Справа № 761/40649/20
Провадження № 4-с/761/77/2025
12 березня 2025 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Савчук Ю.Н.
за участю секретаря Клюс В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця, заінтересовані особи: Приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Хоменко Вадим Валерійович, Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
У лютому 2025 року представник скаржника ОСОБА_1 адвокат Кручанюк Н.Л. звернулася до суду зі скаргою на дії та рішення органу примусового виконання рішень.
У вказаній скарзі представник скаржника просить суд про визнання неправомірними та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хоменка Вадима Валерійовича про опис та арешт майна боржника від 31.07.2024 року, постанови про призначення суб'єкта оціночної діяльності від 12.09.2024 року, визнання неправомірним дій щодо визначення вартості майна та визнання неправомірним звіту про експертну оцінку земельної ділянки. Також скаржник просить суд поновити встановлений законом строк для оскарження постанов та дій приватного виконавця як такий, що пропущений ним з поважних причин.
На обґрунтування скарги посилався на те, що ринкову вартість належної ОСОБА_1 на праві приватної власності земельної ділянки площею 0,0407 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яку реалізовано в процедурі виконавчого провадження, було оцінено на рівні 668 426,44 грн. за явно заниженою ціною, оскільки згідно оцінки СОД ТОВ «Оцінка і консультація» від 27.01.2025 року, проведеної на замовлення скаржника, вартість земельної ділянки становить 2 223 500,00 грн. Крім того, у Звіті про оцінку експертом зазначено, що земельна ділянка умовно вільна від забудови, в той час, коли на ній розміщено об'єкт незавершеного будівництва: двох поверхова будівля.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.02.2025 року скаргу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду та витребувано матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1.
25.02.2025 року через електронний кабінет на виконання вимог ухвали суду від 12.02.2025 року надійшли матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Представник скаржника в судове засідання не з'явилась, проте на адресу суду від неї надійшла заява, в якій вимоги скарги підтримала, просила задовольнити та проводити розгляд справи без її участі.
Заінтересовані особи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду скарги повідомлялись належним чином.
Дослідивши матеріали скарги, заслухавши думку представника скаржника, суд приходить до наступних висновків.
Оскаржувані постанови було винесено, а відповідні дії вчинено приватним виконавцем у виконавчому провадженні НОМЕР_1, відкритому на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22.02.2023 року у справі № 761/40649/20 про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості в розмірі 384628,45 грн.
Як вбачається з відомостей, що містяться в Автоматизованій системі виконавчих проваджень та матеріалів виконавчого провадження, виконавчі провадження № НОМЕР_2 та НОМЕР_1, які постановою від 04.08.2024 року були об'єднані у зведене виконавче провадження, на даний час завершені.
Земельна ділянка, оцінка якої оскаржується, реалізована відповідно до протоколу про результати земельних торгів від 10.01.2025 року №LAE001-UA-20241211-98053.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-18гс18) викладено правову позицію щодо того, що встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 168/828/16-ц також зазначається, що за змістом статей 12, 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює оспорювання в судовому порядку такого звіту.
При цьому суд наголошує, що у своїй діяльності суб'єкт оціночної діяльності є самостійним, а тому виконавець ніяк не може впливати на порядок проведення оцінки майна.
Верховний суд вказує, що у разі незгоди із результатами оцінки майна заявник мав право звернутися з клопотанням про визначення рецензування звіту про оцінку майна, однак із такими вимогами у спосіб, визначений законом не звертався.
Втім, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19) викладено висновок про те, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Аналогічний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 346/79/17(провадження № 14-471цс19).
ВС у постанові у справі і № 372/3161/18 зазначив, що правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком реалізації арештованого майна, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, який діяв на час проведення оспорюваних електронних торгів .
У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
Тобто для визнання судом електронних торгів недійсним необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Підставою для пред'явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.
У постанові ВП ВСУ від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 зазначено, що на переконання Великої Палати Верховного Суду, реалізація описаного й арештованого майна за заниженою ціною може завдати істотних збитків стягувачу у виді неотриманого доходу, а боржнику - у виді передачі майна на реалізацію за значно нижчою від ринкової вартістю. Велика Палата Верховного Суду висновує, що в разі встановлення такої обставини, як реалізація майна за заниженою ціною, такі торги є несправедливими та не можуть створити для його учасників правомірні наслідки.
Ураховуючи викладене, а також фактичні обставини справи, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що права позивача під час проведення електронних торгів були порушені з тієї підстави, що реалізація на торгах майна за необґрунтованою, заниженою ціною безпосередньо впливає на результати торгів та зачіпає і порушує права та інтереси боржника, оскільки ціна, за якою майно реалізується на торгах, впливає на обсяг зобов'язань, які будуть погашені під час відповідного виконавчого провадження.
Згідно ч.5 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.
Оскаржувані постанови винесено приватним виконавцем 31.07.2024 року та 12.09.2024 року, а відтак встановлений законом строк для їх оскарження станом на момент звернення до суду минув.
Таким чином, оскаржити зазначені вище постанови ОСОБА_2 був вправі в процедурі виконавчого провадження як його сторона-боржник у встановлений законом строк. На даний час виконавче провадження завершено, а належне йому на праві приватної власності нерухоме майно- реалізовано.
За таких обставин ефективним способом захисту прав скаржника є оскарження результатів електронних торгів в позовному провадженні, оскільки навіть у разі задоволення судом його скарги щляхом скасування відповідних постанов приватного виконавця , вказане не анулює результатів електронних торгів .
У разі, якщо перехід права власності на нерухоме майно відбувся від особи, яка придбала нерухоме майно на електронних торгах, належним способом захисту права, відповідно до викладеного в постанові ВС від 17.01.2024 року у справі № 752/18246/21, буде витребування майна з чужого незаконного володіння.
Також суд приходить до висновку про відсутність підстав для поновленні строку подання скарги, оскільки причини його пропуску не є поважними з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Статтею 449 ЦПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
У частині п'ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Верховний Суд в своїх рішеннях неодноразово вказував, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові.
Строк звернення до суду зі скаргою на дії державного, приватного виконавця є не строком позовної давності, а процесуальним строком, а тому у разі його пропуску, скарга може бути розглянута по суті лише після вирішення питання про його поновлення, оскільки, відповідно до статті 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 в справі № 466/948/19 зроблено висновок, що з'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» ч. 1 ст.449 ЦПК України, ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі №143/950/19 (провадження № 61-21057св19), від 28 грудня 2020 року в справі №501/3532/18 (провадження № 61-14723св19), від 03 лютого 2021 року в справі №2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі №466/948/19 вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. За своєю суттю ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі №641/7824/18 (провадження № 61-10355св19)).
Зі скаргою до суду представник скаржника звернулася через систему «Електронний суд» 03 лютого 2025 року, в той час, коли оскаржувані постанови винесено приватним виконавцем 31.07.2024 року та 12.09.2024 року, тобто з порушенням строку, передбаченого ст. 449 ЦПК України та ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».
У скарзі представник скаржника порушує питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду із скаргою, обґрунтовуючи це поважністю причин пропуску строку звернення до суду зі скаргою. Зокрема, представник скаржника зазначає, що про оскаржувані постанови та вчинені приватним виконавцем дії скаржнику не було відомо, оскільки останній на момент їх винесення перебував за кордоном, що підтверджується інформацією, наданою Адміністрацією державної прикордонної служби за результатами розгляду запиту ОСОБА_1 , зокрема, Витягом щодо перетинання кордону у період з 01.01.2020 року по 15.04.2024 року.
За змістом ст.81 ЦПК України обов'язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.
При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця, саме на скаржника покладається обов'язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.
Відповідно до ст. 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно зі ст. 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
В частині другій статті 449 ЦПК України передбачено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Судом роз'яснюється, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для заявника подати у встановлений законом строк скаргу до суду. Це також ті обставини, що вказують на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій у визначених законом строк, що виникли об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк.
Крім того, поважність причин пропущеного строку для подання скарги пов'язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.
Перелік причин, які слід вважати поважними, законодавцем не зазначено, а тому суд відповідно до ст. 89 ЦПК України дає оцінку поважності причин за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У рішенні по справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03 ЄСПЛ зазначено: «Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom в ід 21 лютого 1975 року, Серія А N 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).
В постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі N 755/8494/16-ц вказано про те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, Шевченківським районним судом міста Києва 13.07.2023 року видано виконавчий лист № 761/40649/20 на виконання рішення суду від 22.02.2023 року у справі № 761/40649/20 за позовом АТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення 384 628,45 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хоменка В.В. від 04.08.2023 року відкрито виконавче провадження з виконання вказаного рішення суду.
Скаржник зазначає, що про порушення своїх прав та інтересів дізнався 22.01.2025 року в офісі приватного виконавця виконавчого округу Хоменко В.В. при ознайомленні представником скаржника з матеріалами виконавчого провадження.
Відповідно до Витягу з бази даних щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 01.01.2020 року по 15.04.2024 року, наданого на адвокатський запит Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України листом № 19-46819/18/24-вих. 05.07.2024 року, ОСОБА_1 у період з 18.05.2020 року по 05.08.2023 року перетинав державний кордон.
Матеріали виконавчого провадження містять докази належного повідомлення приватним виконавцем боржника про всі проведені в межах виконавчого провадження дії та винесені постанови.
Крім того, інформацію про хід виконавчого провадження боржник мав змогу дізнатися з Автоматизованої системи виконавчих проваджень за посиланням: https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors, інформація про нього як боржника у виконавчому провадження відображалася також у Реєстрі боржників за посиланням6 https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors, які є відкритими для доступу.
Також інформація про судові провадження та виконавчі провадження надсилається їх фігурантам через застосунок «Дія».
Інформаційні повідомлення про те, що нерухоме майно передано на реалізацію, було офіційно опубліковано відповідно до п.5 розділу III Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції 29.09.2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 р. за № 1301/29431 на вебсайтах: https: //zakupivli.pro, https: //auction.e-tender.ua, https: //thetender.com, номер лоту 72447730/3.
З врахуванням того, що скаржнику як відповідачу у справі, який, відповідно до вимог процесуального закону, належним чином повідомлявся судом про час та місце судового розгляду, було відомо про наявність щодо нього рішення суду про стягнення заборгованості перед АТ КБ «Приват Банк», він повинен був вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого йому судового провадження та, відповідно, про хід виконавчого провадження.
За таких обставин причини пропуску встановленого законом строку для оскарження дій та рішень приватного виконавця не можуть вважатися поважними.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 320/7888/16-ц вказано, що стосується дотримання процесуальних строків, то, слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання скарги.
Згідно п. 5 постанови Пленуму ВСУ № 14 від 26.12.2003 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено, залишається без розгляду.
Керуючись ст. ст. 13, 76 - 81, 89, 126 - 127, 259 - 261, 353 - 354, 447 - 449 ЦПК України, суддя -
Скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця, заінтересовані особи: Приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Хоменко Вадим Валерійович, Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» - залишити без розгляду.
Роз'яснити, що особи, заяви яких залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, мають право звернутися до суду повторно.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення та підписання суддею.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: