18 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/12210/24 пров. № А/857/29539/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року про повернення позовної заяви (головуючий суддя: Каленюк Ж.В., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 , 24.10.2024, звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення нарахування та виплати фіксованої індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 15 вересня 2020 року по 31 грудня 2022 року, розрахованої відповідно до приписів абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати здійснити нарахування та виплатити фіксовану індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 15 вересня 2020 року по 31 грудня 2022 року, розрахувавши її відповідно до приписів абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення нарахування та виплати грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період проходженням військової служби з 15 вересня 2020 року по 07 лютого 2023 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а не на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року», статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01 січня 2023 року;
- зобов'язати здійснити перерахунок грошового забезпечення: щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.
З цією ухвалою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм процесуального права, а тому просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що строк звернення до суду пропущений з поважних причин, оскільки вони не залежали від волі позивача та об'єктивно перешкоджали збору документів для подання позову у цій справі.
У відповідності до ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви у справі, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Враховуючи вимоги цієї статті, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цю справу слід розглядати без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Повертаючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що із позовом позивач звернувся до суду 24 жовтня 2024 року, тобто із значним пропуском тримісячного строку звернення до суду, після виключення з 06 лютого 2023 року зі списків Військової частини НОМЕР_1 .
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Надаючи оцінку доводам щодо строку звернення до суду з цим позовом, суд апеляційної інстанції виходить з того, що спір щодо нарахування та невиплати позивачу в повному обсязі усіх складових грошового забезпечення у зв'язку із проходженням військової служби, є спором пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Натомість, після цієї дати, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати тримісячний строк звернення, передбачений статтею 233 КЗпП України, так як розглядуваний спір пов'язаний з недотриманням законодавства про оплату праці.
У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду, а саме 24.10.2024, в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на правомірність застосування до спірних правовідносин судом першої інстанції строків, встановлених статтею 233 КЗпП України.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9690/23, від 27 грудня 2024 року у справі № 420/15311/23, від 29 січня 2025 року у справі № 500/6880/23.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у відповідності до витягу з наказу Військової частини НОМЕР_1 № 37 від 06.02.2023, виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення 06.02.2023.
Тобто, виключення зі списків Військової частини НОМЕР_1 та зняття з усіх видів забезпечення відбулося у період дії редакції частини другої статті 233 КЗпП України, яка обмежувала строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці тримісячним строком.
Як зазначалося вище судом апеляційної інстанції, тримісячний строк для звернення позивача до суду із цим позовом був продовжений на період дії карантину та завершився 30 вересня 2023 року.
Натомість, із позовом до суду позивач звернувся 24 жовтня 2024 року, тобто із значним пропуском тримісячного строку звернення до суду, оскільки таке звернення відбулося після виключення 06 лютого 2023 року зі списків Військової частини НОМЕР_1 .
Суд апеляційної інстанції не бере до уваги покликання позивача, що у спірних правовідносинах початок перебігу строку звернення до суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді відповідача від 16.10.2024, на запит його представника від 24.09.2024 про правильність/помилковість нарахування грошового забезпечення. Оскільки, надісланий запит свідчить лише про час, коли останній почав вчиняти дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у спірних правовідносинах, за наведеного правового регулювання.
Також, позивач покликається на те, що після виключення 06 лютого 2023 року з Військової частини НОМЕР_1 , продовжив проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , з якої його було звільнено у запас - 03 лютого 2024 року.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що подальше проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 в умовах воєнного стану, було перешкодою для своєчасного звернення до суду з цим позовом. Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що з дня звільнення з військової служби у запас з Військової частини НОМЕР_2 (03.02.2024) до звернення позивача до суду із цим позовом (24.10.2024) пройшло більше як вісім місяців, що свідчить про пропуск тримісячного строку звернення до суду.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки у межах спірних правовідносин, тримісячний строк звернення до суду почав перебіг з наступного дня (01.07.2023) після закінчення дії карантину (30.06.2023), а з позовом позивач звернувся 24.10.2024 (а. с. 1), а тому тримісячний строк звернення до суду позивачем пропущений та позов підлягає поверненню.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 312, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року про повернення позовної заяви у справі № 380/12210/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін