вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
03 березня 2025 р. м. Ужгород Справа № 918/533/24
Суддя Господарського суду Закарпатської області Мірошниченко Д.Є., за участю секретаря судового засідання Меліки І.В.,
розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна фірма "Екоресурс", с. Партизанське Дніпровського району Дніпропетровської області
до відповідача фізичної особи-підприємця Лакатош Івана Івановича, с. Заріччя Іршавського району Закарпатської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача фізична особа-підприємець Круз Бушко Елізабет, с. Руда Красна Рівненського району Рівненської області,
про стягнення 465 931,45 грн збитків,
За участю представників:
позивача - Братцева Надія Сергіївна, адвокат, ордер серія АЕ № 1338647 від 01.12.2024 - в режимі відеоконференції
відповідача - Костишин Василь Михайлович, адвокат, ордер серія ВО № 1092140 від 28.11.2024 - в режимі відеоконференції
третьої особи - Щербяк Юлія Василівна, адвокат, ордер серія ВК № 1151532 від 03.12.2024 - в режимі відеоконференції
Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна фірма "Екоресурс" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до фізичної особи-підприємця Круз Бушко Елізабет, фізичної особи-підприємця Лакатош Івана Івановича, в якому просить стягнути солідарно з останніх завдані збитки в сумі 465 931,45 грн.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 07.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30.07.2024 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна фірма "Екоресурс" про зміну предмету позову щодо стягнення з фізичної особи-підприємця Лакатош Івана Івановича завданих збитків в сумі 465 931,45 грн та продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 27.08.2024 виключено фізичну особу-підприємця Круз Бушко Елізабет із числа відповідачів та залучено її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 10.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.10.2024.
09.10.2024 в судовому засіданні Господарський суд Рівненської області ухвалив матеріали справи № 918/533/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна фірма "Екоресурс" до фізичної особи-підприємця Лакатош Івана Івановича, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача фізична особа-підприємець Круз Бушко Елізабет про стягнення завданих збитків в сумі 465 931,45 грн передати за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Закарпатської області.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 918/533/24 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2024.
Ухвалою Господарського суд Закарпатської області від 22.11.2024 прийнято справу №918/533/24 до свого провадження на стадії розгляду справи по суті та повторно призначено судовий розгляд справи по суті на 11.12.2024 о 10:00 год.
Ухвалою Господарського суд Закарпатської області від 11.12.2024 розгляд справи по суті відкладався на 15.01.2025 об 11:30 год. у зв'язку із неявною представників відповідача та третьої особи, а також задоволенням їх клопотання про відкладення розгляду справи.
В судових засіданнях 15.01.2025, 10.02.2025 судом оголошувались перерви.
В судовому засіданні 20.02.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та відклав оголошення рішення на 03.03.2025 на 10:30 год. в режимі відеоконференції.
Відповідно до статті 240 ГПК України в судовому засіданні 03.03.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна фірма "Екоресурс" до фізичної особи-підприємця Лакатош Івана Івановича обґрунтовані наступними обставинами.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна фірма "Екоресурс" та Florantina Stone S.A. (Іспанія) 10.06.2021 укладено контракт № 10/06-2021. Також 10.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна фірма "Екоресурс" та Gomez Grau S.L (Іспанія) укладено контракт № 10/02-2023.
На виконання зазначених вище контрактів № 10/06-2021 та № 10/02-2023 відповідно, сторонами за зазначеними контрактами виставлені рахунки, які оплачені позивачем та оформлено пакувальні листи з визначенням переліку, у якому було відображено види товару, його кількість, номер упаковки (місця), оформлено міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR), що серед іншого містять інформацію про відправників (пункт 1), а саме Florantina Stone S.А. та Gomez Grau S.L, інформацію про перевізника (пункт 16), а саме фізичну особу-підприємця Лакатош Івана Івановича.
В подальшому, 03.08.2023 між позивачем як Замовником, та фізичною особою-підприємцем Круз Бушко Елізабет як Експедитором укладено договір № FZ-03/08/20 про транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученн. На виконання умов договору на транспортно-експедиційне обслуговування, між сторонами узгоджено заявку № 20/09 від 20.09.2023 на транспортно-експедиційні послуги на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні. В свою чергу, фізичною особою-підприємцем Круз Бушко Елізабет було укладено договір № FP-18/09/2023 з Перевізником - фізичною особою-підприємцем Лакатош Іваном Івановичем.
Позивач зазначає, що під час здійснення фізичною особою-підприємцем Лакатош Іваном Івановичем перевезення вантажу (мармурові плити) відбулось його часткове пошкодження, внаслідок чого позивачу завдано збитків на суму 465 931,45 грн, з яких: сума пошкодженого товару - 419 768,70 грн та сума витрат, сплачених за митне оформлення товару - 88 585,07 грн.
Заперечення (відзив) відповідача.
Фізична особа-підприємець Лакатош Іван Іванович у поданому суду відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог в повному обсязі.
Зазначає, що відповідач застрахував свою відповідальність у Приватному акціонерному товаристві "Страхова група "ТАС" відповідно до договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника № FO-01535112 від 01.05.2023.
Оскільки під час розвантаження виявлено часткове пошкодження вантажу, відповідач викликав на місце розвантаження представника страховика для фіксування пошкодження вантажу. Відзначає, що претензій щодо фіксування пошкодження вантажу у позивача немає і дані факти ним не заперечуються.
Також вказує, що на замовлення Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Ільченком Денисом Валерійовичем проведено дослідження щодо причин та обставин виникнення пошкодження вантажу, яке викладене у Сюрвеєрському висновку № 01241 від 02.11.2023. У даному документі експерт зазначив, що за результатами аналізу отриманої документації фотоматеріалів і міжнародних стандартів щодо безпечного кріплення вантажів на автомобільному транспорті встановлено порушення кріплення вантажу, а саме зсув А-образних розкосів та пошкодження вантажу сталося внаслідок закономірного поєднання порушень завантажень та кріплення, а саме за відсутності прокладочного матеріалу між панелями та відсутності додаткового кріплення до вантажної платформи, а саме упорних та розпірних брусків, що стало наслідком недотримання норм та правил, а саме "ДСТУ EN 12195-1:2010 Засоби кріплення вантажу на колісних транспортних засобах. Безпека. Частина 1. Розрахунок сил кріплення (EN 12195-1:2010; АС:2014, IDT)", що являється основною причиною пошкодження вантажу.
Відповідач зазначає, що відповідно до умов наведених вище контрактів від 10.06.2021 № 10/06-2021 та від 10.02.2023 № 10/02-2023 поставка мармурових плит здійснювалася на умовах EXW, в редакції Інкотермс 2010 року, які розробляє та публікує Міжнародна торгова палата і які є обов'язковими до виконання за умови зазначення їх в договорі. При цьому згідно з умовами поставки EXW саме продавець здійснює контроль безпеки, що включає в себе перевірку якості, кількості, ваги, розміру; пакування, маркування товару; навантаження товару на транспортний засіб у місці поставки, якщо це окремо прописано в договорі купівлі-продажу.
Вказує, що з урахуванням змісту умов пункту 8.1 зазначених вище контрактів продавець товару взяв на себе зобов'язання щодо надання покупцеві товару в упаковці, яка б забезпечувала його належне зберігання під час перевезення, однак не надав прокладочного матеріалу та додаткового кріплення до вантажної платформи, а саме упорних та розпірних брусків.
Також відповідач просить врахувати, що за умовами укладеного між позивачем як Замовником та третьою особою як Експедитором договору № FZ-03/08/20 від 03.08.2020 (пункти 3.3, 3.5, 4.5 договору № FZ-03/08/20) саме на позивача покладено обов'язок із забезпечення завантаження/розвантаження транспортних засобів та правильності розміщення і кріплення вантажу за нормами, що гарантує збереження вантажу під час транспортування.
Крім того, вказує про відсутність в укладеному між Експедитором та Перевізником договорі № FP-18/09/2023 від 18.09.2023 та заявці № FP 94 від 20.09.2023 будь-яких положень щодо обов'язку Перевізника проводити упакування товару, його розміщення і кріплення для збереження під час транспортування.
Наголошує також і на тому, що водію Перевізника не було надано жодних схем розміщень і кріплень вантажу та інструкцій зі сторони Вантажовідправника, Замовника і Експедитора щодо упакування, розміщення та кріплення вантажу.
Отже, за доводами відповідача, оскільки пошкодження вантажу виникло внаслідок неналежного упакування та кріплення вантажу, що підтверджується Сюрвеєрським висновком від 02.11.2023 № 01241, відтак, з урахуванням положень статті 10, частини 2, пунктів b), c) частини 4 статті 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, наведені обставини виключають (унеможливлюють) в діях відповідача такі елементи правопорушення, необхідні для цивільної відповідальності у вигляді відшкодування збитків, як: протиправна поведінка, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками та відповідно вина.
Заперечення третьої особи.
За доводами фізичної особи-підприємця Круз Бушко Елізабет, наведеними у відзиві на позовну заяву (поданому до виключення ухвалою суду від 27.08.2024 останньої із числа відповідачів та залучення її до участі у справі третьою особою), пошкодження вантажу сталося в результаті дорожньо-транспортної пригоди перевізника, який і повинен нести відповідальність за нанесену шкоду в результаті пошкодження товару. При цьому третя особа посилається на пояснення водія Перевізника від 04.10.2023, за змістом яких останній пояснив, що під час здійснення міжнародного перевезення з Іспанії до України у Кіровоградській області (с. Велика Виска) на дорозі склалась аварійна ситуація і в автомобілі спрацювала "система екстреного гальмування", через що вантаж змістився та був пошкоджений.
Доводи викладені сторонами в інших заявах по суті справи.
У заяві про зміну предмету позову від 29.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна фірма "Екоресурс" наголошує, що за умовами укладеного між Експедитором (третя особа у справі) та Перевізником (відповідач) договору № FP-18/09/2023 від 18.09.2023 (пункти 2.2, 2.4, 5.2, 5.4, 5.5, 5.6, 7.1) саме на відповідача як на Перевізника покладений обов'язок забезпечити схоронність вантажу в період здійснення перевезення, тобто з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також вчиняти дії із запобігання обставин, що можуть спричинити пошкодження вантажу.
У письмових поясненнях фізичної особи-підприємця Круз Бушко Елізабет від 30.07.2024 щодо виключення її як сторони у справі № 918/533/24 та залучення до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, остання посилається на те, що наданий відповідачем Сюрвеєрський висновок №01241 від 02.11.2023, який складений фізичною особою-підприємцем Ільченком Денисом Валерійовичем на замовлення Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС", не можна вважати допустимим, достатнім і достовірним доказом відсутності вини відповідача як Перевізника у заподіянні завданих позивачу збитків.
