Іменем України
19 березня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/8962/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до комунального підприємства «Київпастранс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до комунального підприємства «Київпастранс» (далі - відповідач, КП «Київпастранс»), в якому просить:
-стягнути з комунального підприємства "Київпастранс" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 205097,19 грн та пені у розмірі 5250,56 грн, що разом складає суму у розмірі 210347,75 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що 09.02.2022 Комунальне підприємство "Київпастранс" надало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2021 рік за формою 10-ПОІ (річна), вх. № 11/1911, форма якого затверджена Наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 № 591 за погодженням з Держстатом.
Згідно звіту відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2021 році становила 6935 осіб, з них середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, осіб - 276. Кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 277 осіб. Відповідно до 4% нормативу, на підприємстві повинно бути працевлаштовано 277 осіб з 2 інвалідністю, але відповідачем фактично працевлаштовано 276 осіб з інвалідністю, тобто 1 особи не працевлаштовано.
Відповідач зазначив, що за не працевлаштування 1 особи з інвалідністю, відповідач до 15.04.2022 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 205097,19 грн.
Дана сума заборгованості по адміністративно-господарських санкціях нарахована відповідно даних звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік (форми 10-ПОІ, вх. 11/1911 від 09.02.2022).
На дату подання позовної заяви адміністративно-господарські санкції відповідачем не сплачені.
Таким чином, відповідачу з 16.04.2022 по 16.06.2022 нарахована пеня у розмірі 5250,56 грн. Загальна сума до сплати складає суму у розмірі 210347,75 грн.
На підставі викладеного, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач до канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва 25.07.2022 надіслав відзив від 22.07.2022 №06-1/485, в якому зазначив наступне.
04.02.2021 КП «Київпастранс» подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2021 рік форма № 10-ПІ відповідно до якого, фактична середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу складає 6935 осіб, з них 276 особи з інвалідністю, а чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених підприємством відповідно до 4-х відсоткового нормативу становить 277 осіб.
Відповідач зазначив, що протягом 2021 року філії та відокремлені підрозділи КП «Київпастранс» щомісячно направляли до центрів зайнятості звіти за формою №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», з переліком вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів, але позитивних результатів це не дало.
В матеріалах справи відсутні докази того, що до відповідача направлялись інваліди або останні самостійно звертались до КП «Київпастранс» з метою працевлаштування, але їм було відмовлено.
На думку відповідача, останній створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, проінформувало центри зайнятості про наявність вільних вакансій, тобто, вчинило усі передбачені чинним законодавством заходи спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, проте органами працевлаштування свого обов'язку виконано не було.
На підставі викладеного, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року прийнято справу №640/8962/22 до провадження, розгляд справи продовжено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Запропоновано сторонам протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали надіслати суду через підсистему "Електронний суд" додаткові письмові пояснення по справі та відповідні докази разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) іншій стороні копії письмових пояснень та доданих до них документів.
Ухвалу суду від 27.01.2025 сторони отримали в підсистемі "Електронний суд".
Станом на 19.03.2025 додаткові письмові пояснення сторони не надали.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102- ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (стаття 1), який в подальшому був неодноразово продовжений та Указом Президента України від 14 січня 2025 року №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Луганського окружного адміністративного суду з 02.05.2022, з метою збереження життя і здоров'я та забезпечення безпеки суддів і працівників апарату суду, судом розглянуті матеріали електронної справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що Комунальне підприємство «Київпастранс», ідентифікаційний код 31725604, є юридичною особою та зареєстровано 26.10.2001, основним видом діяльності є 49.31 пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення.
Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів КП «Київпастранс» за 2021 рік від 18.02.2019 форми № 10-ПОІ (річна), наданого до Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) (фактично за рік) становить 6935 особи, з середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 276 осіб, кількість осіб з інвалідністю-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України - 277 осіб.
Позивачем нараховано адміністративно-господарську санкцію за невиконання КП «Київпастранс» нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021рік у розмірі 205097,19 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 5250,56 грн.
В матеріалах справи наявні копії звітів 3-ПН на 241 арк.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 № 875-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин далі -Закон № 875-XII) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до статті 7 Закону № 875-XII законодавство про соціальну захищеність осіб з інвалідністю в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.
Особи з інвалідністю можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.
Статтею 18-1 Закону № 875-XII визначено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.
Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII:
-для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця(частина перша);
-підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга);
-підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (частина третя).
Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування полягають у:
а) виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;
б) створенні для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
в) забезпеченні інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством;
г) наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;
д) звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, судом встановлено, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов'язок покладений на державну службу зайнятості.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк(частина друга статті 20 Закону № 875-XII).
Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, КП «Київпастранс» своєчасно подав до позивача Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2021 рік.
Судом також встановлено, що відповідач протягом 2021 року у відповідності до вимог Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії), затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 з відповідними змінами, подавав до районних філій Київського міського центу зайнятості кожного місяця звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН, в яких зазначав про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів.
При цьому відповідачем надані усі докази, що підтверджують наявність вільних місць для роботи осіб з інвалідністю, підстави їх виникнення та докази на підтвердження працевлаштування таких осіб.
Вищезазначене свідчить, що відповідачем уживалися залежні від нього заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю на вакантні посади. Фактів відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю при розгляді справи судом не встановлено.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Згідно із статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
У постанові від 26.06.2018 по справі № 806/1368/17 Верховний Суд зробив правовий висновок про те, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.
Зважаючи на вжиття КП «Київпастранс» усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, суд вважає, що позивач намагається покласти на відповідача відповідальність у вигляді фінансових санкцій та пені за відсутність за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись, що є неприпустимим.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, внаслідок чого у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, тому питання щодо відшкодування ним понесених судових витрат у вигляді судового збору при зверненні до суду, не вирішуються.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ: 22869098, місцезнаходження: вул.Велика Васильківська, буд.104, м.Київ, 03150) до комунального підприємства «Київпастранс» (код ЄДРПОУ: 31725604, місцезнаходження: Набережне шосе, буд.2, м.Київ, 04070) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.М. Басова