17 березня 2025 рокуСправа №160/23923/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
03.09.2024р. громадянка російської федерації ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не прийняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р.;
- зобов'язати відповідача розглянути заяву позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви від 07.08.2024р.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 07.08.2024р. вона особисто звернулася до відповідача із заявою-анкетою, встановленої форми, про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак, посадові особи відповідача її заяву не прийняли, не зареєстрували та не надали письмову відповідь-відмову у прийомі її заяви. Разом з тим, позивач посилається на те, що її заява-анкета була розглянута відповідачем в порядку Закону України «Про звернення громадян» та листом від 20.08.2024р. відповідач повідомив, що поки триває військова агресія рф надання міжнародного захисту іноземним громадянам в умовах війни є недоречним, що, на переконання позивачки, суперечить вимогам ч.12 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Також позивачка вказала і на те, що за наслідками розгляду її заяви-анкети про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач мав обов'язок ухвалити рішення у формі наказу у відповідності до п.2.4 Правил №649, чого відповідачем зроблено не було, можливості не приймати заяви від шукачів захисту органами міграційної служби чинним законодавством України не передбачено, тому позивачка вважає, що зазначене свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не прийнятті її заяви-анкети про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та не ухваленні рішення за результатами її розгляду згідно з приписами чинного законодавства України (про прийняття заяви, або про відмову у прийнятті заяви). У відповіді на відзив від 07.10.2024р. представник позивачки послався на ті ж самі обставини та підстави, які наведені і у позові, додатково, зазначив, що твердження відповідача про те, що позивачка порушила порядок звернення за захистом в Україні в частині особистого звернення, оскільки цей факт особистого звернення позивачки із заявою-анкетою від 07.08.2024р. до відповідача підтверджується копією листа самого відповідача від 07.10.2024р. та відомостями із копії Журналу обліку відвідувачів адмінбудівлі відповідача (а.с.1-8, 227-234).
Ухвалою суду від 18.09.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи було призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 17 жовтня 2024 року та зобов'язано, зокрема, відповідача протягом 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обгрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача щодо не прийняття заяви до розгляду та не прийняття за результатами її розгляду рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України(а.с.92).
Зазначена ухвала суду разом з позовом та доданими до нього документами були отримані відповідачем у його електронному кабінеті 03.09.2024р. (позов з додатками), 19.09.2024р. (ухвала суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи згідно до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України та підтверджується відповідними довідками про доставку електронних листів, наявних у справі (а.с.94-95).
30.09.2024р. на виконання вищенаведених вимог ухвали суду відповідачем до канцелярії суду надано письмовий відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні даного позову позивачці відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що згідно до ст.ст.1,7,8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», п.2.1 розділу 2 Привал №649 з питань визнання статусу біженця подається до органів ДМС особисто іноземцем заява-анкета встановленого зразка. Заяви є обгрунтованими, якщо заявник звернувся за міжнародним захистом як тільки це стало можливим, якщо заявником не було надано поважних причин, які перешкоджали цьому. Органи Державної прикордонної служби не приймають заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у разі їх подання іноземцями під час дії воєнного стану згідно ч.2 ст.5 згаданого Закону. Представник відповідача зазначив, що позивачка 21.06.2021р. в'їхала на територію України та з цього часу з території України не виїзджала, було документована посвідкою на тимчасове проживання в Україні строком дії до 03.11.2022р., з цього часу із заявою про продовження строку перебування на території України позивачка не зверталася. 