19 березня 2025 р. Справа № 520/27043/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 25.12.24 по справі № 520/27043/24
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)»
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)", в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 01.10.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов'язати Державну установу «Первомайська виправна колонія (№117)» здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за періоди: з 30.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року у розмірі 2102,00 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"; з 01.01.2021 по 31.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року у розмірі 2270,00 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"; з 01.01.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"; з 01.01.2023 по 01.10.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» щодо не невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за недоотримане речове майно;
- стягнути з державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно у сумі 19956 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість) гривень 02 копійки.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у період з 20.07.2009 по 02.10.2023 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме в Державній установі «Первомайська виправна колонія (№117)» на посаді начальника чергової варти. З 29.01.2020 по дату звільнення позивачу не виплачувалось грошове забезпечення у належному розмірі, а саме, починаючи з 01.01.2018, при розрахунку окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовувався розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року - 1762 грн. На звернення позивача відповідачем не здійснено перерахунку та виплати належного грошового забезпечення. Крім того, позивач зазначає, що на момент звільнення зі служби йому не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 19956,02 грн., оскільки відповідач повідомив, що державна установа не має у своєму розпорядженні коштів, передбачених на виплату грошової компенсації. Лише після надходження коштів буде проведена виплата вказаної компенсації. З урахуванням наведеного, позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, що зумовило звернення до суду з вказаним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії з 29.01.2020 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням.
Зобов'язано Державну установу "Первомайська виправна колонія (№117)" здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні та додаткові види), грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії з 29.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за недоотримане речове майно.
Зобов'язано Державну установу "Первомайська виправна колонія (№117)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 19 956 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 02 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" (вул. Первомайська, буд. 132, с. Грушине, Лозівський район, Харківська область, 64131, код ЄДРПОУ 14317002) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що відповідач - державна установа «Первомайська виправна колонія (№117)» є бюджетною неприбутковою установою, діяльність якої фінансується виключно за рахунок державного бюджету та підпорядковується Державній кримінальновиконавчій службі України. Органом управління виправної колонії є Міністерство юстиції України.
Вказує, що в Законі України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» зазначено, що умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України. Перебуваючи у підпорядкування Міністерства юстиції України відповідач - державна установи була зобов'язана виконувати його вказівки та доручення. Таким чином, при розрахунку окладів осіб рядового і начальницького складу відповідач повинен був керуватися та виконувати доручення Державного секретаря Міністерства Юстиції України: на 2020 рік - дорученням в.о. Державного секретаря Міністерства юстиції України від 30.01.2020 № 118/1.3/48-20; на 2021 рік - дорученням Державного секретаря Міністерства юстиції України від 21 січня 2021 № 29/1.3/48-21; на 2022 рік - дорученням Державного секретаря Міністерства юстиції України від 17 січня 2022 № 19/1.3/48-22; на 2023 рік - дорученням Державного секретаря Міністерства юстиції України від 10 січня 2023 № 24/1.3/48-23. Це свідчить про те, що відповідач - державна установа «Первомайська виправна колонія (№117)» зобов'язаний був виконувати зазначені доручення Міністерства юстиції України, як органу управління та розпорядника бюджетних коштів вищого рівня та не мав права їх ігнорувати.
Враховуючи, що підвищення грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року по дату звільнення не відбувалося таким чином державна установа «Первомайська виправна колонія (№117)» не має правових підстав для здійснення таких перерахувань.
Крім того, відповідач стверджує про пропуск строку звернення позивача до суду, як в частині перерахунку грошового забезпечення, так і в частині компенсації за недоотримане речове майно.
Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах рядового та молодшого начальницького складу Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» з 20.07.2009.
Наказом Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» №203/ОС-23 від 29.09.2023 позивач звільнений зі служби 02.10.2023.
При обрахунку сум грошового забезпечення позивача у період проходження служби відповідач керувався приписами постанови КМУ від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» зі змінами, які були внесені постановою КМУ від 21.02.2018 №103, зокрема, щодо пункту 4, в частині визначення відповідних посадових окладів та окладів за спеціальне звання для осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
На звернення позивача щодо проведення перерахунку грошового забезпечення, Державна установа «Первомайська виправна колонія (№117)» листом від 24.05.2024 за №10/14-1420/Кз-24 повідомила позивача, що грошове забезпечення здійснювалося у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами). Починаючи з 01.01.2018, при розрахунку окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосується розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року - 1762 грн. Таким чином, відповідач зазначив про відсутність правових підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача.