У письмових поясненнях Товариства з бмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна фірма "Екоресурс" від 09.10.2024 позивач звертає увагу суду на те, завантаження та кріплення вантажу здійснювалося персоналом відправників вантажу Fiorantina Stone S.A. та Gomez Grau S.L., які є спеціалізованими компаніями з виготовлення та продажу продукції з натурального каменю. Обидва відправника обрали однакову, стандартну для своєї практики, схему розташування та кріплення вантажу кам'яних плит в автотранспорті та відповідні засоби кріплення. Аналіз наданих фото матеріалів дозволяє зробити висновок, що вантаж кам'яних плит було розміщено і закріплено у причепі автотранспорту (р/н НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ) у спосіб що відповідає вимогам євро-стандарту EN 12195-1:2010 та відповідного ДСТУ EN 12195-1:2018 (EN 12195-1:2010; AC:2014, IDT) - "Пристрої кріплення вантажу на колісних транспортних засобах. Безпека. Частина 1. Розрахунок сил кріплення".
Також просить врахувати, що складені CMR-накладні № 131755 від 20.09.2023 та №131757 від 21.09.2023 не містять жодних застережень Перевізника щодо неналежної кількості або упаковки вантажу, його пошкодження тощо. При цьому водій Перевізника мав доступ до вантажу під час завантаження для розуміння того, що саме завантажено, як розміщено і закріплено вантаж у причепі, а отже міг обрати відповідний маршрут, швидкісний режим та манеру керування автотранспортом.
Як і третя особа у справі, позивач також звертає увагу суду на письмові пояснення, які водій автотранспорту (р/н НОМЕР_1 /AO0105XF) Ісак Ю.В. надав 04.10.2023 стосовно пошкодження вантажу, та за змістом яких слідуючи в Кіровоградській області (с. Велика Виска) на дорозі сталась аварійна ситуація і в автомобілі спрацювала система "екстреного гальмування" через що вантаж змістився і був пошкоджений.
Щодо Сюрвеєрського висновку № 01241 від 02.11.2023 позивач відзначає, що на сторінці № 3 (малюнок 1) та на сторінці № 8 цього висновку наведено фотографію, на якій Транспортне місце завалене вперед і праворуч, а отже характер зміщення вантажу на фотографії загалом відповідає описаній водієм ситуації пошкодження вантажу внаслідок аварійного гальмування.
Внаслідок чого, за доводами позивача, під час розвантаження на складі отримувача виявлено пошкодження передньої стінки причепу, яких не було при завантаженні в Іспанії. Порівнюючи місце ї характер пошкоджень виявлених в місці доставки вантажу та розташування заваленого вантажу на фотографії з Сюрвеєрського висновку № 01241 від 02.11.2023, можна зробити висновок про те, що вказані пошкодження причепу були результатом зміщення вантажу під час аварійного гальмування. Також під час розвантаження на складі отримувача було виявлено механічне пошкодження правого заднього крила тягача (р/н AO0105EX). Враховуючи те, що на фотографії з Сюрвеєрського висновку № 01241 від 02.11.2023 Транспортне місце № 1 завалене на правий борт причепу, то цілком можливо, що додатковою причиною зміщення вантажу під час аварійного гальмування міг бути контакт правого заднього колеса тягача з невідомим предметом.
Окремо позивач звертає увагу суду на те, що останній не був повідомлений Перевізником про пошкодження вантажу до моменту, коли автотранспорт (р/н НОМЕР_1 /AO0105XF) прибув на склад позивача 03.10.2023 і тент автотранспорту був відкритий для розвантаження. Тому, на переконання позивача, всі роботи з підняття заваленого вантажу, його сортування та формування нового транспортного місця з залишків Транспортного місця №1 проводились за ініціативою та на розсуд Перевізника із залученням персоналу невідомої кваліфікації. На думку позивача, зазначене могло призвести до додаткового пошкодження вантажу через відсутність розуміння його (вантажу) специфіки та навичок роботи з тонкими кам'яними плитами, які є одночасно важким та крихким матеріалом.
Отже, за доводами позивача, основною причиною пошкодження вантажу під час перевезення було застосування аварійного гальмування водієм Перевізника, без врахування особливостей вантажу, його розміщення та кріплення в причепі автотранспорту.
У поданих суду додаткових поясненнях по справі від 07.02.2025 фізична особа-підприємець Лакатош Іван Іванович зазначає, що стороною позивача не надано доказів того, що під час митного огляду вантажу працівниками митниці було зафіксовано в Акті про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу порушення цілісності митних пломб, а також відсутня інформація про те, що водій повідомляв митні органи про такі пошкодження. З огляду на що, припущення представника позивача щодо того, що водієм під час здійснення перевезення самостійно порушено цілісність митних пломб та здійснено переміщення вантажу у напівпричені, не можуть братись до уваги.
Також відповідач вказує на невідповідність у якості доказу наданого позивачем Звіту про пошкодження вантажу №2150-0824 від 22.08.2024, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЙБІ.БЮРО", за відсутності у Державному реєстрі оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності відомостей про таку особу.
Водночас відповідач відзначає, що письмові пояснення водія ОСОБА_1 від 04.10.2023 були надані ним безпосередньо під час розвантаження та виявлення пошкодження вантажу, а тому з великою вірогідністю можна припустити, що водій перебував у стресовому стані та не міг детально описати всі деталі перевезення, а отже їх потрібно розглядати в контексті його заяви свідка від 05.08.2024, яка долучена судом до матеріалів справи, та яка не суперечить його письмовим поясненням від 04.10.2023, а лише деталізує їх.
Відповідач також наголошує, що у заяві свідка водій Перевізника ( ОСОБА_1 ) вказав про те, що дорожньо-транспортної пригоди під час перевезення не виникало та пояснив, що система "екстренного гальмування" вмикається автоматично, та за умови належного кріплення та розміщення вантажу не може призвести до пошкодження вантажу.