07.08.2024р. до ДМС надійшло її звернення оформлене у довільній формі, з проханням щодо прийняття документів, які наведені у заяві. Зазначене звернення було розглянуто ДМС у порядку Закону України «Про звернення громадян» за результатами розгляду якого листом від 20.08.2024р. за вих. №Д-677/6/1201-24/1201.3.3/11279-24 надано відповідь, у якому роз'яснено порядок на строки звернення з відповідною заявою, які визначені Законом №3671-УІ. На переконання відповідача, зазначена відповідь на звернення позивача не є рішенням (індивідуальним актом) суб'єкта владних повноважень, тому ця відповідь не підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства України. Окрім того, відповідач у відзиві на позов зазначив, що позивачкою не було дотримано порядку та строку звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначених ст.5 Закону №3671-УІ, оскільки за тривалий час перебування на території України із відповідною заявою не зверталася до органів ДМС, звернулася лише 07.08.2024р., тобто, після втрати позивачкою законних підстав для перебування на території України (строк перебування скінчився 03.11.2022р.), що на переконання відповідача, свідчить про відсутність у позивачки побоювань стати жертвою переслідувань, відсутність реального ризику отримання серйозної шкоди внаслідок обставин, які б становили загрозу її життю, що є обов'язковою умовою для надання особі статусу біженця відповідно до п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671-УІ, а є лише спробою легалізувати своє становище в Україні; її звернення надійшло до канцелярії ДМС, (не подано нею особисто), що не відповідає порядку звернення із заявою-анкетою встановленого зразка всупереч п.8 ч.1 ст.1 та ч.1 ст.7 Закону №3671-УІ, що позбавило ДМС фактично можливості вчинити щодо особи, яка звернулася з таким зверненням, дії, передбачені п.2.1 розділу 2 Правил №649; до позову не надано жодних доказів звернення з такою заявою-анкетою до ДМС позивачки «особисто». За викладеного, відповідач вважає його дії в частині розгляду звернення позивачки та надання відповіді на зазначене звернення у порядку Закону України «Про звернення громадян» вчинені ДМС на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а тому такі дії не мають характеру протиправних дій чи протиправної бездіяльності, у зв'язку з чим, на переконання відповідача, позовні вимоги позивачки є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню(а.с.98-117).
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 17.03.2025р. у зв'язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці у період грудень 2024р. - січень 2025р., з 06.03.2025р. по 14.03.2025р. та, як наслідок, об'єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 17.03.2025р. (а.с. 237).
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 17.03.2025р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Із наданих учасниками справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Позивачка у справі - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації, що підтверджується змістом копії її паспорту № НОМЕР_1 з датою видачі 18.10.2002р. та копії закордонного паспорту № НОМЕР_2 з датою видачі 29.05.2012р., дійсного до 29.05.2022р. (а.с.12-30).
Так, на території України громадянка рф ОСОБА_1 була документована Посвідкою на тимчасове проживання в Україні за №800253020, виданою 16.11.2021р., підстава 04/14 (воз'єднання сім'ї з громадянином України (на підставі шлюбу)) зі строком дії 03.11.2022р. про що свідчить зміст копії наведеної посвідки, наявної у справі (а.с.9-10).
07.08.2024р. позивачка особисто звернулася до відповідача із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, форма якої затверджена Наказом МВС України від 07.09.2011р. №649, що підтверджується її копією (а.с.31-45, 123-177).
Факт подання до органу ДМС 07.08.2024р. вказаної заяви-анкети позивачкою особисто підтверджується копією-листа-відповіді ДМС №1201.3.3-13352/12.3-24 від 07.10.2024р. та копією Витягу із журналу відвідувачів адмінбудівлі відповідача (а.с.232-233).
Наведена заява-анкета позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р. була розглянута відповідачем як звернення в порядку Закону України «Про звернення громадян» та листом за вих. №Д-677/6/1201-24/1201.3.3/11279-24 від 20.08.2024р. надано відповідь, у якому роз'яснено порядок на строки звернення з відповідною заявою, які визначені Законом №3671-УІ, а також зазначено, що поки триває військова агресія рф, через що неможливе гарантувати збереження життя і здоров'я, надання Україною міжнародного захисту іноземним громадянам, є недоречним (а.с.46-47, 223-224).
Позивачка, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття її заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р. та не прийняття рішення за результатами розгляду вказаної заяви-анкети за формою, встановленою Правилами №649, звернулася до суду з цим позовом.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивачки частково, виходячи з наступного.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон №3671-УІ).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI визначено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п.13 ч.1 статті 1 Закону №3671-УІ).
Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 статті 5 Закону №3671-УІ передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
У силу статті 6 Закону №3671-УІ визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Відповідно до ч.1 статті 7 Закону №3671-УІ передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Частиною 7 статті 7 Закону №3671-УІ встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
У відповідності до положень частини 12 статті 7 Закону №3671-УІ передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
- реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;
- ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;
- заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;
- заповнює інші необхідні документи;
- оформлює особову справу;
- роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу";
- заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.8 Закону №3671-УІ визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону №3671-УІ передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи зі змісту статті 10 Закону №3571-УІ слідує, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок зареєструвати заяву-анкету іноземця або особи без громадянства, при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
З матеріалів справи вбачається, що після аналізу даних зазначених у заяві-анкеті позивачки від 07.08.2024, відповідачем надіслано лист за вих. №Д-677/6/1201-24/1201.3.3/11279-24 від 20.08.2024р. у порядку Закону України «Про звернення громадян», що підтверджено матеріалами справи (а.с.46-47, 223-224) та не оспорюється учасниками справи.
При цьому, анкета-заява позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту взагалі не була зареєстрована всупереч вимогам ч.12 ст.7 Закону №3671-УІ.
Разом із тим, Закон №3671-УІ визначає наступні етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
- подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (ч.6 ст. 5 Закону №3671-VI);
- оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (статті 7-8 Закону № 3671-VI);
- безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (статті 9-10 Закону № 3671-VI).
Варто зазначити, що статтею 8 вказаного Закону №3671-УІ передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого (триває 15 робочих днів з моменту реєстрації заяви-анкети) приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.
На цьому етапі, згідно з частиною 6 статті 8 зазначеного Закону, - фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 Закону № 3671-VI, а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.
Згідно зі статті 9 Закону № 3671-VI передбачається безпосередній розгляд документів - визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу - згідно поданої заяви. Саме в рамках проведення вказаного розгляду вже приймається рішення по суті поданої заяви - надання або відмова в наданні статусу.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі - Правила № 649).
Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Згідно з пунктом 2.2 та 2.4. розділу ІІ Правил №649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:
- видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);
- під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Матеріали справи, ані рішення щодо прийняття (реєстрації) заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані рішення (наказу) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятих за результатами розгляду заяви-анкети позивачки від 07.08.2024р. не містять.
Крім того, відповідач у відзиві на позов визнав, що рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до статті 5 Закону відносно позивачки у порядку, визначеному пунктами 2.2 та 2.4. розділу ІІ Правил №649 ДМС не приймалося.
При цьому, зі змісту аналізу заяви-анкети позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вбачається, що згадана заява-анкета відповідає формі бланку, передбаченому Правилами № 649 (а.с.31-42).
Зазначений проведений судом аналіз змісту згаданої заяви-анкети позивачки спростовує твердження відповідача про те, що позивачкою подана заява у довільній формі, тобто, не встановленого зразка.
За такого правового врегулювання та обставин справи, суд приходить до висновку, що саме рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є індивідуальним правовим актом, яке мало бути оформлене міграційним органом у формі відповідного наказу.
Відсутність же належним чином оформленого рішення відповідача про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не зважаючи на факт надіслання відповідачем позивачці листа від 20.08.2024р. за вих. №№Д-677/6/1201-24/1201.3.3/11279-24, свідчить про те, що міграційний орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.
За таких обставин та враховуючи те, що лист відповідача від 20.08.2024 за вих. №№Д-677/6/1201-24/1201.3.3/11279-24 у відповідь на заяву-анкету позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за змістом та формою не може вважатися «рішенням про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» у розумінні Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», тому суд приходить до висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення (про прийняття заяви або відмову у її прийнятті) за результатами розгляду заяви-анкети позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р.
Отже, оскільки лист відповідача не є рішенням про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, то в спірному випадку має місце допущення відповідачем саме протиправної бездіяльності, яка полягає у неприйнятті ним відносно позивачки жодного з тих рішень, які передбачені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у визначений законом строк.
Наведений правовий висновок узгоджується і з правовим висновком Верховного Суду у його постанові від 18.03.2021 у справі №120/3657/20-а, де Суд зазначив наступне: «…нормами чинного законодавства визначено наступні варіанти поведінки суб'єкта владних повноважень, до якого надійшла заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме: прийняття територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом.».
При цьому, судом критично надається оцінка аргументам відповідача, які судом відхиляються, з приводу того, що позивачка подала заяву лише 07.08.2024р. після втрати нею законних підстав для перебування на території України, відсутність у неї обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, відсутність у неї реального ризику отримання серйозної шкоди внаслідок обставин, які б становили загрозу її життю, безпеці чи свободі у разі повернення її до країни походження, оскільки, по-перше, ці обставини не звільняють відповідача від обов'язку зареєструвати заяву-анкету особи та прийняти за нею відповідне рішення за процедурою та формою, встановленими Законом №3671-УІ та Привалами №649; по-друге, описані обставини мають досліджуватися відповідачем безпосередньо під час розгляду заяви-анкети позивачки по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (статті 9-10 Закону №3671-УІ).
Разом з тим, як зазначалося вище та не спростовано відповідачем, останній заяву-анкету позивачки від 07.08.2024р. не зареєстрував, рішення у формі наказу по суті заяви-анкети позивачки відповідач не ухвалював.
Зазначена бездіяльність суб'єкта владних повноважень суперечить положенням ч.12 ст.7 Закону №3671-УІ та п.2.1, п.2.4 розділу ІІ Правил №649.
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України» дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання або обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка вирішення органу влади повинна бути чіткою та зрозумілою, як і можливі наслідки.
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (пункт 71 рішення ЄСПЛ).
Таким чином, у даному випадку, відповідач (суб'єкт владних повноважень) не міг уникнути виконання свого обов'язку щодо реєстрації заяви-анкети позивачки від 07.08.2024р. та прийняття за результатами розгляду заяви-анкети позивачки відповідного рішення, у формі, у строки та у порядку, встановленому вищенаведеним законодавством, з дотриманням процедури його прийняття, встановленої Привалами №649.
За таких обставин, вищенаведена бездіяльність відповідача у даних правовідносинах щодо не реєстрації заяви-анкети позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р. та не прийняття за нею відповідного рішення (акту індивідуальної дії) у формі та за процедурою, встановленими Законом №3671-УІ та Правилами №649 визнається судом протиправною.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем у відзиві на позов не було наведено жодних підстав та не надано доказів правомірності бездіяльності відповідача щодо не реєстрації заяви-анкети позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р. та не прийняття за результатами її розгляду відповідного рішення у формі та з дотриманням порядку, передбаченими Законом №3671-УІ та Правилами №649 з урахуванням аналізу обставин, встановлених судом та норм вищенаведеного законодавства, які відповідачем не спростовані.
Є безпідставними та необгрунтованими доводи відповідача у відзиві на позов про те, що позивачем не дотримано порядку подання заяви-анкети особисто, не надання позивачкою таких доказів до позову, оскільки ці твердження спростовуються наданими самим відповідачем копією листа №1201.3.3-13352/12.3-24 від 07.10.2024р. та Витягом з Журналу обліку відвідувачів зі змісту якого встановлено, що 07.08.2024р. громадянка ОСОБА_1 відвідувала відділ з питань шукачів захисту та соціальної інтергації ГУДМС у Дніпропетровській області (а.с.232-233).
Зазначені встановлені обставини подання заяви-анкети позивачкою особисто під час відвідування приміщення адмінбудівлі відповідача дозволяли та давали можливість відповідачеві виконати всі дії під час розгляду заяви-анкети позивачки 07.08.2024р., які передбачені пунктами 2.1, п.2.4 розділу ІІ Привал №649.
Тому посилання відповідача не неможливість вчинити вказані вище дії є неспроможними.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення та відхиляються судом доводи відповідача з приводу того, що згідно ч.2 ст.5 Закону №3671-УІ органами Державної прикордонної служби України заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, поданих іноземцями або особами без громадянства під час діє воєнного стану не приймаються, з огляду на те, що дані обставини не стосуються правовідносин у даній справі, оскільки позивачка перетнула кордон України до початку воєнного стану в Україні, станом на 24.02.2022р. (введення воєнного стану в Україні) знаходилася на території України та мала право на тимчасове проживання в Україні згідно Посвідки на постійне проживання в Україні №800253020 від 16.11.2021р. (а.с.9).
Всі інші доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, уважно вивчені судом, проте не беруться до уваги, оскільки висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши за критеріями, встановленими ч.2 ст.2 наведеного Кодексу, правомірність бездіяльності відповідача щодо не реєстрації заяви-анкети позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р. та не прийняття за результатами її розгляду відповідного рішення у формі та у порядку, встановленими Законом №3671-УІ та Правилами №649, суд приходить до висновку, що наведена бездіяльність відповідача є протиправною, оскільки вчинена не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Таким чином, оскільки судом встановлено, що вищенаведена протиправна бездіяльністю відповідача не відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, у зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що така протиправна бездіяльність відповідача щодо не реєстрації заяви-анкети позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р. та не прийняття за результатами її розгляду відповідного рішення у формі та у порядку, встановленими Законом №3671-УІ та Правилами №649, є такою, що порушує права та інтереси позивачки, призводить до правової невизначеності особи-позивачки, а тому наведена бездіяльність є протиправною.
Враховуючи наведене, позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача зареєструвати заяву-анкету позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р., за результатами її розгляду прийняти рішення відповідно до вимог Закону №3671-УІ за формою та у порядку, встановленими Правилами №649, як похідні вимоги, від основних вимог(визнання бездіяльності протиправною) також підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» керуючись зазначеними положеннями Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», судам слід ураховувати, що стаття 5 Закону не встановлює санкції за подання заяви про надання статусу біженця із зволіканням. У таких випадках на порушників можуть накладатися лише стягнення у вигляді штрафу, передбачені статтями 203 та 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення(ті, що відповідають вимогам статті 31 Конвенції про статус біженців 1951 року). Неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до розгляду та примусове повернення або примусове видворення заявника суперечитиме захисту фундаментальних прав, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року (стаття 33 «Невислання біженців»), а також Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (стаття 3 «Заборона катування»).
Частиною 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У разі задоволення позову в частині позовних вимог про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною суд має повноваження також і зобов'язати відповідача вчинити певні дії у відповідності до вимог пункту 4 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
За наведених обставин, з метою відновлення прав, свобод та інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, оскільки судом вище встановлено протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не реєстрації заяви-анкети позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р., не прийнятті за результатами її розгляду рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви-анкети позивачки відповідно до вимог Закону №3571-УІ та за формою, встановленою Правилами №649, позовні вимоги в цій частині зобов'язання відповідача вчинити наведені дії підлягають задоволенню.
При цьому, слід зазначити, що в межах розгляду даної справи судом не надається оцінка викладеним у заяві-анкеті позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р. обставинам, оскільки розгляд поданих позивачкою до відповідача разом із заявою документів ще не відбувся та відповідач за нею не приймав жодного акту індивідуальної дії(рішення), тому надання оцінки вказаним у заяві-анкеті обставинам при її розгляді є дискреційними повноваженнями Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області.
Між тим, позовні вимоги позивачки в частині зобов'язання надати рішення за результатами розгляду заяви від 07.08.2024р. задоволенню не підлягають, оскільки є наслідком розгляду заяви-анкети позивачки, яке буде прийняте після набрання зазначеним рішенням суду законної сили, тобто, у майбутньому, тому ці вимоги направлені на захист права на майбутнє, яке ще не порушене, а відповідно, і не підлягає судовому захисту у розумінні ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також і позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття заяви позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та про зобов'язання відповідача прийняти заяву не підлягають задоволенню з огляду на їх передчасність, оскільки відповідно до положень Закону №3671-УІ та Правил №649 заява приймається або у прийнятті такої заяви відмовляється відповідним рішенням, проте, станом на час звернення позивачки до суду з даним позовом таке рішення відповідачем не приймалося.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки слід задовольнити частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, оскільки у цій справі позивачка звернулася за захистом порушеного права, у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а відповідно, вона звільнена від сплати судового збору у відповідності до вимог п.14 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому підстави для розподілу судових витрат по сплаті судового збору у адміністративного суду у межах розгляду цієї справи відсутні.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11,12, 47, 52, 72-77,94,122,132,139,193,241-246,250,251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області щодо не реєстрації заяви-анкети та не прийняття рішення за результатами розгляду заяви-анкети громадянки російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В.Липинського, буд.7 код ЄДРПОУ 37806243) зареєструвати заяву-анкету громадянки російської федерації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р. та за результатами її розгляду прийняти рішення (про прийняття заяви-анкети або про відмову у її прийнятті) відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за формою та процедурою, встановленою Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва