Справа № 620/5493/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
19 березня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області № 253550004510 від 25 березня 2024 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Рівненській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку з 18 березня 2024 року відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №253550004510 від 25 березня 2024 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку з 18 березня 2024 року відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини справи, здійснено поверхневий аналіз доказів наявних в матеріалах справи, не враховано правову позицію пенсійного органу.
Відповідач зазначає, що відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , позивачк, зокрема у період, що охоплює з 01 вересня 1987 року по 27 червня 1992 року навчалася у Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя, що заперечує факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення в (с. Неданчині) в цей період, так як місто Ніжин не віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Зважаючи на те, що позивачкою не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення на 01 січня 1993 року не менше 3 років, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відсутнє.
18 жовтня 2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивачка просить відмовити в задоволенні останньої та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції.
Також, позивачка покликається на правову позицію Верховного Суду у справах № 357/6372/17, № 344/9789/17, № 751/2050/17, № 129/1535/17, № 572/47/17, № 464/4150/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією посвідчення (категорія 3) серії НОМЕР_2 , виданого Чернігівською облдержадміністрацією 30.08.1993 (а.с. 22).
Як вбачається з копії Трудової книжки НОМЕР_1 в 1987 році позивачк зарахована студенткою першого курсу Ніжинського державного педагогічного інституту ім. Н.В. Гоголя, де навчалася до 27 червня 1992 року.
Відповідно до Довідок Любецької селищної ради Неданчицького старостинського округу Чернігівського району Чернігівської області від 09 січня 2024 року № 11 та від 15 березня 2024 року № 116, громадянка ОСОБА_2 дійсно була зареєстрована та постійно проживала в селі Неданчичі, Чернігівського (Ріпкинського району) Чернігівської області в період з 01 січня 1970 року по 30 серпня 1987 року, а з 28 червня 1992 року і по теперішній час зареєстрована та постійно проживає в АДРЕСА_1 .
Маючи вік 54 роки позивачк 18 березня 2024 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Заява позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області та рішенням від 25 березня 2024 №253550004510 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії, тому що не підтверджено факт постійного місця проживання або постійної роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років (а.с. 19).
Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями, позивач звернулася до суду з позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині суд першої інстанції виходив з того, що наявне у позивачки посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання останньої у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно з ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
На виконання ч. 3 ст. 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Тобто, умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993. Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Як не заперечується сторонами у справі та підтверджується матеріалами справи, позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням від 30 серпня 1993 року № НОМЕР_3 .
Колегія суддів зазначає, що подібні правовідносини неодноразово були предметом розгляду Верховним Судом.
Так, Верховний Суд у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17, від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а, від 18 червня 2020 року у справі № 404/5266/16-а (2-а/404/29/17), від 30 серпня 2022 року у справі № 357/6372/17 та інших виснував, що "…єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи...".
У пункті 30 постанови від 26 липня 2023 року у справі № 460/2589/20 Верховний Суд також констатував, що Законом № 796-ХІІ та Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян № 551 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 (№ 14-560цс18) також зазначалось, що "… право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Наведені правові позиції Верховного Суду є актуальними і колегія суддів у справі, що розглядається, враховує їх.
Так, Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до положень пп. 5 п. 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком, серед іншого додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, у т.ч., посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Зі змісту Рішення про відмову у призначенні пенсії від 25 березня 2024 року № 253550004510 вбачається, що підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії за віком із зниженням пенсійного віку слугувала відсутність необхідного часу проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.
В той же час, відповідач зазначає, що позивач з 1987 по 1992 роки навчалась у м. Ніжині та відповідно перебувала не за місцем проживання.
Відповідно до Довідок Любецької селищної ради Неданчицького старостинського округу Чернігівського району Чернігівської області від 09 січня 2024 року № 11 та від 15 березня 2024 року № 116, громадянка ОСОБА_2 дійсно була зареєстрована та постійно проживала в селі Неданчичі, Чернігівського (Ріпкинського району) Чернігівської області в період з 01 січня 1970 року по 30 серпня 1987 року, а з 28 червня 1992 року і по теперішній час зареєстрована та постійно проживає в АДРЕСА_1 .
Як вбачається з копії Трудової книжки НОМЕР_1 в 1987 році позивачка зарахована студенткою першого курсу Ніжинського державного педагогічного інституту ім. Н.В. Гоголя, де навчалася до 27 червня 1992 року.
В той же час, із записів в трудовій книжці неможливо встановити форму навчання позивача в інституті.
Колегія суддів звертає увагу відповідача на правовий висновок Верховного Суду щодо аналогічного питання викладений у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 240/6201/23:
"…32. Колегія суддів зазначає, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є обов'язком пенсійного органу, тобто перекладання тягаря доказування, надання відомостей тощо на позивачку є неприйнятним. Неналежне виконання пенсійним органом свого обов'язку щодо перевірки відомостей, зазначених у поданих документах не може бути підставою для обмеження конституційного права особи на отримання належної їй пенсії.
33. З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що відмова пенсійного органу носить формальний характер та не ґрунтується на нормах закону, оскільки в довідці від 21 грудня 2022 року №6535 чітко зазначено, що вона видана ОСОБА_1 і ця довідка підтверджує факт її проживання на території гарантованого добровільного відселення з 16 листопада 1988 року по 18 травня 1990 року, з 05 червня 1992 року по 22 липня 1994 року, з 26 липня 1994 року по 09 липня 1996 року, з 09 липня 1996 року по теперішній час, що є достатньою умовою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ…".
У спірному випадку відповідач відмовив позивачці з підстав відсутності необхідного часу проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення. Втім вже в суді першої та апеляційної інстанції зазначив, що спірний період незарахований ним через навчання позивача не за місцем проживання.
Вказане на думку колегії суддів, на порушення ч. 2 ст. 2 КАС України відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення.
Колегія суддів вважає, що відповідач не надав жодних доказів щодо спірного періоду навчання позивача, питання форми навчання не було досліджено відповідачем та не було підставою прийняття оскаржуваного рішення.
Крім того, на час звернення позивача до суду належність її до особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії ніким не оспорювалась, її посвідчення (категорія 3) Серії 608053 від 30 серпня 1993 року не скасовано, не визнано недійсним, а отже є таким, що підлягає для застосування в питанні надання пільг, встановлених Законом № 796-ХІІ. Однією із таких пільг є зменшення віку, необхідного для призначення та виплати пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону №796-ХІІ.
Загальновідомим фактом є те, що Чорнобильська катастрофа сталася 26 квітня 1986 року, а як вказано вище, згідно примітки до ст. 55 Закону № 796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Як встановлено вище, позивач проживала в селі Неданчичі, Чернігівського (Ріпкинського району) Чернігівської області з моменту народження і по теперішній час.
Отже, наявні в матеріалах справи документи дають підстави для висновку, що позивач за станом на 1 січня 1993 року проживала у зоні гарантованого добровільного відселення більше 3 років, що є підставою для додаткового зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Натомість, інші спірні питання, наявні в додаткових доказах до такої довідки, як вважає колегія суддів, відповідач дослідив неналежним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відтак, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що необхідно зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії, вказавши на виявлені порушення, допущені під час розгляду заяви позивача, з урахуванням висновків суду, наведених у даній постанові.
Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача частково знайшли своє підтвердження під час перегляду даної справи в суді апеляційної інстанції та таке слід змінити в мотивувальній та резолютивній частинах.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для зміни мотивувальної та резолютивної частини оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненькій області задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року змінити в мотивувальній та резолютивній частині, виклавши абзац 3 наступним чином:
"Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 березня 2024 року про призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції."
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку