19 березня 2025 року справа № 580/748/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Янківської В.П.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,
встановив:
22 січня 2025 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області, в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №17043/23-00-24-04-01 від 08.11.2024;
2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №17044/23-00-24-04-01 від 08.11.2024;
3) визнати протиправним та скасувати рішення №17046/23-00-24-04-01 від 08.11.2024;
4) визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу №Ф-17045/23-00- 24-04-01 від 08.11.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та неврахування всіх фактичних обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим підлягають скасуванню. ФОП ОСОБА_1 не заперечує той факт, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 перетинали кордон на його транспортних засобах. Проте, контролюючим органом, помилково зроблені висновки про трудові відносини із зазначеними вище фізичними особами. Фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 не укладались трудові договори, заробітна плата не нараховувалась і не виплачувалась, жодних трудових відносин з вищезазначеними фізичними особами у ФОП ОСОБА_1 не було.
Ухвалою суду від 27.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.
Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Зазначив, що за результатами перевірки підтверджено факт використання в діяльності фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 праці найманої осіб (водіїв): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , без оформлення трудових відносин, що призвело до порушення норм статей 2 та 24 КЗпП, статті 3 Закону України «Про оплату праці». Перевіркою достовірно та в повному обсязі враховано обставини, які існували на момент проведення перевірки, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 08.11.2024 № 17043/23-00-24-04-01 та № 17044/23-00-24-04-01, рішення від 08.11.2024 року № 17046/23-00-24-04-01 та вимога про сплату боргу від 08.11.2024 року № Ф-17045/23-00-24-04-01 є такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ГУ ДПС у Черкаській області керуючись пп. 20.1.2 п. 20.1.4 п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20, ст. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 та п.п. 78.1.13 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України) та ст. 13 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», із змінами та доповненнями (далі - Закон України № 2464), згідно наказу Головного управління ДПС у Черкаській області № 1764-п від 06 серпня 2024 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )», головним державним ревізором відділу планових перевірок оподаткування фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Черкаській області ОСОБА_12 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з доходів фізичних осіб у вигляді заробітної плати та винагороди за цивільно-правовими договорами, за період діяльності з 01.01.2022 по 31.03.2024.
За результатами перевірки складено акт від 01.10.2024 № 12109/23-00-24-04-01/ НОМЕР_1 , в якому встановлено такі порушення:
1) порядку повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контракту або припинення трудового договору з домашнім працівником, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413, із змінами та доповненнями; ст.2, ст.24 Кодексу законів про працю від 10 грудня 1971 року №322-VIII, із змінами та доповненнями;
2) ст. 3 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР, що призвело до використання в діяльності фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 праці найманої особи без оформлення трудових відносин в період з 01.01.2022 по 31.03.2024;
3) пп.16.1.4 п.16.1 ст.16, абз.2 п.57.1 ст.57, пп.164.2.1 п.164.2 ст.164, пп.167.1 ст.167, п.176.2 «а» ст.176, п.168.1 ст.168 Податкового кодексу, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 37530,00 грн., в тому числі за 2023 рік в сумі 34974,00 грн., за 2024 рік в сумі 2556,00 грн;
4) пп.1.2, пп.1.3, пп.1.4 та пп.1.6 п.161 підрозд.10 розд. XX, пп.16.1.4 п.16.1 ст.16, абз.2 п.57.1 ст.57, пп.164.2.1 п.164.2 ст.164, пп.167.1 ст.167, п.176.2 «а» ст.176, п.168.1 ст.168 Податкового кодексу, що призвело до заниження податкового зобов'язання по військовому збору на загальну суму 3127,50 грн., в тому числі за 2023 рік в сумі 2914,50 грн., за 2024 року в сумі 213,00 грн;
5) п.2 4.2 ст.6 та ст.7 Закону України від 08 липня 2010 року №2464VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження бази нарахування єдиного внеску на загальну суму 208500,00 грн., в тому числі за 2023 рік в сумі 194300,00 грн., за 2024 рік в сумі 14200,00 грн. - п.1 ч.2 ст.6, п.1 ч.1 ст.7, ч.2 ст.9 та ч.5 ст.8 Закону України від 08 липня 2010 року №2464VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження суми єдиного внеску на загальну суму 45870,00 грн., за 2023 рік в сумі 42746,00 грн., за 2024 рік в сумі 3124,00 грн.
На підставі висновку Акту документальної позапланової перевірки ГУ ДПС у Черкаській області прийнято податкове повідомлення-рішення №17043/23-00-24-04-01 від 08.11.2024, податкове повідомлення-рішення №17044/23-00-24-04-01 від 08.11.2024, рішення №17046/23-00-24-04-01 від 08.11.2024, вимогу про сплату боргу №Ф-17045/23-00- 24-04-01 від 08.11.2024.
Податкові повідомлення-рішення від 08.11.2024 року № 17043/23-00-24- 04-01 та № 17044/23-00-24-04-01, рішення від 08.11.2024 № 17046/23-00-24-04-01 та вимогу про сплату боргу від 08.11.2024 № Ф-17045/23-00-24-04-01 позивач оскаржив в адміністративному порядку до ДПС України.
Згідно рішення ДПС України від 23.12.2024 року № 38382/6/99-00-06-02-01-06 та від 24.12.2024 року № 38590/6/99-00- 06-01-02-06 скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Не погодившись із прийнятим відповідачем рішеннями позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у Черкаській області отримано інформацію з Єдиного комплексу інформаційних систем Державної служби України з безпеки на транспорті, який умовно позначається як система «Шлях» (далі - ЄКІС), відомості про фізичних осіб, які перетинали державний кордон, як водії фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , що в розумінні статті 73 ПК України є податковою інформацією (листи Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) від 22.02.2024 № 2696/2.1.2/15-24, від 14.03.2024 № 3814/2.1.2/15- 24, від 13.08.2024 № 8343/2.1.1/15-24).
Перевіркою встановлено, що згідно отриманої податкової інформації здійснено перетин державного кордону фізичними особами, як водієм фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , як перевізника (експортера), а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Також за даними ЄКІС фізична особа - платник податків ОСОБА_1 здійснював перевезення на вказаних автотранспортних засобах, а саме: 1. НОМЕР_2 , марка - NEOPLAN, модель - 116, вид - автобус. 2. НОМЕР_3 , марка - NEOPLAN, модель - N 122, вид - автобус. 3. НОМЕР_4 , марка - NEOPLAN, модель - N 1216-HD, вид - автобус. 4. НОМЕР_5 , марка - SETRA, модель - S 415GT-HD, вид - автобус.
В той же час, повідомлення про вищезазначені об'єкти оподаткування/об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 до контролюючого органу не подано.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень врегульовано Законом України від 5 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344).
Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності врегульовано Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 року № 222-VII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 222).
Законом № 222 визначено перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. Відповідно до пункту 21 Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2015 року № 609 (зі змінами), Укртрансбезпека здійснює ліцензування господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним, залізничним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.
Згідно пункту 24 частини першої статті 7 Закону № 222 ліцензуванню підлягають перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів внутрішнім водним, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.
Частиною першою статті 9 Закону № 222 регламентовано, що ліцензіат зобов'язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її отримання - відповідати ліцензійним умовам.
Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1001, зі змінами (далі - Ліцензійні умови).
Ліцензійними умовами визначений вичерпний перелік документів, що додаються до заяви на отримання ліцензії на право провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом. Зокрема, через Єдиний комплекс інформаційних систем Укртрансбезпеки, який умовно позначається як система «Шлях» і введений в експлуатацію з 13 квітня 2022 року наказом Укртрансбезпеки від 13 квітня 2022 року № 237 «Про введення в дослідну експлуатацію підсистеми «Ліцензування» Єдиного комплексу інформаційних систем Державної служби України з безпеки на транспорті». Здобувач ліцензії подає у спосіб, передбачений Законом № 222 органу ліцензування заяву на отримання ліцензії, крім того, до заяви на отримання ліцензії, додаються за підписом здобувача ліцензії або уповноваженої ним особи підтвердні документи, у тому числі: відомості про власні, орендовані, надані ліцензіату в кредит або лізинг транспортні засоби та завірені заявником копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та тимчасових реєстраційних талонів, якщо передбачено їх оформлення; відомості про кваліфікацію персоналу. Підпунктом 6 пункту 16 Ліцензійних умов, визначено, що ліцензіат зобов'язаний допускати до перевезень транспортні засоби, які відповідають вимогам Ліцензійних умов та інформацію про які подано органу ліцензування у відомостях про транспортні засоби.
Статтею 16 Закону № 2344 визначається статус персоналу автомобільного транспорту, до якого належать працівники, які безпосередньо надають послуги з перевезення пасажирів чи вантажів, виконують роботи з ремонту та технічного обслуговування транспортних засобів, надають допоміжні послуги, пов'язані з перевезеннями. Трудові відносини персоналу автомобільного транспорту регулюються трудовим законодавством, у тому числі положенням про дисципліну та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Пунктом 9 Ліцензійних умов регламентовано, що здобувач ліцензії, ліцензіат оформлює трудові відносини з персоналом автомобільного транспорту, шляхом укладання трудового договору відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Стаття 24 КЗпП зазначає, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Крім того, порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону визначено Правилами перетинання державного кордону громадянами України затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 із змінами та доповненнями (далі - Правила перетину кордону).
Відповідно до пункту 29 Правил перетину кордону у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека. Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата. Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата.
Відповідно до норм статті 2 КЗпП - право громадян України на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.
Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці (ст. 3 Закону України «Про оплату праці»). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
Згідно з п.5 ст.38 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати визначається в Законі про Державний бюджет на відповідний рік.
Таким чином, з актом перевірки підтверджено факт використання в діяльності фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 праці найманої осіб (водіїв): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , без оформлення трудових відносин, що призвело до порушення норм статей 2 та 24 КЗпП, статті 3 Закону України «Про оплату праці».
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що встановлені в акті перевірки порушення під час розгляду справи позивачем не спростовані.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 94 КАС України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною 2 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною 4 статті 73 КАС України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, не встановивши під час розгляду справи факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача та встановивши, що дії відповідача є такими, що відповідають вимогам частини 2 статті 2 КАС України, приймаючи оскаржувані рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому суд не вбачає правових підстав для задоволення заявленого адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки в задоволенні адміністративного позову відмовлено, суд не вирішує питання про понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА