19 березня 2025 р. Справа № 520/22213/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 (ухвалене суддею Котеньовим О.Г.) по справі № 520/22213/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій та бездіяльності, протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: визнати протиправними дії та бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 з приводу відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання йому відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у спосіб, визначений Порядком № 560, прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі пункту 9 частини 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що 19.06.2024 позивачем засобами поштового зв'язку направлено відповідачу заяву про надання відстрочки від призову на військову служу під час мобілізації на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до якої додано: копію тимчасового посвідчення офіцеру запасу ОСОБА_1 ; копію паспорту ОСОБА_1 ; копію ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копію витягу з реєстру територіальної громади щодо місця проживання ОСОБА_1 ; копію паспорту ОСОБА_2 ; копію ідентифікаційного коду ОСОБА_2 ; копію висновку ЛКК про те що ОСОБА_2 за станом здоров'я нездатна до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду; копію висновку ЛКК № 937, про наявність у ОСОБА_2 порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі; копію акту встановлення факту здійснення догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про одруження ОСОБА_3 з ОСОБА_4 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 ; копію нотаріально завіреної заяви ОСОБА_2 про факт здійснення догляду за нею ОСОБА_1 ; копію заяви ОСОБА_2 про вибір доглядача; копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 ; копію витягу з реєстру територіальної громади щодо місця проживання ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 24.07.2024 № 1178/11772 повідомив позивача, що протоколом від 19.07.2024 № 15 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомив, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причина відмови є інший працездатний член сім'ї, який зобов'язаний здійснювати догляд.
Позивач не погодився з вищезазначеним рішенням відповідача та звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки сестра позивача ОСОБА_5 є повнолітньою донькою ОСОБА_2 , то саме вона зобов'язана піклуватись та доглядати за своєю непрацездатною матір'ю, у зв'язку з чим при розгляді заяви позивача відповідачем обґрунтовано зроблено висновок про те, що відсутні підстави для надання відстрочки від призову, у зв'язку з тим, що є інший працездатний член сім'ї, який зобов'язаний здійснювати догляд.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (в подальшому - Закон № 2232-ХІІ), частиною 1 статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно із ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
З 24.02.2022 відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (в подальшому - Закон № 3543-ХІІ, в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин).
Обставини, які надають військовозобов'язаним право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначені у статтею 23 Закону № 3543-ХІІ.
Відповідно до п. 9 ч.1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, (в подальшому - Положення про ТЦК) визначає повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Так, пунктом 9 Положення про ТЦК, передбачено, що відповідно до покладених на них завдань ТЦК, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Пунктом 11 Положення про ТЦК визначено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Судовим розглядом встановлено, що 19.06.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку із наявністю хворої матері.
На підтвердження відсутності інших працездатних утримувачів у своїй матері позивач зазначив, що його сестра ОСОБА_5 , яка проживає за іншою адресою, не має можливості опікати матір позивача, утримувати її та фізично здійснювати за нею догляд.
Відмовляючи у наданні позивачу відстрочки від призову, відповідач зазначив, що є інший працездатний член сім'ї, який зобов'язаний здійснювати догляд.
Відповідно до ст. 51 Конституції України, повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Однією з основних цілей регулювання сімейних відносин, відповідно до частини другої статті 1 Сімейного кодексу України, є утвердження почуття обов'язку перед батьками.
Згідно із ст. 202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Таке піклування, турбота може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Із урахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що, оскільки сестра позивача ОСОБА_5 є повнолітньою дочкою ОСОБА_2 , то вона як і позивач має зобов'язання піклуватися та доглядати за своєю непрацездатною матір'ю, у зв'язку з чим при розгляді заяви позивача відповідачем обґрунтовано зроблено висновок про те, що відсутні підстави для надання позивачу відстрочки від призову, у зв'язку з тим що є інший працездатний член сім'ї, який зобов'язаний здійснювати догляд.
Доводи апелянта, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати висновки викладені в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі № 160/21317/24 та Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 у справі № 440/3203/24 суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 по справі № 520/22213/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич