18 березня 2025 року м. Рівне №460/529/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
До суду надійшов позов від ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 95618000124960 від 16.10.2024 про відмову у проведенні перерахунку згідно поданої заяви № 3158 від 18.09.2024 з пенсії за віком, яка призначена згідно п. 1 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на пенсію у зв'язку із втратою годувальника; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести перерахунок згідно поданої заяви № 3158 від 18.09.2024 з пенсії за віком на пенсію у зв'язку із втратою годувальника.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Рівненській області та отримує пенсію за віком. Після смерті чоловіка позивач 18.09.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області із заявою про перехід на пенсію по втраті годувальника. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області від 16.10.2024 № 95618000124960 відмовлено в такому переході, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не є особою з інвалідністю та не набула необхідного страхового стажу 31 рік, передбаченого пунктом 1 статті 26 Закону . Вважаючи, що відповідач протиправно відмовив у переведенні її на пенсію по втраті годувальника, тому з метою захисту порушеного права позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою суду від 17.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Позиція відповідача 1 щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві на позовну заяву, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. Зазначав на обґрунтування такої позиції, що ОСОБА_1 правомірно відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки не є особою з інвалідністю та не набула необхідного страхового стажу 31 рік, передбаченого пунктом 1 статті 26 Закону. З наведених підстав, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідач 2 правом на подання відзиву не скористався, будь - яких заяви чи клопотань до суду не надходило.
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та з 18.09.2017 та отримує пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на умовах ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Підтверджений страховий стаж позивача становить 25 років 11 місяців 17 днів.
18.09.2024 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з заявою про перехід на інший вид пенсії, а саме з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, прийнятим за принципом екстериторіальності, розглянуто заяву позивача та прийнято рішення № 95618000124960 від 16.10.2024, яким ОСОБА_1 відмовлено у переведенні на інший вид пенсії, у зв'язку з тим, що вона не є особою з інвалідністю та не набула необхідного страхового стажу 31 рік, передбаченого пунктом 1 статті 26 Закону .
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у переведенні на інший вид пенсії, а тому змушена звернутися з цим позовом до адміністративного суду з метою захисту своїх прав на належне пенсійне забезпечення в судовому порядку.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі, також - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до частини 1 статті 9, частини 1 статті 10 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Положеннями частини 3 статті 45 Закону №1058-IV передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника визначено статтею 36 Закону №1058-ІV.
Так, відповідно до частини 1 цієї статті пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Частиною 2 статті 36 Закону №1058-ІV передбачено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Усиновлені діти мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми.
Пасинок і падчерка мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків.
Неповнолітні діти, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, зберігають це право і в разі їх усиновлення.
Положення цього Закону, що стосуються сім'ї померлого, відповідно поширюються і на сім'ю особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою у встановленому законом порядку.
Пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Водночас, статтею 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком і встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За приписами ч. 2 цієї статті, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:
по 31 грудня 2018 року від 15 до 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року від 16 до 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року від 17 до 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року від 18 до 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року від 19 до 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року від 20 до 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року від 21 до 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року від 22 до 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року від 23 до 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року від 24 до 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року від 25 до 35 років.
Відтак, вказаними нормами обумовлено, що в залежності від стажу, у 2024 році можуть вийти на пенсію:
з 1 січня до 31 грудня 2024 року особи у 60 років, якщо страховий стаж становить не менше 31 років. А у разі його відсутності після досягнення віку 63 роки, за наявності відповідного страхового стажу.
За відсутності необхідного страхового стажу, в дію вступають положення частин 2,3,4 статті 26 Закону №1058-IV відповідно до змісту яких збільшується пенсійний вік для осіб (в тому числі для жінок). Зокрема, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV, право на призначення пенсії за віком виникає після досягнення віку 63 роки (за умови наявності страхового стажу) (частина 2); у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою статті 26 Закону №1058-IV, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років (за умови наявності страхового стажу).
Таким чином, наявність страхового стажу є обов'язковою передумовою для призначення пенсії при втраті годувальника.
При розгляді справи встановлено, що позивач на час звернення до пенсійного органу 18.09.2024 про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника не мала необхідного страхового стажу 31 рік, який би надавав їй право виходу на пенсію, її страховий стаж становить 25 років.
Отже, з огляду на те, що на час звернення позивача із заявою про переведення її з пенсії за віком на пільгових умовах на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, вона не має необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, тому не може вважатися непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника.
З урахуванням наведеного, доводи відповідача в оскаржуваному рішенні є правомірними та обґрунтовані вищенаведеними нормами закону.
Правові висновки подібного змісту висловлені у постанові Верховного Суду України від 29.03.2017 у справі №565/235/15-а, постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 750/3563/17. Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами ч.1, 2 ст.77 Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідач приймаючи оскаржуване рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, і не порушив права та інтереси позивача у справі. Тому вказане рішення відповідає встановленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості.
Позивачем під час розгляду справи не надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи було спростовано відповідачами.
З огляду на викладене, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 18 березня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, буд. 3,м. Тернопіль,Тернопільська обл.,46001, ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769)
Суддя Д.П. Зозуля