У додаткових поясненнях по справі від 10.02.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна фірма "Екоресурс" зазначає, що у наданих до матеріалів справи актах про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу, що були складені 03.10.2023 Дніпровською митницею у м. Дніпро на підставі митних декларацій 23UA110150014331U3 та 23 UA110150014329U1, у пункті 6. "Засоби ідентифікації" у підпункті наявність: стоїть відмітка ні, у підпункті цілісність: стоїть відмітка ні. При цьому позивач відзначає, що у пункті 14 вказаних вище актах зазначено про те, що водій ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_3 ) від підпису відмовився.
Також вважає необґрунтованими твердження відповідача щодо невідповідності звіту про пошкодження вантажу № 2150-0824 від 22.08.2024, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЙБІ.БЮРО", оскільки такий звіт, як один із наданих позивачем доказів, відповідає встановленим критеріям належності та допустимості.
Окрім того, позивач вказує на відсутність у матеріалах справи доказів того, що водій Перевізника ( ОСОБА_1 ) був позбавлений можливості контролювати процес завантаження, розміщення і кріплення вантажу, оскільки як в упаковочному листі, так і в інших документах, наявних у матеріалах справи відсутні пояснення, зауваження, відмова від виконання перевезення, листування водія Перевізника з Експедитором (наприклад, у месенджерах у смс), що підтверджують невідповідність вантажу за габаритами та неправильність завантаження товару та його закріплення.
10.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна фірма "Екоресурс" та Florantina Stone S.A. (продавець) укладено контракт № 10/06-2021 (далі - Контракт № 10/06-2021), відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язаний поставити, а покупець оплатити продукцію: мармурні плити та плитку (далі також - товар) у обсягах та по цінам згідно з Інвойсами/рахунками, які є невід'ємною частиною цього контракту.
Пунктом 2.1 Контракту № 10/06-2021 передбачено, що кількість та якість товару, які поставляється повинна відповідати міжнародним вимогам та зазначається у рахунку-фактурі до Контракту № 10/06-2021.
Також у пункті 3.1 Контракту № 10/06-2021 позивач та покупець погодили, що ціна на товар зазначається у євро за 1 метр квадратний, зазначається у Інвойсах на кожну партію товару та включає у себе вартість пакування, тари, завантаження, транспортування до порту відвантаження, завантаження на борт судна (автомобілю).
У пункті 3.2 Контракту № 10/06-2021 сторони Контракту передбачили, що загальна вартість Контракту складає 43 000,00 євро.
Умови поставки сторони Контракту № 10/06-2021 встановили у розділі 4 Контракту, у пункті 4.1 якого передбачили, що поставка товару здійснюється на умовах EXW Новелда (Аліканте, Іспанія) у редакції Інкотермс 2010 року, для подальшої поставки товару до України.
Відповідно до пункту 4.2 Контракту № 10/06-2021 поставка товару здійснюється протягом 30 днів після надходження передплати на розрахунковий рахунок продавця.
Пунктом 8.1 Контракту № 10/06-2021 встановлено, що пакування та тара, у якій відвантажується товар, повинна відповідати міжнародним стандартам або технічним умовам та забезпечувати, за умови належного поводження з вантажем, збереження товару, схоронність товару під час транспортування.
У пункті 12.5 Контракту № 10/06-2021 сторони контракту передбачили, що цей контракт вступає у силу з моменту його підписання та діє до повного виконання передбачених у ньому зобов'язань.
У подальшому, 04.12.2021 сторони уклали до Контракту № 10/06-2021 додаткову угоду № 1, у якій пункт 3.2 цього контракту виклали у новій редакції: "Загальна вартість Контракту складає 70 000,00 євро".
Також судом встановлено, що 10.02.2023 між позивачем (покупець) та Gomez Grau S.L (Іспанія) - продавець укладено контракт № 10/02-2023 (далі - Контракт № 10/02-2023), відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язаний поставити, а покупець оплатити продукцію: мармурні плити та плитку, у подальшому - товар) у обсягах та по цінам згідно з Інвойсами/рахунками, які є невід'ємною частиною цього контракту.
Пунктом 2.1 Контракту № 10/02-2023 передбачено, що кількість та якість товару, які поставляється повинна відповідати міжнародним вимогам та зазначається у рахунку-фактурі до Контракту № 10/02-2023.
Позивач та покупець у пункті 3.1 Контракту № 10/02-2023 погодили, що ціна на товар зазначається у євро за 1 метр квадратний, зазначається у Інвойсах на кожну партію товару та включає у себе вартість пакування, тари, завантаження, транспортування до порту відвантаження, завантаження на борт судна (автомобілю).
У пункті 3.2 Контракту № 10/02-2023 сторони передбачили, що загальна вартість Контракту складає 43 000,00 євро.
Умови поставки сторони встановили у розділі 4 Контракту № 10/02-2023, у пункті 4.1 якого передбачили, що поставка товару здійснюється на умовах EXW Валенсія (Іспанія) у редакції Інкотермс 2010 року, для подальшої поставки товару до України.
Відповідно до пункту 4.2 Контракту № 10/02-2023 поставка товару здійснюється протягом 30 днів після надходження передплати на розрахунковий рахунок Продавця.
Пунктом 8.1 Контракту № 10/02-2023 встановлено, що пакування та тара, у якій відвантажується Товар, повинна відповідати міжнародним стандартам або технічним умовам та забезпечувати, за умови належного поводження з вантажем, збереження товару, схоронність товару під час транспортування.
У пункті 12.5 Контракту № 10/02-2023 сторони контракту передбачили, що цей контракт вступає у силу з моменту його підписання та діє до повного виконання передбачених у ньому зобов'язань.
Судом встановлено, що на виконання зазначених вище контрактів № 10/06-2021 та № 10/02-2023 відповідно, сторонами за зазначеними контрактами виставлені рахунки, які оплачені позивачем та оформлено пакувальні листи з визначенням переліку, у якому було відображено види товару, його кількість номер упаковки (місця), оформлено міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR), що серед іншого містять інформацію про відправників (пункт 1), а саме Florantina Stone S.A. та Gomez Grau S.L, інформацію про перевізника (пункт 16), а саме фізичну особу-підприємця Лакатош Івана Івановича тощо.
Окрім цього, 03.08.2020 між позивачем як Замовником, та фізичною особою-підприємцем Круз Бушко Елізабет як Експедитор укладено договір № FZ-03/08/20 про транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (далі також - договір № FZ-03/08/20).
Згідно з пунктом 1.1 договору № FZ-03/08/20 фізична особа-підприємець Круз Бушко Елізабет, який є Експедитором, зобов'язується здійснити перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, відповідно до заявок Замовника, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити зазначені послуги.
Пунктом 2.2 договору № FZ-03/08/20 сторони цього договору встановили, що перевезення виконуються відповідно до умов цього договору, Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, інших міжнародних угод.
Заявки на перевезення вантажів є невід'ємною частиною цього договору. При розбіжності умов заявки і договору, пріоритет мають умови договору (пункт 2.5 договору №FZ-03/08/20).
У пункті 3.10 договору № FZ-03/08/20 сторони цього договору передбачили, що Замовник зобов'язаний надати можливість водієві Експедитора здійснювати контроль за правильністю навантаження/розвантаження, розміщення та кріплення вантажу, а також надати можливість водієві Експедитора здійснити перерахунок місця та перевірити зовнішній стан упаковки.
Пунктом 4.2 договору № FZ-03/08/20 встановлено, що Експедитор виконує перевезення вантажів за найкоротшим маршрутом, відкритим для міжнародного автомобільного руху, забезпечуючи доставку вантажу з розрахунку 400 км на добу.
Крім того, пунктом 4.3 договору № FZ-03/08/20 встановлено обов'язок для Експедитора інформувати Замовника про вимушені затримки транспортних засобів у дорозі, аваріях та інші обставини, що перешкоджають своєчасній доставці вантажу.
У пункті 4.5 договору № FZ-03/08/20 передбачено, що Експедитор несе відповідальність за збереження вантажу відповідно до чинного законодавства.
Пунктом 5.2 договору № FZ-03/08/20 сторони договору встановили, що по закінченні перевезення Експедитор надає Замовнику оригінал рахунку, товарно-транспорту накладну з відмітками одержувача вантажу, акт виконаних робіт та податкову накладну.
Пунктом 10.1 договору № FZ-03/08/20 сторони договору передбачили, що цей договір набирає чинності з дня його підписання, та буде діяти до 31.12.2020.
Якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення терміну дії договору не повідомить іншу сторону у письмовій формі про розірвання даного договору, то термін його дії буде автоматично продовжуватись на кожний наступний рік (пункт 10.3 договору № FZ-03/08/20).
Судом встановлено, що на виконання умов договору № FZ-03/08/20, між сторонами договору узгоджено заявку № 20/09 від 20.09.2023 на транспортно-експедиційні послуги на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні.
Так, у заявці № 20/09 від 20.09.2023 були погоджені наступні умови, а саме: маршрут: Валенсія+Новельда+Монфорте дел Сід (Іспанія) - м. Дніпро, Дніпропетровська область; вантаж: мраморні плити на пірамідах; вага брутто, об'єм: до 23000 кг; тип напівпричепа: тент, 1 авто; дата завантаження: 20.09.2023; адреса завантаження і контактна особа: 1. FIORANTINA STONE-Paraje la Buitrera, s/n, 03670 Monforte del Cid (Alicante) 2. Gomez Grau, C/ Del Teular, 6 Poligono Ind, 46814 Llanera de Ranes, Valencia 3. ANTAN MARBLE-Juan Sebastian el Cano, 38-40 03660, Novelda (Alicante); адреса митного оформлення і контакти: за вказівкою відправника; перетин кордону: Чоп; адреса розмитнення: м. Дніпро, пл. Десантників, 5; адреса вивантаження і контактна особа: с. Партизанське, вул. Заводська, 29, Ольга, +380675606149; вартість перевезення і спосіб оплати: 116670UHY. Оплата здійснюється у день розмитнення; номер автомобіля: НОМЕР_1 /AO0105XF, Ісак Юрій; додаткові умови: печатки на кордоні - за вказівкою клієнта.
Окрім цього, судом встановлено, що 18.03.2023 між фізичною особою-підприємцем Круз Бушко Елізабет (Експедитор) та фізичною особою-підприємцем Лакатош Іваном Івановичем (Перевізник) укладено договір № FP-18/09/2023 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів у міжнародному сполученні (далі - договір № FP-18/09/2023).
У розділі 1 Договору № FP-18/09/2023 сторони договору визначили, що предметом цього договору є порядок взаємовідносин, що виникають між Експедитором і Перевізником при плануванні, здійсненні та оплаті транспортних послуг при перевезеннях вантажів у міжнародному автомобільному сполученні.
Пунктом 2.1 Договору № FP-18/09/2023 передбачено, що Експедитор виступає від свого імені і за дорученням організацій, з якими має прямі договори, і які є самостійними юридичними особами.
Відповідно до пункту 2.2. Договору № FP-18/09/2023 Перевізник виступає від свого імені, гарантує високу якість обслуговування замовників Експедитора і несе перед ними повну матеріальну відповідальність.
У пункті 2.3 Договору № FP-18/09/2023 сторони передбачили, що перевезення виконуються відповідно до умов цього Договору, міжнародного перевезення вантажів (КДПВ), митної конвенції про Конвенції про договір міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, інших міжурядових угод.
Пунктом 2.4 Договору № FP-18/09/2023 сторони взяли на себе зобов'язання не розголошувати комерційну інформацію і не вживати інших дій, які можуть завдати матеріальної та моральної шкоди іншій стороні.
У пункті 3.1 Договору № FP-18/09/2023 зазначено, що Експедитором для здійснення конкретних перевезень подаються телексом або фактом заявники з метою здійснення перевезень вантажів.
У заяві повідомляється: дата і точна адреса завантаження/розвантаження; адреса відправника і одержувача вантажу; адреси проведення митних формальностей при навантаженні і розвантаження вантажу; відомості про вантаж; маршрут руху; необхідний рухомий склад; суму фрахту; митниці перетину кордону, експедиторські фірми по обробці вантажів на прикордонних переходах, особливості перевезення конкретного вантажу та інші додаткові інструкції.
Крім того, у пункті 3.4 Договору № FP-18/09/2023 сторони передбачили, що Перевізник інформує Експедитора про вихід автомобіля під завантаження, повідомляє номер автомобіля і причепа, прізвище водія, орієнтовне прибуття на прикордонні переходи.
Розділом 5 Договору № FP-18/09/2023 передбачені зобов'язання Перевізника.
Так, пунктом 5.2 Договору № FP-18/09/2023 передбачено, що Перевізник негайно інформує Експедитора у всіх випадках наднормативних простоїв, вимушеної затримки в дорозі, їх причини та інших непередбачених обставин, що перешкоджає своєчасній доставці вантажів. Всі дії, пов'язані із забезпеченням та своєчасною доставкою вантажів виконуються силами і засобами Перевізника і за його рахунок.
Відповідно до пункту 5.4 Договору № FP-18/09/2023 Перевізник інструктує водіїв про правила і умови перевезень вантажів у міжнародному сполученні, про порядок прийому і здачі вантажів, правила оформлення товарно-транспортної накладної, митної та іншої документації, правила дорожнього руху, дотриманні режиму праці та відпочинку при управлінні транспортним засобом.
Пунктом 5.5 Договору № FP-18/09/2023 визначено, що Перевізник несе відповідальність за дії своїх водіїв на іноземній території та території СНД і дотримання ними національних законів і міжнародних конвенцій. У зв'язку з цим відшкодовує всі витрати, що можуть виникнути внаслідок невиконання водіями приписів і правил поводження з митним вантажем або внаслідок невідповідності даних в транспортних документах фактичному вантажу.
Відповідно до пункту 5.6 Договору № FP-18/09/2023 Перевізник відшкодовує Експедитору всі витрати, пов'язані з виконанням перевезень, нанесенням матеріальних збитків вантажу, а також в інших непередбачених випадках.
У пункті 7.1 Договору № FP-18/09/2023 передбачено, що у разі пошкодження, знищення вантажу, що перевозиться, прострочення в доставці Перевізник несе матеріальну відповідальність перед власником вантажу відповідно до Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах, МДП.
У пункті 11.1 Договору № FP-18/09/2023 передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діятиме до 31.12.2023.
Якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення терміну дії договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про розірвання цього договору, то термін його дії буде автоматично продовжуватися на кожний наступний календарний рік (пункт 11.2 Договору № FP-18/09/2023).
Судом встановлено, що на виконання умов, погоджених у заявці, 20-21.09.2023 в Іспанії до автомобілю з державним номером НОМЕР_1 / НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 відправниками було завантажено товар позивача.
03.10.2023 автомобіль з державним номером AO0105EX/ НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 прибув на територію Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна фірма "Екоресурс" за адресою: Дніпропетровська область, с. Партизанське, вул. Заводська, 29 з товаром, належним позивачу.
Як зазначає позивач, при відкритті машини водієм в присутності представників Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна фірма "Екоресурс" та страхового комісара з'ясувалось, що в машині пошкоджений товар (на дні причепа розбитий мармур, на передній стійці сляби з тріщинами, стійку було здвинуто до середини причепа).
04.10.2023 складено Акт про загибель, пошкодження, втрату майна (далі - Акт про загибель), що належить позивачу, в якому, серед іншого, зафіксовано наступне:
1) у розділі І Загальні відомості про подію, яка відбулась у графі "час та дата настання події" було зазначено: 03.10.2023 14:20;
2) у розділі І Загальні відомості про подію, яка відбулась у графі "характеристика події" зазначено: пошкодження вантажу внаслідок аварійної ситуації на дорозі.
Також у Акті про загибель наведено детальний опис пошкоджень майна, а саме: плити ТР13325 - мікротріщини на 2 плитах, палет з 6 листів Carrara Venata без пошкоджень, ТР13786 Cosmic з пошкодженими кутами 11х24 см, 11х20 см в слебе, FCP 0001 Cippolino мікротріщини L-10 см у верхній частині, Dovor White FDO 0002 8 одиниць, TAJMAHAL тріщини у нижній частині НОМЕР_4 м, ТР 14045 Кriptol 2 листа розбиті, тріщини у центральній частині, Dall Mare TRB 596 2 листа розбиті, тріщини, TP 14289 Belvedere 2 листа розбиті.
До Акта про загибель водієм ОСОБА_3 додані наявні у матеріалах справи пояснення від 04.10.2023, у яких останній зазначив наступне: "Я водій, ОСОБА_1 , водій т/з А00105ЕХ здійснюючий міжнародне перевезення з Іспанії до України для замовника "Екоресурс" по даному факту можу пояснити наступне: слідуючи в Кіровоградській області с. Велика Виска на дорозі склалась аварійна ситуація і в автомобілі спрацювала система екстреного гальмування, через що вантаж змістився та був пошкоджений. Відеодоказів не маю, у зв'язку з забороною фото та відеофіксації на території України".
