19 березня 2025 року м. Рівне №460/15147/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Рубіна Н.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1 ,
відповідача: представник Тимощук О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доЛьвівської міської ради
про стягнення коштів, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської міської ради (далі - відповідач), в якому просить суд: стягнути з Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі - 1466010 грн., три проценти річних - 332205 грн., двократна ставка Нацбанку - 3656363грн. Всього разом 3656363 + 1466010 + 332205 = 5454578грн (п'ять мільйонів, чотириста п'ятдесят чотири тисячі п'ятсот сімдесят вісім грн). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не виконує рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі № 460/24590/22 протягом тривало часу. Позивач вважає, що відповідач діяв протиправно, всупереч діючому законодавству, а тому просить позов задовольнити повністю.
Відповідач подав відзив на позов в якому заперечує проти вимог. Свої заперечення аргументує тим, що предметом розгляду справи №460/24590/22 не було грошове зобов'язання та не встановлювалася у межах справи сума, яку необхідно виплатити чи у межах якої необхідно забезпечити ОСОБА_1 та членів його сім'ї жилими приміщеннями, отже відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат, 3 % річних і пені у розмірі 2 кратної ставки НБУ.
Позивач подав відповідь на відзив в якій наводить схожі за змістом позову доводи та аргументи.
Позовна заява надійшла до суду 11.12.2024.
Ухвалою суду від 12.12.2024 позов залишений без руху.
Ухвалою суду від 16.01.2025 продовжений процесуальний строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою суду від 29.01.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглянути її за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 12.02.2025 задоволено клопотання відповідача про його участь в режимі відеоконференції поза приміщенням суду.
Протокольною ухвалою суду від 24.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач підтримав позицію, викладену у позовній заяві.
Представник відповідача підтримав свою позицію, викладену у відзиві на позов.
Заслухавши учасників справи, з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 25.03.2021 Рівненською обласною державною адміністрацією.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі № 460/24590/25 позовну заяву ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Львівської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області про зобов'язання вчинення певних дій, задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо незабезпечення ОСОБА_1 та членів його сім'ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями відповідно до вимог Житлового кодексу України та Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язано Львівську міську раду забезпечити ОСОБА_1 та членів його сім'ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями відповідно до вимог Житлового кодексу України та Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язано Львівську обласну держадміністрацію перерахувати кошти в сумі 4021748,50грн на рахунок Львівської міської ради на закупівлю жилих приміщень ОСОБА_1 та членам його сім'ї в загальній кількості 9 осіб.
Наведене рішення суду набрало законної сили 16.11.2023.
29.11.2023 позивачу видані виконавчі листи № 1, № 2 у справі № 460/24590/22.
08.12.2023 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 1 у справі № 460/24590/22
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 у справі № 460/24590/22 змінено спосіб виконання рішення суду шляхом зобов'язання здійснення перерахунку коштів Львівською обласною державною адміністрацією в сумі 4021748,50грн на закупівлю жилих приміщень ОСОБА_1 та членам його сім'ї, в загальній кількості 9 осіб, на рахунок департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради.
Станом на час звернення з цим позовом до суду, рішення у справі № 460/24590/22 в частині забезпечення ОСОБА_1 та членів його сім'ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями відповідно до вимог Житлового кодексу України та Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи", Львівською міською радою не виконано.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.
За приписами ч. 1, 2 ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
За змістом ч. 4 ст. Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами ч. 1 ст. 550 ЦК визначено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ст. 551. ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
В силу вимог ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно із вимогами ст. 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку.
Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом.
Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 дійшла таких висновків:
«37. За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
38. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст. 625 ЦК України).
39. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 1 ст. 5 Закону № 4901-VI).
43. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
64. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.»
Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі №160/1004/22 дійшов висновків, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Отже грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 сформувала правовий висновок, відповідно до якого, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).
Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії ст. 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об'єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника.
Крім того, у ст. 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 також вказала, що інфляційні втрати та три відсотки річних за прострочення виконання судового рішення можуть бути заявлені до стягнення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (ч. 4 ст. 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Таким чином, для застосування наслідків (відповідальності) за прострочення виконання грошового зобов'язання держави можуть бути застосовані вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України лише за наявності одночасно кількох умов:
- наявність судового рішення, яке набрало законної сили, про визначення зобов'язання як грошового;
- грошове зобов'язання повинне бути конкретизоване судовим рішенням, тобто з визначенням чіткої суми.
Матеріалами справи стверджується, що вимоги позивача щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь 3% річних у розмірі 332205грн та інфляційних втрат - 1466010грн, ґрунтуються на невиконанні відповідачем рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі № 460/24590/25 в частині забезпечення ОСОБА_1 та членів його сім'ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями відповідно до вимог Житлового кодексу України та Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи».
Однак, суд наголошує, що вказаним рішенням відповідача зобов'язано вчинити певні дії. При цьому, таке судове рішення не містить будь-яких застережень щодо стягнення з відповідача відповідних сум на користь позивача.
Суд зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії, наприклад, як у справі № 460/24590/22 щодо забезпечення ОСОБА_1 та членів його сім'ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями відповідно до вимог Житлового кодексу України та Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи», і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів, є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
При цьому, в ході розгляду справи судом встановлено та не заперечується позивачем, що рішення суду від 05.10.2023 у справі № 460/24590/25, виконуються в порядку Закону України «Про виконавче провадження», а не в порядку Закону № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Позаяк, між позивачем та відповідачем відсутнє неналежне виконання (простроченого) грошового зобов'язання підтвердженого (визначеного, конкретизованого) відповідним судовим рішенням, відсутні договірні зобов'язання між позивачем та відповідачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосовування до спірних правовідносин приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також ст. 611 ЦК України стосовно сплати неустойки (пені).
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.
Правові підстави для відшкодування судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Львівської міської ради про стягнення коштів, залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Львівська міська рада (пл. Ринок, 1, м. Львів, Львівський р-н, Львівська обл., 79008, ЄДРПОУ/РНОКПП 04055896)
Повний текст рішення складений 19 березня 2025 року
Суддя Т.О. Комшелюк