17 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/3992/24 пров. № А/857/30436/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року (прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Ужгороді суддею Іванчулинцем Д.В.) в адміністративній справі № 260/3992/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із вказаним позовом, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як особі, що має дитину з інвалідністю з дитинства, за період з 2014 по 2024 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як особі, що має дитину з інвалідністю з дитинства, за період з 2014 по 2024 роки;
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходила військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні прикордонному загоні. 08.04.2024 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату їй грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачених п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702. Однак отримала відповідь, у якій відповідач повідомив, що відсутні підстави для виплати їй грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Позивач вважає, бездіяльність відповідача протиправною та зазначає, що невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток порушує її законні права.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржила Військова частина НОМЕР_1 , яка вважає, що рішення суду першої інстанції винесене за невідповідності висновків суду обставинам справи, неповного з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що згідно пунктів 17, 18 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Приписами п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону № 264 - ОС від 08.04.2024 нараховано компенсацію за невикористані відпуску як учаснику бойових дій, що позивач не оскаржує. Разом з тим, позивач вказаний наказ при розгляді цієї справи не оскаржує та не оскаржувала раніше. У зв'язку з виплатою компенсації за невикористану додаткову відпуску, як учаснику бойових дій, позивач вже використав своє право на додаткову відпустку за однією з підстав, передбаченою статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно, нарахування та виплата позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII, унеможливлює нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки, передбаченої абзацом першим пункту 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII, і навпаки. Таку правову позицію підтримав Верховний Суд у справі № 520/7314/2020.
Як встановлено судом, наказами начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05 квітня 2024 року № 255-ОС майстер-сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та від 08 квітня 2024 року № 264-ОС виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення із 08.04.2024 року (а.с.9).
19 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, у якій просила нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки терміном 10 діб по догляду за дитиною з інвалідністю за період проходження служби (2014-2024 роки) (а.с.10).
Листом за № 09/Б-3173/1116 від 02 травня 2024 року НОМЕР_2 прикордонний загін відмовив у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористану в умовах особливого періоду додаткову відпустку (а. с. 11, 12).
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції покликався на те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в т. ч. за невикористані дні додаткової відпустки, при цьому суд звернув увагу на те, що відповідно до абзацу 3 пункту 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачеві належить компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 2014 року по 2024 рік включно.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд апеляційної інстанції відповідно до статті 308 КАС України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2014 - 2021 роки, суд зазначає таке.
Державні гарантії права на відпустки встановлює Закон України “Про відпустки», визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Згідно з статтею 76 Кодексу законів про працю України щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; за особливий характер праці; в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.
Статтю 19 Закону України “Про відпустки» встановлено, що одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Суд встановив наявність у позивача згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого повторно від 26 грудня 2020 року ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2
Згідно посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого управлінням соціального захисту населення Мукачівської міської ради від 08 червня 2021 року, ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю та законним представником (опікуном) дитини інваліда є ОСОБА_1 (а. с. 14).
За таких обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпусток за період з 2014 по 2024 роки.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі № 260/3992/24 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин