 довідку про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 в якій, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовців НГУ» затвердженої наказом МВС України 15.03.2018 №200, вказати розміри: надбавки за особливості проходження служби 50% та розміру премії 165% посадового окладу.
Позов обґрунтовує тим, що з 01.01.2020 пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 діє в редакції, чинній на момент прийняття постанови, а саме розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Відтак, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний підготувати і надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області нову довідку про розміри грошового забезпечення станом на 01.01.2023. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях щодо не оформлення і не подання до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023, із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх інших видів грошового забезпечення, які обчислюються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, для перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 відповідно. Зобов'язано Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області довідки про розмір грошового ОСОБА_1 станом на 01.01.2023 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2023 пенсії відповідно. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що 20.05.2023 року набрала законної сили постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704», відповідно до п.4 якої розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Оскільки станом на день виникнення спірних правовідносин (зокрема, після 01.03.2018 року) Кабінет Міністрів України не приймав жодних інших рішень щодо перерахунку пенсій військовослужбовців, вважає, що відсутні підстави для оформлення відповідачем нової довідки про розмір грошового забезпечення позивача для здійснення перерахунку його пенсії з 01.02.2023 року. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
14.01.2025 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, зазначає, що відповідач, відмовляючи у наданні довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ, положень постанови № 704, із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встанов леного законом на 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 для проведення пере рахунку основного розміру пенсії з 01.02.2023 (з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії), діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (Закон № 2262-ХІІ).
Позивач звернувся до відповідача з заявою щодо оформлення та надіслання до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області для перерахунку пенсії із 01.02.2023 довідки про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із обов'язковим врахуванням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії.
На заяву позивача щодо виготовлення довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, відповідачем надано відповідь, в якій зазначено, що з моменту прийняття постанови № 704 і до моменту розгляду звернень позивача, Кабінетом Міністрів України не приймалося рішень щодо змін розміру в грошовому забезпеченні військовослужбовців. Розміри окладів за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років, які визначені постановою № 704, не збільшувалися.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Колегія суддів вважає, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ, норми постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704.
Розмір грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема, визначався постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (постанова КМУ №704), згідно з п.4 якої у первісній редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
На момент набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №704 пункт 4 цього нормативно-правового акту був викладений у редакції згідно з п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18.
Тобто, з 29.01.2020 року, враховуючи дату ухвалення цього судового рішення, була відновлена дія п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, котра запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою - мінімальний розмір заробітної плати.
У той же час, 01.01.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ.
Колегія суддів вказує, що за змістом пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII, яким встановлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII та пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №103 (після скасування таких змін у судовому порядку) перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Оскільки норма п.3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, то відсутні правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Подібні правові висновки щодо розв'язання колізії норм права (п.3 розділу II Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII та пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704), зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.12.2019 року (справа №240/4946/18).
Таким чином, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 704, в редакції і після скасування п.6 постанови Кабінету Міністрів України №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, оскільки зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не узгоджуються з пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII.
Разом з тим, суть спору у цій справі полягає у тому, який саме прожитковий мінімум (станом на 01.01.2018 року або станом на 01.01.2023 року) підлягає застосуванню для розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.
Відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та нечинним п. 6 Постанови № 103, яким пункт 4 Постанови №704 викладений у новій редакції.
Таким чином, у зв'язку з ухваленням судового рішення від 29.01.2020 року відновлено дію пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції, яка передбачає використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
При цьому, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Слід зазначити, що Верховний Суд в постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 з урахуванням наведеного, дійшов наступних висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах: з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік); встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Отже, з огляду на відсутність правових підстав для застосування такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата та приймаючи до уваги відновлення дії положень постанови Кабінету Міністрів України №704, які діяли до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №103, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для перерахунку позивачеві складових грошового забезпечення шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2023 року.
За правилами частини 2 статті 51 Закону №2262-XII, пункту 4 Порядку №45 такий перерахунок пенсії повинен бути проведений з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії, тобто з 01.02.2023 року.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704», яка набрала чинності 20.05.2023 року, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу 1 в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постанова КМУ №481 набрала чинності 20.05.2023 року.
При цьому, жодним із положень Постанови КМУ №481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів, зокрема й у період з 29.01.2020 року дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року за №103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
За загальними правилами застосування норм права в часі, відповідний нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини із дати набрання ним чинності (в залежності від обставин опублікування тощо), із дати значно пізніше від дати прийняття і набрання чинності, вказівку про що містить такий акт, або із дати, яка в календарному застосуванні передує даті прийняття акту, відомості у зв'язку із чим повинні зазначатися в останньому.
Так, згідно із ч. 1 ст. 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Водночас, Кабінетом Міністрів України в Постанові № 481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, за період з 29.01.2020 року (дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі № 826/6453/18) до 12.05.2023 року (дня прийняття Постанови № 481).
Крім того, прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №481 не вплинуло на практику Верховного Суду.
Так, Верховний Суд за період з 12.05.2023 року по день вирішення даного спору, не змінив (не відступив) від своїх попередніх висновків щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, що відображено в ухвалах від 15.05.2023 року по адміністративних справах №420/7224/22, №420/7793/22, №420/7236/22, №420/9301/22, №420/9747/22 і №420/11734/22.
Отже, зважаючи на відсутність в Постанові КМУ №481 приписів про її застосування з іншої дати, ніж дати набрання чинності, у суду, станом на час вирішення цього спору, нема підстав для висновку, відмінного від вищевикладеного, згідно усталеної практики Верховного Суду.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання довідки про розмір грошового забезпечення, визначеного шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2023.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі № 380/19895/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний