Справа № 580/10310/24 Суддя (судді) першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО
18 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2023 по 29.08.2024;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2023 по 29.08.2024 у сумі 341587,05 грн, із одночасною компенсацією податку з доходів фізичних осіб згідно Порядку №44.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на день звільнення з військової служби йому не виплачено у повному обсязі належне грошове забезпечення, а остаточний розрахунок з ним відповідачем проведений лише 29.08.2024 на виконання рішення суду 12.04.2024 у справі №580/1340/24.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2023 по 29.08.2024 (але не більше ніж за 182 дні), у сумі 92645 (дев'яносто дві тисячі шістсот сорок п'ять) грн 28 коп., відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити у повному обсязі.
Зазначена апеляційна скарга обгрунтована тим, що період затримки виконання судового рішення складає 303 календарних дня, у той же час середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен бути не більш ніж 6 місяців, тому сума до виплати має становити 205 177,70 грн (1127,35 грн на 182 дні).
З огляду на вказане, на думку апелянта, суд першої інстанції неправомірно обчислив середній заробіток за час затримки при звільненні, що свідчить про наявність підстав для скасування такого рішення.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу в Державній прикордонній службі України.
Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.10.2023 №550-ОС позивача звільнено з військової служби з посади лікаря поліклінічного відділення відділу охорони здоров'я. Наказом від 30.10.2023 №555-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 у справі №580/1340/24 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 29.01.2020 до 12.05.2023, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного року, шляхом множення прожиткового мінімуму на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат.
На виконання вищезазначеного рішення суду від 12.04.2024 у справі №580/1340/24 відповідачем проведено лише 29.08.2024 виплату йому коштів у загальній сумі 289507,72 грн.
Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців, у сумі 92645,28 грн відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Колегія суддів не погоджується в повній мірі з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У силу вимог до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У відповідності до частини другої цієї статті при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У даному випадку слід застосовувати висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, згідно з яким оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Відтак, не виплата позивачу грошового забезпечення у належному розмірі, зумовлює нездійснення повного розрахунку при звільненні, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Верховний Суд у постанові від 25 травня 2023 року у справі № 540/1218/21, яка стосувалась вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, вказав, що враховуючи, що вихідну допомогу особі мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв'язку з чим і виник спір), то задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.
Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
До того ж, у постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, своєю чергою, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці працівників органів прокуратури, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, у дадному випадку можливе застосування норм ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на дані правовідносини.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 проходив службу в Державній прикордонній службі України.
Втім, Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.10.2023 №550-ОС позивача звільнено з військової служби з посади лікаря поліклінічного відділення відділу охорони здоров'я.
Наказом від 30.10.2023 №555-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 у справі №580/1340/24 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 29.01.2020 до 12.05.2023, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного року, шляхом множення прожиткового мінімуму на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат.
На виконання вищезазначеного рішення суду від 12.04.2024 у справі №580/1340/24 відповідачем проведено лише 29.08.2024 виплату йому коштів у загальній сумі 289507,72 грн.
У даному випадку, непроведення з вини відповідача виплати грошового забезпечення у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як наслідок, слід зобов'язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до довідок відповідача від 03.10.2024 №185 та від 10.10.2024 №191 позивачу нараховане грошове забезпечення: за вересень 2023 року - 34384,10 грн, за жовтень 2023 року - 34384,10 грн.
При цьому, фактична виплата коштів здійснена 29.08.2024 у розмірі 289507,72 грн.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що Законом №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, на час звільнення позивача стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців.
Відтак, за період з 01.11.2023 по 29.08.2024 підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладеною у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.
У свою чергу, правила обчислення середнього заробітку визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Постанови №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно п. 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.
Пунктом 5 цього Порядку визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
У відповідності до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на вказані норми, судом першої інстанції було визначено середньоденний заробіток позивача у розмірі 509,04 грн (15848,10 грн грошове забезпечення за серпень 2023 року + 15567,29 грн грошове забезпечення за вересень 2023 року / 61 день = 509,04 грн).
Разом з тим, на думку позивача, з огляду на довідку Головного центру підготовки особового складу від 10.10.2024 №191 розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 визначено у сумі 1127,35 грн (34384,10 грн + 34384,10 грн/ 61 день).
Колегія суддів звертає увагу на те, що при вирішенні даної справи дані вказаної довідки від 10.10.2024 №191, яка є аналогічною довідці від 03.10.2024 №185 не було враховано судом першої інстанції.
Враховуючи, що з огляду на норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями (182 календарних дні), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2023 по 29.08.2024 (шість місяців) становить 205177,70 грн. (182 дн.* 1127,35).
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача частково спростовують висновки суду першої інстанції.
У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною четвертою статті 317 КАС України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни судового рішення шляхом викладення третього абзацу резолютивної частини в редакції, з урахуванням вище викладених мотивів.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в наступній редакції:
«Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2023 по 29.08.2024 (але не більше ніж за 182 дні), у сумі 205177 грн. (двісті п'ять тисяч сто сімдесят сім гривень) грн 70 коп., відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44».
В іншій частині - рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко