Справа № 240/10129/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Роман Миколайович
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
18 березня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
у травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення в розмірі 4072,69 грн. (щомісячно) за період з 01.03.2018 по 31.08.2019;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 індексацію-різницю грошового забезпечення в розмірі 4072,69 грн. (щомісячно) за період з 01.03.2018 по 31.08.2019;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-Ш «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» за період з 01.03.2018 по дату виплати заборгованих сум.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що нарахування грошового забезпечення відповідачем проводилося не в повному обсязі, зокрема, відповідач у період з 01.03.2018 по 31.08.2019 протиправно проігнорував вимоги абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, оскільки не нараховано індексації грошового забезпечення в розмірі 4072,69 грн. (щомісячно). Вважає протиправною бездіяльність відповідача, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходила військову службу у Збройних Силах України, перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 31.08.2019 №144-рс позивач звільнена у відставку (за станом здоров'я) за підпунктом "б" відповідно до пункту 2 частина п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.08.2019 позивача виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.08.2019 здійснювалась без урахуванням вимог абз. 4 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, що не заперечується відповідачем.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати індексації грошового забезпечення в належному розмірі, звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення частково.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 (в редакції, яка діє з 15 березня 2018 року) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Тобто, він є базовим для обчислення індексу споживчих цін.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці 1 цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
При цьому, у разі підвищення посадових окладів у місяці, в якому право на індексацію ще не виникло, такий місяць є базовим.
Згідно з Постановою №704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року, затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.
З огляду на зазначене, березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу позивача та, відповідно, і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Відповідно до абзаців 4, 5 пункту 5 Порядку №1078, у разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Тому, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Відповідно до абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078, до визначеної (згідно абзаців 4, 5 пункту 5 Порядку № 1078) суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації (103 відсотка).
Тобто, відповідач зобов'язаний був з березня 2018 року виплачувати суму індексації грошового забезпечення, визначену на підставі наведених вище положень Порядку №1078, а у разі коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 відсотка, то в підвищеному розмірі, аж до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення грошового забезпечення (заробітної плати) перевищить таку суму індексації.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 квітні 2020 року по справі №816/1728/16, від 02 листопада 2022 року у справі №120/12718/21-а (пункти 32, 33), від 22 грудня 2022 року у справі №380/14479/21.
Колегія суддів зауважує, що у вказаних вище справах Верховним Судом було встановлено, що «для правовідносин, пов'язаних з нарахуванням індексації, визначальним є також факт підвищення саме грошового доходу, а не лише тарифних ставок (окладів). Оскільки в березні 2018 року відбулося підвищення посадових окладів, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації в березні 2018 року повинна розраховуватися як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Тобто, з березня 2018 року підлягає до виплати сума індексації грошового забезпечення, визначена на підставі вищенаведених положень Порядку №1078, а у разі коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 відсотка, то в підвищеному розмірі, аж до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення грошового забезпечення (заробітної плати) перевищить таку суму індексації.».
Відмовляючи у задоволенні касаційних скарг, Верховний Суд виходив з того, що індексація грошового забезпечення за період з березня 2018 року по грудень 2018 року нарахована та виплачена позивачеві в грудні 2018 року, при цьому, обґрунтованих доводів, які б вказували на те, що розмір індексації був розрахований неправильно, позивач не навів.
Проте, такі обставини є відмінними від обставин в межах розгляду цієї справи, позаяк судом установлено на підставі наданих сторонами документів підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року у зв'язку зі зміною посадових окладів склало 659,20 грн, тобто не перевищило суми індексації, яка склалась у лютому 2018 року, що є підставою для застосування відповідачем при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 27 серпня 2019 року абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 року №141.
Аналогічна позиція викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі №620/5505/22.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
З урахуванням висновків суду вказаних вище встановлено, що відповідач, здійснюючи нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року, фактично врахував лише норми абзаців 1 та 2 пункту 5 Порядку №1078, згідно з якими у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Таким чином, враховуючи зазначене вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправності дій відповідача щодо неврахування вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення позивача в період з 01.03.2018 по 31.08.2019.
Отже, враховуючи зазначене вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що слід визнати протиправними дій відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.08.2019 з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 31.08.2019, з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, як різницю між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, враховуючи раніше виплачені суми.
Переглядаючи правомірінсть прийнятого судом першої інстанції рішення щодо позовних вимог про зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати по день фактичної виплати, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтями 1 - 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок №159.
В силу приписів пункту 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (п. 2 Порядку №159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Таким чином, враховуючи зазначене вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що слід виплати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати.
Оскільки рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмовлених позовних вимог, то колегія суддів, з урахуванням вимог ст.308 КАС України переглядає судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Ватаманюк Р.В.