03110 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 759/17658/21 Головуючий у суді першої інстанції - Ключник А.С.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/54/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
18 березня 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київтеплоенерго» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2022 року по цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У серпні 2021 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 10 квітня 2018 року №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, у зв'язку із чим КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630, на підставі типового договору, підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34.
Відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, які постачає КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго»
Позивач зазначав, що відповідач своєчасно не сплачував кошти за надані послуги, у зв'язку із чим утворилася заборгованість. Оскільки відповідач в добровільному порядку заборгованість не погашає, КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» просило суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 3803,77гривень, заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 4194,88 гривень, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 5722,78 гривень, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги централізованого постачання гарячої води в розмірі 7911,03гривень, витрати пов'язані з отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 33,00 гривень та судові витрати.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив у задоволенні позову відмовити. Посилався на відсутність укладеного між сторонами спору договору, необґрунтованість наданих позивачем розрахунків, відсутність даних щодо спожитих за період до 01 травня 2018 року послуг, пропуск позивачем строку позовної давності щодо частини вимог. Звертав увагу суду на те, що з 03 квітня 2018 року він продав квартиру іншій особі, тому з цього часу у нього відсутній обов'язок щодо сплати комунальних послуг за спірною адресою.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2022 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, КП «Київтеплоенерго» подало до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в частині стягнення заборгованості за період до 01 травня 2018 року.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Також зазначає, що відповідач щомісяця отримував платіжні документи, в яких вказувався тариф, сума до сплати, розмір заборгованості. Натомість, жодних претензій щодо якості наданих послуг чи звернень щодо правильності нарахувань/перерахунку, відповідач позивачу не заявляв.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів адвокат Браславець Я.Ю. проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України (в редакції, чинній на день подачі апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 21 632,46 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Правовідносини між виконавцем послуг з постачання централізованого опалення, гарячого водопостачання та споживачем - фізичною особою регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України, «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем комунальної послуги є суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору, а споживачем - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до пункту 1частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Частиною 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», редакція якого діяла до 9 грудня 2017 року, та частиною 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року визначено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Поняття виробника та постачальника комунальних послуг також визначено Положенням про порядок розрахунків за комунальні послуги між виробниками (постачальниками), виконавцями і споживачами послуг водопостачання, водовідведення і теплопостачання в умовах використання засобів обліку споживання води і теплової енергії в житловому фонді та підвищення економічної зацікавленості споживачів у їх встановленні за власні кошти, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року N 55, відповідно до якого виробниками (постачальниками) холодної і гарячої води та теплової енергії є підприємства і організації, які за договорами надають виконавцям та споживачам комунальні послуги; виконавцями послуг є підприємства або організації, які безпосередньо надають комунальні послуги споживачам (житлово-експлуатаційні та інші організації). У деяких випадках виробники (постачальники) послуг можуть бути і виконавцями послуг (наприклад, для власників приватних будинків), а споживач - це фізична або юридична особа, що користується комунальними послугами.
Зазначені норми законодавства чітко визначають, що виконавцями житлово-комунальних послуг є підприємства або організації, які безпосередньо надають житлово-комунальні послуги споживачам.
Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630 (далі - Правила).
Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.
Встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Відтак, з 01 травня 2018 року надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
З 01 травня 2019 року введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189. Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Правовідносини з постачання фізичними особами центрального опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (далі Правила).
Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі договору про надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року договір про надання послуг з центрального опалення, послуг з центрального постачання холодної води, послуг з центрального постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.
На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови.
Відповідно до норм ЦК України, якщо особа вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, то договір вважається укладеним.
Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивачем.
Відповідач від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовився (не відключався).
Тому виникнення цивільних прав та обов'язків підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату послуг, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року, п.п. 18, 20, 30 Правил, споживач зобов'язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 був власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з 2015 року до 03 квітня 2018 року (а.с. 87). Тобто, у вказаний період часу відповідач був споживачем житлово-комунальних послуг за вказаною адресою
З 03 квітня 2018 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_2 .
Вимог до ОСОБА_2 позивач у межах даної справи не заявляв.
Відповідно до частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Між ПАТ «Київенерго» (далі - Кредитор) та Комунальним підприємством (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - Новий Кредитор/Позивач) 11 жовтня 2018 року було укладено Договір №602-18 про відступлення права вимоги (цесії), за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед Кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані Кредитором за період з 01 серпня 2018 до дати укладення цього договору. Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у Додатку №1 та Додатку №2 до цього договору.
Відповідно до Додатку №1 та/або Додатку №2 до Договору №602-18 про відступлення права вимоги (цесії), позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з центрального опалення у розмірі 3803,77 гривень та централізованого постачання гарячої води в розмірі 4194,88 гривень, за адресою: АДРЕСА_1 , де власником особового рахунку № НОМЕР_1 вказаний ОСОБА_1 .
Разом з цим, детального розрахунку заборгованості за період до 01 травня 2018 року представником позивача не надано, а долучено два додатки № № 1, 2 до Договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), в яких зазначено лише загальний розмір заборгованості, за який період виникла така заборгованість у вказаних додатках не зазначено і тому суд позбавлений можливості перевірити правильність зазначених розрахунків.
Відсутній у матеріалах справи і розрахунок заборгованості по щомісячним платежам до 01 травня 2018 року, при цьому, у позовній заяві не зазначено, коли починається період, за який позивач просить стягнути заборгованість, яка виникла перед попереднім кредитором.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Не вказавши період, за який позивач просить стягнути заборгованість, яка виникла до 01 травня 2018 року, та не надаючи розрахунку такої заборгованості по щомісячним платежам, позивач тим самим не довів розмір заборгованості, яка дійсно виникла перед попереднім надавачем послуг.
Обов'язок же доведення цих обставин лежить на позивачеві.
Відповідач, в свою чергу, через відсутність будь - якого розрахунку заборгованості до 01 травня 2018 року був позбавлений можливості перевірити такий розрахунок та висунути свої заперечення щодо нього чи надати свій контррозрахунок.
Суд також позбавлений можливості перевірити розрахунок заборгованості та визначити суму боргу, підлягає стягненню з відповідача.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за період до 01 травня 2018 року.
Рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за період з 01 травня 2018 року сторонами не оскаржувалось, тому апеляційному перегляду не підлягає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтеплоенерго» залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: В.А. Нежура
Судді: С.М. Верланов
Т.О. Невідома