Справа № 420/32317/24
19 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:
визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови, оформленої листом від 27 серпня 2024 року №943/17405, ОСОБА_1 в проходженні альтернативної (невійськової) служби;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 забезпечити проходження альтернативної (невійськової) служби ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, позивач письмово звернувся до Відповідача із заявою про призначення йому альтернативної служби. Листом від 27 серпня 2024 року №943/17405 ІНФОРМАЦІЯ_3 йому було відмовлено в направленні на альтернативну службу на підставі статей 64, 65 Конституції України, статей 1, 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» та п.2 Положення про порядок проходження альтернативно (невійськової) служби, затвердженого постановою КМУ №2066 від 10.11.1996 року.
З вказаною відмовою позивач не згоден та вважає її такою, що не відповідає вимогам законодавства, зокрема Конституції України.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 21.10.2024 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Документ в електронному вигляді «Адміністративний позов» від 16.10.24 по справі №420/32317/24 надіслано одержувачу - ІНФОРМАЦІЯ_2 в його електронний кабінет.
Документ доставлено до електронного кабінету: 17.10.24 02:54.
Документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження» від 21.10.24 по справі №420/32317/24 надіслано одержувачу - ІНФОРМАЦІЯ_2 в його електронний кабінет.
Документ доставлено до електронного кабінету: 22.10.24 03:09.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є Пуджарі (священнослужителем) та членом релігійної громади Свідомості Крішни «Сева кудж» в АДРЕСА_1 . «Сева кудж», в свою чергу, є представником (філіалом) Шрі Гопінатх Гаудія Матха (Індія) в Україні, що підтверджується довідкою Вих №34 від 04.10.2024 Релігійної громади Свідомості Крішни «Сева кундж».
Релігійна громада Свідомості Крішни «СЕВА КУНДЖ» зареєстрована як юридична особа 13.11.2007, місце знаходження: АДРЕСА_2 , Ідентифікаційний код: 35641434, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ро зміну свідоцтва про державну реєстрацію 1 556 120 0000 030470, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №503313.
Свідоцтвом №767/А-2007 про реєстрацію статуту релігійної громади 13 листопада 2007 р. підтверджується реєстрація статуту релігійної громади Свідомості Крішни «СЕВА КУНДЖ».
Відповідно до п.4.2 Статуту релігійної громади Свідомості Крішни «СЕВА КУНДЖ», члени Громади зобов'язані дотримуватись кодексу Священних писань Гаудійа-ваішнавів. За основними принципами Громади, які походять з концепції Гаудія-Вайшнавізму, філософії, яку також підтверджують Стародавні Священні Писання - Веди (кодекс Гаудія-вайшнавів), ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ, зокрема, забирати життя у будь-якого живого створіння - 1 принцип - ненасилля «ахімса». Вайшнави не вживають та не готують їжу тваринного походження, також вайшнави не беруть до рук зброю з будь-яких причин, відмовляються від будь-якого безпосереднього чи опосередкованого насилля над людьми та над всіма живими істотами.
Позивач є членом релігійної громади Свідомості Крішни «СЕВА КУНДЖ», що підтверджується посвідченням №2 від 3 листопада 2020 року, виданим релігійною громадою Свідомості Крішни «СЕВА КУНДЖ», копією нотаріального перекладу листа від 21.05.2024 діючого АЧАРЫ Шрі Гопінатх Гаудія Матха ШРІЛИ БГАКТІ БІБУДХА БОДХАЯНА ГОСВАМІ ТХАКУРА (Ішодян, Шрі Маяпур, Ноля (Західна Бенгалія), Індія, 741313, Тел. +91- 3472-245307 моб. Тел. НОМЕР_1 ).
26.07.2024 ОСОБА_1 звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призначення йому альтернативної служби.
ІНФОРМАЦІЯ_3 листом від 21.08.2024 №943/17405 роз'яснено норми національного законодавства щодо мобілізації та альтернативної (невійськової) служби.
Конституцією України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР передбачено, зокрема:
захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. ( частини 1 та 2 статті 17 Конституції України);
органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. ( частина 2 статті 19 Конституції України);
кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою (ст. 35 Конституції України);
в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції (ст. 64 Конституції України);
захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону (ст. 65 Конституції України);
Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (ст. 106 Конституції України).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який був неодноразово продовжений і діє до теперішнього часу.
Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов'язані та резервісти.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі визначається «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення №1153/2008), зокрема:
громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу. ( пункт 2 Положення №1153/2008);
у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов'язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також прийом громадян на військову службу за контрактом (підпункт 1 пункту 252 цього Положення);
призови на військову службу військовозобов'язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України. Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (пункт 253 Положення №1153/2008).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, зокрема:
захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (частина 1 статті 1 Закону № 2232-XII);
від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону № 2232-XII);
виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина 7 статті 1 Закону №2232-XII);
щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (частина 9 статті 1 Закону №2232-XII);
види військової служби, серед іншого, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (абзаци 1-3 частини шостої статті 2 Закону №2232-XII);
виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII);
правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", Про Збройні Сили України", «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону № 2232-XII);
на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку). ( частина 1 ст. 15 Закону №2232-ХІІ);
призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (абзац 1 частини 1 статті 39 Закону №2232-XII).
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ), зокрема:
мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543-ХІІ);
з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється (частина 8 ст. 4 Закону №3543-ХІІ);
не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках (пункт 24 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII).
Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі Закон №1975-ХІІ), зокрема:
альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону №1975-ХІІ);
право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (стаття 2 Закону №1975-ХІІ);
на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення (частина 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ);
не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (ч. 2 ст. 4 Закону №1975-ХІІ);
альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов'язана із соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України. Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України (стаття 5 Закону №1975-ХІІ).
10.11.1999 постановою Кабінету Міністрів України №2066 затверджено «Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби» (далі Положення №2066), яким передбачено:
це Положення відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" (1975-12) визначає порядок проходження громадянами України альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба) (пункт 1 Положення №2066);
громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії (пункт 2 Положення №2066);
на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією (пункт 3 Положення №2066).
Крім того, даною постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 №2066 затверджено Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, зокрема, Адвентисти-реформисти, Адвентисти сьомого дня, Євангельські християни, Євангельські християни-баптисти, Покутники, Свідки Єгови, Харизматичні християнські церкви (та церкви, прирівняні до них згідно із зареєстрованими статутами), Християни віри євангельської (та церкви, прирівняні до них згідно із зареєстрованими статутами), Християни євангельської віри, Товариство Свідомості Крішни.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. №154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі Положення №154), яким передбачено, зокрема:
територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації (пункт 1 Положення №154);
територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (пункт 9 Положення №154-VІІІ);
керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження (пункт 12 цього Положення №154).
Системний аналіз наведених вище правових норм дає змогу зробити наступні висновки:
Конституція України, як Основний Закон держави, не допускає можливість звільнення громадян України від своїх обов'язків перед державою, у тому числі обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цінності, з мотивів релігійних переконань. Разом з тим гарантує право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною службою у тому разі, якщо виконання такого обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина; водночас таке право не може бути обмежене в умовах воєнного стану, що прямо передбачено статтею 64 Конституції України, крім випадків, якщо таке обмеження встановлене законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах охорони громадського (публічного) порядку (безпеки), здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей;
порядок реалізації конституційного права на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) визначається Законом №2232-XII та Положенням №2066, згідно з якими на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням та документально або іншим чином підтвердили істинність переконань;
рішення про заміну строкової військової служби альтернативною службою приймаються місцевими райдержадміністраціями, функції яких в умовах воєнного стану виконують військові адміністрації, в тому числу районні військові адміністрації;
за результатами розгляду заяви особи, яка перебуває на військовому обліку та підлягає призову на строкову військову службу, відповідна місцева державна адміністрація приймає одне з двох рішень: про направлення громадянина на альтернативну службу або про відмову у направленні з підстав, перелік яких є вичерпним.
Спірність питання у даній справі полягає у правомірності відмови ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо забезпечення проходження альтернативної (невійськової) служби позивачем.
Як вбачається з викладеного, вирішення спірного питання не належить до компетенції відповідача, а відтак його відмова, в якій викладено норми чинного законодавства щодо проходження альтернативної служби, не є протиправною.
Як зазначалось вище, громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" (п. 4 ст. 1 Закону №2232-ХІІ).
Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.
Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові №9902/64/23 від 25.09.2023, які, у відповідності до частини п'ятої статті 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991 №987-XII (Закон №987-ХІІ) ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Тобто, якщо людина заперечує війну і не хоче брати участь в обороні держави це не є підставою для звільнення людини від мобілізації.
При цьому, позивач не надав суду доказів того, що останній має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з інших підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Керуючись ст.ст.2-9, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 )
ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_6 )
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА
.