Справа № 643/1120/25
Провадження № 2/643/2774/25
18.03.2025 м. Харків
Суддя Московського районного суду м. Харкова Семенова Я.Ю., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 , подану в особі представника - адвоката Маринушкіна Арсена Григоровича до Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» про стягнення заборгованості, -
ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Марінушкіна А.Г. звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини», в якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» на її користь суму всіх несплачених зобов'язань за кредитним договором №28/15ККЛ-КБ від 26 червня 2015 року в розмірі: простроченої заборгованості по кредиту - 970 000,00 доларів США, пені за прострочення сплати кредиту - 17 343 429,58 гривень, пені за сплату процентів - 96 472,90 гривень. Також просить стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» на її, позивача, користь, судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи.
Московський районний суд м. Харкова у складі судді Довготько Т.М. ухвалою від 03 лютого 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» про стягнення заборгованості за кредитним договором передав на розгляд за підсудністю до Фрунзенського районного суду м. Харкова.
Фрунзенський районний суд м. Харкова ухвалою від 03 березня 2025 року цивільну справу №643/1120/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» про стягнення заборгованості за кредитним договором повернув до Московського районного суду м. Харкова, як помилково надіслану.
Протоколом автоматизовного розподілу судової справи між суддями справа №643/1120/25 розподілена у провадження судді Семенової Я.Ю.
Суд, дослідивши матеріали позовної заяви, доходить висновку про таке.
Положеннями ст. 55 Конституції України гарантовано право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України). За правилами ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також практики Європейського суду з прав людини, які, відповідно до статті 17 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, як це закріплено вимогами ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Як дійшов висновку Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ч. 3 Постанови №3 від 03 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», суди при вирішенні питання про відкриття провадження у справі зобов'язані перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Тобто, вирішуючи питання про відкриття провадження, суди повинні перевірити відповідність вимог, з якими позивач звертається до суду для захисту, дотримання позивачем вимог, передбачених відповідним процесуальним законодавством України, а також юрисдикційну підсудність.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №911/1834/18, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).
Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
У свою чергу відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання.
У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц).
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, на яку, зокрема, посилається скаржник в касаційній скарзі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФО-П) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФО-П залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 07 березня 2023 року, прийнятій у справі №904/587/22.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у даній справі, судом установлено, що даний позов не підлягає розгляду у суді в порядку цивільного судочинства, а вимоги позивача ОСОБА_1 мають розглядатись в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на таке.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України. Так, за ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 20 ЦПК України, право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За правилами ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Аналогічного висновку дійшла Верховна Палата Верховного Суду в постанові, прийнятій 25 червня 2019 року по справі №904/1083/18.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Наведена норма підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення в порядку цивільного судочинства, у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією загальних судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
Як убачається зі змісту позовної заяви, вона пред'явлена ОСОБА_1 , як правонаступником ПАТ «Банк «Юнісон» про стягнення заборгованості за кредитним договором №28/15/КЛ-КБ від 26 червня 2015 року, укладеним між ПАТ «Банк «Юнісон» та ДП завод «Електроважмаш», за умовами якого кредит надається на рефінансування заборгованості по кредитах в банках, поповнення обігових коштів позичальника для здійснення господарської діяльності.
Відтак, спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням господарського договору у процесі здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, тобто з господарських правовідносин.
При цьому суд зважає на те, що згідно з відповіддю №1204475 від 17.03.2025, отриманою Московським районним судом м. Харкова з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 09 березня 2017 року зареєстрована, як Фізична особа-підприємець.
Ураховуючи, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін, у даній справі виник спір у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене вище, суд доходить висновку про відмову у відкритті провадження у справі, позаяк пред'явлена позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відмовляючи позивачу у відкритті провадження у справі, суд роз'яснює ОСОБА_1 право на звернення з позовом до господарського суду в порядку, встановленому Господарським процесуальним позовом України.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд
У відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , поданим в особі представника - адвоката Маринушкіна Арсена Григоровича до Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» про стягнення заборгованості, - відмовити.
Роз'яснити заявнику право на звернення з позовом до господарського суду в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Копію ухвали разом з позовними матеріалами направити позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з моменту її підписання суддею.
Суддя: Я.Ю. Семенова