18 березня 2025 рокуСправа № 160/4944/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд МВТ» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
14.02.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд МВТ» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 13.02.2024 року № 10545611/41858308, від 13.02.2024 року № 10545111/41858308, від 13.02.2024 року № 10545476/41858308, від 13.02.2024 року № 10545062/41858308, від 13.02.2024 року № 10545218/41858308, від 13.02.2024 року № 10545078/41858308, від 13.02.2024 року № 10545070/41858308, від 13.02.2024 року № 10545351/41858308, від 13.02.2024 року № 10545068/41858308, від 13.02.2024 року № 10545081/41858308, від 13.02.2024 року № 10545060/41858308, якими було відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Буд МВТ» в реєстрації податкових накладних від 16.12.2024 року №3, від 16.12.2024 року №4, від 16.12.2024 року №5, від 16.12.2024 року №6, від 18.12.2024 року №7, від 18.12.2024 року №8, від 18.12.2024 року №9, від 19.12.2024 року №10, від 20.12.2024 року №11, від 20.12.2024 року №12, від 20.12.2024 року №13; зобов'язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд МВТ» від 16.12.2024 року №3, від 16.12.2024 року №4, від 16.12.2024 року №5, від 16.12.2024 року №6, від 18.12.2024 року №7, від 18.12.2024 року №8, від 18.12.2024 року №9, від 19.12.2024 року №10, від 20.12.2024 року №11, від 20.12.2024 року №12, від 20.12.2024 року №13 датами їх фактичного отримання.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 року адміністративний позов було залишено без руху. Встановлено позивачу строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання доказів реєстрації електронного кабінету Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд МВТ»; надання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропущення; надання уточненої позовної заяви (з доказами її направлення відповідачам) в якій уточнити позовні вимоги (зазначити вірний рік складання податкових накладних); наданням доказів сплати судового збору у розмірі 26 646,40 грн., за наступними реквізитами: отримувач коштів: УК у Чечел.р.м.Дніпра/Чечел.р/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37988155; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача: UA368999980313141206084004632; код класифікації доходів бюджету: 22030101; призначення платежу: *;101; РНОКПП; Судовий збір, за позовом (ПІБ), Дніпропетровський окружний адміністративний суд.
Позивачем було отримано копію зазначеної ухвали, та 06.03.2025 року на її виконання подано до суду, зокрема заяву про поновлення пропущеного строку, в обґрунтування якої зазначено, що за поданими позивачем скаргами, які не було прийнято в автоматичному режимі, контролюючим органом за результатами розгляду скарги не було прийнято, а отже згідно правового висновку Верховного Суду, що викладений у постанові від 11 жовтня 2019 року по справі № 640/20468/18 для звернення до суду має бути встановлений шестимісячний строк з дати звернення зі скаргами.
Вирішуючи заяву позивача про поновлення пропущеного строку, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 абзацу 1 частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.
Інститут строку звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.
При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
При цьому, порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в частині 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. Своєю чергою суд при визначенні початку перебігу строку звернення до суду, з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого законом строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Вказаний висновок сформовано в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 року у справі № 240/12017/19.
Аналогічні правові позиції висловлені Верховним Судом у постанові від 25 травня 2023 року справа № 640/16276/21.
Суд зазначає, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлювала або ускладнювала можливість вчинення процесуальної дії у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Такий висновок викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 30 вересня 2021 року у справі № 320/3307/21.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 року у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.
Статтею 56 Податкового кодексу України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів.
Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Згідно пункту 56.3 статті 56 Податкового кодексу України, скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій або електронній формі засобами електронного зв'язку (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Протягом шести місяців з дати закінчення строку, встановленого абзацом першим цього пункту, платник податків має право подати скаргу разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку та копіями підтверджуючих документів поважності причин його пропуску (за наявності). У скарзі може міститися клопотання про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку. Контролюючий орган вищого рівня, розглядаючи клопотання платника податків, поновлює пропущений строк на подання скарги в адміністративному порядку, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Згідно з пунктом 56.14 статті 56 Податкового кодексу України строки подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення контролюючого органу можуть бути продовжені за правилами і на підставах, визначених пунктом 102.6 статті 102 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 56.15 статті 56 Податкового кодексу України скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.
Згідно з пунктом 56.16 статті 56 Податкового кодексу України днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.
Відповідно до пункту 56.17 статті 56 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження закінчується: днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк; днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги; днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику; днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань що оскаржувались.
День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.
Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Водночас відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України в разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Дослідження змісту аналізованих приписів статей Податкового кодексу України та статті 122 КАС України вказує на те, що на сьогодні є підхід, відповідно до якого строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки. При цьому є різні правові режими щодо оскарження податкових повідомлень-рішень і рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань та інших рішень контролюючих органів, що не пов'язані з їх нарахуванням, саме в частині різної тривалості скорочених строків оскарження при попередньому використанні досудового порядку вирішення спору.
Варто звернути увагу, що Законом України від 24 жовтня 2013 року № 657-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень» (далі - Закон № 657-VII) були внесені зміни до абзацу першого пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України шляхом виключення в ньому положення про нарахування грошового зобов'язання та поширення застосування спеціального тривалішого строку на оскарження будь-яких рішень контролюючих органів, з урахуванням строку давності, визначеного статтею 102 ПК України. Водночас до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України аналогічні зміни не були внесені.
Комплексний аналіз чинного правового регулювання на момент прийняття Закону №657-VII дає підстави для висновку, що це не було технічною помилкою законодавця, оскільки частина четверта статті 99 КАС України, як і пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України, визначали єдиний місячний строк звернення до суду у випадку, якщо законом була передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України була та залишається спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань.
Спеціальні строки для звернення до суду з позовом про скасування рішень контролюючих органів, що не пов'язані з нарахуванням грошових зобов'язань, зокрема рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та зобов'язання її зареєструвати, після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення про залишення скарги без задоволення, нормами Податкового кодексу України не визначені, тобто не врегульовують спірне в цій справі питання.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.10.2019 у справі №640/20468/18 відступив від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладений у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №640/46/19 та від 14.02.2019 у справі №813/4921/17, в частині того, що положення пункту 56.18 статті 56 ПК України є спеціальними щодо приписів статті 122 КАС України та незалежно від використання платником податків права на адміністративне оскарження строк звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН становить 1095 днів.
Верховний Суд зазначив, що різниця природи рішень контролюючого органу (щодо нарахування грошових зобов'язань або інші рішення) об'єктивно здатна впливати та зумовлювати різницю в підходах щодо встановлення строків звернення до суду про їх оскарження.
Застосування скорочених строків звернення при використанні досудового порядку врегулювання спорів у податкових правовідносинах установлено законом, зумовлено легітимною метою оперативного забезпечення настання правової визначеності для особи - платника податків та у діяльності суб'єктів владних повноважень - контролюючих органів, що кореспондується із встановленим алгоритмом і строками адміністрування податків для забезпечення належного виконання конституційного податкового обов'язку і має пропорційний характер, оскільки скорочення строку звернення не впливає на реалізацію особою права на судовий захист у зв'язку з достатністю часу на підготовку й оформлення правової позиції, ознайомлення з позицією контролюючого органу, залучення за потреби правових і фінансових консультантів в межах процедури адміністративного оскарження, у той час, як скорочені строки забезпечують досягнення зазначеної мети й завдань функціонування податкової системи держави.
Більш скорочені строки звернення до суду у випадку попередньої реалізації досудових процедур полягають у забезпеченні наступності юрисдикційних проваджень (адміністративних і судових) та пов'язанні з необхідністю мінімізувати темпоральний проміжок між досудовими процедурами та судовим провадженням.
Згідно з висновками Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.10.2019 у справі №640/20468/18 та у постанові Верховного Суду від 08.02.2021 у справі №360/1252/19 спеціальні строки для звернення до суду з позовом про скасування рішень контролюючих органів, що не пов'язані з нарахуванням грошових зобов'язань, зокрема рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та зобов'язання її зареєструвати, після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення про залишення скарги без задоволення, нормами ПК України не визначені, тому інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов'язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:
а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;
б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.
Необхідність застосування таких строків до правовідносин щодо оскарження рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних обґрунтована також в постанові Верховного Суду від 31 липня 2023 року у справі № 240/7127/23.
Суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, суд виходить з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
При вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, що слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 12.09.2024 року у справі № 440/18602/23.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачем оскаржуються рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 13.02.2024 року № 10545611/41858308, від 13.02.2024 року № 10545111/41858308, від 13.02.2024 року № 10545476/41858308, від 13.02.2024 року № 10545062/41858308, від 13.02.2024 року № 10545218/41858308, від 13.02.2024 року № 10545078/41858308, від 13.02.2024 року № 10545070/41858308, від 13.02.2024 року № 10545351/41858308, від 13.02.2024 року № 10545068/41858308, від 13.02.2024 року № 10545081/41858308, від 13.02.2024 року № 10545060/41858308.
Відповідно до матеріалів справи, судом встановлено, що позивач не скористався процедурою адміністративного оскарження рішень комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 13.02.2024 року у строк визначений пунктом 56.3 статті 56 Податкового кодексу України, а саме - протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Також, позивачем не було подано протягом шести місяців з дати закінчення строку, встановленого абзацом першим цього пункту, скаргу разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку та копіями підтверджуючих документів поважності причин його пропуску (за наявності).
При цьому, лише 07.01.2025 року позивач звернувся зі скаргою на оскаржувані рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, які не було прийнято відповідачем в автоматичному порядку.
Позивач вважає, що строк має обраховуватись з дати звернення зі скаргами і становить шість місяців, який ним не пропущено.
Однак, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що оскаржувані рішення податковим органом прийнято 13.02.2024 року, а з позовною заявою позивач звернувся лише через рік 14.02.2025 року, що свідчить про пропуск ним шестимісячного строку звернення до суду.
Подання позивачем скарг, які не було прийнято відповідачем, на оскаржувані рішення в адміністративному порядку майже через рік, в той час як на їх подання встановлено 10 денний строк, який може бути поновлення за наявності поважних причин та за умови подання такої скарги протягом шести місяців, не свідчить про те, що позивач скористався процедурою адміністративного оскарження.
Таке подання скарг поза межа встановленого Податковим кодексом України строку свідчить про намагання позивача створити обставини, які можуть вплинути на строки звернення до суду.
В свою чергу, позивачем не було зазначено та не було надано жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даною позовною заявою.
Суд наголошує на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, рішення від 22 жовтня 1996 року, справа Девеер проти Бельгії, рішення від 27 лютого 1980 року)."
Поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, а відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим.
У цій справі позивач звернувся до суду із пропуском установленого процесуальним законом строку, при цьому звернення до суду з позовом напряму залежало від його волевиявлення, а наведені ним обставини не можна визнати поважними причинами пропуску цього строку, що унеможливлює його поновлення.
Жодних обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, позивачем не наведено, змістовних і вагомих доводів щодо існування будь-яких перепон у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів не заявлено та доказів на підтвердження наявності обставин, які були об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили звернення до суду у встановлений законом строк, суду не надано.
Таким чином, суд не знаходить підстав для визнання вказаних причин пропуску строку звернення до суду поважними, а тому у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою слід відмовити.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За таких обставин, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України суд-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд МВТ» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що згідно частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська