18 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/7048/24 пров. № А/857/7704/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Шинкар Т.І. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від відповідача - Мурована І.Я.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника адвоката Півторака Володимира Михайловича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.01.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Півторака Володимира Михайловича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління ДПС у Тернопільській обл. про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення щодо визначення суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (суддя суду І інстанції: Осташ А.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 23.01.2025р., м.Тернопіль; дата складання повного рішення суду І інстанції: 23.01.2025р.),-
27.11.2024р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції - 28.11.2024р.) представник адвокат Півторак В.М., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , за допомогою системи «Електронний суд» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління /ГУ/ ДПС у Тернопільській обл. № 0841392-2407-1918-UA61040070000079091 від 13.08.2024р.; покласти судові витрати на відповідача (а.с.1-4).
Згідно ухвали суду від 02.12.2024р. розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження із викликом учасників справи (а.с.14-15).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.01.2025р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.38-43).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат Півторак В.М., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який у поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.45-57).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що згідно фактичних обставин справи рішення про встановлення податку на нерухоме майно на території с.Мишковичі (місце розташування об'єкта оподаткування) на 2022 року не прийнято, тобто, ставка спірного податку не визначена в установленому законом порядку.
Наголошує, що вказане питання вже розглядувалося в справі № 500/3183/24, в якій податковий орган відкликав податкове повідомлення-рішення, яке стосується спірного об'єкта та періоду.
Окрім цього, позивач належить до сільськогосподарських товаровиробників, який в 2022 році здійснював виробництво та самостійну переробку власної виробленої сільськогосподарської продукції у належному нежитловому приміщенні (корівнику) площею 878,50 кв.м на земельній ділянці площею 0,330 га, а також на земельній ділянці площею 2,4 га для ведення фермерського господарства.
Доказом ведення позивачем вказаної діяльності є довідки Мишковицького старостинського округу Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської обл. № 388 від 06.07.2022р. та № 108 від 26.03.2024р.
Відповідач ГУ ДПС у Тернопільській обл. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми діючого законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.71-80).
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 був зареєстрований суб'єктом господарювання з 19.10.2005р. по 30.12.2016р.
Починаючи з 13.04.2024р., позивач здійснив повторну реєстрацію і набув статус фізичної особи-підприємця /ФОП/.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру відчуження об'єктів нерухомого майна позивач є власником нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі корівника площею 878,50 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7-10).
На підставі викладеного, відповідач ГУ ДПС у Тернопільській обл. провів розрахунок податку на зазначений об'єкт нерухомого майна за 2022 рік та виніс податкове повідомлення-рішення № 0841392-2407-1918-UA61040070000079091 від 13.08.2024р., яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачуються фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлового нерухомого майна, за 2022 звітний рік в розмірі 11420 грн. 50 коп. (за ставкою 0,20 % від мінімальної заробітної плати на 01 січня звітного року) (а.с.6).
Ставки оподаткування спірного об'єкта нерухомості визначені рішенням Мишковицької сільської ради № 745 від 25.06.2020р. «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Мишковицької сільської ради на 2021 рік».
Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі та вид діяльності, в яких вони використовуються.
Належні позивачу будівлі за своїми групою та класом відповідають будівлям (код 127) «Будівлі нежитлові», клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства», визначеними ДК 018-2000 від 17.08.2000р., а тому є будівлями, спорудами сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Разом з тим, достатніх доказів належності позивача до сільськогосподарських товаровиробників, який використовує об'єкти нежитлової нерухомості, які йому належать, безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не представлено; надані довідки Мишковицького старостинського округу Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської обл. не відносяться до первинних документів, а вказаний суб'єкт не наділений повноваженнями здійснення контролю за використанням фізичних особами належного їм майна.
Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову відповідають дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, з огляду на наступне.
Спірним у цій справі є питання правомірності донарахування податковим органом грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2022 рік власнику нежитлового приміщення, що віднесене до будівель сільськогосподарського призначення, та можливість застосування положень пп.266.2.2 «ж» п.266.2 ст.266 ПК України в розглядуваному випадку.
При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує наступне.
Згідно з пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).
За приписами ст.30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Підпунктом 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування.
Так, підпунктом «ж» пп.266.2.2 (у редакції, чинній станом на 2022 рік) визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
При цьому, сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.
Умовою звільнення таких об'єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.
Як встановлено судом першої інстанції, протягом спірного 2022 року позивач не був зареєстрований суб'єктом господарювання, а також не відносився до сільськогосподарських товаровиробників в розумінні пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України.
Доказів використання позивачем належних йому нежитлових будівель безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником, не представлено.
В свою чергу, позивач дотримується протилежної думки, оскільки він відноситься до сільськогосподарських товаровиробників, у своїй діяльності використовує спірний корівник, про що надав відповідні довідки.
Аналізуючи такі доводи позивача (апелянта), суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Об'єкти нерухомості, які належать позивачу на праві приватної власності і щодо яких контролюючим органом донараховані податкові зобов'язання, є будівлями/спорудами, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Так, згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затв. наказом Держстандарту України № 507 від 17.08.2000р. (діючого на час виникнення спірних правовідносин), будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.
Відповідно до пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).
Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у ст.1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».
Так, згідно з абз.2 ст.1 Закону України № 575-VI від 23.09.2008р. «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.
Звідси, поняття «виробники сільськогосподарської продукції» є ширшим поняттям, а тому останнє охоплює собою поняття «сільськогосподарські товаровиробники», яке було наведено в ПК України на момент виникнення спірних правовідносин.
Під час судового розгляду було встановлено, що позивач упродовж 2022 року не здійснював виробництво сільськогосподарської продукції.
Надані довідки Мишковицького старостинського округу Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської обл. № 388 від 06.07.2022р. та № 108 від 26.03.2024р. вказують на вирощування позивачем великої рогатої худоби у спірному корівнику. Водночас, такі довідки не є первинними документами, а відтак не можуть розцінюватися як беззаперечний доказів в розглядуваній справі.
З урахуванням викладеного та з огляду на встановлені судами обставини справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач не підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу положень п.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Таке правозастосування відповідає практиці Верховного Суду (постанови від 10.04.2020р. у справі № 823/1751/17, від 24.04.2020р. у справі №540/2206/19, від 21.10.2020р. у справі № 520/8580/18, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковою під час вирішення наведеного спору.
Також слід зазначити, що встановлена п.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про законність спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки у позивача виник обов'язок зі сплати податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки.
Окрім цього, в своїй апеляційній скарзі позивач покликається на рішення Великоберезовицької селищної ради № 354 від 25.06.2021р. «Про встановлення ставок єдиного податку на території Великоберезовицької селищної ради на 2022 рік», яким скасовано ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлені на 2021 рік; на наступний 2022 рік таких ставок взагалі не встановлено.
Водночас, згаданим рішенням встановлено на території Великоберезовицької селищної ради на 2022 рік ставки єдиного податку для фізичних осіб-підприємців; ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у цьому рішенні не визначалися.
Водночас, відповідно до рішення Великоберезовицької селищної ради № 1674 від 21.06.2022р. «Про встановленим ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Великоберезовицької селищної ради» вирішено установити на території Великоберезовицької селищної ради податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому, рішення органів місцевого самоврядування, які у 2020 році увійшли до складу Великоберезовицької територіальної громади, вирішено визнати такими, що втратили чинність з 01.01.2023р., в тому числі рішення Мишковицької сільської ради № 745 від 25.06.2020р. «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Мишковицької сільської ради на 2021 рік» (а.с.86).
Отже, на спірний період 2022 року питання встановлення на території Великоберезовицької селищної ради податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, було врегульовано у такий спосіб.
Також ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.08.2024р. закрито провадження у справі № 500/3183/24 у зв'язку із відкликанням податкового повідомлення-рішення № 0893524-2407-1918-UА61040070000079091 від 16.12.2023р., яким визначено суму податкового зобов'язання ОСОБА_1 за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2022 рік у розмірі 57102 грн. 50 коп.
Відкликання вказаного рішення відбулось через помилковість визначення ставки податку, а не через посилання позивача на відсутність рішення селищної ради про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до Рішення сесії Мишковицької сільської ради № 745 від 25.06.2020р. «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Мишковицької сільської ради за 2021 рік», яке є чинним на період 2022 року, ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з додатком 3 до вказаного рішення, на нежитлові будівлі, а саме: будівлі сільськогосподарського призначення, складає 0,2 % (а.с.23-29).
Також згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 15.05.2019р. в справі № 825/1496/17, установлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування. Податковий орган наділений повноваженнями щодо застосування в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, зокрема, рішень органів місцевого самоврядування.
Отже, ставки оподаткування спірного об'єкта нерухомості визначені рішенням Мишковицької сільської ради № 745 від 25.06.2020р. «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Мишковицької сільської ради на 2021 рік» (а.с.23-29).
Зокрема, для будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства передбачена ставка податку за 1 кв.м в розмірі 0,2 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати.
Протягом звітного періоду вказане рішення було чинним; доказів зворотного відповідач не представив.
Вирішуючи в межах цієї конкретної справи питання правомірності визначення податкового зобов'язання, з огляду на всі фактичні обставини справи, колегія суддів визнає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем у відповідності до вимог діючого законодавства, із дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
З огляду на викладене, спірне податкове повідомлення рішення № 0841392-2407-1918-UA61040070000079091 від 13.08.2024р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 11420 грн. 50 коп. за податковий період 2022 рік, прийнято відповідачем із дотриманням вимог закону, а тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені представником позивача в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача відхилені.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог, а тому розглядуваний позов не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника адвоката Півторака Володимира Михайловича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.01.2025р. в адміністративній справі № 500/7048/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку лише у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Т. І. Шинкар
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 19.03.2025р.