Справа № 500/46/25
19 березня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить: визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області від 21.10.2024 № 8046-8001/Х-02/8- 1900/24 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити перерахунок підвищення пенсії ОСОБА_1 у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 01.03.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та має статус жертви політичних репресій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 , виданим 24.05.2005. Вказує, що на неї розповсюджується дія Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років" і вона як особа, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, повинна отримувати підвищення до пенсії передбачене п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Однак, за результатами розгляду звернення, відповідач відмовив позивачу у здійснення перерахунку пенсії. Позивач вважає вказану відмову протиправною, що, власне, і зумовило звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 06.01.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення, до 10 (десяти) днів з моменту вручення даної ухвали.
Ухвалою суду від 21.01.2025 позовну заяву в частині позовних вимог про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії до 01.07.2024 повернуто позивачу.
Ухвалою суду від 21.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
На виконання вимог вказаної ухвали, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області подано до суду відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Враховуючи зазначене, на даний час виплата підвищення членам сімей репресованих, яких було примусово переселено проводиться відповідно до вимог чинного законодавства в сумі 43,52 грн. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У відповіді на відзив позивач відзначив, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, необхідно керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не пп.2 п.4 постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить нормам Закону.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. як член сім'ї реабілітованої особи на підставі постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008.
Зі змісту посвідчення реабілітованого серії НОМЕР_2 від 24.05.2005 вбачається, що ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою щодо проведення нарахування та виплати підвищення до пенсії за п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №8046-8001/Х-02/8-1900/24 від 21.10.2024 повідомлено, що в пенсійній справі містяться дані про те, що позивач зазнала політичних репресій, як член сім'ї, яку було примусово переселено. Виплата підвищення членам сімей репресованих, яких було примусово переселено, позивачу проводиться в сумі 43,52 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд виходить з наступного.
Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
17.04.1991 прийнято Закон Української PCP "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" №962-ХІІ, за ст.1 якого, реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у ст.2 цього Закону.
У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 13.03.2018 №2325-VIII внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Зокрема, змінено назву закону на "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", викладено в новій редакції преамбулу та ст.1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, а також визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.
Як визначено ст.1-1 цього Закону:
репресована особа - це особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених Законом №962-ХІІ;
вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;
заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Репресіями комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, за визначенням цієї статті, є засоби примусу, що здійснювалися репресивними органами комуністичного тоталітарного режиму у 1917-1991 років, зокрема, позасудовими органами, проти окремих осіб, груп населення, народів з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів у формах, визначених цим Законом.
Однією з форм репресій, відповідно до Закону №962-ХІІ, визнано заслання (ст.1-1 та п.5 ч.1 ст.2 цього Закону), що передбачало примусове переміщення/вислання особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Також, ст.1-1 Закону №962-ХІІ виокремлено декілька мотивів репресій, серед яких є політичний мотив, який мав на меті застосування репресій проти особи, яка сповідувала певну ідеологію, дотримувалася чи здійснювала вираження поглядів, цінностей, позицій, вчиняла дії, що суперечили ідеології комуністичного тоталітарного режиму, на підставі того, що така особа становила реальну або потенційну небезпеку для радянської влади, радянської держави чи радянського ладу.
В свою чергу, соціальний мотив передбачав застосування репресій на підставі належності особи або членів її сім'ї до дворянства, офіцерства, купецтва, торгівців, підприємців, духовенства, чиновництва, заможного селянства, іншої соціальної групи або на підставі визнання особи чи членів її сім'ї соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів.
За приписами ст.1-2 Закону №962-ХІІ, особи, щодо яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних чи соціальних мотивів, визнаються реабілітованими.
Положеннями ст.1-3 Закону №962-ХІІ визначено, що потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29.04.1942р. №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов'язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.
Так, ст.4 Закону №962-XII передбачено "поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей".
Згідно з п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Приписами п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до п.6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 п.4 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не пп.2 п 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а.
Аналізуючи співвідношення пп.2 п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 та п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про пенсійне забезпечення", як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
Як встановлено в ході розгляду справи, відповідно до посвідчення серії II позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".
Відповідачем не заперечується та обставина, що в пенсійній справі містяться дані про те, що ОСОБА_1 зазнала політичних репресій, як член сім'ї, яку було примусово переселено.
Однак, виплата підвищення членам сімей репресованих, яких було примусово переселено, позивачу проводиться в сумі 43,52 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654.
За таких обставин та з огляду на наведені вище норми, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні та виплаті позивачу, як члену сім'ї репресованої особи, яку було примусово переселено, підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та необхідність поновлення порушеного право позивача шляхом зобов'язання здійснити з 02.07.2024 перерахунок та виплату підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком згідно із п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних дій.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні та невиплаті підвищення пенсії ОСОБА_1 , як члену сім'ї репресованої особи, яку було примусово переселено, у розмірі, передбаченому п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити з 02.07.2024 перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком згідно з п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 березня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
відповідач: - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м.Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
Головуючий суддя Мандзій О.П.