19 березня 2025 року Чернігів Справа № 620/667/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
15.01.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) через підсистему «Електронний суд» звернулась до суду з позовом, зареєстрованим у суді 16.01.2025, у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області) від 31.12.2024 №488 про відмову в переведенні її на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ);
зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати до стажу державної служби період її роботи: з 12.12.1986 по 31.12.1987 на посаді старшого економіста Менського відділення Держбанку; з 01.01.1988 по 19.03.1990 на посаді старшого економіста кредитного відділу Менського відділення Агропромбанку; з 20.03.1990 по 24.12.1990 на посаді старшого економіста 1 категорії Менського відділення Агропромбанку та в органах державної податкової служби з 22.06.1999 по 16.12.2024;
зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області призначити їй з 26.12.2024 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у розмірі 60% заробітної плати, зазначеної у довідках Головного управління ДПС у Чернігівській області від 23.12.2024 №62/25-01-10-02-06 та від 23.12.2024 №63/25-01-10-02-06.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилається на те, що ГУ ПФУ в Полтавській області незаконно відмовило їй у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 3723-XII, незважаючи на те, що на момент її звернення із заявою про переведення на цю пенсію, вона досягла 60 років, має більше 25 років стажу роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби, проте територіальним органом Пенсійного фонду України протиправно не зараховано до її стажу державної служби період роботи з 22.06.1999 по 16.12.2024 в податкових органах, а також періоди її роботи з 12.12.1986 по 31.12.1987 на посаді старшого економіста Менського відділення Держбанку; з 01.01.1988 по 19.03.1990 на посаді старшого економіста кредитного відділу Менського відділення Агропромбанку; з 20.03.1990 по 24.12.1990 на посаді економіста 1 категорії Менського відділення Агропромбанку, які дають їй право на пенсію державного службовця.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 03.02.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
У відзиві на позовну заяву представник ГУ ПФУ в Полтавській області посилається на те, що позивачка на день набрання чинності від 10.12.2015 № 889-VII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VII) не працювала на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби та не має на вказану дату стажу роботи на таких посадах, оскільки періоди роботи працівників місцевих державних податкових адміністрацій на посадах, в період перебування на яких були встановлені ранги державних службовців, підлягають зарахуванню до стажу роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, проте відповідно до приписів статті 3 Закону № 889-VIII дія цього закону не поширюється на осіб, яким присвоюються спеціальні звання.
Щодо вимоги про зарахування до стажу державної служби періодів роботи позивача з 12.12.1986 по 31.12.1987 на посаді старшого економіста Менського відділення Держбанку та з 01.01.1988 по 19.03.1990 на посаді старшого економіста кредитного відділу Менського відділення Агропромбанку, представником відповідача у відзиві на позовну заяву зазначено, що в документах електронної пенсійної справи позивача відсутні відомості щодо віднесення даних посад до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України (складення присяги державного службовця, встановлення за займаною посадою відповідного рангу). До того ж питання зарахування вказаних періодів роботи до стажу державної служби не порушувалося позивачем в своїй заяві від 26.12.2024. Тому, ГУ ПФУ в Полтавській області, розглянувши заяву позивачки про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону № 3723-XII, прийнято оспорюване у цій справі рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у переведенні на таку пенсію у зв'язку з відсутністю стажу роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби.
У відповіді на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 зазначає, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями, тому доводи відповідача наведені у відзиві, є необґрунтованими.
Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області) та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
26.12.2024 позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою № 2206 про переведення її з пенсії за віком, призначену відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, додавши до заяви, зокрема, довідки від 23.12.2024 №62/25-01-10-02-06 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби, за листопада 2024 року та № 63/25-01-10-02-06 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), станом на грудень 2024 року, видані ГУ ДПС у Чернігівській області.
Звернення позивачки із заявою про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону № 3723-ХІІ опрацьовано за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Полтавській області, за результатами чого останнім було прийнято рішення від 31.12.2024 № 488 про відмову позивачці в переході з пенсії за віком згідно із Законом № 1058-IV на пенсію за віком згідно із Законом № 3723-ХІІ у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи на посадах державної служби, у зв'язку із незарахуванням позивачці до стажу державної служби періодів її роботи в податкових органах в період з 22.06.1999 по 16.12.2024 з огляду на те, що їй присвоювались спеціальні звання.
