Справа № 320/20285/24 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.
19 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 26.02.2024 № 0033997-2407-1027;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області провести перерахунок суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з об'єкта нерухомості ОСОБА_1 - нежитлова будівля - виробничий будинок літ. А-1 - цех-склад, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1972,20 кв.м. за податковий період 2023 рік.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з повідомленням-рішенням Головного управління ДПС у Київській області від 26.02.2024 № 0033997-2407-1027 та вважає, що відповідач повинен провести перерахунок суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з об'єкта нерухомості ОСОБА_1 - нежитлової будівлі - виробничого будинку літ. А-1 - цех-склад, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1972,20 кв.м. за податковий період 2023 рік.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій останній просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року та від 28 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
23 грудня 2024 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах ДПС як платник податків і зборів.
На підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 31.07.2006, зареєстрованого нотаріусом Мельничук І.М. №3488, останньому належить виробничий будинок (літ. А-1, цех-склад) за адресою: АДРЕСА_1 .
26.02.2024 ОСОБА_1 отримав податкове повідомлення-рішення №0033997-2407-1027 про сплату податку на нерухоме майно у розмірі 132 137,40 грн за 2023 рік.
Позивач вважає, що податкове зобов'язання, нараховане контролюючим органом, завищене, оскільки з 1 січня 2021 року будівля була передана в оренду підприємству "МЕБЛЬОФФ", і відповідно до рішення міської ради, ставка податку для таких об'єктів має становити 0,1%.
Дана обставина слугувала підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 26.06.2023 вказана будівля позивача була переобладнана в виробничий будинок, а інформація щодо її функціонального призначення до переобладнання відсутня.
Виходячи з вищенаведеного, суд погодився з доводами відповідача, що нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, здійснено відповідно до чинного законодавства та на підставі наявних даних, і проти чого позивачем жодних переконливих доказів не надано.
Колегія суддів апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За правилами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно п. 266.1, п. 266.2, п. 266.3 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
Абзацом «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об'єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Для застосування податкової пільги, передбаченої абз. «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, підприємство повинне бути підприємством промисловості, класифікуватись за видом діяльності як промислове підприємство, також повинне використовувати будівлі, щодо яких існують спірні питання щодо їх оподаткування, безпосередньо для виробництва промислових товарів, використовувати у своїй діяльності.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), за суб'єктним складом, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме - статусу «будівлі промисловості», не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Згідно з підпунктом 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
При цьому, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 31.07.2006, посвідченого нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Мельничук I.М., зареєстрованого в реєстрі за №3488, ОСОБА_1 належить нежитлова будівля літ. А-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
26.06.2023 зазначена будівля переобладнана, внесено зміни до Державного реєстру речових прав та подано функціональне призначення об'єкта нерухомості - «виробничий будинок, цех-склад».
Таким чином, з урахуванням того, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єктів нерухомості згідно з ДК 018-2000, колегія суддів висновує, що до 26.06.2023 належна позивачу будівля не відносилась до будівель промисловості, що в свою чергу не надає підстав для застосування податкової пільги, передбаченої абз. «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Поряд з цим, апелянт наголошує на тому, що йому здійснено нарахування суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з об'єкта нерухомості нежитлова будівля - виробничий будинок літ. А-1 - цех-склад, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1972,20 кв.м. за податковий період 2023 рік, тобто без врахування обставин переобладнання такого приміщення 26.06.2023, класифікацію за видом діяльності як промислового підприємства, а відтак поширення податкової пільги, передбаченої абз. «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України з вказаної дати.
В контексті наведеного колегія суддів враховує наступне.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Матеріалами справи підтверджено, що клас приміщення, яке належить позивачу з 26.06.2023 є «Будівлі промислові та склади».
Втім, колегія суддів звертає увагу, що підпункт 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачає, що платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо:
об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
У постанові від 29 червня 2023 року (справа № 520/342/21), ухваленій у подібних до цієї справи правовідносинах, Верховний Суд, застосовуючи наведену вище норму податкового законодавства, виснував, що платник податків не позбавлений можливості надати до податкового органу уточнюючі документи щодо характеристик оподатковуваних будівель для правильного розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом застосування відповідних коефіцієнтів для обчислення такого податку.
Суд також зазначив, що у випадку нереалізації платником податків права на проведення звірки даних відсутні підстави для посилань в подальшому на відомості, що можуть мати вплив або на віднесення належного йому нерухомого майна до об'єкта оподаткування взагалі, або ж на розмір ставки податку. Подібний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 09 серпня 2022 року (справа №819/1339/16).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до податкового органу із заявою в порядку підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України, що відповідно спростовує покликання апелянта в даній частині.
На підставі вищенаведеного колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 242-245, 308, 311, 315, 316, 321-322, 325, 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан