Справа № 620/12715/24 Головуючий у 1 інстанції: Соломко І.І.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
19 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Ганечко О.М.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» (далі - ДСП «ЦППРВ»), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 витрат на відрядження за період з січня 2022 року у розмірі 300 гривень за кожен день перебування у відрядженні, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 року №98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів»;
- зобов'язати Державне спеціалізоване підприємство Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» нарахувати та виплатити ОСОБА_2 витрати на відрядження за період з січня 2022 року по дату прийняття рішення судом у розмірі 300 гривень за кожен день перебування у відрядженні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 року №98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів», з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду, що викладені у заяві про поновлення строку звернення до суду, в частині позовних вимог за період з січня 2022 року по 17.03.2024, позовну заяву в цій частині повернуто позивачу.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо не проведення ОСОБА_3 своєчасного повного розрахунку грошового забезпечення. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку грошового забезпечення в розмірі 28606,25 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов'язкових платежів з вказаної суми. В решті позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт стверджує, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому витрат на відрядження за період з січня 2022 року у розмірі 300 гривень за кожен день перебування у відрядженні є протиправною, оскільки, це порушує його право на оплату праці, яке гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також, апелянт вказує, що відмова відповідача у відшкодуванні позивачу витрат на добові, як однієї із компенсацій при службовому відрядженні, з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи мирно володіти своїм майном.
03 лютого 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на строк достатній для всебічного та повного розгляду справи, згідно норм ст. 309 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу з наказу ДСП «ЦППРВ» від 24.02.2011 №9о/с, ОСОБА_1 прийнято на роботу до ДСП «ЦППРВ» з 01.02.2011 з особливо шкідливими умовами праці наступних працівників - майстром дільниці експлуатації пункту захоронення радіоактивних відходів «Буряківка» цеху з переробки та захоронення РАВ (комплекс «Вектор» та ПЗРВ «Буряківка») з місячним посадовим окладом 3021,00 грн., графік роботи №4 (2 вахта), що підтверджується.
07 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ДСП «ЦППРВ» із запитом на інформацію щодо виплати добових у розмірі 300 грн., згідно постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 року №98.
Листом від 12.08.2024 № 3-02.0/03/1671/24 ДСП «ЦППРВ» повідомило, що, у зв'язку з обмеженим бюджетним фінансуванням на 2024 рік, планом використання бюджетних коштів статті «Видатки на відрядження» за програмою КПКВК 2708110 «Підтримка екологічно безпечного стану у зонах відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення», на реалізації якої, задіяний позивач, як майстер дільниці експлуатації пункту захоронення радіоактивних відходів «Буряківка» ЦПРАВтаЕС ДСП «ЦППРВ», коштів не передбачено, але Підприємство проводить нарахування надбавки за вахтовий метод роботи в розмірі 60 гривень за кожен день перебування на вахті відповідно до вище перелічених нормативних актів тож порушення законодавства за даним питанням відсутнє.
На запит представника ОСОБА_1 - адвоката Кашуби М.О. від 26.09.2024 ДСП «ЦППРВ» листом від 07.10.2024 №1-13.0/03/2021/24 повідомило, що, оскільки, Підприємство не видавало накази на відрядження ОСОБА_1 , відповідно, витрати на вказані цілі відсутні. Також, наголошено, що ОСОБА_1 здійснював свою діяльність в зоні відчуження за основним місцем роботи, тому, у відрядження не направлявся.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування на невиплати витрат на відрядження, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 121 Кодексу законів про працю України, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.
Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).
Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
Наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за № 218/2658, затверджена Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон.
За визначенням пункту 1 розділу I вищевказаної Інструкції, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
02 лютого 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (далі - Постанова №98, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 Постанови №98 затверджено суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, згідно з додатком 1.
Згідно додатку 1 до Постанови № 98, сума добових витрат в межах України складає 300 грн.
Абзацом першим пункту 5 Постанови №98 передбачено, що підприємства, установи та організації, що направляють працівників у відрядження, забезпечують їх коштами як аванс для здійснення поточних витрат (у межах України - у національній валюті, за кордон - у валюті держави, до якої відряджається працівник, або у доларах США/євро, або у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку, встановленим на день подання уповноваженому банку розрахунку витрат на відрядження). Аванс перераховується на поточний рахунок працівника, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжних карток, або рахунок підприємства, установи, організації, що направляють працівника у відрядження, операції за яким можуть здійснюватися з використанням корпоративних платіжних карток.
Пунктом 7 Постанови №98 установлено, що державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються:
1) витрати: на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті); на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях; на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у місцях проживання (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 відсотків сум добових витрат для держави, до якої відряджається працівник, визначених у додатку 1 до цієї постанови, за всі дні проживання; на бронювання місць у готелях (мотелях) у розмірах не більш як 50 відсотків вартості місця за добу; на користування постільними речами в поїздах; на оформлення закордонних паспортів; на оформлення дозволів на в'їзд (віз); на оплату вартості страхового поліса життя або здоров'я відрядженого працівника або його цивільної відповідальності (у разі використання транспортного засобу) за наявності оригіналу такого поліса з відміткою про сплату страхового платежу, якщо згідно із законами держави, до якої відряджається працівник, або держав, територією яких здійснюється транзитний рух до зазначеної держави, необхідно здійснити таке страхування; на обов'язкове страхування та інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження; на оплату службових телефонних розмов;
2) комісійні витрати у разі обміну валюти, комісійні винагороди за надані банком послуги.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2021 року № 1355 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98» визначено, що реалізація цієї постанови здійснюється підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, виключно в межах коштів, передбачених у відповідних кошторисах та планах використання бюджетних коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому витрат на відрядження за період з січня 2022 року у розмірі 300 гривень за кожен день перебування у відрядженні, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 року №98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».
При цьому, апелянт стверджує, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому витрат на відрядження за період з січня 2022 року у розмірі 300 гривень за кожен день перебування у відрядженні є протиправною, оскільки, це порушує його право на оплату праці, яке гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, апелянт вказує, що відмова відповідача у відшкодуванні позивачу витрат на добові, як однієї із компенсацій при службовому відрядженні, з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи мирно володіти своїм майном.
Надаючи оцінку вищевказаним доводам апелянта, колегія суддів зазначає, що першочергово необхідно встановити наявність чи відсутність у ОСОБА_1 права на отримання витрат на відрядження за спірний період.
Відповідно до пункту 1 розділу II Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон від 13 березня 1998 року № 59, направлення працівника підприємства у відрядження здійснює керівник цього підприємства або його заступник (направлення у відрядження державного службовця здійснює керівник державної служби) і оформлює наказом (розпорядженням), у якому зазначаються мета виїзду, завдання (за потреби), пункт призначення (місто або міста призначення, інші населені пункти, найменування підприємства, установи або організації, куди відряджається працівник), строк (дата вибуття у відрядження та дата прибуття з відрядження), джерело фінансового забезпечення витрат на відрядження, а також за потреби інші ключові моменти (вид транспорту, інформація про додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження, у разі їх встановлення керівником), після затвердження кошторису витрат. У разі направлення працівника підприємства у службове відрядження за запрошенням подається його копія та за наявності програма заходів.
Разом з тим, ОСОБА_1 не надано суду документів, зокрема, наказів, які б підтверджували його відрядження у спірний період.
Відповідно до витягу з наказу ДСП «ЦППРВ» від 24 лютого 2011 року №9о/с, прийнято з 01 лютого 2011 року на роботу по переводу з ДСП «Комплекс» до ДСП «ЦППРВ» з особливо шкідливими умовами праці наступних працівників: ОСОБА_1 , таб. №0086, майстром дільниці експлуатації пункту захоронення радіоактивних відходів «Буряківка» цеху з переробки та захоронення РАВ (комплекс «Вектор» та ПЗРВ «Буряківка») з місячним посадовим окладом 3 021,00 грн., графік роботи №4 (2 вахта) (а.с. 56).
Отже, з вищевказаного витягу з наказу від 24.02.2011 №9о/с вбачається та підтверджено ДСП «ЦППРВ» у листі від 07.10.2024 №1-13.0/03/2021/24, що основним місцем роботи ОСОБА_1 визначено зону відчуження за вахтовим методом роботи.
Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 24.07.2017 №275, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.08.2017 за №994/30862, затверджено Положення про вахтовий метод організації робіт на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження (далі - Положення №275), відповідно до пункту 2 Розділу ІІ якого, направлення працівників на вахту не є службовим відрядженням.
Таким чином, позивач здійснював трудову діяльність у зоні відчуження за основним місцем роботи, відповідно, у відрядження не направлявся.
Згідно пункту 5 розділу IV Положення №275, особам, які працюють вахтовим методом, за кожний день перебування на вахті, крім виплати основної заробітної плати, виплачується надбавка за вахтовий метод роботи у порядку та розмірі, визначених галузевою угодою між уповноваженим органом управління та галузевою профспілкою, але не менше 0,2 розміру добових, встановленого працівникам при службових відрядженнях по Україні.
Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 13.05.2022 № 195 «Про внесення зміни до Положення про вахтовий метод організації робіт на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 липня 2022 року за № 726/38062) визначений розмір надбавки за вахтовий метод роботи, визначених Галузевою угодою, але не менше 0,2 розміру добових, встановленого працівникам при службових відрядженнях по Україні.
З огляду на викладене, ДСП «ЦППРВ» правомірно здійснювало виплату ОСОБА_1 надбавку за вахтовий метод роботи.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 здійснював трудову діяльність у зоні відчуження за основним місцем роботи, відповідно, у відрядження не направлявся, а тому, відсутні порушення відповідачем стосовно позивача вимог чинного законодавства, якими врегульовано підстави, умови і порядок витрат на відрядження.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Ганечко О.М.
Ключкович В.Ю.