Справа № 707/103/25 Суддя (судді) першої інстанції: Волкова Н.С.
19 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
Представник позивача Демиденко В.А. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Черкаського районного суду Черкаської області з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі серії 4АВ08816031 від 31.12.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 31.12.2024 відносно ОСОБА_1 було складено постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі серії 4АВ08816031. Позивач вважає, що вищевказана постанова є незаконною, оскільки інкримінованого правопорушення вона не вчиняла. Як вбачається з вказаної вище постанови, на позивача, як власника автомобіля «Opel Astra» д.н.з. НОМЕР_1 було накладено штраф за перевищення встановлених обмежень швидкості руху ТЗ. Транспортний засіб «Opel Astra» д.н.з. НОМЕР_1 дійсно належить позивачу на праві власності. Однак, ОСОБА_1 працює на постійній основі за кордоном, з 09.05.2024 вона виїхала за кордон, а автомобіль надала в безоплатне та вільне користування громадянину ОСОБА_2 , який є її близьким знайомим. Згодом позивач поверталась в Україну та знову виїжджала за кордон декілька разів, однак автомобіль до цього часу перебуває у його користуванні.
З 10.11.2024 на кордонах з ЄС запрацює нова ІТ-система прикордонного контролю - Entry/Exit Scheme (EES): система автоматично фіксуватиме в'їзд і виїзд усіх іноземців до країн Шенгенської зони. Це стосується усіх негромадян ЄС, включно з українцями, незалежно від наявності візи чи безвізу. Оскаржувана постанова була складена 31.12.2024 року, в той же час 29.12.2024 року ОСОБА_1 виїхала за кордон та наразі в Україну не поверталась. Виїзд за кордоном позивачем здійснювався по робочій німецькій візі (аусвайс), у зв'язку з чим відмітка про перетин кордону у закордонному паспорті не ставились. Відтак правопорушення, за яким було складено оскаржувану постанову, не було здійснено позивачем, його вчинив громадянин ОСОБА_2 . За весь час користування автомобілем ним було вчинено три (включно з оскаржуваним) правопорушення, що стосуються перевищення швидкості, за ними також було складено постанови серії: 4АВ07487572 від 23.09.2024 та 4АВ08687985 від 22.12.2024. На першому з них й зафіксовано, що водієм транспортного засобу є особа чоловічої статури. У своїх письмових поясненнях ОСОБА_2 підтверджує, що саме він скоїв правопорушення та готовий понести за це відповідальність самостійно. Оскільки ОСОБА_1 не вчиняла адміністративне правопорушення, просить суд скасувати постанову № 4АВ08816031 від 31.12.2024.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення задоволено частково.
Зобов'язано Департамент патрульної поліції відповідно до статті 297-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення внести зміни до постанови серії 4АВ №08816031 від 31 грудня 2024 року про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, щодо визначення суб'єктом правопорушення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично керував транспортним засобом у момент вчинення правопорушення.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, яке знаходиться за адресою: вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, на користь ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 302,80 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач обрала не ефективний спосіб захисту, оскільки у випадках звільнення відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу від адміністративної відповідальності до винесеної постанови стосовно відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, вносяться зміни щодо визначення суб'єктом правопорушення особи, яка фактично керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).
Суд виснував, що відповідача слід зобов'язати внести зміни до оскаржуваної постанови у відповідності до вимог статті 279-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідач, не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2025 року як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
17 березня 2025 року позивачем подано відзив на апеляційну скаргу та клопотання про долучення доказів.
У судове засідання 19 березня 2025 року сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 31.12.2024 поліцейським ДПП Менько В.Л. винесено постанову серії 4АВ08816031 від 31 грудня 2024 року про накладення на позивача адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 340 гривень.
Зазначеною вище постановою позивача, як власника транспортного засобу марки «Opel Astra Caravan», д.н.з. НОМЕР_3 , було притягнуто до адміністративної відповідальності по ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення за те, що 31 грудня 2024 року об 17 год 16 хв., за адресою м. Черкаси, вул. Благовісна, 36/47, відповідно особа, яка керувала транспортним засобом, перевищила встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 39 км/год, чим порушила пункт 12.9.(б) Правил дорожнього руху України.
Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (стаття 53 Закону №3353-XII).
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Згідно пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 12.4 Правил дорожнього руху у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Згідно підпункту «б» пункту 12.9 Правил дорожнього руху, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.
Згідно частини 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно із статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Статтею 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Згідно частин 1, 2 статті 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту та до їх компетенції відповідно до підвідомчості відноситься серед інших вказана частина 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
При цьому, відповідальна особа, зазначена у частині першій цієї статті, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), у випадках, передбачених статтею 279-3 цього Кодексу (частина 3 статті 14-2 КУпАП).
Відповідно до статті 279-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу. За запитом посадових осіб уповноважених підрозділів Національної поліції, інспекторів з паркування у письмовій або електронній формі (у тому числі за умови ідентифікації цих посадових осіб за допомогою електронного цифрового підпису) відповідні органи (підрозділи) Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України зобов'язані надавати відомості про належного користувача транспортного засобу, фізичну особу, керівника юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, особу, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи, з обов'язковим дотриманням Закону України «Про захист персональних даних».
Згідно статті 279-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили: ця особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу; особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.
Аналогічна норма закріплена в розділі III Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ №13 від 13.01.2020.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.01.2024 ОСОБА_2 звернувся рекомендованим листом №1800212490857 за допомогою засобів поштового зв'язку до відповідача з заявою про визнання факту вчинення адміністративного правопорушення 31 грудня 2024 року об 17 год 16 хв., за адресою м. Черкаси, вул. Благовісна, 36/47, керування транспортним засобом з перевищенням встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів на 39 км/год, надав згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності та долучив докази сплати штрафу у повному обсязі (а.с.88-89, 103), втім отримав відмову Департаменту патрульної поліції № 1227-2025 від 27.01.2025. Відмова мотивована тим, що заява ОСОБА_2 подана за допомогою засобів поштового зв'язку (а.с.108-109).
У контексті наведеного колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як наполягає апелянт, підстави для скасування оскаржуваної постанови серії 4АВ08816031 від 31.12.2024 відсутні, оскільки 03.02.2025 відповідач замінив відповідальну особу з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 .
Наведене підтверджується даними Сервісу перевірки адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі.
Судова колегія враховує, що рішення суду першої інстанції прийнято 03.02.2025 та відповідні докази заміни відповідальної особи у оскаржуваній постанові відповідачем до суду першої інстанції не подано.
Поряд з цим, колегія суддів також вбачає, що вимоги ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі серії 4АВ08816031 від 31.12.2024 залишені судом першої інстанції без задоволення. Крім того, апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції не містить вимог щодо зміни рішення суду першої інстанції у мотивувальній або резолютивній частинах щодо позовних вимог, залишених судом без задоволення.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом.
Так, колегія суддів акцентує увагу, що доводи апелянта зводяться лише до відсутності у суду першої інстанції повноважень зобов'язувати відповідача вносити зміни до постанови серії 4АВ №08816031 від 31 грудня 2024 року.
Втім, дані вимоги фактично виконані шляхом внесення 03 лютого 2025 року змін до спірної постанови, на чому наполягає і сам апелянт.
Судова колегія враховує доводи апелянта та покликання на приписи частини 3 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом яких відсутні повноваження суду зобов'язувати Департамент патрульної поліції вносити зміни до постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення. Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції здійснено вихід за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Тлумачення змісту статті 13 Конвенції надано Європейським судом з прав людини у низці рішень, зокрема: у рішенні від 29.06.2006 по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008 по справі "Каіч та інші проти Хорватії" відображено, що обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, позаяк протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У постанові від 24.09.2019 у справі №819/1420/15 Верховний Суд зазначив, що право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява.
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі № 807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі № 804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі № 826/9457/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі № 815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі № 1340/4044/18, від 23 червня 2020 року у справі № 820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі № 805/3147/16-а).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 24).
Водночас невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо).
Близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.46), від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22 (пункт 58), від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.30).
За правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/220/24 саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Судова колегія враховує відсутність заперечень апелянта щодо застосування судом першої інстанції приписів частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та виходу за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню у найбільш ефективний спосіб, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
У відповідності до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 243, 250, 272, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, згідно з частиною 3 статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан