Справа № 320/11661/24 Головуючий у 1 інстанції: Білоноженко М.А.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
19 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Ганечко О.М.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком як державному службовцю з урахуванням норм ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХП;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року 889-VIII, починаючи з 19 вересня 2023 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.09.2023 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком державного службовця з урахуванням норм ст. 37 Закону України «Про державну службу». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 з 19 вересня 2023 року на пенсію за віком державного службовця відповідно пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, зарахувавши до стажу держаної служби період її роботи у Державній податковій службі.
Не погодившись із рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що ОСОБА_1 відмовлено в переведенні на пенсію по віку відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки, на 01.05.2016 ОСОБА_1 не обіймала посаду державного службовця і має стаж на посаді державного службовця станом на 01.05.2016 - 14 років 25 днів, що не відповідає нормам Закону України «Про державну службу».
26 листопада 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 призначено пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
19 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про переведення на пенсію за віком за нормами Закону України «Про державну службу» №899-VIII від 10.12.2015.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27 вересня 2023 року №39384/03-16 відмовлено у переведенні на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки, на 01.05.2016 ОСОБА_1 не обіймала посаду державного службовця і має стаж на посаді державного службовця станом на 01.05.2016 - 14 років 25 днів.
Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до п. 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, який набрав чинності з 01 травня 2016 року (далі - Закон № 889-VIII).
Згідно пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
За правилами п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Так, згідно ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі -№3723-ХІІ) після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №899-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Таким чином, за наявності в особи станом на 01.05.2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27 вересня 2023 року №39384/03-16, єдиною підставою для відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за нормами Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ відповідачем визначено недостатній стаж державної служби, оскільки, не було зараховано до стажу державної служби період роботи в Державній податковій інспекції.
Згідно записів у трудових книжках ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , позивач у період 16.04.1992 по 14.10.1999 працювала в органах державної податкової служби.
Механізм обчислення стажу державної служби визначався Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок № 283), який був чинний у період чинності Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII.
Відповідно до пункту 2 Порядку №283, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема: на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Пунктом 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №229 (далі - Порядок № 229), встановлено, що стаж державної служби обчислюється відповідно до частини другої статті 46 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII. До стажу державної служби зараховуються: час перебування на посаді державної служби відповідно до Закону; час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Згідно пункту 6 Порядку №229, стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності був Закон України від 04.12.1990 №509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон №509-XII).
Відповідно до частини статті 15 Закону №509-XII, посадовою особою органу державної податкової служби за правилами може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання.
Видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету (стаття 6 Закону №509-XII).
Крім того, відповідно до п. 344.1 ст. 344 Податкового кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону № 3723-XII незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Таким чином, посадові особи податкової служби, яким присвоєно спеціальне звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Верховний Суд України раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах відповідно до якого аналіз положень статті 37 Закону № 3723-XII, Закону №509-ХІІ дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
В подальшому, аналогічні висновки щодо застосування норм права висловлені Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду, у постановах від 03 липня 2018 року у справі №586/965/16-а, від 13 грудня 2018 року у справі №539/1855/17, від 18 березня 2021 року у справі № 500/5183/17.
Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що період роботи позивача в органах Державної податкової служби з 16.04.1992 по 14.10.1999 підлягає до зараховування до її стажу державної служби.
Отже, стаж державної служби Прокоф'євої О.В. станом на 01.05.2016 склав більше 20 років.
Враховуючи вищезазначене, вірним є висновок суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.09.2023 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком державного службовця з урахуванням норм ст. 37 Закону України «Про державну службу» та наявність підстав для його скасування.
Також, судом першої інстанції з метою належного захисту прав позивача правильно визначено спосіб такого захисту шляхом зобов'язання відповідача перевести позивача з 19 вересня 2023 року на пенсію за віком державного службовця відповідно пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, зарахувавши до стажу держаної служби період її роботи у Державній податковій службі.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Ганечко О.М.
Ключкович В.Ю.