19 березня 2025 року справа №200/2049/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Блохіна А.А., розглянувши апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 р. у справі № 200/2049/24 (головуючий І інстанції Стойка В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУДПС), у якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області (форма “МПЗФ») від 18.08.2023 № 536852-24/05-29 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання (позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов'язання та загальною сумою сплачених податків та збору) за податковий період 2022 рік у сумі 9518,08 грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін суддею одноособово.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року позов задоволено, а саме суд:
Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області (форма “МПЗФ») від 18.08.2023 № 536852-24/05-29 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання (позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов'язання та загальною сумою сплачених податків та збору) за податковий період 2022 рік у сумі 9518,08 грн.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецької області (в. Італійська, 59, м. Маріуполь, ЄДРПОУ 44070187) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Відповідач, не погодившись з таким рішенням, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування скарги зазначено, зокрема, що мінімальне податкове зобов'язання (далі - МПЗ), було введено Законом України від 30 листопада 2021 року № 1914-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» у 2022 році.
МПЗ - мінімальна величина податкового зобов'язання зі сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов'язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до ПКУ. Сума МПЗ, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі - підприємцю, є загальним МПЗ.
6 травня 2023 року набув чинності Закон України від 11 квітня 2023 року №3050-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» (далі - Закон №3050), яким змінено механізм визначення переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік територій).
Згідно з Законом Перелік територій визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 2831.2 статті 2831, пункт 286.1 статті 286, пункт 288.8 статті 288, підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
Постанова Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 (далі - постанова № 1364) визначає деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Зокрема, пунктом 1 постанови № 1364 визначається орган виконавчої влади (Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій), якому делегуються повноваження щодо затвердження переліку територій, а також визначаються складові переліку територій, вимоги до формату територій, за якими ці території відображаються у переліку, та затверджена форма переліку територій.
У контексті Закону №3050 постанова №1364 може вважатися такою, що встановила порядок визначення Переліку територій.
У зв'язку з цим Перелік територій, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, може застосовуватися при справлянні плати за землю на відповідних територіях.
Наказом № 309 у розділі І затверджені території можливих бойових дій (частина перша) та території активних бойових дій (частина друга), у розділі ІІ затверджені тимчасово окуповані російською федерацією території України. Отже, для цілей справляння плати за землю відповідно до підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу застосовується тільки перелік територій активних бойових дій (частина друга розділу І) та тимчасово окупованих російською федерацією (розділ ІІ).
Згідно з інформацією наявною у контролюючому органі за ОСОБА_1 рахуються земельна ділянка площею 5,9071 га з кадастровим номером 1420386600:01:002:0457, розташована на території Петрівського Другого старостинського округу Олександрівської селищної територіальної громади Краматорського району Донецької області, та земельна ділянка площею 3,0483 га з кадастровим номером 1420355100:01:000:0694, розташована на території Олександрівського старостинського округу Олександрівської селищної територіальної громади Краматорського району Донецької області, які відповідно до Наказу № 309, з 24.02.2022 та станом на теперішній час відносяться до території можливих бойових дій.
Ключовим аспектом застосування п.п.69.14 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу є саме не нарахування та не сплата за землю земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України.
Таким чином, за період з 24.02.2022 по теперішній час, вищенаведена територія не знаходилась в зоні активних бойових дій та не була окупована.
Також скаржник зазначає, що позивачем у суми зобов'язань за 2022 та 2023 роки по земельному податку за вищезазначені земельні ділянки сплачені до бюджету у повному обсязі.
Скаржник щодо понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, зазначає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу завищеними та такими, які не підлягають відшкодуванню.
Від позивача надійшов відзив на скаргу.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що відповідно до п. 284.2 ст. 284 ПК України якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому втрачено це право.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Верховною Радою України 15.03.2022р. був прийнятий Закон України № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон №2120-ІХ), яким пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України був доповнений, зокрема, підпунктом 69.15 такого змісту: «Тимчасово, за 2022 та 2023 податкові (звітні) роки, не нараховується та не сплачується загальне мінімальне податкове зобов'язання за земельні ділянки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та/або за земельні ділянки, визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди».
Таким чином, закон не встановлював «категорію» (активні чи можливі) воєнних дій для визначення права на «пільгу» при нарахуванні ста сплаті мінімального податкового зобов'язання.
Місцезнаходження земельних ділянок що належать на праві власності Позивачу: площею 3,05 га. (кадастровий номер 1420355100:01:000:0694) та площею 5,9071 га. (кадастровий номер 1420386600:01:002:0457) на території Олександрівської селищної територіальної громади, Краматорського району, Донецької області, де ведуться воєнні (бойові) дії, є підставою для звільнення Позивача від сплати загального мінімального податкового зобов'язання за 2022 та 2023 податкові роки.
Судові витрати у зв'язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції, складаються з витрат на професійну правничу допомогу у сумі (попередньо) 5000 грн, що включають вартість послуг з підготовки і подачу відзиву на апеляційну скаргу (4000 грн) та участь у судових засіданнях (1000 грн).
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
З Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та Державного акту на право власності на землю ЯА № 723459, вбачається, що позивач є власником двох земельних ділянок сільськогосподарського призначення (кадастрові номери 1420386600:01:002:0457 та 1420355100:01:000:0694) загальною площею - 8,9571 (5, 9071 га та 3, 05 га), які знаходяться на території Олександрівської селищної територіальної громади Краматорського району Донецької області, у зв'язку з чим, перебуває на обліку, як платник загального мінімального податкового зобов'язання в ГУ ДПС у Донецькій області. Основним видом діяльності позивача є ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідачем було сформовано податкове повідомлення-рішення від 18.08.2023 № 536852-24/05-29, згідно якого Позивачу нараховане податкове зобов'язання за 2022 рік у розмірі 9518,08 грн.
З розрахунку загального мінімального податкового зобов'язання за 2022 рік для фізичних осіб - власників земельних ділянок, сільськогосподарських угідь вбачається наступне:
кадастровий номер земельної ділянки “1420355100:01:000:0694», код ТТГ місцезнаходження земельної ділянки - “UA14120170000011133», площа - “3, 0483 га», нормативна грошова оцінка - “108580, 99 грн», коефіцієнт - “ 0,04», мінімальне податкове зобов'язання - 4343,24 грн.
кадастровий номер земельної ділянки “ 1420386600:01:002:0457», код ТТГ місцезнаходження земельної ділянки - “ UA14120170000011133», площа - “5, 9071 га», нормативна грошова оцінка - “199059, 86 грн», коефіцієнт - “ 0,04», мінімальне податкове зобов'язання - 7962,39 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Законом України від 30.11.2021 № 1914 “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» для платників податків - фізичних осіб, у яких у власності та/або користуванні (оренді, суборенді, емфітевзисі. постійному користуванні) є земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, вводиться поняття мінімального податкового зобов'язання (далі - МПЗ).
Згідно п. 64 розділу “Перехідні положення» Податкового кодексу України першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов'язання, є 2022 рік.
Згідно з п.п.38-1.1.2 ст. 38-1 ПК України мінімальне податкове зобов'язання (МПЗ) щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГО x S x К x М / 12, де: МПЗ мінімальне податкове зобов'язання; НГО - нормативна грошова оцінка 1 гектара ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; S - площа земельної ділянки, гектарах; К - коефіцієнт, що становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.
Відповідно п.п.38-1.1.4 ст. 38-1 ПК України, МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.
Відповідно до п. 38-1.3 ст. 38-1 ПК України у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов'язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.
За правилами п.п.170.14.3 ст.170 Податкового кодексу України визначення загального мінімального податкового зобов'язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб.
Мінімальне податкове зобов'язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.
При обчисленні мінімального податкового зобов'язання нормативна грошова оцінка земельних ділянок застосовується контролюючими органами з урахуванням вимог, встановлених пунктом 271.2 статті 271 цього Кодексу.
Податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку про сплату річного податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, на суму позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов'язання та сумою сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов'язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь (далі у цьому пункті - загальна сума сплачених податків, зборів, платежів), надсилається (вручається) платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, наступного за звітним.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
У подальшому строк дії воєнного стану продовжувався відповідними Указами Президента України та діє натепер.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Верховною Радою України 15.03.2022 був прийнятий Закон України № 2120-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України був доповнений, зокрема, підпунктом 69.15 такого змісту:
«Тимчасово, за 2022 та 2023 податкові (звітні) роки, не нараховується та не сплачується загальне мінімальне податкове зобов'язання за земельні ділянки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та/або за земельні ділянки, визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.».
Пунктом 4 цього Закону Кабінету Міністрів України доручено невідкладно забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Отже, підпунктом 69.15 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України (у редакції протягом всього 2022 року) було встановлено пільгу на час введення воєнного стану для землекористувачів зі сплати загального мінімального податкового зобов'язання за земельні ділянки у випадку, зокрема, розташування таких земельних ділянок на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації.
При цьому, 11.04.2023 Верховною Радою України прийнято Закон № 3050-IX, який набрав чинності 06.05.2023, яким підпункт 69.15 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення» ПК України викладено в наступній редакції, яка діяла на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення:
“ 69.15. Не нараховується та не сплачується загальне мінімальне податкове зобов'язання за земельні ділянки, земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України:
за 2022 рік - у частині земельних ділянок, земельних часток (паїв), що перебувають у власності чи користуванні фізичних осіб;
з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - у частині земельних ділянок, земельних часток (паїв), що перебувають у власності чи користуванні юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.»
Отже, до 06.05.2023 (набрання чинності змін в ПК України) пп.69.15 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення» ПК України передбачав, що в період воєнного стану землекористувачі звільняються від сплати загального мінімального податкового зобов'язання за земельні ділянки, розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації.
Разом з тим, з 06.05.2023 змінено редакцію вищенаведеної норми, шляхом зазначення, що пільга щодо сплати загального мінімального податкового зобов'язання за земельні ділянки надається користувачам земельних ділянок, розташованих на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, зміст правовідносин, зокрема, прав та обов'язків особи, не може змінюватися зі зміною законодавчих норм. До події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Так, положення ПК України, застосовані податковим органом при нарахуванні позивачу податкового зобов'язання за 2022 рік не можуть застосовуватись до подій (правовідносин), що виникли до набрання ними чинності, адже закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі відповідно положень статті 58 Конституції України.
Застосування відповідачем Закону № 3050-ІХ не відповідає принципу правової визначеності, складовою якого є принцип легітимних очікувань, який має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі “Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу “належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа “Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що до спірних правовідносини стосовно сплати податку за 2022 рік належить застосовувати положення чинного на час їх виникнення підпункту 69.15 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення» ПК України, яким встановлена пільга щодо сплати загального мінімального податкового зобов'язання за земельну ділянку, яка розташована на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, яка включає в себе території можливих бойових дій, а не норми цього пункту в редакції на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Так, Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 затверджено Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), у якому станом на 10 грудня 2022 року перебувала - Олександрівська селищна територіальна громада.
Відповідно до Постанови № 1364 визначено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 1364 до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій.
Наказом від 22.12.2022 за № 309 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 та затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, у якому зазначено, зокрема, що до території можливих бойових дій (п. 1 розділу І) з 24.02.2022 відноситься територія - Олександрівська селищна територіальна громада.
Вказаний Перелік визначав територіями, на яких ведуться (велися) бойові дії/ розділ І/, як території можливих бойових дій /підрозділ 1/, так і території активних бойових дій /підрозділ 2/, з огляду на що Олександрівська селищна територіальна громада віднесена до території, на якій з 24.02.2022 ведуться (велися) бойові дії, як то прямо було передбачено протягом 2022 року підпунктом 69.15 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення» ПК України.
Судами встановлено, що позивач є власником двох земельних ділянок сільськогосподарського призначення (кадастрові номери 1420386600:01:002:0457 та 1420355100:01:000:0694) загальною площею - 8,9571 (5, 9071 га та 3, 05 га), які знаходяться на території Олександрівської селищної територіальної громади Краматорського району Донецької області.
Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму загального мінімального податкового зобов'язання (позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов'язання та загальною сумою сплачених податків та збору) за 2022 рік, як власнику земельної ділянки, віднесеної до сільськогосподарських угідь.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов правильного висновку, що з моменту набуття чинності Законом № 2120-ІХ, позивач набув право на застосування податкової пільги, передбаченої підпунктом 69.15 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення» ПК України, зокрема, у звітному 2022 році.
Відповідач у межах розгляду даної справи не довів правомірність прийняття рішення.
Щодо посилання скаржника на незгоду з понесеними позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішення не вирішував питання розподілу судових витрат в частині витрат на правничу допомогу.
Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції попередньо у сумі 5000 грн, що включають вартість послу з підготовки і подачу відзиву на апеляційну скаргу - 4000 грн та участь у судових засіданнях - 1000 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Положення частин 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України , кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підтвердження складу та розміру витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
При цьому, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто законодавець визначив, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат. Аналогічний правовий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/350/18 (Провадження № 11-1465заі18).
Також, суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Така позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного Суду, наприклад від 01.09.2021 у справі №178/1522/18, від 10.11.2021 у справі №329/766/18, від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 28.09.2021 у справі №160/12268/19, від 04 грудня 2023 року справа №420/329/21.
Як вже зазначалось, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто відповідача.
Відповідачем не було надано суду апеляційної інстанції клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також не вчинено дій по доведенню не співмірності витрат, заявлених позивачем до відшкодування.
Проте, як зазначалось, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Колегія суддів враховує, що дана справа є нескладною, представником відповідача в межах розгляду справи в суді першої інстанції було здійснено дії щодо складання відзиву, тому розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним з категорією даної справи, не відповідають характеру спірних правовідносин та предмету доказування у даній справі незначної складності, отже підлягають зменшенню.
Отже, сума підтверджених витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, згідно вищевказаним доказам, складає - 1000 грн.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 р. у справі № 200/2049/24 - залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 44070187) судові витрати пов'язані з правничою допомогою в суді апеляційної інстанції в розмірі 1000 (одна тисяча) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст складений та підписаний колегією суддів 19 березня 2025 року.
Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв
Судді: А.А. Блохін
І.В. Геращенко