Судом встановлено, що на день звільнення ОСОБА_1 недоотримав належне йому речове майно на загальну суму 19956,02 грн. 15.01.2024 відповідач надав, а позивач 19.01.2024 отримав довідку про виплату грошової компенсації за належне до видачі речове майно, яку останній, після погодження повернув відповідачу 30.05.2024.
Станом на час звернення до суду вказана грошова компенсація не виплачена позивачу.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Колегія суддів враховує, що предметом даного апеляційного розгляду є рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, оскільки позивачем рішення суду не оскаржується, за відсутності обставин, визначених ч. 2 ст. 308 КАС України, судова колегія не надає правової оцінки доводам суду в частині відмовлених позовних вимог.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п. 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 29.01.2020 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня календарного року.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки додаткові види грошового забезпечення та премія обраховуються, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, відтак позовні вимоги в частині проведення обрахунку грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, перерахованих за вищевказаним механізмом шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ 704, за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 також підлягають задоволенню.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" щодо не виплати позивачу грошової компенсації за недоотримане речове майно та зобов'язав Державну установу "Первомайська виправна колонія (№117)" нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 19956,02 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за період з 20.05.2023 по 01.10.2023 щодо не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", суд не вбачав протиправної бездіяльності Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)».
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Щодо доводів апелянта про недотримання позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог з 29.01.2020 по 19.05.2023 про ненарахування та невиплату грошового забезпечення у належному розмірі, колегія суддів зазначає наступне.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, положення КАС України встановлюють для позивача чіткі строки звернення до суду за захистом своїх прав, а в разі наявності поважних причин пропуску таких, що є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з істотними перешкодами чи труднощами та підтверджені належними доказами, процесуальне законодавство допускає можливість поновлення пропущених строків.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Предметом позову у цій справі є ненарахування і невиплата грошового забезпечення у належному розмірі, яка, в свою чергу, у відповідності до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є складовою грошового забезпечення військовослужбовця (заробітної плати).
Тобто, такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті, оскільки КАС України не містить норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (у тому числі компенсації за невикористану частину основної щорічної відпустки та (або) додаткової відпустки) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 (на яку, зокрема, посилається скаржник у додаткових поясненнях) зазначила: «…щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».
Подібна правова позиція була викладена й Верховим Судом у постановах від 08 серпня 2024 року у справі № 380/29686/23, від 29 жовтня 2024 року у справі № 460/25695/23 та від 12 вересня 2024 року у справі № 380/6701/24.
Як убачається з матеріалів справи, спірний період, за який позивач просить нарахувати та виплатити грошове забезпечення у належному розмірі, охоплює 2020-2023 роки.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) за період з 29.01.2020 до 19.07.2022 не обмежене будь-яким строком.
Колегія суддів в цій частині позовних вимог враховує висновки Верховного Суду у постанові від 05.12.2024 у справі № 380/9502/24.
Щодо іншої частини позовних вимог (за період після 19.07.2022), колегією суддів враховується положення ст. 233 КЗпП, за якими, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що у відповідь на адвокатський запит, 12.03.2024 року відповідачем надано довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 2020 по 2023 рік.
Тому, колегія суддів вважає, що саме з 12.03.2024 року потрібно обчислювати тримісячний строк звернення до суду.
Однак, з позовом до суду в цій частині позовних вимог позивач первинно звернувся 30.08.2024 року.
Отже, доводи відповідача про пропуск строку звернення позивача до суду в частині позовних вимог за період з 20.07.2022 по 19.05.2023 є обгрунтованими.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії з 20.07.2022 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням та зобов'язання Державну установу "Первомайська виправна колонія (№117)" здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні та додаткові види), грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії з 20.07.2022 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 та Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум - дійшов помилкових висновків, отже цю частину позову належить залишити без розгляду.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії з 29.01.2020 по 19.07.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням та зобов'язання Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні та додаткові види), грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії з 29.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 19.07.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень частин 1-3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII, передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Так, 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також, додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, слід врахувати, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, було визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Тобто, як правильно виснував суд першої інстанції, з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018, а отже, з 29.01.2020 з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 у зв'язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили, на чому обґрунтовано наголосив і суд першої інстанції.
Зважаючи на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Законам №294-IX, №1082-IX, №1928-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Доводи відповідача про те, що грошове забезпечення позивача та інших співробітників нараховується на підставі вказівок Міністерства юстиції, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.
Колегія суддів зазначає, що виправна колонія є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, може мати інші печатки та штампи.
Виправна колонія є бюджетною неприбутковою установою.
Таким чином, колегія суддів вважає, що Державна установа «Первомайська виправна колонія (№117)» є самостійною юридичною особою, яка має власний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, забезпечує ведення бухгалтерської діяльності, а також результативне та цільове використання виділених на її утримання бюджетних коштів з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому мала виплачувати грошове забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 з використанням для його обрахунку показника прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня календарного року.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п. 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 29.01.2020 по 19.07.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня календарного року.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 16 до Постанови № 704 встановлено розмір надбавки за вислугу років військовослужбовцям у відсотках від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням.
Також, Постановою №704 встановлено для військовослужбовців виплату надбавок, доплат, винагород та премії, а також інших додаткових видів грошового забезпечення та разових виплат, розрахунковою величиною яких є посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Отже, виплата додаткових виплат грошового забезпечення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки додаткові види грошового забезпечення та премія обраховуються, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, отже позовні вимоги в частині проведення обрахунку грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, перерахованих за вищевказаним механізмом шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ 704, за період з 29.01.2020 по 19.07.2022 є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Отже, порушене відповідачем право позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі за період з 29.01.2020 по 19.07.2022 підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання відповідача здійснити нарахування позивачу відповідних сум грошового забезпечення, обчислених з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та виплатити позивачу такі суми з урахуванням вже виплачених.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» щодо не невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за недоотримане речове майно та стягнення з державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно у сумі 19956 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість) гривень 02 копійки, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
За характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положеннями ч. 5 ст. 122 КАС України обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною 5 ст. 21 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.
Згідно з ч. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі -Порядок № 578), за приписами п. 2 якого речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань
Згідно з п. 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
При цьому відповідно до п. 28 Порядку № 578 у разі звільнення особи рядового і начальницького складу із служби у запас Збройних Сил їй видається речовий атестат, копія якого додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення така особа буде прийнята на службу до Державної кримінально-виконавчої служби, до її речового забезпечення зараховуються раніше отримані предмети речового майна особистого користування, а строк носіння предметів продовжується на період від дня звільнення до дня прийняття на службу.
Разом з цим пунктом 23 Порядку № 578 передбачено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з п. 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", державної установи "Центр пробації" відповідно до їх закупівельної вартості.
З наведеного висновується, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується після звільнення зі служби та на підставі заяви, а отже речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю.
Враховуючи визначену правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 23.06.2022 по справі № 540/2001/21.
Як вбачається з матеріалів справи позивач дізнався про порушення своїх прав та інтересів в частині не виплати грошової компенсації за неотримане речове майно саме 05.06.2024 року, з відповіді №10/14-14128/Кз-24 Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)», а отже кінцевим терміном звернення до адміністративного суду є 05.07.2024, натомість позовна заява позивачем була подана до суду первинно 30.08.2024, тобто з пропуском місячного строку для звернення до адміністративного суду.
При цьому, дослідивши також заяву позивача про поновлення процесуального строку, колегія суддів зазначає, що позивачем не заперечується, що саме з 05.06.2024 року з листа-відповіді відповідача починається строк звернення до суду щодо грошової компенсації за недоотримане речове майно. Натомість позивач помилково важає, що спір стосовно невиплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України охоплюється застосованим у ній визначенням "законодавство про оплату праці", та відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами слід обмежувати 3-місячним строком.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду в частині вимог про нарахування та виплату грошової компенсації вартості неотриманого речового майна та наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та залишення позову в цій частині без розгляду відповідно до норм ч. 5 ст. 122 КАС України.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, зробив помилкові висновки.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 року по справі № 520/27043/24, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає частковому скасуванню з ухваленням у відповідній частині нового рішення про залишення позову без розгляду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 по справі № 520/27043/24 - скасувати в частині визнання протиправною бездіяльність Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії з 20.07.2022 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням та зобов'язання Державну установу "Первомайська виправна колонія (№117)" здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні та додаткові види), грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії з 20.07.2022 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 та Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум, а також в частині визнання протиправною бездіяльність Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за недоотримане речове майно та зобов'язання Державну установу "Первомайська виправна колонія (№117)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 19 956 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 02 коп.
Прийняти в цих частинах постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич