19 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/3481/24 пров. № А/857/19481/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Кухтея Р. В., Шевчук С. М.;
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року у справі № 260/3481/24 (головуючий суддя Дору Ю. Ю., м. Ужгород) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 окремого батальйону НОМЕР_3 окремої бригади СТО ЗСУ про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-
17 травня 2024 року Закарпатським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 окремого батальйону НОМЕР_3 окремої бригади СТО ЗСУ про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , що проявилася у ненаданні відповіді на адвокатський запит №13 від 12.04.2024 року; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 видати позивачу належним чином завірені копії наказів/розпоряджень про: зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 , присвоєння ОСОБА_1 військових звань, переміщення ОСОБА_1 на інші посади згідно штатно-посадової категорії в військовій частині НОМЕР_1 , прийняття ОСОБА_1 присяги на вірність народу України, переведення ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_4 ; стягнення з відповідача моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 внаслідок протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , в розмірі 17 грн.
В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що відповідачем протиправно проігноровано його законодавчо визначений обов'язок надавати відповіді на адвокатські запити. Так, позивач 12.04.2024 року звернувся з адвокатським запитом до відповідача в якому витребовував завірені копії документів про військову службу, проте відповіді на вказаний запит не отримано. Окрім цього, позивач вважає, що у зв'язку з допущеною бездіяльністю має право на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачем - ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позов задовольнити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано ті самі доводи, що і в обгрунтування позовних вимог. Крім того, вказано, що основна помилка суду першої інстанції полягає в тому, що він повважав, що адвокатським запитом витребовувалася саме публічна (загально доступна) інформація в інтересах адвоката, хоча насправді представником витребовувалася інформація про особу позивача і виключно в інтересах останнього.
Відповідачем Військовою частиною НОМЕР_1 надіслано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в якому висловлено прохання відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Встановлено, що згідно тимчасового посвідчення військовослужбовця №101 від 12.03.2022 ОСОБА_1 призваний на військову службу та проходить таку у військовій частині НОМЕР_1 .
12.04.2024 представником ОСОБА_1 - адвокатом Бомбушкар С.П. направлений адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 . До вказаного запиту адвокатом було долучено засвідчену копію ордеру серії АО№1106034 від 07.11.2023 та засвідчену копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №21/491 від 03.01.2006 (а.с.7)
Згідно опису вкладення цінного листа вказаний запит було направлено за поштовою адресою відповідача та згідно відстеження поштового відправлення за №8960102402955 такий лист було отримано відповідачем 01.05.2024 (а.с.5-6).
Відповідь на вказаний запит у матеріалах справи відсутня.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції не погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до преамбули Закону України «Про доступ до публічної інформації» цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Згідно ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Статтею 3 цього Закону визначені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, відповідно до якої право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Згідно зі ст.4 зазначеного Закону доступ до публічної інформації здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 вказаного Закону доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
Статтею 19 цього Закону передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно ч.1 ст.20 зазначеного Закону розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Підпунктами 1, 2 п.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Статтею 2 цього Закону закріплено, що адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
Приписами ст.20 вказаного Закону визначені професійні права адвоката, згідно з якими під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).
Згідно з ч.1 ст.24 цього Закону адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.
До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.
Абзацом 1 ч.2 вказаної статті передбачено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
Частиною 3 ст.24 наведеного Закону встановлено, що відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.
Встановлено, що 12.04.2024 представником ОСОБА_1 - адвокатом Бомбушкар С.П. направлений адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 . До вказаного запиту адвокатом було долучено засвідчену копію ордеру серії АО№1106034 від 07.11.2023 та засвідчену копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №21/491 від 03.01.2006 (а.с.7)
Згідно опису вкладення цінного листа вказаний запит було направлено за поштовою адресою відповідача та згідно відстеження поштового відправлення за №8960102402955 такий лист було отримано відповідачем 01.05.2024 (а.с.5-6).
Таким чином, адвокатський запит відповідав вимогам ст.24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та мав бути розглянутий відповідачем у встановленому законом порядку.
У матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо направлення/вручення позивачу (його представнику) відповіді на адвокатський запит від 12.04.2024.
Із урахуванням наведеного, права позивача в розглядуваному випадку порушені відповідачем Військовою частиною НОМЕР_1 в частині ненадання інформації на адвокатський запит у встановлений законом строк.
Право на доступ особи до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а і право на своєчасність її отримання. У частині реалізації права особи на отримання інформації суб'єкт владних повноважень має можливість виправити допущене порушення шляхом надання запитуваної інформації.
Стосовно висновків суду першої інстанції колегія суддів враховує, що подання адвокатом адвокатського запиту є професійним правом адвоката у зв'язку із наданням правової допомоги на підставі договору про надання правової допомоги. Адвокат вправі направити адвокатський запит не для задоволення особистих інтересів, а лише в межах виконання договору з клієнтом з метою надання останньому правової допомоги.
Законодавець визначив суб'єктів виконання відповіді на запит адвоката - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань. Процесуальний статус таких суб'єктів, їх взаємовідносини з клієнтом, в інтересах якого направляється адвокатський запит, інші обставини відповідних правовідносин для виконання обов'язку надання відповіді на адвокатський запит значення не мають.
Виходячи з того, що держава, визначаючи абсолютно захищені законом гарантії адвокатської діяльності, встановила заборони на ненадання відповіді на запит адвоката, на створення перешкод у здійсненні адвокатської діяльності та втручання в правову позицію адвоката, а також гарантувала право на змагальність, в тому числі через реалізацію правової позиції, сформованої за допомогою відповіді на адвокатський запит, відмова у наданні відповіді на запит адвоката є порушення норм діючого законодавства.
Згідно сформованої судової практики як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Слід наголосити й на тому, що самі по собі строки поза зв'язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набувати) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.
За таких обставин і правового врегулювання апеляційний суд дійшов висновку про протиправність допущеної відповідачем бездіяльності під час надання відповіді на адвокатський запит, чим порушено право позивача на отримання інформації на підставі адвокатського запиту.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне.
Частиною 5 ст. 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ч. 1 ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Як роз'яснено у п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Апеляційний суд зазначає, що позивачем не доведено, що оскаржуваними діями відповідача йому було заподіяно моральну шкоду, а саме не надано належних пояснень, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням шкоди, а також міркувань, з яких позивач виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
З огляду на зазначені обставини, позовні вимоги позивача стосовно відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з підстав їх необґрунтованості, недоведеності її спричинення діями відповідача, відсутності будь-яких доказів, що підтверджують сам факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Враховуючи дані обставини колегія суддів вважає, що винесене судом першої інстанції рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, слід скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 241, 250, 308, 311, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року у справі № 260/3481/24 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 окремого батальйону НОМЕР_3 окремої бригади СТО ЗСУ про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненаданні відповіді на адвокатський запит адвоката Бомбушкара Сергія Павловича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути і надати відповідь на адвокатський запит адвоката Бомбушкара Сергія Павловича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 в порядку і строки, визначені ст.24 Закону України № 5076-VI від 05.07.2012р. «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (відлік строку надання відповіді починається з дня вручення відповідачу постанови апеляційного суду згідно вимог ст.251 КАС України).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
С. М. Шевчук