Листом від 03.01.2025 № 2500-0209-8/377 ГУ ПФУ в Чернігівській області повідомило позивачку про прийняте відповідачем зазначене вище рішення.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 з 12.12.1986 по 31.12.1987 працювала на посаді старшого економіста Менського відділення Держбанку; з 01.01.1988 по 19.03.1990 - на посаді старшого економіста кредитного відділу Менського відділення Агропромбанку; з 20.03.1990 по 24.12.1990 - на посаді економіста 1 категорії Менського відділення Агропромбанку, що підтверджується записами її трудової книжки серії НОМЕР_1 .
У період з 22.06.1999 до 16.12.2024 позивачка безперервно на різних посадах працювала в територіальних податкових органах ДПС у Чернігівській області.
Згідно із записами трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 , зокрема, 22.06.1999 нею прийнята присяга державного службовця; 05.11.1999 -присвоєно спеціальне звання - інспектор податкової служби ІІ рангу; 29.10.2023 - присвоєно чергове спеціальне звання інспектор податкової служби І рангу; 27.06.2013 - присвоєно 13 ранг державного службовця; 01.01.2014 - присвоєно спеціальне звання інспектора податкової та митної справи І рангу; 01.03.2016 - присвоєно спеціальне звання радника податкової та митної справи ІІ рангу.
ОСОБА_1 , вважаючи, що ГУ ПФУ в Полтавській області протиправно відмовило їй у переведенні на пенсію держслужбовця, звернулася до суду з цим позовом за захистом своїх прав на законних інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити, що Конституція України - це Основний Закон України, що закріплює головні засади організації держави та суспільства, утверджує конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, конституційний (державний і суспільний) лад.
Статтею 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У свою чергу, частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій або невчинення їх у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Названі конституційні приписи, перебуваючи у взаємозв'язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов'язують наділених державною владою суб'єктів діяти виключно відповідно до установлених Конституцією України та законами України цілей їх утворення, в межах повноважень та у визначений спосіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 року, ратифікована Законом України від 14.09.2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).
Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист - є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно із Законом № 889-VIII та постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV.
Статтею 37 Закону №3723-XII визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
01.05.2016 набрав чинності Закон № 889-VIII, підпунктом 1 пункту 2 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень якого визначено визнати такими, що втратив чинність Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Тобто, до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VIII право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Законом № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною першою статті 25 Закону №3723-XII було визначено, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як видно з трудової книжки серії НОМЕР_1 позивачка у період з 22.06.1999 до 16.12.2024 позивачка безперервно на різних посадах працювала в територіальних податкових органах ДПС у Чернігівській області; 22.06.1999 нею прийнята присяга державного службовця; 05.11.1999 -присвоєно спеціальне звання - інспектор податкової служби ІІ рангу; 29.10.2023 - присвоєно чергове спеціальне звання інспектор податкової служби І рангу; 27.06.2013 - присвоєно 13 ранг державного службовця; 01.01.2014 - присвоєно спеціальне звання інспектора податкової та митної справи І рангу; 01.03.2016 - присвоєно спеціальне звання радника податкової та митної справи ІІ рангу.
У спірному рішенні ГУ ПФУ в Полтавській області не спростовано наявність у позивачки віку та страхового стажу, необхідних для призначення спірної пенсії.
Єдиною підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії за нормами Закону №3723-ХІІ визначено недостатній стаж державної служби, оскільки ГУ ПФУ в Полтавській області не зараховано до стажу державної служби позивачки період її роботи на посадах в органах державної податкової служби з 22.06.1999 по 16.12.2024, оскільки, на думку відповідача, ці посади не відносяться до категорій посад, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ.
Водночас згідно із пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Частиною вісімнадцятою статті 37 Закону №3723-XII визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Приписи абзацу 2 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283), який діяв у період чинності Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» до 01.05.2016, визначали, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи (пункт 4 Порядку №283).
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності був Закон України від 04.12.1990 №509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон №509-XII).
Відповідно до статті 15 Закону №509-XII посадовою особою органу державної податкової служби за правилами може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання.
Зазначеною статтею Закону №509-XII також установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються із вимогами статей 5, 12 Закону № 3723-ХІІ щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету (стаття 6 Закону №509-XII).
Суд звертає увагу, що як Законом №889-VIII, так і нормами діючих до нього Закону №3723-XII і Закону №509-ХІІ та Порядку №283 передбачалося зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Додатком 6 до Постанови №306 передбачено, що спеціальне звання «радник податкової та митної справи І рангу», який присвоєно позивачці 01.01.2014, прирівнюється до відповідного рангу державного службовця, також записами в трудовій книжці підтверджується присвоєння позивачці 27.06.2013 13 рангу державного службовця.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII.
Указані висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22.10.2013 у справі №21-340а13, а також, у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16-а, від 03.07.2018 року у справі №586/965/16-а, від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а, від 18.03.2021 справі №500/5183/17.
Крім того, відповідно до пункту 344.1 статті 344 Податкового кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом №3723-XII.
При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону №3723-XII незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Таким чином, оскільки позивачка з 22.06.1999 по 16.12.2024 безперервно працювала, у тому числі станом на 01.05.2016 в органах державної податкової служби, прийняла присягу державного службовця, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), їй присвоєно відповідний ранг державного службовця та спеціальні звання, такий період її роботи (служби) з 22.06.1999 по 01.05.2016, що становить майже 17 років належить зарахувати до стажу державної служби, який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону № №3723-XII, оскільки відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Законом № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, у зв'язку із чим оспорюване у цій справі рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивачка має право на призначення такої пенсії.
Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини вказав, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява №38722/02).
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (стаття 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Суд звертає увагу, що в національному законодавстві відсутні правові норми, які б врегульовували питання призначення/переведення з одного виду пенсії на інший в рамках різних законів.
Враховуючи, що Закон № 3723-ХІІ передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зауважує, що у випадку призначення особі пенсії за віком відповідно до положень Закону № 1058-IV, і в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 3723-ХІІ, має місце саме призначення пенсії, а не переведення.
За змістом частин другої та четвертої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що положеннями Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1, у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 та від 16.12.2020 № 25-1) передбачено можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.
Так, згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З матеріалів справи видно, що заява позивачки про призначення / перерахунок пенсії від 26.12.2024 була розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ в Полтавській області і оспорюване рішення від 31.12.2024 № 488 про відмову в переході позивачці з пенсії за віком за Законом № 1058-IV на пенсію держслужбовця було прийнято саме вказаним пенсійним органом.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо прийняття рішення про переведення позивачки на пенсію за віком відповідно до Закону № 3723-ХІІ, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив позивачу пенсію, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Полтавський області.
Таким чином, зважаючи на надану положеннями частини другої статті 9 КАС України судам адміністративної юрисдикції можливість вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд, обираючи належний та ефективний спосіб відновлення порушеного права позивачки на соціальний захист, а також, зважаючи на те, що вимога позивачки про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону № 3723-ХІІ прямо залежить від зарахування стажу державної служби, приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити призначення їй пенсії відповідно до Закону № 3723-ХІІ, з урахуванням пунктів 10 і 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, зарахувавши ОСОБА_1 періоди її роботи в органах державної податкової служби з 22.06.1999 по 01.05.2016 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
Водночас, що вимоги позивачки про зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати до стажу державної служби період її роботи: з 12.12.1986 по 31.12.1987 на посаді старшого економіста Менського відділення Держбанку; з 01.01.1988 по 19.03.1990 на посаді старшого економіста кредитного відділу Менського відділення Агропромбанку; з 20.03.1990 по 24.12.1990 на посаді старшого економіста 1 категорії Менського відділення Агропромбанку, суд вважає за необхідне вказати на таке.
Дійсно, згідно пункту 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів апарату Національного банку України, Республіканського банку Криму, управління по місту Києву та Київській області, обласних управлінь Національного банку України.
В додатку до Порядку № 283 міститься Перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби. У вказаному Переліку, зокрема, наявні такі установи: Держбанк СРСР, Зовнішекономбанк СРСР, Будбанк СРСР, Промбудбанк СРСР, Агропромбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР, Ощадний банк СРСР, їх республіканські банки (контори), крайові, обласні (міські) управління, а також міські і районні відділення.
Разом з цим, із змісту оспорюваного рішення видно, що мотиви відмови відповідача у призначенні позивачці пенсії зводились виключно до незарахування позивачці періодів її роботи в органах податкової служби, а тому суд невправі ревізувати мотиви, з яких територіальний орган Пенсійного фонду України не відмовляв позивачці у призначенні їй пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, у зв'язку із чим в цій частині позовні вимоги не можуть бути задоволені судом.
До того ж, суд зазначає, що Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі - Порядок № 622), пунктом 4 якого передбачено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Пунктом 5 Порядку № 622 передбачено, що форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.
Так, вимоги до форми довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям визначені положеннями постанови правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 № 1-3 «Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям» (далі - Постанова № 1-3).
З матеріалів справи видно, що при зверненні до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення на пенсію держслужбовця від 23.08.2024 позивачкою, з-поміж іншого, були подані довідки від 23.12.2024 №62/25-01-10-02-06 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби, за листопада 2024 року та № 63/25-01-10-02-06 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), станом на грудень 2024 року, видані ГУ ДПС у Чернігівській області.
Зазначені вище довідки складені за формами, що відповідають формам затвердженим Постановою № 1-3 та містять відображення складових заробітної плати на які нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Оскільки відображені в довідках види оплати праці є складовими частинами заробітної плати позивача, з якої сплачені внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за останньою займаною ним посадою державної служби, з якої він був звільнений, суд дійшов висновку, що вони мають братися до уваги при розрахунку розміру пенсії позивачки відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Враховуючи наведене, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд дійшов висновку зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії, виходячи з даних, вказаних у довідках про складові заробітної плати, виданих Головним управлінням ДПС в Чернігівській області, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку про те, що оскільки права позивачки були порушені за результатами прийнятого ГУ ПФУ в Полтавській області рішення, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку, що в цьому випадку позов підлягає задоволенню шляхом: визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 31.12.2024 №488 про відмову в переході позивачки з пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ; зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області призначити позивачці з 26.12.2024 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у розмірі 60% заробітної плати, зазначеної у довідках Головного управління ДПС у Чернігівській області від 23.12.2024 №62/25-01-10-02-06 та від 23.12.2024 №63/25-01-10-02-06, зарахувавши до стажу державної служби період її роботи: в органах державної податкової служби з 22.06.1999 по 01.05.2016; в іншій частині позовних вимог - відмовити.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, про часткову обґрунтованість позовних вимог та наявність підставі для їх частково задоволення у визначений судом спосіб.
Відповідно до частин першої та третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 14.01.2025 позивачкою під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.
За наслідками розгляду справи судом задоволено всі заявлені позовні вимоги, хоча і частково, що носить кількісний показник.
Таким чином, суд вважає, що правильним буде визначення розміру компенсації позивачу судових витрат зі сплати судового збору виходячи з кількості, а не розміру задоволених / не задоволених позовних вимог, а саме, повернення позивачці за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень судові витрати у розмірі 1211, 20 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 139, 242-246, 255, 260-262, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 31.12.2024 №488 про відмову в переході ОСОБА_1 з пенсії за віком за Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 з 26.12.2024 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60% заробітної плати, зазначеної у довідках Головного управління ДПС у Чернігівській області від 23.12.2024 №62/25-01-10-02-06 та від 23.12.2024 №63/25-01-10-02-06, зарахувати до стажу державної служби період її роботи в органах державної податкової служби з 22.06.1999 по 01.05.2016.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 1211, 20 грн, сплаченого згідно із квитанцією від 14.01.2025.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13967927; місцезнаходження юридичної особи: 36000, Україна, Полтавська область, м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 34).
Суддя Марія ДУБІНА