Номер провадження 2/754/40/25
Справа №754/3939/23
Іменем України
19 березня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Буша Н.Д.,
секретарів судових засідань Шклярської К.Ю., Зануди І.А.,
за участю:
представника позивача адвоката Гапеки Т.В.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача адвоката Кушніренко І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виділення частки в майні шляхом виплати грошової компенсації, зобов'язання виплатити грошову компенсацію та припинення права на частку в нерухомому майні,-
Позивач ОСОБА_2 звернулась до Деснянського районного суду міста Києва до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просила суд:
- виділити їй 1/9 частку квартири АДРЕСА_1 шляхом компенсації вартості, яка становить 100 919 грн.;
- зобов'язати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 сплатити ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/9 частки квартири АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 100 919 грн. грошової компенсації вартості 1/9 частки квартири АДРЕСА_1 .; - припинити право власності ОСОБА_2 на 1/9 частку квартири АДРЕСА_1 після отримання грошової компенсації вартості належної їй на праві власності частки, визнавши за ОСОБА_1 та за ОСОБА_3 право власності на 1/18 частку квартири АДРЕСА_1 за кожною.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31 липня 2006 року квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності - ОСОБА_4 та членам його сім'ї ОСОБА_1 , ОСОБА_5 в рівних долях.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 лютого 2017 року, позивач, ОСОБА_1 успадкувала 2/9 частки квартири АДРЕСА_1 . Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 лютого 2017 року ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 2/9 частини квартири АДРЕСА_1 . Також, згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності сформованого 29 березня 2017 року ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 . Крім того, відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності сформованого 29 березня 2017 року ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 11 травня 2017 року слідує, що ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/9 частина квартири АДРЕСА_1 . Отже, ОСОБА_6 є власницею 5/9 частки квартири, ОСОБА_3 належить 3/9 частини квартири. Власницею 1/9 частки після прийняття спадщини та реєстрації права власності стала дружина померлого ОСОБА_7 - ОСОБА_2 . Спірна квартира складається з трьох кімнат - площею 17 кв.м., 14,8 кв.м. та 14,8 кв.м., загальною площею 61,6 кв.м., жилою площею 41,2 кв. м. Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової оціночно - будівельної експертизи №10677/18-42 від 02 жовтня 2018 року у справі 754/7119/17 ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , в цінах на час проведення дослідження, становить - 908 271 грн. Ринкова вартість 1/9 частини вказаної квартири, в цінах на час проведення дослідження становить 100 919 грн. Окрім того, постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у справі №754/1506/20 було встановлено, що відповідачі неправомірно чинять перешкоди ОСОБА_2 у користуванні вказаним майном, що не заперечувалося й самими відповідачами під час розгляду справи. Так, постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у справі №754/1506/20 було вселено ОСОБА_2 до спірної квартири.
Отже, наведені обставини вже встановлені судами під час розгляду інших судових справ та не потребують доведення. З урахуванням того, що відповідачі нехтують будь-якими судовими рішеннями та не свідомо перешкоджають ОСОБА_2 реалізовувати своє законне право щодо вільного володіння, розпорядження та користування нерухомим майном, то остання вимушена звератись до суду з вказаним позовом щодо припинення спільної часткової власності в майні шляхом отримання грошової компенсації вартості частки майна.
Ухвалою суду від 31 березня 2023 року відкрито провадженя у справі.
13.10.2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву. Відзив обгрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_7 . Після його смерті залишилося спадкове майно, а саме: 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Квартира, як спадкове майно, за законом мала перейти у рівних частках (по 1/9 частки) до спадкоємців померлого першої черги: ОСОБА_1 , її рідного брата, ОСОБА_8 та дружини спадкодавця ОСОБА_2 . Брат відповідача ОСОБА_9 відмовився від своєї частки на користь позивача ОСОБА_1 , про що подав заяву до Першої київської державної нотаріальної контори. В результаті ОСОБА_1 було успадковано 2/9 частки квартири. Інша частина квартири, а саме 2/3 частини у рівних частках (по 1/3) належать ОСОБА_1 та її доньці ОСОБА_3 . Таким чином, ОСОБА_1 є власницею 5/9 частки квартири, а ОСОБА_3 належить 3/9 частини квартири. Власницею 1/9 частки квартири після прийняття спадщини та реєстрації права власності стала дружина померлого ОСОБА_7 - ОСОБА_2 . Вказана квартира в цілому складається з трьох житлових кімнат загальною площею 61,7 кв. м., в тому числі житловою площею 41,2 кв.м. З огляду на зазначене, відповідачу належить 6,8 кв. м. від загальної площі квартири. На протязі тривалого часу, близько 30 років між позивачем та відповідачем склалися неприязні стосунки, чому посприяла систематична неправомірна поведінка позивача. Окрім того, позивач утримувала у себе оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, категорично відмовлялась контактувати з цього приводу із ОСОБА_1 та повертати документи. Зазначене призвело до того, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу була позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідач неодноразово пропонувала позивачу придбати її незначну частку квартири за договірною ціною, однак після тривалих переговорів такі спроби домовитися виявилися невдалими. Наведені вище обставини свідчать про неможливість домовитися про спільне проживання (користування) квартирою позивачем та відповідачем, а тому спільне володіння і користування майном є неможливим.
Деснянським районним судом міста Києва розглядалась цивільна справа №754/7110/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про припинення права власності у спільному майні ОСОБА_2 та виплату їй грошової компенсації.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11.04.2019 року у справі №754/7110/17, залишиним в силі апеляційною та касаційною інстанціями, позивачу відмовлено у задоволені позову. В подальшому, позивач зверталась до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення, у задоволені позовних вимог було відмовлено .
Постановою Київського апеляційного суду від 06.12.2022 року у даній справі, апеляційну скаргу позивача задоволено частково, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13.07.2022 року скасовано та ухвалено нове, яким вирішено вселити ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог було відмовлено. За таких обставин, для сторін у справі існує кілька судових рішень, які набрали законної сили, створюють певні права та обов'язки, а також можливість виконати судові рішення. При цьому позивач звертаючись з черговим позовом, зазначаючи в ньому неправдиву інформацію та намагається для розгляду справи використати документи, використання яких є неприпустимим при розгляді даної справи. Окрім того, позивач протягом усього часу не цікавиться своїм майном, не бере участі у його утриманні шляхом оплати частини комунальних плтежів та інших платежів, не зареєстрована та не проживає у спірній квартирі, жодного разу не переступала порогу даної квартири та не намагалась цього зробити. Будь-які посилання позивача на обставини перешкод, які нібито чинять відповідачі, не знайшли свого відображення у жодних документах, що були надані суду при розгляді трьох справ. На підставі викладеного відповідач просила відмовити у задоволені позову.
24.04.2024 року від ОСОБА_1 на адресу суду надійшла заява про долучення до матеріалів справи додаткових письмових доказів.
11.03.2025 року від ОСОБА_1 на адресу суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи інформації щодо адвокатського об'єднання «Спектр права».
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд ухвалити рішення про їх задоволеня.
Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача заперечували проти задовлення позову.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про розгляд справи повідомлялась належним чином, на адресу суду від її імені надіслано клопотання, в якому, в тому числі, вона заперечує проти аргументів позивача про її безвихідний стан та проти задоволення позову.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_1 та її представника, з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, дійшов до наступного.
Судом встановлено, що сторони є співласниками квартири АДРЕСА_1 .
Так, позивачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/9 частина квартири (як дружині після померлого ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом),
- відповідачу ОСОБА_1 - 5/9 частки (1/3 частина на підставі свідоцтва про право власності на житло та 2/9 частина як доньці померлого ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом) та
- відповідачу ОСОБА_3 - 3/9 частки на підставі свідоцтва про право власності на житло та яка є донькою відповідача ОСОБА_1 .
Спірна квартира загальною площею 61,6 кв.м., жилою площею 41,2 кв.м. та складається з трьох кімнат - площею 17 кв.м., 14,8 кв.м. та 14,8 кв.м.
В спірній квартирі проживають відповідачі. Позивач в спірній квартирі не проживає.
Між сторонами існують тривалі неприязні стосунки та неодноразово сторони звертались до суду з метою їх вирішення.
Так, Деснянським районним судом міста Києва розглядалась цивільна справа №754/7110/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про припинення права власності у спільному майні ОСОБА_2 та виплату їй грошової компенсації.
ОСОБА_1 просила суд припинити право власності відповідача ОСОБА_2 на 1/9 частку спірної квартири, оскільки спільне проживання квартирою неможливе, частка є незначною - відповідач є власницею 6,8 кв.м. від загальної площі квартири та у її власності є інше житло 1/4 частина квартири АДРЕСА_2 . В рахунок припинення права власності на 1/9 частку спірної квартири ОСОБА_1 просила виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 14 390 грн.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11.04.2019 року у вказаній справі, залишиним в силі постановою Київського апеляційного суду від 15.10.2019 року та постановою Верховного суду від 23.04.2021 року позивачу було відмовлено у задоволені позову.
В подальшому, позивач зверталась до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення та рішенням від 13.07.2022 року ОСОБА_2 у задоволені позовних вимог було відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 06.12.2022 року у даній справі, апеляційну скаргу позивача задоволено частково, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13.07.2022 року скасовано та ухвалено нове, яким вирішено вселити ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
Постановою Верховного суду постанову Київського апеляційного суду від 06.12.2022 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про вселення до квартири залишено без змін.
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
За імперативними приписами ч. 3 ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У відповідності зі ст. 328 ЦК України право власності виникає на підставах, не заборонених законом, і вважається придбаним правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність придбання права власності не встановлена судом.
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (ст. 365 ЦК України).
Для припинення права співвласника на частку у майні, що належить йому на праві спільної часткової власності, достатньо однієї з чотирьох підстав, передбачених у ч. 1 ст. 365 ЦК України, але з урахуванням, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласників та членам його сім'ї, оскільки ця обставина є визначальною при вирішенні вказаного спору.
Згідно абз. 3 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку (квартири) на час розгляду справи.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи №10677/18-42 від 02.10.2018 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , в цінах на час проведення дослідження, становить - 908 271 грн. Ринкова вартість 1/9 частини квартири АДРЕСА_1 , в цінах на час проведення дослідження, становить - 100 919 грн.
Слід зазначити, що вказаний висновок, на який посилається сторона позивача, було зроблено експертами за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 02.10.2018 року на підставі ухвали суду від 27.04.2018 року при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про припинення права власності у спільному майні, а отже в 2018 році, а не на час розгляду данної справи.
Таким чином, заявлена позивачем вартість 1/9 частини спірної квартири в розмірі 100 919 грн. не відповідає дійсній вартості майна на час розгляду справи.
Частиною 2 ст. 365 ЦК України передбачено, що суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Так, позивач, звертаючись до суду з вимогою про позбавлення права власності інших власників, одночасно повинен внести вартість частки майна на депозитний рахунок суду. В подальшому, при задоволені вимог про припинення права власності відповідача на частку у спільному майні, суд стягує цю суму в якості компенсації на користь колишнього власника майна.
В справі, яка розглядається позивач кошти на депозитний рахунок суду не вносила, оскільки просить суд позбавити її права власності на 1/9 частку в спірній квартирі та зобов'язати відповідачів сплатити на її користь компенсацію вартості майна в розмірі 100 919 грн.
З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що вимоги ст. 365 ЦК України можливі до застосування по відношенню до власника майна, який володіє більшою частиною майна та він пред'являє позов з вимогою про припинення права на частку у спільному майні до іншого співласника, який володіє незначною часткою.
Таким чином, норми ст. 365 ЦК України не можуть бути застосовані до позивача ОСОБА_2 , яка має меньшу частку ніж інші співвласники спірного майна.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Також суд звертає увагу, що відповідачі були згодні виплатити позивачу розмір компенсації вартості її частки, але не в заявленому нею розмірі 100 919 грн., вважаючи дану суму завищеною. Крім того, зазначаючи, що ними не чиняться позивачу перешкоди в користуванні її власністю, але сама позивач жодного разу не намагалась вселитись до спірної квартири, навіть ніколи до неї не приходила. Відповідачі не заперечують щодо виплати позивачу вартості її частки, але в іншому розмірі з урахуванням витрат, які відповідачі несуть за житлово-комунальні послуги та які позивач жодного разу не сплачувала, а також з урахуванням зробленого ремонту в квартирі.
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства позивач, який бажає позбутися частки у спільному майні, має право укласти угоду відчуження цього майна нотаріально.
Відповідачі в принципі бажають придбати частку майна позивача. В такому випадку нотаріус, укладаючи угоду купівлі-продажу має право зазначити будь-яку, в тому числі і договорену між сторонами вартість предмету купівлі-продажу, тому перешкод для укладання нотаріального договору купівлі - продажу між сторонами не має.
Отже, з урахуванням принципів рівності прав співвласників та правового режиму спільної часткової власності, враховуючи інтереси всіх її учасників і заборону обмеження прав одних учасників за рахунок інших, суд вважає позовні вимоги такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому у задоволенні позову повинно бути відмовлено.
Оскільки позивачу відмовлено у задоволені позову, суд не розглядає питання щодо стягнення судових витрат на її користь.
Виходячи з вищевикладеного та керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року, ст.ст. 3, 15, 16, 317, 321, 364, 365 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 206, 223, 247, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-
В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виділення частки в майні шляхом виплати грошової компенсації, зобов'язання виплатити грошову компенсацію та припинення права на частку в нерухомому майні - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.
Повний текст рішення складено 19.03.2025 року.
Суддя Н.Д.Буша