Справа № 580/10890/24 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ОРЛЕНКО
19 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулось до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 11.10.2024 №23295009178 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та Головного Управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 03.10.2024 із зарахуванням до страхового стажу періоди роботи: з 12.10.1987 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 01.06.1993, з 09.01.1996 по 29.01.1999 відповідно до трудової книжки від 20.06.1983.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила про те, що 03.10.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, що за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області та за розглядом заяви прийняте рішення від 11.10.2024 № 2329500917 про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач не погоджуючись з таким рішенням погоджуючись з рішенням відповідача звернувся до суду, оскільки вважає, що спірне рішення порушує соціальні гарантії - право на призначення пенсії за віком.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 11.10.2024 № 23295009178.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 12.10.1987 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 01.06.1993, з 09.01.1996 по 29.01.1999 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.10.2024 про призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено скаргу відповідача до розгляду в порядку письмового провадження на 19.03.2025.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03.10.2024 позивач ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення песії за віком, відповідно до ст. 26 Закону № 1058.
За принципом екстериторіальності, заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яким прийнято рішення 11.10.2024 № 23295009178 про відмову у призначенні пенсії.
Відмова мотивована тим, що, за розрахунками відповідача, страховий стаж позивачки становить 28 років 2 місяці 16 днів. Водночас, до страхового стажу не зарахований період період роботи в російській федерації з 12.10.1987 по 31.12.1991 відповідно до трудової книжки від 20.06.1983, оскільки відсутня назва підприємства куди було прийнято на роботу; періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 01.06.1993, з 09.01.1996 по 29.01.1999 відповідно до трудової книжки від 20.06.1983, оскільки з 19.06.2023 припинена дія Угоди про гарантії прав Громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.
У спірному рішеннні зазначається, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи в російській федерації з 12.10.1987 по 31.12.1991 необхідно надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи, з проставленим апостилем, довідку про реорганізацію.
Позивач вважає відмову у призначенні їй пенсії за віком протиправною, а тому звернулася до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 20.06.1983 заповнена відповідно до вимог Інструкції № 58 та містить всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивачка прийнята на таку роботу та звільнена з неї. Будь-які зауваження щодо правильності заповнення трудової книжки за період роботи позивача з 01.01.1992 01.06.1993, 09.01.1996 29.01.1999 у пенсійного органу відсутні.
Водночас, у спірний період, згідно із записами в трудовій книжці, позивач працювала на території російської федерації, проте права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Доводи відповідачів та зазначене в спірному рішенні щодо не зарахування період роботи позивача в російській федерації з 12.10.1987 по 31.12.1991, оскільки відсутня назва підприємства куди було прийнято на роботу, судом першої інстанції оцінено критично, адже у трудовій книжці позивача містяться записи №9-10 за спірний період роботи (наказ від 06.10.1987 №92). Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах з обліку трудового стажу та зазначення номеру та дати наказу на звільнення з роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, позаяк працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційних гарантій щодо права на соціальний захист.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області неправомірно не зарахував до страхового стажу позивача період її роботи в російській федерації з 12.10.1987 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 01.06.1993, з 09.01.1996 по 29.01.1999 відповідно до даних трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.06.1983.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк до страхового стажу позивачу не було зараховано періоди роботи на території російської федерації згідно записів трудової книжки від 20.06.1983: з 12.10.1987 по 31.12.1991, оскільки відсутня назва підприємства куди було прийнято на роботу та період роботи з 01.01.1992 по 01.06.1993, з 09.01.1996 по 29.01.1999, оскільки росія припинала участь в Угоді. У позивача відсутній необхідний страховий стаж.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з нормами ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З 01.01.2004 набрав чинності Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до норм ч. 2 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 (далі Порядок № 22-1).
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що 03.10.2024 позивачка звернулась до територіального відділу Пенсійного фонду України із заявою та документами щодо призначення їй пенсії за віком.
Втім, у призначенні пенсії їй відмовлено у зв'язку з незарахуванням до страхового стажу періоду роботи в російській федерації: з 12.10.1987 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 01.06.1993, з 09.01.1996 по 29.01.1999 відповідно до даних трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.06.1983
Як наслідок, страховий стаж позивача склав 28 років 2 місяці 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Будь-яких інших підстав для відмови у призначенні позивачці пенсії за віком в оскаржуваному рішенні та відзиві на позовну заяву не наведено.
Відтак, оцінюючи правомірність відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивачки з 01.01.1992 по 01.06.1993, з 09.01.1996 по 29.01.1999 у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 участі росії в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, слід звернути увагу на те, що за ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58), встановлено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки "Відомості про роботу" пишеться: "прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Слід звернути увагу на те, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 20.06.1983 заповнена відповідно до вимог Інструкції № 58 та містить всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивачка прийнята на таку роботу та звільнена з неї. Будь-які зауваження щодо правильності заповнення трудової книжки за період роботи позивача з 01.01.1992 01.06.1993, 09.01.1996 29.01.1999 у пенсійного органу відсутні.
Водночас, як було встановлено судом першої інстанції, у спірний період згідно із записами в трудовій книжці позивач працювала на території російської федерації.
23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. Крім того, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.
Водночас, за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Таким чином, оскільки позивачка набула спірний стаж до вказаної дати, слід керуватись нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі Угода від 14.01.1993) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993, її положення розповсюджуються також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком.
Отже, стаж набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 № 290/95-ВР визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Тобто, обчислення стажу роботи позивачки здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась її трудова діяльність.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, при вирішенні справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" та Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивачки, адже такий стаж нею набутий до ухвалення відповідних рішень.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача про наявність підстав для не зарахування період роботи позивача в російській федерації з 12.10.1987 по 31.12.1991, оскільки відсутня назва підприємства куди було прийнято на роботу, адже сам по собі обов'язок належного оформлення документів, покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, при цьому, у трудовій книжці позивача містяться записи № 9-10 за спірний період роботи (наказ від 06.10.1987 №92), однак, відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах з обліку трудового стажу та зазначення номеру та дати наказу на звільнення з роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, позаяк працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві.
Ключовим у даній справі, є дотримання ст. 46 Конституції України, адже за відсутності чітких та передбачених законом підстав для незарахування стажу особі за наявності ознак підробки, надання неправдивої інформації тощо, особу не можна позбавляти гарантованого права на пенсію за умови її праці протягом життя та добросовісне виконання залежних від такої особи дій.
Таким чином, суд першої інстанції мав підстави для висновку про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області неправомірно не зарахувало до страхового стажу позивача період її роботи в російській федерації з 12.10.1987 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 01.06.1993, з 09.01.1996 по 29.01.1999 відповідно до даних трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.06.1983. Даних про наявність неузгодженості чи ознак підробки інформації про вказаний стаж, відповідачем не наведено та не встановлено, з огляду на що, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що рішення від 11.10.2024 №23295009178 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком є протиправним і таким, що належить скасуванню, а вимоги щодо зобов'язання пенсійного органу зарахувати відповідний період роботи до страхового стажу позивача належать до задоволення територіальним органом Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив/розглядав питання про призначення позивачу пенсії.
Позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко