Справа № 621/3899/24 Головуючий 1 інстанції: Вельможна І.В.
Провадження №33/818/564/25 Доповідач: Шабельніков С.К.
14 березня 2025 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,
при секретарі Вакула Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Зміївського районного суду Харківської області від 27 листопада 2024 року відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, -
Постановою Зміївського районного суду Харківської області від 27 листопада 2024 року
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який мешкає в АДРЕСА_1 , -
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 гривень 00 копійок, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави суму судового збору в розмірі 605 гривень 60 копійок.
Постановою встановлено, 28 жовтня 2024 року об 11:10 годині в сел. Слобожанське Чугуївського району Харківської області, траса Харків-Зміїв - Балаклії 55 км, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen Passat CL, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість, сповільненість мови. На вимогу працівників поліції пройти в установленому порядку огляд на стан сп'яніння, під відеозапис відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, яким передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Зміївського районного суду Харківської області від 27 листопада 2024 року, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю в його діях доведено належними доказами складу адміністративного правопорушення.
На обґрунтування доводів зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення є незаконним, сфальсифікованим, складеним з порушенням закону, а додані до нього матеріали не свідчать про наявність в його діях порушення п.2.5 Правил дорожнього руху, та відповідно наявності підстав для притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП. Звертає увагу на те, що поліцейськими його було введено в оману на відмову пройти огляд на стан сп'яніння, не роз'яснивши наслідків, які настануть після неї, щоб скласти протокол за порушення п.2.5 Правил дорожнього руху, та відповідно притягнути його до відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП. Вказує, що поліцейський у порушення вимог Інструкції без будь-яких причин та пояснень зняв нагрудну камеру та передав її своєму колезі, у зв'язку з чим камера не фіксувала його розмову із поліцейським. Зазначає, що працівнику поліції було відомо про наявність у нього водійського посвідчення, але він його не вилучав, щоб у нього не виникло будь-яких підозр щодо підстав його вилучення.
Крім того, ОСОБА_1 просить поновити пропущений строк апеляційного оскарження постанови суду першої інстанції, посилаючись на те, що про існування постанови він дізнався з отриманого листа органу ДВС про примусове її виконання, а копію оскаржуваної постанови ним було отримано безпосередньо в суді після ознайомлення із матеріалами справи, у зв'язку з чим не мав можливості у строк, передбачений чинним законодавством, подати апеляційну скаргу.
Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.
За таких обставин, з метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення, - відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
В судове засідання в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
13 березня 2025 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі.
Враховуючи наведене, а також вимоги ст. 268 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 без його участі, враховуючи відомості, які містяться в матеріалах цієї справи.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об'єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Так, п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюється Правилами дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, пункт 1.3 яких передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
У пункті 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху передбачена ч.1 ст.130 КУпАП, диспозиція якої передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, з системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що проходження в установленому порядку огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за наявності того підстав, є обов'язком водія, а не його правом.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджується наявними у справі доказами, а саме:відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №138545 від 28 вересня 2024 року, в якому зазначено про те, що 28 вересня 2024 року об 11:10:00 смт Слобожанське, траса Харків-Зміїв-Балаклія, 55 км водій ОСОБА_1 керував ТЗ Volkswagen Passat CL, д.н.з. НОМЕР_2 ка з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість, сповільненість мови. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в медичному закладі відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП (арк.1).
Крім того, в матеріалах справи міститься направлення на огляд водія транспортного засобу до закладу охорони здоров'я КНП «ХОР» ОКНЛ від 28 вересня 2024 року, відповідно до якого, ОСОБА_1 під час події мав виражені ознаки сп'яніння: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість, сповільненість мови, але огляд у медичному закладі не проводився, у зв'язку з відмовою (а.с.2).
У матеріалах справи також міститься відеозапис події від 28 вересня 2024 року за участю ОСОБА_1 , який був зафіксований на бодікамеру працівника поліції (акр. 7).
Зокрема, з наявного відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 відмовився на пропозицію працівника поліції пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння у відповідному медичному закладі в м.Харкові. Крім того, жодних заперечень на дії працівників поліції водій ОСОБА_1 не висловлював.
Зазначений відеозапис відтворює обставини події та хід спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції, законну вимогу працівника поліції на проходження в установленому законом порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, а також відмову водія від проходження зазначеного огляду та визнання керування транспортним засобом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме відмова від вимоги поліцейського пройти в установленому порядку огляду на стан сп'яніння у медичному закладі є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, незалежно від того, чи був водій в стані наркотичного сп'яніння чи ні.
Доводи ОСОБА_1 щодо введення його в оману працівниками поліції є необґрунтованими з наступних підстав.
Підстави, умови та порядок проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння визначені ст.266 КУпАП, п.2.5 Правил дорожнього руху та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України 09 листопада 2015 року № 1452/735.
Таким чином, законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров'я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов'язки, зокрема, пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку медичний огляд для визначення стану наркотичного сп'яніння.
Відповідно до п.2 Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Згідно з п.4 Розділу І вищенаведеної Інструкції вбачається, що ознаками наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці; звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Працівником поліції в протоколі про адміністративне правопорушення було зазначено, що у ОСОБА_1 наявні ознаки наркотичного сп'яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість, сповільненість мови.
Отже, працівник поліції, виявивши ці ознаки, які відповідають переліку, зазначеному в Інструкції, законно та обґрунтовано запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння у відповідному медичному закладі.
Крім того, у п. 12 Розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції зазначено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу І цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Тобто в цьому випадку працівникам поліції достатньо наявності підстав вважати особу такою, що можливо перебуває у стані сп'яніння, що, в свою чергу, обумовлює законність вимоги поліцейських пройти відповідний огляд в медичному закладі.
Більш того, вимога поліцейського про необхідність проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в медичному закладі в супроводі працівників поліції була чіткою і зрозумілою для сприйняття, у зв'язку з чим у ОСОБА_1 не було жодних об'єктивних підстав для не проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, що, у свою чергу, свідчить про умисне бажання уникнути встановленої Законом відповідальності за скоєне.
Суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що протокол про адміністративне правопорушення складався внаслідок саме відмови водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, що є порушенням вимог п.2.5 Правил дорожнього руху та є самостійним складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи, складені уповноваженими державними особами та дії цих посадових осіб, що їх складали, в порядку передбаченому чинним законодавством, ОСОБА_1 не оскаржувалися, тобто останній не звертався із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва, відповідно до ст.267 КУпАП, з метою ініціювання службової перевірки або притягнення цих осіб до дисциплінарної відповідальності.
Більш того, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 подавав заяву в порядку, передбаченим чинним КПК України, до правоохоронних органів щодо фальсифікації цих матеріалів справи або про перевищення працівниками поліції своїх повноважень при виконанні ними своїх службових обов'язків при складанні адміністративного матеріалу відносно нього за ч.1 ст.130 КУпАП.
Також ОСОБА_1 не надано відомостей про те, що він звертався до суду в порядку КАС України щодо оскарження дій працівників поліції.
Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.
Отже, враховуючи відсутність будь-яких скарг з боку ОСОБА_1 щодо дій працівників поліції під час проведення ними огляду останнього на стан наркотичного сп'яніння, а також складення ними протоколу, апеляційний суд дійшов висновку, що підстави ставити під сумнів відомості, що об'єктивно відображені у протоколі про адміністративне правопорушення та інших письмових доказах, відсутні, вони відповідають дійсності та заслуговують на увагу.
Поряд із цим, у матеріалах справи міститься довідка інспектора САП Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області Приходько Карини, згідно якої ОСОБА_1 отримав посвідчення водія на право керування транспортними засобами в органах МВС України серії НОМЕР_3 від 02 жовтня 2013 року (арк.6), що свідчить про позитивне складення ним іспиту на знання вимог Правил дорожнього руху, а тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що останній знає Правила дорожнього руху, в тому числі п. 2.5.
Отже, апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 свідомо ігнорував Правила дорожнього руху, що також свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст. 10 КУпАП.
Посилання ОСОБА_1 про порушення права на захист та недотримання судом першої інстанції права на справедливий суд, апеляційної суд зазначає наступне.
Згідно ст.129 Конституції України, розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Статтею 278 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує, зокрема, питання чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
З матеріалів справи встановлено, що справа про адміністративне правопорушення надійшла в суд першої інстанції 16 жовтня 2024 року, у зв'язку з чим судовий розгляд був призначений на 12 листопада 2024 року.
12 листопада 2024 року, у зв'язку з неявкою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , до суду першої інстанції розгляд справи відкладено до 27 листопада 2024 року.
Матеріалами справи підтверджується, що суд вживав заходів для повідомлення ОСОБА_1 про час та місце судового розгляду.
Зокрема, судом першої інстанції на адресу місця проживання ОСОБА_1 , яка зазначена в протоколі про адміністративне правопорушення, засобами поштового зв'язку направлялась судова повістка з рекомендованим повідомленням, яка повернулась на адресу суду, у зв'язку із закінченням терміну зберігання (арк.12).
У постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 зазначено про те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення особи «належним». Обов'язок «повідомити» полягає у тому, щоб інформувати учасника про засідання, а не забезпечити його участь у цьому засіданні.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, повинна добросовісно використовувати надані їй процесуальні права, не зловживати ними та зобов'язана демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання.
Статтею 277 КУпАП визначені строки розгляду справ про адміністративні правопорушення, відповідно до яких справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак, в кожному випадку скаржник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Зокрема, у рішенні Пономарьов проти України від 03 квітня 2008 року, визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Недотримання строків розгляду справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист і негативно впливає на ефективність та авторитет судової влади, а не понесення відповідальності за скоєне правопорушення дискредитує державу та руйнує моральні цінності суспільства.
Таким чином, суддя, розглянувши справу за відсутністю ОСОБА_1 , обґрунтував та навів мотиви такого розгляду, з якими погоджується й апеляційний суд.
Разом з тим, слід зауважити, що апеляційним судом прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 до розгляду та надання можливості відстоювати позицію в суді апеляційної інстанції, чим фактично забезпечено право на справедливий судовий розгляд компетентним та незалежним судом. Однак, стороною захисту в апеляційній скарзі не було надано будь-яких інших доказів, які б спростовували вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Таким чином, всі зібрані у справі про адміністративне правопорушення докази, апеляційний суд визнає такими, що відповідають вимогам ст.251 КУпАП.
Інші підстави, які б свідчили про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП в діях ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не зазначено та під час апеляційного перегляду справи не встановлені.
Отже, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Таким чином, обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з'ясуванні судом всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та вірно притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції є безпідставною.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
У зв'язку з викладеним, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не підлягає.
Клопотання ОСОБА_1 задовольнити, поновивши процесуальний строк на апеляційне оскарження постанови судді Зміївського районного суду Харківської області від 27 листопада 2024 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Зміївського районного суду Харківської області від 27 листопада 2024 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков