Справа № 500/560/25
18 березня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач), третя особа на стороні відповідача ГУ ПФУ в Київській області звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області № 103650012199 від 23.08.2024 щодо не призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796) та зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області призначити та виплачувати їй з 15.08.2024 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до цього Закону.
Ухвалою суду від 10.02.2025 позовну заяву залишено без руху. Після усунення недоліків ухвалою від 17.02.2025 суд відкрив провадження у справі, ухвалив розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В обґрунтування доводів позовної заяви ОСОБА_1 зазначає, що вона є громадянкою, яка постійно проживала у зоні безумовного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до прийняття рішення про відселення 2 категорії, а тому подала 15.08.2024 заяву про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, на підставі ст. 55 Закону №796, проте ГУ ПФУ в Тернопілській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії через наявність виправлення у документі, що підтверджує факт постійного проживання або постійної роботи в зоні безумовного (обов'язкового) відселення. Вважає, що проживання її в населеному пункті, який відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення підтверджується відповідним посвідченням, довідками органів державної влади і місцевого самоврядування, записами трудової книжки, а відтак їй протиправно відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, чим порушено гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Відповідач скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу. Зазаначає, що особам, які постійно проживали або постійно проживають чи працювали або працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років, пенсійний вік зменшується на 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, або роботи, але не більше 9 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку на 4 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи у цей період. Вік позивачки 51 рік 02 місяці. Страховий стаж позивачки 32 роки 01 місяць 10 днів.
До зони гарантованого добровільного відселення не враховано: періоди з 31.05.1990 по 01.01.1993, 02.01.1993 по 21.12.1994, оскільки у архівних витягах про прибуття і вибуття, наданих до довідки №10770/6 від 14.12.2023, виданої Вишгородською районною військовою адміністрацією, про підтвердження факту проживання ОСОБА_2 в смт. Поліське Київської області міститься виправлення в році народження.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області надало пояснення до суду, аналогічного відзиву змісту.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 є громадянкою, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії на ЧАЕС до прийняття рішення про відселення 2 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 19.05.2020 Київською обласною державною адміністрацією, копія якого міститься в матеріалах справи (арк. 21).
Згідно довідки архівного відділу Вишгородської РВА №05-07/560 від 20.11.2023 (вхідний №107706 ГУ ПФУ у Киїівській області від 14.12.2023), позивачка проживала з 31.05.1990 по 21.12.1994 в смт. Поліське Київської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, а відповідно до довідки Поліської селищної ради Київської області №91 від 09.12.2024, з 1980 по 1988 роки навчалася у Поліській середній школі смт. Поліське Київської області, яке відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення.
15.08.2024 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Київській області із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області №103650012199 від 23.08.2024, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачці було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст. 55 Закону №796 та повідомлено, що до її загального страхового стажу враховано 32 роки 1 місяць 10 днів. Натомість, до періоду проживання (роботи) в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не враховано період з 31.05.1990 по 01.01.1993, з 02.01.1993 по 21.12.1994, оскільки у архівних витягах про прибуття і вибуття, наданих до довідки Вишгородської районної військової адміністрації № 10770/6 від 14.12.2023, наявні виправлення у році народження позивачки.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, позивачка звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Надаючи оцінку зазначеним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України кожному громадянину гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року, держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.03.2003 (далі - Закон №1058), за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року за наявності страхового стажу не менше 30 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796, статтею 49 якого визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно ч. 1 ст. 55 Закону №796, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону №796, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058 та Закону №796.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058, з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796.
При цьому, норми спеціального закону в розглядуваному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993.
Спір між позивачем та відповідачами у даній справі виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом №796, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.15 Закону №796, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Відповідно до п.2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058, затвердженого постановою правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону №796).
В матеріалах справи наявна довідка Поліської селищної ради № 91 від 09.12.2024 про те, що позивачка дійсно проживала в смт. Поліське Київської області у період з 1980 по 1988, навчаючись у Поліській середній школі № 1 та отримавши свідоцтво про восьмирічну освіту № НОМЕР_2 (арк. справи 6).
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 з 03.05.1991 по 26.01.1995 ОСОБА_1 працювала санітаркою лабораторії та масажисткою Поліської районної лікарні (арк. справи 9-11) і цей період роботи зарахований відповідачем до страхового стажу позивачки.
Відповідно до спірного листа Вишгородської районної військової адміністрації № 05-07/560 від 20.11.2023 (вхідний № 107706 від 14.12.2023 ГУ ПФУ у Киїівській області) з архівними витягами про прибуття і вибуття - позивачка проживала в зоні гарантованого добровільного відселення в смт. Поліське Київської області з 31.05.1990 по 21.12.1994
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 смт. Поліське Київської області відносяться до 2 зони безумовного (обов'язкового) відселення.
Суд зазначає, що позивачка має посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 19.05.2020 Київською обласною державною адміністрацією, громадянки, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії на ЧАЕС до прийняття рішення про відселення 2 категорії, яке є дійсним і доказів протилежного суду не надано.
Статтею 14 Закону №796 визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, - категорія 2.
Відповідно п. 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №551 від 11.07.2018 (далі - Порядок № 551), який був чинним на момент видачі позивачці посвідчення, потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особам, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття) та особам, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (категорія 2) серії Б сірого кольору.
Відповідно до п.2 Порядку №551, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом №796. Зазначене кореспондується зі змістом ч. 3 ст. 65 Закону №796.
Таким чином, саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що позивачка має право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку і постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, що є підставою для додаткового зменшення їй пенсійного віку, передбаченого ст.55 Закону №796.
Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 по справі №569/7589/17, від 10.04.2019 по справі №162/760/17.
Серед іншого, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 по справі №569/7589/17 зазначалось: право на пенсію відповідно до Закону №796 мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Та обставина, що у архівних витягах про прибуття і вибуття, наданих до довідки Вишгородської районної військової адміністрації № 10770/6 від 14.12.2023, наявні виправлення у році народження позивачки, не може спростувати факту її постійного проживання (роботи) в зоні безумовного (гарантованого) відселення з 31.05.1990 по 21.12.1994, що підтверджено описаними вище письмовими доказами.
Суд зазначає, що факт постійного проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення перевірявся відповідним органом влади при видачі позивачці посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи.
Водночас, документами, які підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користування пільгами, встановленими Законом №796 є відповідне посвідчення (ч. 3 ст. 65 Закону №796).
Відповідно до ст. 15 Закону №796, довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення.
На час звернення до суду належність позивачки до 2 категорії осіб, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення, сторонами не оспорювалась, а отже вона має право на користування пільгами, встановленими Законом №796.
При цьому, однією із таких пільг є зменшення віку, необхідного для призначення і виплати пенсії відповідно до Закону №1058 і Закону №796.
Вказана позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 11.09.2019 по справі №205/8713/16-а, від 25.11.2019 по справі №464/4150/17, від 09.01.2020 по справі №363/3976/16-а та від 06.04.2020 по справі №752/15346/17.
Відтак, рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №103650012199 від 23.08.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Вирішуючи спір по суті, суд зважає на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17. Так, Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, маючи низку повноважень, визначених частиною першою статті 64 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», жодних дій спрямованих на дотримання конституційного права на пенсію не вчинило, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
Варто зауважити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення довідок органами влади, а внесення органом влади виправлень у виданий документ не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Наявність виправлень у довідці органу державної влади, не може бути підставою для виключення періодів проживання позивачки у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, що дає йому право на призначення пенсії зі зниженням віку, оскільки особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів органом влади, а неналежний порядок ведення та заповнення довідок з вини органу державної влади чи місцевого самоврядування не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питання надання пенсії.
Подібний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.
Також суд вважає, що сумніви відповідача не можуть позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним трудового (страхового) стажу та періоду проживання в зоні безумовного (обов'язкового) відселення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що прийняте рішення від 23.08.2024 №103650012199, яким відмовлено позивачці у призначенні пенсії, є протиправним та підлягає скасуванню.
З огляду на наведене, відповідачем не обґрунтовано і за відсутності достатніх підстав відмовлено у призначенні пенсії позивачу з урахуванням встановлених у судовому рішенні обставин.
При цьому, суд звертає увагу, що ні у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії від 23.08.2024, ні у відзиві на позовну заяву не йдеться про наявність доказів чи обставин, якими відповідач обґрунтовує недостовірність відомостей трудової книжки чи долучених позивачкою довідок, посвідчення 2 категорії. Суду не надано відповідачем жодних доказів на підтвердження правомірності позиції щодо відмови у призначенні пенсії внаслідок надання позивачкою недостовірних відомостей чи документів, що містять ознаки фальшування або підробки.
Водночас, пунктом 4.7 Порядку №22-1 встановлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
З оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23.08.2024 не вбачається надання відповідачем оцінки періоду проживання позивачки в зоні безумовного (обов'язкового) відселення.
У той же час, пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років мають право на зменшення пенсійного віку на 4 роки та додатково 1 рік за кожен рік проживання, роботи, але не більше 9 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період
Очевидним, з огляду на підстави відмови у призначенні пенсії, є не встановлення відповідачем загального періоду проживання позивачки у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, що є обов'язковим при вирішенні питання про зменшення пенсійного віку на відповідну величину зниження, а також не надання оцінки іншим долученим до заяви про призначення пенсії документам, а отже можливості їх перевірки відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії позивачці, що належить до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду України.
Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частини другої статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини другої цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коди ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на заявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норм) закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області приймаючи оскаржуване рішення, діяло недобросовісно та необґрунтовано, не врахувало усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачці, як наслідок, допустило неналежний розгляд поданої ним заяви і документів та, відповідно, прийняло необґрунтоване рішення, яким відмовлено позивачці в призначенні пенсії.
Суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23.08.2024 №103650012199 є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи, що в оскаржуваному рішенні не надано оцінки відповідачем достатності, об'єктивності та істинності долучених позивачкою документів на підтвердження загального періоду проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, що є обов'язковим при вирішенні питання про зменшення пенсійного віку на відповідну величину зниження, суд вважає, що з урахуванням дискреційних повноважень відповідача, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23.08.2024 №103650012199 та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 15.08.2024 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку з урахуванням висновків суду.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Позивач звільнена від сплати судового збору, у зв'язку із наведеним питання про розподіл судових витрат судом не вирішується
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23.08.2024 № 103650012199 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.08.2024 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 18 березня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769);
третя особа:
- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: пров. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Фастівський р-н, Київська обл., 08500 код ЄДРПОУ 22933548) .
Головуючий суддя Грицюк Р.П.