Справа № 129/1634/24
Провадження № 22-ц/801/675/2025
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Капуш І. С.
Доповідач:Матківська М. В.
19 березня 2025 рокуСправа № 129/1634/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Сопруна В. В., Стадника І. М.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 22 січня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини,
Ухвалу постановив суддя Капуш І. С.
Ухвалу постановлено о 14:22 год у м. Гайсин Вінницької області
Повний текст ухвали складено 22 січня 2025 року,
Встановив:
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини.
21 січня 2025 року ОСОБА_1 подав клопотання про розгляд справи без участі відповідача ОСОБА_2 , оскільки остання затягує розгляд справи подаючи клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку із неможливістю з'явитися до суду, чим зловживає своїми процесуальними правами. У разі необхідності погодився на заочний розгляд справи та винесення заочного рішення.
Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 22 січня 2025 року у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про розгляд справи без участі відповідачки ОСОБА_2 відмовлено.
Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини зупинено у зв'язку з перебуванням ОСОБА_2 на військовій службі.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на переконання позивача, суд першої інстанції не надав належну оцінку доцільності зупинення провадження у цивільній справі до припинення перебування відповідача на військовій службі, а також не дослідив та не надав правової оцінки долученим до матеріалів справи відповідачем копіям довідок.
При цьому позивач просить врахувати, що відповідач явно зловживає своїми процесуальними правами, оскільки періодично з'являється за місцем своєї реєстрації та місцем проживання, проте не з'являється до суду. Крім того у відповідача було достатньо часу, щоб залучити представника до справи, або подати заяву до суду в якій викласти свою позицію чи мирно врегулювати спір.
У встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу позивача не надходив.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи наведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).
Постановляючи ухвалу про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі в лавах Збройних Сил України з 14 вересня 2024 року у військовій частині НОМЕР_1 , у зв'язку із чим вона не має можливості з'явитися у судове засідання, через перебування на військовій службі. А тому суд, дослідивши матеріали справи, вважав за необхідне у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про розгляд справи без участі відповідача ОСОБА_2 відмовити та зупинити провадження у справі на час перебування відповідача ОСОБА_2 на військовій службі.
З таким висновком суду першої інстанції неможливо погодитись з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України необхідним є переведення військової частини на воєнний стан та участь військовослужбовця цієї частини у виконанні бойових завдань. Зупинення провадження у справі є тимчасовим заходом, який дозволяє лише на час існування вказаних обставин правомірно припинити з тієї підстави розгляд справи та вчинення інших процесуальних дій.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Воєнний стан введено в Україні з 24 лютого 2022 року та триває до теперішнього часу.
Верховний Суд у постановах від 09 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17 і від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20 зазначав, що для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України необхідно надати докази перебування заявника у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан, і виконання бойових завдань у зоні бойових дій.
Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 317/3364/21 звернув увагу на те, що для застосування припису пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України слід врахувати, чи представляє військовослужбовець свої інтереси у судах першої й апеляційної інстанцій особисто (пункт 54 постанови), а також, чи не порушуватиме зупинення провадження у справі найкращі інтереси дитини (пункти 57-61 постанови).
Передбачений у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України обов'язок суду зупинити провадження у справі, яка стосується стягнення аліментів на утримання дитини, повинен корелювати із якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Незважаючи на те, що позивачем у такій справі є один із батьків, а відповідачем - інший, інтереси дитини, яка не є стороною справи, мають домінувати над інтересами кожного з її батьків.
Згідно зі статтею 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Мінімальні гарантії дитини щодо належного утримання стосуються її інтересів, оскільки такі гарантії забезпечують їй належне харчування, догляд, розвиток та забезпечення інших мінімальних життєво необхідних потреб. Недотримання таких гарантій, неналежне дотримання або тривалі перерви у такому забезпеченні порушують права дитини та можуть призвести до невідворотних наслідків для здоров'я дитини, її розвитку, повноцінної життєдіяльності, тощо.
Відтак, норма частини другої статті 252 ЦПК України конкурує з принципами забезпечення якнайкращих інтересів дитини, забезпечення розумного строку розгляду справи і нормою статті 180 СК України (зокрема, у справах про стягнення аліментів, зміну розміру аліментів, способу стягнення аліментів, тощо, тобто справ які стосуються утримання дітей) та іншими, які зобов'язують батьків належно, своєчасно та стабільно утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Тривале, на невизначений час зупинення провадження у справі не відповідає правам та інтересам дитини щодо належного утримання, гарантованим як внутрішнім законодавством, так і міжнародними актами.
Таких висновків дійшов Верховний Суд в ухвалі від 18 січня 2024 року у справі № 683/2078/23.
Предметом спору у справі, яка переглядається апеляційним судом, є стягнення аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на повнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з його непрацездатністю. Така категорія справ потребує невідкладного вирішення судом з метою захисту прав та інтересів дітей.
Проте суд першої інстанції, зупиняючи провадження, неналежним чином оцінив баланс прав та інтересів матері і дітей у цій справі та надав перевагу інтересам матері, а не дітей.
При цьому апеляційний суд враховує, що даний судовий спір про стягнення аліментів триває уже понад десять місяців і протягом цього тривалого часу існує невизначеність у питанні утримання дітей, що беззаперечно свідчить про порушення їх прав та інтересів на належне, своєчасне та стабільне утримання.
Апеляційний суд також звертає увагу, що відповідач, перебуваючи на військовій службі у складі Збройних Сил України під час воєнного стану, не позбавлена можливості реалізовувати свої процесуальні права, передбачені законом. Зокрема, вона може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції або діяти через представника.
Крім того, відповідач подала до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, додавши, на її думку, необхідні докази для спростування позовних вимог (а. с. 39-57). Таким чином, вона мала можливість викласти свої заперечення щодо позову та фактично й надалі може надавати письмові пояснення по суті спору без будь-яких обмежень.
Водночас суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, не врахував зазначених обставин, хоча відповідач ОСОБА_2 активно бере участь у розгляді справи, подаючи заяви та клопотання (а. с. 38-57, 80-81, 87-88, 90-91, 107-108).
За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про безпідставне зупинення провадження у справі, що фактично порушує права дітей заслуговують на увагу.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (стаття 379 ЦПК України).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при постановлені ухвали про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню на підставі статті 379 ЦПК України, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 379, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 22 січня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіВ. В. Сопрун
І. М. Стадник