Справа № 333/7985/24
Провадження № 2-а/333/12/25
13 січня 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Михайлової А.В.,
за участю секретаря судового засідання Сметаніної А.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування рішення суб'єкта владних повноважень і закриття справи про адміністративне правопорушення,
12 вересня 2024 року до Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування рішення суб'єкта владних повноважень і закриття справи про адміністративне правопорушення.
Позовна заява обґрунтована тим, що 28.08.2024 поліцейський Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 2926787, якою притягнув позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) і наклав адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20 400 грн. Але позивач вважає, що постанова є протиправною та необґрунтованою, оскільки він мав при собі тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, строк дії якого не сплив, а також він жодним чином не був повідомлений про винесення судом постанови, якою його позбавлено права керування транспортними засобами. Позивач стверджує, що це свідчить про відсутність у його діях суб'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП. Крім того, зміст постанови не відповідає вимогам ст. 283, 284 КУпАП через те, що у ній не наведено доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення позивачем цього адміністративного правопорушення. Просить скасувати постанову і закрити справу про адміністративне правопорушення, стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на свою користь всі судові витрати у зв'язку з розглядом справи.
16 вересня 2024 року ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
25 жовтня 2024 року через канцелярію суду надійшов відзив, в обґрунтування якого зазначено, що вимоги позивача є безпідставними, а також такими, що не підлягають задоволенню, оскільки 28.08.2024 під час несення служби у Запорізькій області інспектором Управляння патрульної поліції в Запорізькій області ДПП було виявлено адміністративне правопорушення. Зокрема, інспектором УПП в Запорізькій області ДПП було зупинено транспортний засіб під керуванням водія ОСОБА_1 . Під час перевірки документів за допомогою інформаційного порталу Національної поліції та базами даних було виявлено, що останній керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування постановою Близнюківського районного суду Харківської області від 15.08.2024 (дата набрання законної сили - 26.08.2024) строком на 1 рік, справа № 612/503/24, чим порушив вимоги п. 2.1.а Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР). В ході розгляду справи було роз'яснено та дотримано права особи, що притягається до адміністративної відповідальності, а винесена постанова є законною. Також відповідач вважає заявлений розмір витрат на правничу допомогу неспівмірним із даною категорією справ. Просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 своєчасно та належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позов підтримується з підстав, зазначених у позовній заяві.
Відповідач Департамент патрульної поліції своєчасно та належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, у відзиві просив проводити розгляд справи без участі його представника.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, вивчивши матеріали справи і дослідивши наявні докази, дійшов висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 28 серпня 2024 року близько 07 години 30 хвилин на блокпості за адресою: м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 144, поліцейські Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції зупинили транспортний засіб марки ВАЗ модель 2106, реєстраційний номер 61-70 ЗРА, під керуванням позивача.
Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 28 серпня 2024 року серії ЕНА № 2926787, поліцейський 1 взводу 2 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції сержант поліції Гаджилов Артур Вікторович притягнув позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП і наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20 400 грн.
За текстом даної постанови: 28.08.2024 07:37:17 (м. Запоріжжя, вулиця Космічна, 144) водій керував ТЗ, будучи позбавленим права керування транспортними засобами рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 15.08.2024 строком на 1 рік, чим порушив п. 2.1.а ПДР - керування ТЗ особою, позбавленою права керування ТЗ.
Вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язують органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до преамбули Закону України «Про Національну поліцію» цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Згідно з ч. 1 ст. 1, ст. 2, ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі (п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію»).
Ч. 1 ст. 2 та ч. 1 ст. 246 КУпАП визначає, що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України; порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Як закріплено у ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Ч. 4 ст. 126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Об'єктом даного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху; об'єктивною стороною - керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами; суб'єктом - фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку; суб'єктивною стороною - наявність вини у формі умислу.
Згаданий в оскаржуваній постанові пп. «а» п. 2.1 ПДР, містить норми про те, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Як встановлено судом та не спростовується відповідачем, позивач пред'явив поліцейським після зупинки тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами серії ТЗ № 019127, виданий 05.06.2024, строк дії якого закінчувався 05.09.2024, що відповідає абз. 25 п. 1.10 ПДР, абз. 1 п. 5 Порядку тимчасового вилучення посвідчення водія на транспортний засіб та його повернення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1086, і абз. 1 п. 3 розд. XII Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395.
Наведене виключає порушення позивачем пп. «а» п. 2.1 ПДР.
Посилання в оскаржуваній постанові на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 15.08.2024 щодо позбавлення позивача права керування транспортними засобами строком на 1 рік само по собі не свідчить про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, без встановлення та доведення усіх обов'язкових елементів його складу.
Як зазначено вище, адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП, може бути вчинено лише з умислом, тобто особа має бути обізнаною про позбавлення її права керування транспортними засобами, що є підставою для обрання нею певної поведінки щодо керування транспортним засобом та розуміння наслідків цього.
Проте оскаржувана постанова не містить ніяких посилань на докази того, що 28.08.2024 позивач під час керування транспортним засобом та його зупинки поліцейськими знав про позбавлення його права керування транспортними засобами, усвідомлював протиправний характер своїх дій, передбачав їх шкідливі наслідки, бажав їх чи свідомо допускав настання цих наслідків.
Не надано таких доказів і під час розгляду цієї справи судом, хоча відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/855/17 роз'яснює, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Суд звертає увагу на те, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст. 283, 284 КУпАП, оскільки вона містить лише описання адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, проте не містить посилання на докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення позивачем цього адміністративного правопорушення.
У постанові лише згадується як додаток запис з нагрудного реєстратора Motorola Solution VB400 474600.
Разом із відзивом відповідач надав суду диск DVD-R із відеозаписом, який було досліджено судом під час розгляду справи та який не тільки не підтверджує обізнаність позивача із постановою суду, якою його позбавлено права керування транспортними засобами, але й, навпаки, підтверджує наведені у позовній заяві твердження стосовно того, що позивач одразу повідомив працівників патрульної поліції про те, що йому не було відомо про винесення цієї постанови судом.
Ніяких обґрунтованих мотивів відхилення цих висловлених відповідачем доводів в оскаржуваній постанові не наведено.
На противагу цьому за наданими позивачем доказами (зокрема, даними листа Близнюківського районного суду Харківської області від 06.09.2024 № 612/503/24/3611/2024, конверта від 04.09.2024 № 0600285702213 та роздруківки веб-сторінки офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта») постанову Близнюківського районного суду Харківської області від 15.08.2024 у справі про адміністративне правопорушення № 612/503/24 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, якою позивача було позбавлено права керування транспортними засобами строком на 1 рік, надіслано позивачу лише 04.09.2024, а отримано членом його сім'ї 06.09.2024.
Тобто судом було встановлено, що згадану вище постанову суду станом на 28.08.2024 позивачу вручено не було.
За текстом цієї постанови позивач не був присутній під час розгляду Близнюківським районним судом Харківської області справи про адміністративне правопорушення № 612/503/24 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі позивач не має, що підтверджується відповіддю про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС від 07.09.2024 № 3460860. Це означає, що отримати вказану постанову суду в електронному вигляді позивач також не мав можливості.
Отже, на час накладення адміністративного стягнення позивачу не було відомо про позбавлення його права керування транспортними засобами. Доказів зворотного суду не надано.
Нормами ст. 10, 11 КУпАП визначено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків; адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
У даному випадку необізнаність позивача про факт винесення судом постанови у справі про адміністративне правопорушення та, відповідно, про позбавлення його права керування транспортними засобами, свідчить про відсутність у його діях вини у формі умислу як обов'язкового елемента суб'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Верховний Суд у постанові від 18.07.2019 у справі № 216/5226/16-а висловив правову позицію про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Під час провадження в справі про адміністративні правопорушення поліцейський не дотримався вимог ст. 245, 280 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (постанова Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а).
Суд зауважує, що сама по собі постанова у справі про адміністративне правопорушення не є підтвердженням вчинення адміністративного правопорушення, оскільки лише описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом учинення особою такого порушення. Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності за своєю правовою природою є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Подібних висновків дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 та від 05.08.2019 у справі № 712/12830/16-а.
У п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП міститься норма про те, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростували встановлені судом обставини та підтверджували правомірність винесеної постанови, відповідачем не надано, так само як і не надано доказів, які би вказували на наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Ч. 3 ст. 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на все викладене, суд, враховуючи вищезазначені норми права, наявні докази та встановлені на їх підставі обставини, виходить із того, що позовна заява є обґрунтованою, а тому її необхідно повністю задовольнити: оскаржувану постанову скасувати через її протиправність та необґрунтованість, а справу про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність складу адміністративного правопорушення.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами, то суд зазначає наступне.
За приписами ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 2-7 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з абз. 1 ч. 1, ч. 7 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, наведені у ч. 9 ст. 139 КАС України.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст. 143 КАС України).
При визначенні розміру стягнення судових витрат суд бере до уваги і правові висновки, викладені в постановах: Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, згідно з якими розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже, є визначеним; Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, згідно з якими розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Однак, з огляду на складність справи та виконані роботи, суд вважає ,що заявлена до відповідача сума стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8500 грн, не відповідає переліку вартості виконаних робіт та критеріям розумності , справедливості та співмірності, а тому з огляду на зазначене вище та встановлення судом обставин справи, дійшов висновку про необхідність стягнення таких витрат у розмірі 4000 грн, що буде відповідати критеріям розумності, справедливості та співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на наведене суд вирішує стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8500 грн.
Також, задовольняючи позов, суд стягує з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору, який позивач сплатив при поданні позовної заяви, у розмірі 605,60 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.
На підставі викладеного та керуючись ст. 1-11, 15, 72-77, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування рішення суб'єкта владних повноважень і закриття справи про адміністративне правопорушення - задовольнити частково.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 28 серпня 2024 року серії ЕНА № 2926787, винесену поліцейським 1 взводу 2 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Гаджиловим Артуром Вікторовичем, про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП скасувати і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ: 40108646; 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 (чотири тисячі) гривень та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя А.В.Михайлова