19 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/2222/24 пров. № А/857/30904/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Чуприна О.В.), ухвалене в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ 25 жовтня 2024 року, у справі №300/2222/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про зобов'язання вчинити дії,
27.03.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі-Управління) в якому просила: зобов'язати Управління Держпраці в Івано-Франківській області нарахувати і виплатити їй заробітну плату за період з 01.01.2024 по 20.02.2024 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації у 2024» за №1409 від 29.12.2023; зобов'язати Управління Держпраці в Івано-Франківській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України №1409 від 29.12.2023.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність Управління Держпраці в Івано-Франківській області, правонаступником якого є Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (далі-Міжрегіональне управління), щодо не нарахування і не виплатити ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01.01.2024 по 20.02.2024 та вихідної допомоги в розмірі двох середньомісячних заробітних плат з врахуванням Постанови №1409 та правової оцінки, наданої судом; зобов'язано Міжрегіональне управління нарахувати і виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01.01.2024 по 20.02.2024 з урахуванням Постанови №1409 та правової оцінки, наданої судом; зобов'язано Міжрегіональне управління нарахувати і виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат з врахуванням та правової оцінки, наданої судом; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міжрегіонального управління судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що приписи постанови Кабінету Міністрів України «Про підготовку до запровадження умов оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році» від 23.10.2023 за №1109 (далі- Постанова №1109) не включають будь-яких застережень з приводу відсутності необхідності проведення класифікації посад у державних органах, котрі перебувають у стані припинення. На переконання суду, вказане забезпечує реалізацію принципу безперервності виконання державою, водночас владно-розпорядчих функцій, а також, в контексті спірних правовідносин, такий розповсюджується на умови та порядок проходження публічної служби працівниками відповідного органу державної влади. Посилання Управління про недоцільність проведення класифікації посад з огляду на перебування органу у стані припинення не знаходять свого ані нормативного, ані документального підтвердження, більше того, відносини публічної служби позивача у період з 01.01.2024 по 20.02.2024 не зазнали таких змін, котрі б мали наслідком відсутність або припинення підстав з проведення класифікації займаної позивачем посади державної служби у означений період. Оскільки Управлінням протиправно не здійснено класифікації посади державної служби, займаної позивачем у період з 01.01.2024 по 20.02.2024, а також беручи до уваги приписи статті 50 Закону №889-VIII, пункт 10 «Перехідних положень» Закону №3460-ІХ, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на нарахування та виплату належної їй заробітної плати, з урахуванням посадового окладу, визначеного згідно Постанови №1409 з врахуванням виплачено середнього заробітку за період перебування у незаконному простої з 17.07.2023 по 20.02.2024 на виконання рішення суду у справі №300/5973/23 від 25.03.2024. Щодо питання отримання позивачем вихідної допомоги, то суд першої інстанції зазначив, що отримання такої при звільненні 12.12.2022 не є безумовною підставою для відмови у виплаті вихідної допомоги при звільненні 20.02.2024, оскільки, по-перше, кожен з випадків звільнення є самостійною подією у розумінні Закону №889-VІІІ, а по-друге, чинним законодавством не встановлено обмежень, за яких працівник не може набути права на виплату вихідної допомоги у разі повторного звільнення з того ж державного органу. Судом враховано, що первинне звільнення, з яким відповідач пов'язує коментовану вище виплату (12.12.2022), в подальшому в судовому порядку визнано протиправним, а відтак є очевидним? що за юридичним змістом правовідносин позивач до 20.02.2024 перебувала із відповідачем в нерозривних відносинах публічної служби. Оскільки при розрахунку спірної допомоги слід керуватися Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, а відтак беручи дату звільнення, до розрахунку середньої заробітної плати слід брати грудень 2023 року та січень 2024 року. Так, беручи до уваги вже сформовані вище по тексту судового рішення висновки суду стосовно наявності у позивача права на нарахування та виплату належної їй заробітної плати за період з 01.01.2024 по 20.01.2024 з урахуванням посадового окладу, визначеного згідно Постанови №1409, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги щодо виплати вихідної допомоги з врахуванням Постанови №1409.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці як правонаступник Управління Держпраці в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року та в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскільки Управління на момент звільнення ОСОБА_1 перебувало у процесі ліквідації та не виконувало повноваження та функції, які були покладені на Управління, а відтак проводити класифікацію посад не було доцільним. Окрім того, та на рахунках Управління не було відповідних коштів для виплати заробітної плати, оскільки кошторис не затверджувався. Водночас, відповідно до наказу від 12.12.2022 №259-к при звільненні із займаної посади у грудні 2022 року ОСОБА_1 була виплачена вихідна допомога у сумі 32033,72 грн., передбачена частиною четвертою статті 87 Закону України «Про державну службу». Проте не погоджуючись із наказом від 12.12.2022 №259-к, позивач звернулася до суду із позовом щодо його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що було вирішено 27.06.2023 Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі 300/5212/22. З 05.12.2022 Управління фактично припинило здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах. Водночас наказом від 14.07.2023 №18-к, позивачу було оголошено простій не з вини працівника з 17.07.2023. Надалі, Наказом від 20.02.2024 №452/3к ОСОБА_1 повторно звільнено із займаної посади з 20.02.2024 у зв'язку з ліквідацією Управління. Так, вихідна допомога державному службовцю, який звільняється на підставі статті 87 Закону України «Про державну службу», виплачується одноразово. Як встановлено, ОСОБА_1 була виплачена вказана вище вихідна допомога при першому звільненні у грудні 2022 року. Міжрегіональне управління вважає, що оскільки позивача було повторно звільнено з тих же самих підстав (ліквідації державного органу), то при повторному звільненні з тієї самої установи та з тих же самих підстав, виплата вихідної допомоги, яка належить до одноразових виплат вдруге не передбачена, у зв'язку із чим Управлінням позивачу таку не виплачувало, що судом першої інстанції не враховано.
Позивачем подано відзиви на апеляційну скаргу в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на засадах верховенства права є законним та обґрунтованим. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що наказом від 24.11.2015 за №100-к ОСОБА_1 24.11.2015 призначено на посаду начальника відділу з експертизи умов праці Управління за переведенням з Територіальної державної інспекції з питань праці в Івано-Франківській області, а наказом від 29.12.2018 за №277-к позивача з 01.01.2019 переміщено на посаду начальника відділу з питань гігієни праці та експертизи умов праці Управління.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» (далі - Постанова КМУ №14 від 12.01.2022) вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, в тому числі, і Управління Держпраці в Івано-Франківській області. Натомість постановлено утворити як юридичні особи публічного права, міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці.
На виконання Постанови КМУ №14 від 12.01.2022 Державною службою України з питань праці 17.01.2022 видано наказ №22 «Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області». Даним наказом вирішено ліквідувати як юридичну особу публічного права Управління Держпраці в Івано-Франківській області та утворити комісію з ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області.
Начальника відділу з питань гігієни праці та експертизи умов праці Управління ОСОБА_1 31.01.2022 попереджено про наступне звільнення згідно з пунктом 11 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Як це встановлено судом першої інстанції, Державною службою України з питань праці видано наказ від 02.12.2022 за №230 «Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій», яким вирішено погодитися із пропозицією Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо можливості забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Держпраці від 23.09.2022 за №172 та іншими нормативно-правовими актами з 05.12.2022. Цим же наказом визначено Управлінню Держпраці в Івано-Франківській області, Управлінню Держпраці у Тернопільській області та Управлінню Держпраці у Чернівецькій області припинити з 05.12.2022 здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах.
Наказом від 12.12.2022 за №269-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та наказано виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку.
На захист порушених прав ОСОБА_1 звернулась до Івано-Франківського окружного адміністративного суду за позовною заявою до Управління, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міжрегіональне управління, про визнання протиправним та скасування наказу від 12.12.2022 за №269-к, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 67 000,00 гривень, який постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023 у справі №300/5212/22 був задоволений, наказ про звільнення позивача скасовано, поновлено на посаді, яку позивач займала до незаконного звільнення та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу.
На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023 у справі №300/5212/22, наказом Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 07.07.2023 за №13-к позивача поновлено на посаді начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці з 13.12.2022.
Надалі, Управлінням видано наказ «Про оголошення простою» від 14.07.2023 за №18-к яким позивачу, начальнику відділу з питань гігієни та експертизи умов праці, оголошено простій не з вини працівника з 17.07.2023, зобов'язано здійснювати нарахування заробітної плати позивачу на весь період простою у розмірі двох третин посадового окладу, встановленого штатним розписом Управління, введеним в дію з 01.01.2022.
На захист порушених прав позивач звернулась з позовом до суду про скасування наказу «Про оголошення простою» від 14.07.2023 за №18-к, та рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі №300/5973/23 позов задоволено: визнано незаконним та скасовано наказ Управління «Про оголошення простою» від 14.07.2023 за №18-к, стягнуто з Управління на користь позивача недоплачений середній заробіток за період простою з 17.07.2023 по 20.02.2024 в розмірі 77 942,65 гривень, із відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Надалі, Управлінням видано наказ «Про звільнення ОСОБА_2 » від 20.02.2024 за №452/3к 20.02.2024 у зв'язку з ліквідацією Управління.
Вважаючи протиправним дії Управління щодо відмови у виплаті заробітної плати за період з 01.01.2024 по 20.02.2024 та вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат з врахуванням Постанови №1409, ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
За змістом частини 1 статті 50 Закону №889-VIII, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Так, за змістом частини 2 статті 51 Закону №889-VIII, схема посадових окладів на посадах державної служби та умови оплати праці державних службовців, з якими укладаються контракти про проходження державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Так, у межах даної адміністративної справи спірним аспектом є наявність/відсутність протиправних дій Управління щодо не здійснення нарахування та виплати заробітної плати за період з 01.01.2024 по 20.02.2024 та виплати вихідної допомоги в розмірі двох середньомісячних заробітних плат з врахуванням Постанови №1409.
Водночас, Постанова Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації у 2024 році» від 29.12.2023 №1409 (далі - Постанова №1409) була прийнята з метою упорядкування умов оплати праці державних службовців державних органів на основі класифікації посад.
Пунктом 1 Постанови №1409 затверджено схему посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням сімей і рівнів посад, юрисдикції та типів державних органів у 2024 році, а також перелік типових посад державної служби в межах рівнів посад.
За змістом пункту 3 коментованої Постанови №1409, схема посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2023 році, та Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затверджені постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці працівників державних органів» від 18.01.2017 за №15, не застосовуються до державних службовців державних органів, що провели класифікацію посад державної служби.
Як установлено пунктом 10 «Перехідних положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 за №3460-ІХ (далі - Закон №3460-ІХ), у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.
У 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України (абз. 1 п.12 «Перехідних положень» Закону №3460-ІХ ).
Норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону (абзац 4 п. 12 «Перехідних положень» Закону №3460-ІХ).
Водночас, умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць (пункт 13 «Перехідних положень» Закону №3460-ІХ).
Так, Наказом Національного агентства України з питань державної служби 30 вересня 2020 року №187-20 у редакції наказу Національного агентства України з питань державної служби від 25 листопада 2021 року №181-21 затверджено Методику проведення класифікації посад державної служби (далі - Методика). Ця Методика визначає загальні вимоги до проведення класифікації посад державної служби з метою визначення ролі кожної посади у здійсненні завдань і функцій державним органом.
Згідно абзацу п'ятого пункту другого Методики класифікація посад - це процес розподілу посад державної служби та присвоєння їм класифікаційних кодів на основі віднесення посад до відповідних сімей та рівнів, визначених у Каталозі типових посад державної служби і критеріях віднесення до таких посад, затвердженому в установленому законодавством порядку.
Як це передбачено п.2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підготовку до запровадження умов оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році» від 23.10.2023 за №1109 (далі - Постанова №1109), у 2023 році з метою підготовки до впровадження у 2024 році єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад державної служби після набрання чинності законом щодо зміни моделі оплати праці державних службовців класифікація посад державної служби державними органами проводиться у місячний строк з дня набрання чинності цією постановою згідно з Алгоритмом проведення класифікації посад державної служби в умовах воєнного стану, затвердженим цією постановою (далі - Алгоритм). Коментована постанова набрала чинності 25.10.2023.
Згідно пункту 6 Алгоритму, класифікація посад проводиться кожним державним органом незалежно від його штатної чисельності. Класифікується кожна посада державної служби, передбачена штатним розписом.
Класифікація посад у відокремленому підрозділі або територіальному органі державного органу без статусу юридичної особи публічного права може проводитися таким підрозділом або органом самостійно, якщо керівник такого підрозділу або органу виконує функції керівника державної служби в державному органі.
Якщо державний орган не має можливості провести класифікацію посад через обставини непереборної сили, така класифікація посад проводиться державним органом вищого рівня.
