Справа № 363/4992/24 Суддя (судді) першої інстанції: С.В. Олійник
18 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.
судді: Беспалов О.О.
Грибан І.О.
при секретарі судового засідання Андрейченко К.Е.
за участю учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився;
від відповідача (апелянт): не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ЕНА №3082402 від 19.09.2024у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 140 КУпАП.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 січня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задоволено повністю:
- скасовано постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА №3082402 від 19.09.2024 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП.
- провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140КУпАП, закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях ознак складу адміністративного правопорушення.
- стягнуто з Департаменту патрульної поліції, 03048, м. Київ, вул. Ф. Ернста, 3 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, в межах даної справи відповідачем не надано достатніх доказів на підтвердження правомірності свого рішення, а судом з наявних матеріалів справи не встановлено достатніх обставин, що свідчили б про зворотне. На основі цього суд також прийшов до висновку, що відповідачем не спростовано презумпцію, що закріплена у ч. 2 ст. 77 КАС України та не доведено правомірність свого рішення, а отже, з урахуванням також вищенаведених обставин та положень законодавства, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 січня 2025 року є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з невірним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, при ухваленні рішення судом неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, висновки викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року та 06 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 січня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, яке призначено на 18.02.2025 о 11:45, продовживши строк розгляду справи на підставі ч. 2 ст.309 КАС України.
До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що постановою серії ЕНА №3082402 від 19.09.2024 інспектором Управління патрульної поліції у Київській області Пекловим М.М. було притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 140 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1020,00 гривень.
З оскаржуваної постанови вбачається, що 25.08.2024 о 12:47:29 в с. Димер, вул. Освітянська, 8А, ОСОБА_1 будучи посадовою особою, а саме заступником голови з питань діяльності виконавчих органів Димерської селищної ради, відповідальною за належне утримання та експлуатаційний стан вулиці Освітянська в с. Димер, не вжив своєчасних заходів щодо ліквідації вибоїн (недоліки вказані в акті ВШМ), а також не огородив їх, не позначив дорожніми знаками, чим порушив ДСТУ 3587:2022, ст. 12 ЗУ «Про дорожній рух» - участь підприємств, установ, організацій у забезпеченні безпеки дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за частиною першою статті 140 КУпАП.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до статті 222 КУпАП Органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша і п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, частина перша статті 173-8, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), частини перша і третя статті 175-3 (у частині порушень, пов'язаних із незабезпеченням безперешкодного доступу громадян до об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, у випадках та порядку, встановлених законодавством), статті 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ст. 280 КУпАП суб'єкт владних повноважень, що здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Як вже було встановлено судом, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 140 КУпАП.
Відповідно до ч.1 ст.140 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг і вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому, при зверненні до суду позивач зазначив, що при винесенні постанови не з'ясовано факту покладення на останнього обов'язків щодо утримання та експлуатації дорожнього покриття. З цього приводу суд зазначає наступне.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII(далі Закон№3353-XII)вказаний нормативний акт регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Статтею 7 вказаного Закону регламентовано, що до компетенції селищної ради та її виконавчого органу належать певні повноваження у сфері дорожнього руху, зокрема, забезпечення виконання вимог законодавства з питань дорожнього руху і його безпеки, сприяння діяльності по утриманню у безпечному для дорожнього руху стані автомобільних доріг, вулиць, здійснення заходів щодо профілактики дитячого дорожньо-транспортного травматизму та інші.
Стаття 9 Закону№3353-XII. До компетенції власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ними органів у сфері дорожнього руху належить:
розробка програм та здійснення заходів щодо розвитку, удосконалення, ремонту та утримання у безпечному для дорожнього руху стані доріг, вулиць та залізничних переїздів, зон відчуження;
визначення структур управління, проектування, будівництва та утримання доріг, вулиць та залізничних переїздів;
участь у розробці положень про спеціальні структури управління дорожнім рухом;
компенсація витрат власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортні пригоди сталися з причин незадовільного експлуатаційного утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, за рішеннями судових органів;
забезпечення безпечних, економічних та комфортних умов дорожнього руху;
організація і здійснення заходів, спрямованих на захист навколишнього природного середовища;
забезпечення учасників дорожнього руху інформацією з питань стану аварійності та дорожнього покриття, гідрометеорологічних та інших умов;
вирішення питань експлуатації автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів у надзвичайних ситуаціях;
передача права на експлуатаційне утримання доріг, вулиць та залізничних переїздів іншим юридичним особам;
визначення нормативів та виділення необхідних коштів на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів;
передача права на будівництво комунальних та інших споруд, прокладання комунікацій, на захисні роботи і споруди, сервісні споруди та обладнання відповідно до чинного законодавства;
проведення робіт по створенню і утриманню придорожніх зелених насаджень та інше;
термінове усунення пошкоджень на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах;
влаштування місць для зупинок транспортних засобів, стоянок і відпочинку учасників дорожнього руху та створення інших об'єктів дорожнього сервісу;
розробка та облаштування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів системами термінового зв'язку для виклику міліції, екстреної медичної допомоги та технічної допомоги;
обладнання доріг, вулиць та залізничних переїздів технічними засобами регулювання дорожнього руху та їх утримання;
проведення лінійного аналізу аварійності на підвідомчих автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах;
виявлення аварійно-небезпечних ділянок та місць концентрації дорожньо-транспортних пригод і впровадження у таких місцях відповідних заходів щодо удосконалення організації дорожнього руху;
забезпечення роботи спеціалізованих служб по здійсненню заходів щодо організації дорожнього руху;
своєчасне виявлення перешкод дорожньому руху та їх усунення, а у разі неможливості - невідкладне позначення дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами;
організація виконання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;
вирішення інших питань дорожнього руху згідно з чинним законодавством.
Частина перша статті 24 Закону№3353-XII.Власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.
Частиною першою статті 27 Закону№3353-XII визначено, що організація дорожнього руху на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах здійснюється із застосуванням технічних засобів та автоматизованих систем керування дорожнім рухом відповідно до правил і стандартів, а також на основі проектів і схем організації дорожнього руху, погоджених із Міністерством внутрішніх справ України. До вказаних проектів і схем за приписами Міністерства внутрішніх справ України можуть бути внесені зміни та доповнення.
Частиною другою статті 27 Закону№3353-XIIорганізація дорожнього руху здійснюється спеціалізованими службами, що створюються відповідними органами: на автомобільних дорогах, що перебувають у власності територіальних громад, - органами місцевого самоврядування.
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Частина 1 пункту 1 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування». До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
Пунктом 1 частини першої статті 19 Закону України «Про автомобільні дороги» від 8 вересня 2005 року №2862-IV встанволено, що основними обов'язками органів місцевого самоврядування у частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів.
Статтею 20 Закону України «Про автомобільні дороги» від 8 вересня 2005 року №2862-IVвизначені основні права органів місцевого самоврядування щодо управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів. Зокрема, органи місцевого самоврядування в частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів мають право встановлювати за погодженням з відповідними державними органами з безпеки дорожнього руху тимчасові обмеження на рух транспортних засобів при проведенні ремонтних та інших робіт на вулицях і дорогах міст та інших населених пунктів;обмежувати або забороняти рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, визначені для них державними стандартами, у разі відсутності відповідного спеціального погодження.
Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою.
Частина 1 статті 16 Закону України «Про автомобільні дороги». Вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про автомобільні дороги» управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться.
Пункт 1 частини першої статті 21 Закону України «Про автомобільні дороги». Органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають за стан вулиць і доріг міст та інших населених пунктів відповідно до діючих норм, у тому числі щодо безпеки руху транспортних засобів і пішоходів.
Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до п.8. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Аналіз наведених вище положень норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про автомобільні дороги»,Закону України «Про дорожній рух» дає підстави для висновку, що вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю. Управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться. Органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають за стан вулиць і доріг міст та інших населених пунктів відповідно до діючих норм, у тому числі щодо безпеки руху транспортних засобів і пішоходів.
Судом встановлено, що відповідачем було направлено запит Голові територіальної селищної громади Володимиру Підкурганному щодо надання інформації про відповідальних уповноважених представників, які відповідають за належний експлуатаційний стан доріг загального користування комунальної власності, а саме: віл. Освітянська 8А, смт. Димер, Вишгородського району, Київської області. (а.с. 48)
У відповідь на запит Димерська селищна рада листом від 09.09.2024 №3429/03-18 повідомила, що відповідальним представником за належний експлуатаційний стан доріг (вулиць населених пунктів Димерської селищної територіальної громади) загального користування комунальної власності, в тому числі вул. Освітянська 8А в селищі Димер Вишгородського району Київської області, є заступник селищного голови з питань діяльності виконавчих органів Димерської селищної ради - Мурга В'ячеслав Миколайович.
Відтак, коллегія суддів дійшла висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови уповноваженою особою було вірно встановлено відповідальну особу.
Приймаючи рішення про задоволення вимог позовної заяви, суд першої інстанції, зазначив що матеріали справи за фактом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП, не містять достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження обставин та фактів вчиненого правопорушення - доданий до постанови про адміністративне правопорушення акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від 25.07.2024, містить фотозображення не ідентифікованої місцевості, не містять помітки що вказані фотозображення є додатками до цього акту, тобто викликають у суду сумніви щодо їх значення, як доказу наявності провини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП. (а.с. 43-46). Крім того, у фабулі оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення зазначено датою вчинення правопорушення 25.08.2024, та зроблено посилання саме на акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від 25.07.2024. Жодних інших документів, в яких зафіксовано дату вчинення адміністративного правопорушення, матеріали справи не містять.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком про підстави для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частини 1, 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статтей 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина 1 статті 75 КАС України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 76 КАС України).
Колегія суддів наголошує, що як вбачається з постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА №3082402, інспектором Управління патрульної поліції у Київській області Пекловим М.М. було зроблено механічну описку в місяці (08 - серпень), оскільки акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі датуєтеся 25.07.2024 і є основним доказом у справі.
Суд зазначає, що окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.
Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року по справі № 459/1801/17 (провадження № К/9901/21710/18) в постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 537/1214/17 (провадження № К/9901/17897/18), в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року по справі № 826/11623/16 (провадження № К/9901/50453/18), в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року по справі № 826/15341/15 (провадження № К/9901/19896/18), постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року по справі № 126/1030/17 (провадження № К/9901/15343/18).
Відтак, колегія суддів погоджується з доводами викладеними апелянтом, що недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо Позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Висновків суду першої інстанції щодо відсутності посилання на фотозображення теж критично сприймаються судом апеляційної інстанції, оскільки є відображенням наданої до суду Схеми до акту обстеження ділянки вулично-шляхової мережі, позивачем не заперечуються, крім того були задіяні під час складення постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА №3082402 від 19.09.2024 для ознайомлення позивача з обставинами справи, про що зроблено судом висновок після огляду відеоматеріалів доданих до відзиву на позовну заяву (а.с. 51). Також встановлено, що працівником поліції було дотримано всіх вимог порядку провадження у справі про адміністративне правопорушення, зокрема, здійснено представлення, роз'яснено права та обов'язки позивача, оголошено суть інкримінованого адміністративного правопорушення, вирішено заявлені клопотання, досліджено докази, що стосуються обставин та фактів інкримінованого правопорушення, заслухано доводи позивача, надано відповіді на його пояснення та аргументи.
За приписами ч.1 ст.140 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг і вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Об'єктом правопорушень, передбачених даною статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Об'єктивна сторона цих правопорушень полягає у недодержанні правил, норм і стандартів при утриманні шляхів та невжитті заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт.
Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності.
Суб'єктом правопорушень, передбачених ч.1 ст.140 КУпАП, є посадові особи, до компетенції яких належить додержання правил, норм і стандартів при утриманні шляхів.
Отже, колегія суддів вважає, що у поліцейського було достатньо підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 140 КУпАП, які приймаються судовою колегією як докази, що підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення у розумінні норм КАС України.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів вчинення позивачем зазначеного правопорушення.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;
3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підставою скасування рішення першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відтак, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача буде не тільки скасування рішення суб'єкта владних повноважень, про що він просить в позовній заяві та апеляційній скарзі, а і закриття справи про адміністративне правопорушення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу(особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 242, 250, 272, 286, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 січня 2025 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. Б. Парінов
Судді О. О. Беспалов
І.О. Грибан
(Повний текст судового рішення виготовлено 18 березня 2025 року)