про залишення позову без розгляду
18 березня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/3842/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши матеріали адміністративної справи № 640/3842/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2022 відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання приписів пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу № 640/3842/22 передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 вказану справу прийнято до провадження, продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано учасникам справи у строк протягом десяти днів з моменту отримання вказаної ухвали надати суду за допомогою підсистеми Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд» письмові пояснення та/або заяву у разі зміни фактичних обставин по даній справі, вибуття, необхідності залучення або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, а також в разі врегулювання спору на даний момент.
Письмових заяв від учасників справи щодо вказаних обставин до суду не надходило.
18.02.2025 представником відповідача подано клопотання про залишення позову без розгляду.
Як вказує представник відповідача, із матеріалів справи вбачається, що постанова про закінчення виконавчого провадження № 50675877 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 826/17564/14 була винесена 29.05.2019, у зв'язку із припиненням юридичної особи - сторони виконавчого провадження (боржника) - Державної виконавчої служби України, отже, саме з цієї дати слід обчислювати строк позовної давності для визначення правонаступника та пред'явлення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення. Крім того, позивач був цілком обізнаний про порушення своїх прав у зв'язку з затримкою виконання рішення суду у справі № 826/17564/14, оскільки оскаржував до суду постанову про закінчення виконавчого провадження № 50675877 від 29.05.2019, про що свідчить ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2019 у справі № 640/11771/19.
Однак, позовну заяву у справі № 640/3842/22 подано до суду лише 27.01.2022, а отже з пропуском строку звернення до адміністративного суду встановленого КАС України.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 позовну заяву ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення залишено без руху; запропоновано позивачу протягом п'яти календарних днів з дати отримання вказаної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення такого строку, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами поважності причин пропуску строку звернення.
17.03.2025 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій викладено підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду.
З посиланням на практику Верховного Суду представник позивача вказує в заяві, що середній заробіток за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) та середній заробіток у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України) мають однакову природу, адже обидві статті гарантують працівникові оплату праці за час, протягом якого він з вини роботодавця не працював: у першому випадку - у зв'язку з незаконним звільненням, у другому - із зволіканням виконання рішення суду про поновлення на роботі.
У період затримки виконання рішення суду частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Відтак, на думку представника позивача, позивачем не пропущено строк звернення до суду, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком.
Розглянувши вказану заяву позивача та клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд зазначає таке.
Частиною 3 статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
В ухвалі суду від 10.03.2025 зазначалось, що приписами статті 233 КЗпП України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас, правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі (посаді) незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.
До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв'язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки роботодавцем виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Вказаний правовий висновок узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15.
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі № 461/1303/19 у подібних правовідносинах, серед іншого вказав: «Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.».
Таким чином, з вказаної позиції, строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У той же час Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком, визначеним цим Кодексом або іншими законами.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Аналогічні висновки щодо того, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також щодо необхідності застосування до таких правовідносин строку звернення до суду, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України, викладено в постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2024 у справі № 320/7077/24 та від 22.05.2024 у справі № 320/8093/23, а також в постанові Верховного Суду від 07.02.2023 у справі № 480/2878/22.
Також аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки: «Установлений у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в даному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України».
Ухвалюючи згадану постанову, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04 грудня 2019 року (справа № 815/2681/17) та від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19).
Відтак суд зазначає, що строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення спірного середнього заробітку обмежується місячним строком (частина п'ята статті 122 КАС України).
Подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 320/26833/23.
Вказане свідчить про помилковість доводів позивача про те, що в цьому випадку строк звернення до суду не обмежується будь-яким строком.
Щодо посилань представника позивача на практику Верховного Суду, що перелічена ним у заяві про усунення недоліків, слід вказати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Тож суд враховує саме останню позицію Верховного Суду, зокрема й Великої Палати Верховного Суду, яка свідчить, що до подібних правовідносин слід застосовувати місячний строк звернення до суду з відповідним позовом.
До того ж, частина зазначених представником позивача постанов Верховного Суду не є релевантними до спірних правовідносин, зокрема у постанові від 10.08.2023 у справі № 380/19504/21 предметом спору було серед іншого стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не за час затримки виконання рішення суду та у цій справі питання щодо застосування до правовідносин строку звернення до суду не було спірним.
Також справа № 280/4125/23, на яку міститься посилання у вказаній заяві представника позивача як на практику Верховного Суду, взагалі не переглядалась ані в апеляційному, ані в касаційному порядку.
Позивачем заявлено вимоги про виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, починаючи з 12.02.2015.
При цьому, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва, якою зобов'язано поновити позивача на посаді, набрала законної сили 10.02.2016.
Постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання вказаної постанови Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення позивача на посаді, прийнято 29.05.2016.
Однак, до суду з цим позовом позивач звернувся 31 січня 2022 року, тобто з суттєвим пропуском місячного строку, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України.
При цьому, представником позивача не наведено у заяві про усунення недоліків жодних поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
З урахуванням викладеного суд визнає неповажними підстави пропуску строку звернення до суду, зазначені в заяві про усунення недоліків від 17.03.2025.
За таких обставин, суд погоджується з доводами відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, викладеними в клопотанні про залишення позову без розгляду, а тому таке клопотання підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Також частиною третьою статті 123 КАС України визначено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу
Окрім того, згідно з частинами 13-15 статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Тож, з урахування викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини четвертої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Керуючись статтею 6, 9, 18, 122, 123, 171, 240, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Клопотання Міністерства юстиції України про залишення позову без розгляду - задовольнити.
Визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до суду, зазначені представником позивача в заяві про усунення недоліків позовної заяви.
Позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення - залишити без розгляду.
Залишення позову без розгляду не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяО.М. Качанок