Водночас, при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» постановлено ліквідувати як юридичну особу публічного права Управління Держпраці в Івано-Франківській області.
Так, на реалізацію наказу Державної служби України з питань праці від 17.01.2022 №22 «Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області» Управління як на момент звільнення у грудні 2022 року так і на момент звільнення ОСОБА_1 у лютому 2024 року перебувало у процесі ліквідації та не виконувало повноваження та функції, які були покладені на Управління, оскільки з 05.12.2022 повноваження Управління Держпраці в Івано-Франківській області перейшли до повноважень Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, яке такі повноваження щодо виконання функцій з реалізації державної політики у відповідній сфері перебрало згідно розпорядчий документів.
Як зазначено у письмових поясненнях відповідача, з урахуванням специфіки процедури припинення, враховуючи відсутність довгострокових обов'язків у зв'язку з ліквідацією органу, відсутність продовження службових обов'язків, в умовах припинення діяльності органу класифікація посад втрачає актуальність, що і стало обґрунтованою підставою для невиконання класифікації посад у органі, який перебував на етапі припинення, зважаючи на особливості перехідного періоду, передбаченого законодавством.
Враховуючи, що Управління перебувало у процесі ліквідації та не виконувало повноваження та функції, покладених на Управління, а відтак суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта про те, що проводити класифікацію посад не було доцільним.
Водночас в разі не проведення державними органами класифікації посад державної служби, такі не можуть застосовувати Постанову КМУ №1409.
Аналіз норм чинного законодавства та встановлених обставин у справі дають суду апеляційної інстанції можливість дійти висновку, що у спірний період з 01.01.2024 по 20.02.2024 перебуваючи в процесі ліквідації Управління діяло з врахуванням принципу доцільності, обачності на належного урядування, а відтак обґрунтовано класифікацію посад державної служби не проводило, що має насідком відмови у здійснення нарахування та виплати заробітної плати позивача за період з 01.01.2024 по 20.02.2024 з врахуванням вимоги Постанови №1409.
Щодо виплати вихідної допомоги в розмірі двох середньомісячних заробітних плат з врахуванням Постанови №1409 то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Так, чинним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Так, у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (частина четверта статті 87 Закону №889-VIIІ). Вихідна допомога державному службовцю, який звільняється на підставі статті 87 Закону України «Про державну службу», виплачується одноразово.
Як це встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 була виплачена вказана вище вихідна допомога при першому звільненні у грудні 2022 року. Факт нарахування та виплати Управлінням вказаної вихідної допомоги підтверджується даними бухгалтерських документів за грудень 2022 року міститься в матеріалах справи.
Як це встановлено судом апеляційної інстанції, підставою звільнення позивача як у грудні 2022 та і у лютому 2024 року була ліквідація органу публічного права в якому така проходила службу.
Так, чинне законодавство не передбачає повторної виплати вихідної допомоги за наявності одних і тих же ж обставин (ліквідації), якщо звільнення відбулося повторно, та з тієї самої причини - завершення діяльності органу.
Суд апеляційної інстанції погоджується з аргументами Міжрегіонального управління та вважає, що оскільки позивача було повторно звільнено з тих же ж підстав (ліквідації державного органу), то при повторному звільненні з тієї самої установи та з тих же ж підстав виплата вихідної допомоги, яка належить до одноразових виплат, вдруге на законодавчому рівні не передбачена, у зв'язку із чим Управлінням правомірно таких не проводило.
Отже, провівши виплату вихідної допомоги під час першого звільнення в грудні 2022 року, Управління законодавчий обов'язок виконало, що має наслідком відмови у виплаті під час повторного звільнення в лютому 2024 року.
Так, ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує відповідне судочинство (цивільне, адміністративне) саме для такого захисту, а не з іншою метою. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків.
Визнаючи протиправною бездіяльність як спосіб захисту прав позивача, суд першої інстанції не врахував, що за вище окреслених обставин у позивача не виникло право, яке підлягає судовому захисту.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що в межах спірних правовідносин судом апеляційної інстанції не встановлено протиправну бездіяльність відповідача що має наслідком відмови в позові за безпідставністю.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, порушив норми матеріального права, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в позові.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці задовольнити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі №300/2222/24 скасувати та в позові ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці правонаступника Управління Держпраці в Івано-Франківській області про зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко