Справа № 487/8962/24
Провадження № 1-кс/487/1550/25
17.03.2025 року Слідчий суддя Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Миколаєва клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Херсонській області ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №42024230000000157 від 09.10.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 365-2, ч.ч. 1, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 190, ч. 5 ст. 190 КК України
Старший слідчий в ОВС СУ ГУНП в Херсонській області ОСОБА_3 , звернувся до суду з клопотанням погодженим із прокурором Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді із клопотанням, у якому просив накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2024, земельні ділянки з кадастровими номерами 6522186500:04:001:1836, 6524755500:01:001:1069 право власності на які набуто нею 16.04.2020, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , що належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 30.07.2021, які на праві приватної власності належать його дружині ОСОБА_6 , з позбавленням права на відчуження.
Клопотання мотивовано тим, що під час досудового розслідування ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 190 КК України. Санкція ч. 5 ст. 190 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна. До СУ ГУНП в Херсонській області надійшов цивільний позов Тягинської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області на суму заподіяних збитків - 17 022 000 грн. Встановлено, що у власності дружини ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходиться квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2024, земельні ділянки з кадастровими номерами 6522186500:04:001:1836, 6524755500:01:001:1069 право власності на які набуто нею 16.04.2020, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , що належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 30.07.2021.
Слідчий до судового засідання не з'явився, надав заяву про розгляд клопотання за його відсутності, клопотання підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.
В судовому засіданні власник майна був відсутній. Його неприбуття, згідно положень частини 1 статті 172 КПК України, не перешкоджає розгляду клопотання.
Вивчивши клопотання, матеріали, якими прокурор мотивував його доводи, слідчий суддя дійшов наступного.
У провадженні СУ ГУНП в Херсонській області знаходяться матеріали досудового розслідування № 42024230000000157 від 09.10.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 365-2, ч.ч. 1, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 190, ч. 5 ст. 190 КК України.
Встановлено, що ОСОБА_7 діючи за попередньою змовою зі ОСОБА_5 переслідуючи прямий умисел направлений на незаконне заволодіння земельними ділянками, шляхом обману, керуючись корисливим мотивом, спрямованим на особисте збагачення, усвідомлюючи протиправність, карність, суспільну небезпечність своїх дій, а також настання суспільно-небезпечних наслідків в невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 21.08.2024, залучив ОСОБА_8 забезпечення державної реєстрації завідомо підроблених документів у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно.
У період часу з 21.08.2024 по 04.09.2024 ОСОБА_8 використовуючи підроблені Державні акти на земельні ділянки серії ЯБ №123787 від 21.12.2006, серії ЯЕ № 944153 від 25.12.2006, серії ЯБ №123789 від 27.12.2006, серії ЯБ № 495615 від 29.12.2006, серії ЯБ №123788 та довідки, в яких внесено завідомо неправдиві відомості про отримання ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 право власності на земельні ділянки Тягинської сільської територіальної громади, звернувся до начальника Великоолександрівського Центру надання адміністративних послуг ОСОБА_12 з метою внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельні ділянки за ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Начальник Великоолександрівського ЦНАПу ОСОБА_12 :
- 04.09.2024 внесла завідома недостовірні відомості щодо отримання права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6520680200:02:001:0008, 6520680200:02:001:0002 ОСОБА_11 ;
- 28.08.2024 та 21.08.2024 внесла завідома недостовірні відомості щодо отримання права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6520680200:02:001:0003, 6520680200:02:001:0005 за ОСОБА_10 ;
- 21.08.2024 внесла завідома недостовірні відомості щодо отримання права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6520680200:02:001:0004 за ОСОБА_9 ;
Таким чином, ОСОБА_7 діючи за попередньою змово з ОСОБА_5 з ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 та ОСОБА_9 шляхом обману, заволоділи земельними ділянками із кадастровими номерами 6520680200:02:001:0002, 6520680200:02:001:0003, 6520680200:02:001:0004, 6520680200:02:001:0005, 6520680200:02:001:0008 сільськогосподарського призначення загальною площею 307,84 га, які розташовані на території Тягинської сільської територіальної громади, Бериславського району, Херсонської області, вартість яких у відповідності до висновку судової земельно-оціночної експертизи становить 17 000 023 грн.
Під час досудового розслідування ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 190 КК України.
Санкція ч. 5 ст. 190 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
До СУ ГУНП в Херсонській області надійшов цивільний позов Тягинської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області на суму заподіяних збитків - 17 022 000 грн.
Встановлено, що у власності дружини ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходиться квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2024, земельні ділянки з кадастровими номерами 6522186500:04:001:1836, 6524755500:01:001:1069 право власності на які набуто нею 16.04.2020, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , що належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 30.07.2021.
На підставі витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 505 від 02.08.2003 ОСОБА_5 одружився з ОСОБА_15 .
Таким чином, зазначене нерухоме майно набуто ОСОБА_6 у період шлюбу. Доказів того, що майно поділено, матеріали справи не містять.
Згідно ч.1 ст. 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Частиною 2 ст.173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч.5 ст. 190 КК України шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (ч. 1 ст. 59 КК України).
Кримінальний закон не встановлює прямого співвідношення чи обмеження обсягу конфіскації майна як виду покарання із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Покарання у виді конфіскації майна, як і будь-яке інше покарання, встановлюється вироком суду. Оскільки на цьому етапі кримінальне провадження ще не розглянуто судом по суті та вирок не постановлений, слідчий суддя не має змоги передбачити ні сам факт його постановлення, ні можливий обсяг конфіскації майна як виду покарання, вказані події на цьому етапі повинні розглядатися лише як вірогідні.
Тобто, у випадку визнання винуватим ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України, суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна, тому на переконання слідчого судді слідчий довів необхідність арешту майна підозрюваного з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.
Крім того із клопотання встановлено, що до СУ ГУНП в Херсонській області надійшов цивільний позов Тягинської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області на суму заподіяних збитків 17 022 000 грн.
Зазначена у ч. 5 ст. 170 КПК України умова щодо можливості накладання арешту на майно підозрюваного з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання не передбачає можливості арешту майна інших осіб (окрім зазначених у цій нормі), в тому числі дружини підозрюваного.
У той же час, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України). Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч. 1 ст. 67 СК України). У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частиною 12 ст. 100 КПК України передбачено, що спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства.
Положеннями ст. 183 ЦК України речі визначаються на подільні і неподільні. Зокрема, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Враховуючи, що матеріали справи не містять відомостей про визначення часток подружжя у праві власності на майно, належне ОСОБА_5 , слідчий суддя позбавлений можливості їх визначати на етапі досудового розслідування, поза межами позовного провадження, через що обтяження майна в цілому є єдиним можливим, реальним та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливого виконання конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання.
Тобто, зазначене вище майно, враховуючи норми ч. 10 ст. 170 КПК України, є об'єктом, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Щодо розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, слідчий суддя враховує, що вказані критерії є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді.
Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Beyeler проти Італії (Рішення Великої Палати від 5 січня 2000 року, заява № 33202/96, параграф 107). При цьому, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (серед інших, James та інші проти Сполученого Королівства (Рішення від 21 лютого 1986 року, заява № 8793/79, параграф 50).
Накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
Вирішуючи питання щодо способу арешту майна, який підлягає застосуванню, слідчий суддя враховує конкретні обставини провадження, а також пропорційність втручання в права та інтереси власника майна.
Згідно із ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, зокрема, заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно (ч. 5 ст. 173 КПК України).
Слідчий суддя вважає доведеним існування достатніх підстав вважати, що не накладення арешту на майно, зазначене слідчим у клопотанні, може призвести до його можливого відчуження на користь третіх осіб або настання інших наслідків, у зв'язку з чим не буде досягнута дієвість даного кримінального провадження.
Тому, враховуючи доведеність слідчим наявності ризиків, передбачених абзацом другим ч. 1 ст. 170 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку, що заборона відчуження майна виправдає у цьому випадку ступінь втручання у право власності ОСОБА_6 . Негативних наслідків та обмежень застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження слідчим суддею не встановлено.
Разом з цим, слідчий суддя звертає увагу, що ОСОБА_6 не позбавлена права оскаржити судове рішення про арешт майна або звернутися із відповідним клопотанням в порядку ст. 174 КПК України.
З огляду на викладене, слідчий суддя вважає доведеним, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки сприятимуть досягненню мети щодо забезпечення конфіскації майна як виду покарання та стягнення зазначеної у цивільному позові суми збитків, таке втручання у право на власність є пропорційним, тому клопотання слід задовольнити.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 132, 170-172 Кримінального процесуального кодексу України, суд
Клопотання слідчого - задовольнити.
Накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , земельні ділянки з кадастровими номерами 6522186500:04:001:1836, 6524755500:01:001:1069, які належать ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом заборони відчуження вказаного майна.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня оголошення відповідно до пункту 9 частини 1 статті 309 Кримінального процесуального кодексу України.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, інший власник майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Слідчий суддя ОСОБА_1