Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" березня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4847/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Інструментальний Центр" (69039, м. Запоріжжя, вул. Українська, 143);
до 1. Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 299) , 2. Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 199),
про стягнення коштів у розмірі 41 147, 45 грн
без виклику учасників справи
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Інструментальний Центр", м. Запоріжжя, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів - Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш", м. Харків; Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", м. Харків, про стягнення заборгованості за договором поставки № 234/250С від 16.03.2020 у загальному розмірі 41 147, 45 грн. Також просить суд покласти на відповідачів судові витрати.
Ухвалою суду від 13.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/4847/24. Розгляд справи № 922/4847/24 вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачам у строк, протягом п'ятнадцяти днів, з дня вручення ухвали про відкриття провадження, надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство.
28.01.2025 другим відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 2433), в якому заперечуючи проти заявлених позовних вимог посилається на те, що відповідач-2 до 01.12.2021 не мав жодного відношення до позивача, оскільки не укладав з ним будь-яких договорів та не мав судових спорів. Договір поставки № 234/250С від 16.03.2020, через неповне невиконання якого позивач звернувся до суду, укладався між відповідачем-1 та позивачем. 01.12.2021 між відповідачем - 2 та Акціонерним товариством "Завод "Електроважмаш" були підписані передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів, згідно якого всі підтверджені належним чином права та обов'язки, зобов'язання перейшли від АТ "Завод "Електроважмаш" відповідачу-2. Оскільки до другого відповідача була передана кредиторська заборгованість АТ "Завод "Електроважмаш" на суму більше 2 млрд.грн більше ніж 260 кредиторів, цей строк був занадто малим, щоб вирішити будь-яким належним чином питання погашення заборгованості перед позивачем. У зв'язку з цим у період 01.12.2021-23.02.2022 лише тривав процес передання документів від АТ "Завод "Електроважмаш" до другого відповідача, а тому вирішення питань виплати боргів кредиторам не було можливим. Повномасштабне вторгнення звело нанівець вирішення даного питання, оскільки через економічні негаразди, масштабні руйнування стоїть питання про сам факт збереження відповідача як суб'єкта господарювання. Наразі господарська діяльність відповідача обмежена через часті та тривалі повітряні тривоги та необхідність через це працівників йти в укриття. За таких обставин, є необхідність врахувати наявність воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що має наслідком звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов'язків по спірному договору і таке врахування може бути здійснено у загальному порядку, як це передбачено у листі Торгово-промислової палати № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2024 та на підставі наданих доказів. Окрім цього, Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку об'єктів великої приватизації державної власності" від 16.01.2019 № 36-р, до даного переліку другий відповідач був включений згідно п.3 Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про погодження реорганізації акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання до акціонерного товариства "Турбоатом" від 26.08.2021 № 1005-р (набрало чинності 26.08.2021) під попередньою назвою - Акціонерне товариство "Турбоатом" та з даного переліку після його внесення не виключався. Відтак, вважає, що у відповідача-2 повністю відсутня вина за порушення умов договору, укладеного між позивачем та відповідачем-1, у зв'язку із чим з відповідача-2 не можуть стягуватися пеня, річні та інфляційні витрати за даним позовом через відсутність вини відповідача щодо невиконання договору поставки № 234/250С від 16.03.2020, яка є необхідною ознакою для застосування до боржника міри відповідальності, у тому числі таких як стягнення річних та інфляційних. Також відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, річних та інфляційних втрат на 90 % від належним чином обґрунтованих сум, визнаних судом.
31.01.2025 позивачем надано до суду відповідь на відзив на позов другого відповідача (вх. № 2747), в якій зазначає, що постачання товару першому відповідачеві було ще у 2020 році та прострочення строку на його оплату почалось ще з 17.11.2020, тобто ще задовго до повномасштабного вторгнення агресора та до початку введення на території України воєнного стану, який було введено Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 та до прийняття нормативних документів пов'язаних із повномасштабним вторгненням агресора, тощо. Вказує, що загальний офіційний лист ТПП України щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, і такий лист не звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону боржника по договору, тим паче, коли борг виник до настання воєнного стану в Україні. З приводу клопотання відповідача про необхідність зменшення судом на 90 % розміру пені, відсотків річних та інфляційних втрат, які підлягатимуть стягненню з відповідача за прострочення оплати товару за договором у разі задоволення позову, то зауважує, що 1% річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями (штраф, пеня, тощо), а тому, у розумінні ст. 233 ГК України, суд немає повноважень на їх зменшення у разі правомірності здійсненого позивачем їх розрахунку.
Перший відповідач - Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш" правом на участь у розгляді даного спору не скористався, відзив на позов не надав. Про розгляд даного спору повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку до Електронного кабінету першого відповідача ухвали суду про відкриття провадження у справі № 922/4847/24.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Ч. 5 ст. 252 ГПК України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Позивачем було подано до суду клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Натомість, враховуючи надані сторонами письмові докази в обґрунтування своїх правових позицій по справі, не надання відповідачами належних доказів на спростування викладеного у позові, беручи до уваги, що обставини щодо правонаступництва Акціонерного товариства “Завод “Електроважмаш» були предметом дослідження судів, зокрема, у справі № 922/3979/21 під час заміни сторони спору (AT “Завод “Електроважмаш») на його правонаступника AT “Українські енергетичні машини» на стадії виконання рішення суду та видачі наказу, також враховуючи небезпечну ситуацію, яка пов'язана з постійними повітряними тривогами у місті Харкові та те, що приміщення господарського суду неодноразово піддавалось ракетним обстрілам військами країни агресора, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленого позивачем клопотання про розгляд даного спору за правилами загального позовного провадження.
Згідно з ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 248 ГПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.
16.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Інструментальний Центр", м. Запоріжжя (позивач, постачальник) та Державним підприємством «Завод «Електроважмаш», яке було перейменоване у Акціонерне товариство «Завод «Електроважмаш» (відповідач-1, замовник, покупець) був укладений договір поставки № 234/250С від 16.03.2020, предметом договору якого були ручні прилади для вимірювання відстаней, індикатори, тощо.
П. 1.1. договору сторони погодили, що постачальник зобов'язується поставити продукцію партіями у власність замовника згідно додатку № 1 (Специфікація №1), а замовник зобовязується прийняти від постачальника продукцію та оплатити її, в порядку, передбаченому тим договором.
Найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідно до Національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 25.12.2015 № 1749, зазначаються у специфікації № 1 (додаток № 1), якає невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору).
Замовлення на поставку продукції повинно бути оформлено замовником у формі листа, який включає в себе найменування, кількість та термін поставки продукції (п. 1.3. договору).
П. 2.1. договору, сторони погодили, що постачальник здійснює поставку продукції замовнику партіями протягом 20 календарних днів з моменту отримання письмового замовлення замовника, згідно з п. 1.3. цього договору.
Передача продукції здійснюється на складі замовника за адресою: пр-т. Московський, 299, м. Харків, 61089. Транспортування продукції здійснюється транспортом постачальника та за його рахунок, на умовах DDP на склад замовника, м. Харків (згідно Інкотермс - 2010). Право власності на продукцію переходить до замовника з моменту її фактичної поставки від постачальника (п. 2.2. 2.4. договору).
Згідно п. 3.1. договору, загальна вартість цього договору складає 97 171, 68 грн, в тому числі ПДВ - 16 195, 28 грн.
Відповідно до п. 4.1. договору, розрахунки за партію продукції здійснюються замовником шляхом оплати за фактично отриману партію продукції протягом 60 календарних від дня поставки на склад замовника.
Положеннями п. 7.1., 7.2. договору передбачено, що приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідно до Інструкцій № П-6 «Про порядок приймання продукції по кількості» та Інструкцій № П-7 «Про порядок приймання продукції по якості».
Згідно з п. 9.3. договору, датою отримання продукції вважається дата підписання замовником товарно-супровідної документації.
16.09.2020 на виконання умов договору поставки та специфікації № 1 до договору, позивачем було поставлено відповідачу продукцію (вимірювальні прилади) на суму - 23 894, 40 грн, в т.ч ПДВ - 20%, що підтверджується видатковою накладною № Інс-000646 від 16.09.2020.
Продукція разом із супровідними документи, паспортами якості, податковою накладною та іншою передбачено договором документацією було отримано працівниками (представником) покупця (першого відповідача) - Моісєєнко Т.О. на підставі довіреності № 927 від 14.09.2020.
Товар був прийнятий без жодних зауважень щодо його якості, кількості чи інших можливих недоліків товару чи документації до нього.
Разом із товаром та супровідною документацією першому відповідачу було виставлено рахунок на оплату №Інс-000495 від 16.09.2020 та зареєстровано в установленому порядку електронну податкову накладну № 27 від 16.09.2020.
Таким чином, позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином та у повному обсязі.
За умовами п. 4.1. договору, повна оплата за поставкою мала відбутися у строк до 16.11.2020 включно.
Проте, як вказує позивач, жодної та своєчасної оплати за даним договором не відбулось до цього часу та 17.11.2020 за покупцем рахується основна заборгованість у загальному розмірі 23 894, 40 грн.
Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 26.08.2021 Державне підприємство “Завод “Електроважмаш» (ЄДРПОУ 00213121) було реорганізовано в Акціонерне товариство “Завод “Електроважмаш» (ЄДРПОУ 00213121) на підставі рішення щодо реорганізації (номер запису 1004801120068009292).
За даним кодом ЄДРПОУ в реєстрі міститься запис про Акціонерне товариство “Завод “Електроважмаш».
Отже, з 26.08.2021 боржником перед позивачем є Акціонерне товариство “Завод “Електроважмаш».
26.08.2021 Кабінетом Міністрів України було видано розпорядження №1005-р “Про погодження реорганізації Акціонерного товариства “Завод “Електроважмаш» шляхом приєднання до Акціонерного товариства “Турбоатом», відповідно до якого визначено погодитися з пропозицією Фонду державного майна щодо реорганізації Акціонерного товариства “Завод “Електроважмаш» (ЄДРПОУ 00213121) після завершення перетворення Державного підприємства “Завод “Електроважмаш» у процесі приватизації шляхом приєднання до Акціонерного товариства “Турбоатом» (ЄДРПОУ 0572669); Фонду державного майна здійснити комплекс заходів і процедур, пов'язаних із приєднанням Акціонерного товариства “Завод “Електроважмаш» до Акціонерного товариства “Турбоатом» відповідно до законодавства.
Згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 05762269 зареєстрована юридична особа - Акціонерне товариство “Українські енергетичні машини».
Відповідно до інформації з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань вбачається, що Акціонерне товариство “Завод “Електроважмаш» знаходиться в стані припинення, 17.09.2021, 004801270001089799, шляхом внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації.
Зокрема, Наказом Фонду державного майна України від 01.12.2021 № 2143 “Щодо AT “Завод “Електроважмаш» (ЄДРПОУ 00213121) затверджено Передавальний акт між AT “Завод “Електроважмаш» та AT “Українські енергетичні машини».
Згідно з п. 1 Передавального акту від 01.12.2021 правонаступництво щодо майна, усіх залишків, прав та обов'язків AT “Завод “Електроважмаш» переходить правонаступнику - AT “Українські енергетичні машини» з моменту затвердження даного Передавального акту з 01.12.2021.
Відповідно до п. 4 Передавального акту всі підтверджені належним чином права, обов'язки та зобов'язання AT “Завод “Електроважмаш», що приєднується, а також права, обов'язки, зобов'язання інших осіб в частині правовідносин з AT “Завод “Електроважмаш». що приєднується, переходять у повному обсязі до AT “Українські енергетичні машини» - правонаступника, навіть у випадку, якщо вони мали (матимуть) місце після дати складання передавального акту або з будь-яких причин не були включені в передавальний акт.
Отже, станом на сьогоднішній день, у спірних правовідносинах правонаступництво щодо майна, усіх залишків, прав та обов'язків Акціонерного Товариства «Завод «Електроважмаш» перейшли його правонаступнику - Акціонерному Товариству «Українські енергетичні машини» (другий відповідач) з моменту затвердження передавального акту.
Окрім того, листом № 261-22/543 від 30.12.2021 АТ «Завод «Електроважмаш» повідомило про те, що при здійсненні процедури приєднання АТ «Завод «Електроважмаш» до АТ Турбоатом» усі зобов'язання перед постачальником будуть включені до передавального акту та визнано кредиторські вимоги постачальника, які були заявлені згідно листа постачальника вих. №165 від 04.10.2021.
У відповіді - листі № 261-22/543 від 30.12.2021 АТ «Завод «Електроважмаш» як покупець повідомив постачальника про існуючу заборгованість і підтвердив (визнав) наявну заборгованість за договором поставки.
Оскільки заборгованість не була погашена, до відповідача - 2, як правонаступника була направлена досудова вимога за вих. № 184 від 06.12.2024, яка залишилась без відповідного реагування. Заборгованість сплачена у добровільному порядку не була, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як свідчать матеріали справи, загальна вартість поставленого позивачем згідно договору товару становить 23 894, 40 грн, що підтверджується видатковою накладною № Інс-000646 від 16.09.2020, довіреністю представника покупця № 927 від 14.09.2020, рахунком на оплату № Інс-000495 від 16.09.2020 та зареєстрованою електронною податковою накладною № 27 від 16.09.2020.
Товар був прийнятий без жодних зауважень щодо його якості, кількості чи інших можливих недоліків товару чи документації до нього.
Протилежного відповідачами не доведено.
Натомість, в порушення умов договору поставки, відповідачем не було здійснено оплату товару та заборгованість за договором складає 23 894, 40 грн, що не заперечувалось другим відповідачем в процесі розгляд даного спору.
Як на підставу неможливості виконання свого зобов'язання за договором поставки, другий відповідач посилається на форс-мажорні обставини, які виникли внаслідок введення в Україні військового стану.
З приводу зазначених тверджень другого відповідача, суд зазначає про таке.
У зв'язку із повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України було введено військовий стан.
Проте, вищевказана обставина виникла значно пізніше, аніж зобов'язання відповідача щодо сплати за поставлений товар, згідно умов договору.
Так, Верховний Суд у своїх постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі № 913/20/21 зауважив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Отже, форс-мажор, як обставина непереборної сили потребує доведення і належного правового оформлення сторонами в судовому процесі. Саме по собі існування таких надзвичайних і невідворотних обставин не звільняє сторону від відповідальності за порушення взятих на себе зобов'язань.
При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, та на який посилається відповідач, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (постанови Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 911/589/21, від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
Отже, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин (постанова ВС від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22).
Таким чином, посилання другого відповідача на лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, та введення в Україні військового стану, не може слугувати підставою для невиконання грошових зобов'язань за договором № 234/250С від 16.03.2020.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що другий відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором поставки № 234/250С від 16.03.2020 в сумі 23 894, 40 грн, суд визнає дану вимогу позивача належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, не спростованою відповідачем, а, отже, такою, що підлягає задоволенню.
Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 1 194, 72 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно з п. 10.4. договору, у разі прострочення оплати товару, покупець, за письмовою вимогою постачальника, сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі 0,1% за кожен день прострочення оплати від вартості невчасно оплаченого товару, але не більше 5 % від вартості невчасно оплаченого товару.
Контррозрахунку заявленої до стягнення суми пені другим відповідачем суду не надано.
Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення пені, суд визнає його арифметично вірним, законодавчо обґрунтованим, а отже позов в цій частині підлягає задоволенню.
Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 15 075, 06 грн інфляційних втрат та 983, 40 грн 1 % річних, суд керується наступним.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
За змістом зазначеної норми закону нарахування трьох процентів річних та збитків від інфляції входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Це положення спрямоване на захист майнового права та інтересу стягувача (кредитора у зобов'язанні), реальне забезпечення виконання зобов'язань та рішень суду. Оскільки у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду та зобов'язання, стягувач (кредитор) зазнає матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та від неправомірного користування належними йому до сплати коштами.
З цих же підстав суд не приймає доводів відповідача про наявність у нього законних підстав для невиконання рішення суду через включення його до переліку об'єктів великої приватизації, а отже відсутня вина, яка є необхідною ознакою для застосування до боржника міри відповідальності, у тому числі таких як стягнення річних та інфляційних.
Контррозрахунку заявлених до стягнення сум інфляційних та річних, другий відповідач суду не надав.
Отже, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та відсотків річних, заявлених позивачем до стягнення, враховуючи порушення відповідачем свого зобов'язання за договором щодо вчасної оплати за поставлений позивачем товар, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 15 075, 06 грн інфляційних втрат та 983, 40 грн 1 % річних, нарахованих згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України правомірними та обґрунтованими, у зв'язку з чим, позов в цій частині підлягає задоволенню.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення пені, інфляційних втрат та 1 % річних на 90 %, суд виходить з наступного.
Відповідальність, передбачена положеннями ст. 625 ЦК України у вигляді обов'язку боржника сплатити інфляційні та 3 % річних не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов'язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, інфляційні та відсотки річних будучи акцесорними до основного зобов'язання у свої природі є особливого роду збитками, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов'язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
При цьому суд враховує, що сторони в договорі поставки передбачили менший розмір процентів річних (1%), ніж встановлений положеннями ч.2 ст. 625 ЦК України (3 %), а тому їх стягнення не призведе до порушення принципів справедливості, розумності та пропорційності.
Щодо посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, в якості обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру відсотків річних та інфляційних втрат, слід зазначити, що у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних за час затримки розрахунку, відповідно до ст. 625 ЦК України. У даній справі між сторонами був укладений договір в якому вони погодили збільшення зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів. В той час як у справі, що наразі розглядається, позивачем було заявлено до стягнення відсотки річних у розмірі 1% (у розмірі нижчому ніж передбачено нормами ЦК України).
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру річних та збитків від інфляції на 90 %.
Щодо зменшення суми пені, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Враховуючи те, що першим відповідачем не доведено, що належні до сплати штрафні санкції є надмірно великі, постачання товару відповідачу було ще у 2020 році та прострочення строку на його оплату триває вже більше 1500 днів та почалось ще задовго до повномасштабного вторгнення агресора та до початку введення на території України воєнного стану, який було введено Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 та до прийняття нормативних документів пов'язаних із повномасштабним вторгненням країни-агресора, враховуючи, що підприємство позивача також знаходиться в зоні активних бойових дій - у місті Запоріжжя та також перебуває під постійними обстрілами, а також з огляду на те, що другим відповідачем не надано до суду доказів звернення до позивача за весь час прострочення виконання свого зобов'язання щодо відстрочення або розстрочення оплати боргу, тощо, повідомлень позивача про складне фінансове становище другого відповідача, у господарського суду відсутні підстави для зменшення розміру пені на 90 %.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з другого відповідача - Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь позивача заборгованості за договором поставки від 16.03.2020 у загальному розмірі 41 147, 45 грн.
Враховуючи, що у спірних правовідносинах правонаступництво щодо майна, усіх залишків, прав та обов'язків Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» перейшли його правонаступнику - Акціонерному товариству «Українські енергетичні машини» (другий відповідач) з моменту затвердження передавального акту від 01.12.2021, у задоволенні позовних вимог до першого відповідача - Акціонерного Товариства «Завод «Електроважмаш» слід відмовити.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на другого відповідача - Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини».
Керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 12, 13, 46, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 252, 256 ГПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 199; код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Інструментальний центр" (69039, м. Запоріжжя, вул. Українська, 143; код ЄДРПОУ 35500108) заборгованість за договором поставки № 234/250С від 16.03.2020 в розмірі 41 147, 45 грн (з яких: 23 894, 40 грн - основний борг; 1 194, 72 грн - пеня; 983, 27 грн - відсотки річних; 15 075, 06 грн - інфляційні втрати), а також судовий збір у розмірі 3 028, 00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні позовних вимог до першого відповідача - Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» - відмовити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Інструментальний центр" (69039, м. Запоріжжя, вул. Українська, 143; код ЄДРПОУ 35500108);
Перший відповідач - Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 299; код ЄДРПОУ 00213121);
Другий відповідач - Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 199; код ЄДРПОУ 05762269).
Повне рішення складено 18.03.2025.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/4847/24