При цьому судом встановлено, що відповідно до міжнародної накладної CMR №131755 позивачем отримано вантаж від Florantina Stone S.A. 04.10.2023 та внесено запис такого змісту: "Розбито 20 слябів при транспортуванні. Вивантаження в присутності страхового комісара 04.10.2023 о 14:20". Також відповідно до міжнародної накладної CMR № 131757 позивачем отримано вантаж від Gomez Grau S.L 04.10.2023 та внесено запис такого змісту: "Розбито 6 слябів при транспортуванні та 2 при транспортуванні. Вивантаження в присутності страхового комісара 04.10.2023 о 14:20".
На підтвердження понесених збитків, сума яких заявлена позивачем до стягнення у цій справі, останнім до позовної заяви долучені такі документи:
- платіжна інструкція від 18.09.2023 № 336, на підтвердження здійснення оплати позивачем в сумі 8 547,55 євро на користь Gomez Grau S.L на виконання контракту № 10/02-2023;
- платіжна інструкція від 30.09.2023 № 300, на підтвердження здійснення оплати позивачем в сумі 11 595,70 євро на користь Florantina Stone S.A. на виконання контракту №10/06-2021;
- платіжна інструкція № 4012 від 27.09.2023 на суму 185 000,00 грн без ПДВ, на підтвердження здійснення позивачем на користь ОВВ, ДМУ передплати за митне оформлення вантажу;
- платіжна інструкція № 4013 від 27.09.2023 на суму 30 000,00 грн без ПДВ, на підтвердження здійснення позивачем на користь ОВВ, ДМУ передплати за митне оформлення вантажу;
- платіжна інструкція № 4018 від 03.10.2023 на суму 4 000,00 грн без ПДВ, на підтвердження здійснення позивачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберія Груп" оплати за консультаційні послуги;
- інвойс Florantina Stone S.A. від 20.09.2023 № Е 15191 на суму 12 948,30 євро;
- пакувальний лист Florantina Stone S.A. від 20.09.2023 № Е15191;
- проформа інвойс Gomez Grau S.L від 13.09.2023 № 454/2023 на суму 10 266,13 євро;
- комерційний інвойс Gomez Grau S.L від 21.09.2023 № 23/D/00138;
- Акт про загибель від 04.10.2023.
Відповідно до здійсненого позивачем розрахунку заявлених вимог загальна сума збитків, понесених позивачем, складає 10 996, 73 євро, що станом на день звернення із позовом становить 465 931, 45 грн, з яких: сума пошкодженого товару, який був оплачений - 419 786,70 грн; сума витрат, сплачених позивачем за митне оформлення товару - 88 585,07 грн.
Станом на день звернення позивача до суду, відповідачем як Перевізником не відшкодовані завдані позивачу збитки внаслідок пошкодження вантажу, що, з огляду на наведені вище обставини, і стало підставою для звернення останнього із цим позовом.
НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ОЦІНКА СУДУ
Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача як Перевізника збитків, завданих пошкодженням вантажу позивача під час міжнародного перевезення автомобільним транспортом. Вартість пошкодженого товару разом з послугами його розмитнення складає суму позову.
За правовою природою спірні правовідносини сторін віднесені до договірних зобов'язань перевезення вантажів, транспортного експедирування і послуг, загальні положення про послуги, перевезення і транспортне експедирування визначені главами 63-65 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), главою 32 Господарського кодексу України (далі - ГК України), загальні положення про договір - розділом ІІ книги 5 ЦК України, главою 20 ГК України, загальні положення про правочини - розділом IV книги 1 ЦК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - глвою 51 ЦК України, розділом V ГК України.
Також, спірні правовідносини перебувають у сфері регулювання Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м.Женеві, Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" № 57-V від 01.08.2006, які з урахуванням предмету позову є спеціальними нормативними актами.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
За змістом приписів статей 11, 16 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 20 ГК України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
За змістом частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в статтях 509, 526 ЦК України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, в силу приписів статті 526 ЦК України, яка кореспондується з частиною 1 статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
За змістом частин 1, 3 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Частинами 1 та 2 статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі статтею 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (стаття 905 ЦК України).
За змістом частини 1 статті 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частини 1-3 статті 909 ЦК України).
Відповідно до частин 1-3 статті 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу. Відправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог. Перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.
Згідно з частиною 1 статті 918 ЦК України завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (частина 1 статті 920 ЦК України).
Частиною 1 статті 929 ЦК України унормовано, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Дана норма також кореспондується зі статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та статтею 316 ГК України.
Також правовідносини за договором перевезення вантажу врегульовані нормами ГК України.
Так, згідно зі статтею 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Відповідно до статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до частин 1-3 статті 308 ГК України вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з частинами 2, 3 статті 310 ГК України одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням. Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це.
Виходячи зі змісту наведених норм, перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.
Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб'єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов'язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.
Частиною 6 статті 315 ГК України передбачено, що щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторін договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами. Такими документами можуть бути: міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом статей 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
З огляду на наведене - предметом доказування у справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.
Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 910/4962/18.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача, наявності та розміру понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 910/3579/17 та від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, яка враховується судом при розгляді цієї справи.
Пунктом 4 частини 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
За приписами частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 617 ЦК України унормовано що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (частина 1 статті 924 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на перевізнику.
Таким чином, перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли вантаж було втрачено за відсутності вини перевізника, зокрема, якщо причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини 1 статті 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.
Відтак законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.
Частина 1 статті 9 Конституції України унормовує, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до абзацу 39 статті 1 Закон України "Про автомобільний транспорт" (далі також - Закон) міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.
Організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (частина 1 статті 53 Закону).
Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" № 57-V від 01.08.2006 постановлено приєднатися до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м. Женеві (далі - Конвенція).
Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція), встановлено, зокрема, наступне:
- ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін (абзац 38 частини 1 статті 1 Конвенції);
- перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки (частина 1 статті 17 Конвенції);
- вважається, що мало місце прострочення доставки, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін, фактична тривалість перевезення з урахуванням обставин справи, і зокрема, у випадку часткового завантаження транспортного засобу, часу, необхідного при звичайних умовах для комплектації вантажів для повного завантаження, перебільшує час, який був би необхідний сумлінному перевізнику (стаття 19 Конвенції);
- прострочення в доставці вантажу може призвести до сплати компенсації лише в тому випадку, якщо заява перевізнику була зроблена у письмовій формі протягом двадцяти одного дня від дня передачі вантажу у розпорядження одержувача;
- при обчисленні термінів, що передбачені цією статтею, відповідно день видачі вантажу, день перевірки, або день передачі вантажу у розпорядження одержувача до терміну не зараховується (частини 3, 4 статті 30 Конвенції).
Статтею 3 Конвенції передбачено, що перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.
Перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути (пункти 1, 2 статті 17 Конвенції).
Приписами пунктів 1, 2 статті 18 Конвенції визначено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.
Якщо перевізник встановить, що через обставини, які склалися, утрата вантажу чи його ушкодження могли бути наслідком одного чи декількох особливих ризиків, зазначених у пункті 4 статті 17, то вважається, що вони відбулися внаслідок цього. Однак, позивач має право довести, що утрата або ушкодження фактично не були пов'язані, повністю або частково, з одним з цих ризиків.
Відповідно до пункту 4 статті 17 Конвенції за умови дотримання пунктів 2 - 5 статті 18, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного зокрема з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача (підпункт с) пункту 4 статті 17 Конвенції).
За змістом частин 1-4 статті 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.
Отже, загальною умовою відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу є вина, наявність якої припускається. Перевізник повинен довести свою невинуватість шляхом посилання на обставини: по-перше, яким не міг запобігти та по-друге, усунення яких від нього не залежало.
В той же час, зазначена спростовна презумпція вини перевізника відповідно до пункту 4 статті 17, пункту 2 статті 18 Конвенції покладає саме на позивача обов'язок доведення наявності такої вини у випадку, якщо перевізник встановить, що втрата чи пошкодження вантажу могло бути наслідком особливих ризиків, пов'язаних, зокрема, з навантаження вантажу відправником чи особами, які діють від його імені.
Обов'язки перевізника під час прийняття товару до перевезення визначені в пункті 1 статті 8 Конвенції та полягають в обов'язку перевірити вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування, нумерації місць та перевірити зовнішній стан вантажу і його упаковки. При цьому, право вимоги перевірки вмісту вантажних місць належить вантажовідправнику (пункт 3 статті 8 Конвенції).
За змістом наведених норм законодавства та з урахуванням висновків Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 907/746/17, від 05.02.2019 у справі № 903/181/18, від 26.03.2018 у справі № 910/5040/17, від 21.02.2020 у справі № 907/746/17 перевізник, прийнявши товар в пункті завантаження без будь-яких зауважень у товарно-транспортних документах, в тому числі без зазначення недоліків, пов'язаних з порушенням порядку завантаження товару, його розміщення, кріплення у транспортному засобі, несе повну відповідальність за його збереження до моменту передання вантажоодержувачу.
Враховуючи приписи статей 17, 18 Конвенції (Закон України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів") у співвідношенні із статтями 22, 611, 623, глави 64 (Перевезення) ЦК України, статтями 224, 225, глави 32 (Правове регулювання перевезення вантажів) ГК України, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку та вини.
З аналізу Конвенції, глави 32 ГК України та глави 64 ЦК України вбачається, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі. Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника. Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення.
Перевізник звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: усунення цих обставин не залежало від перевізника; перевізник не міг запобігти цим обставинам (внаслідок дій або недогляду відправника вантажу, особливих природних властивостей перевезеного вантажу, внаслідок інструкцій замовника перевезення, дефекту вантажу, недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути, й інших обставин, передбачених законом).
Конвенція, ЦК України та ГК України передбачають звільнення перевізника від відповідальності, у разі вчинення ним дії з запобігання та усунення обставин, що можуть спричинити втрату чи пошкодження вантажу, а також наявність обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.
Суд звертає увагу, що нормами вказаної Конвенції саме на перевізника покладається тягар ужиття всіх можливих заходів з належного виконання перевезення і відповідальності за їх невиконання, а вина перевізника за втрату, нестачу, псування та ушкодження вантажу презюмується та не підлягає доведенню замовником.
Аналізуючи викладене вище в сукупності та з огляду на матеріали справи, суд наголошує, що оскільки Перевізник (відповідач у справі) в особі його довіреної особи водія ОСОБА_1 прийняв товар у пункті завантаження, а у графі 18 міжнародних товарно-транспортних накладних CMR № 131755 та CMR № 131757 застережень щодо неправильності завантаження товару, його розміщення, кріплення у транспортному засобі не зазначено, то саме Перевізник несе повну матеріальну відповідальність як за кількість та стан вантажу з моменту його прийняття до моменту розвантаження, так і за можливі пошкодження товару під час перевезення у вигляді відшкодування збитків внаслідок здійснення перевезення цього вантажу без вжиття усіх можливих заходів його схоронності.
Факт пошкодження вантажу встановлено Актом про загибель від 04.10.2023.
При цьому укладений між відповідачем (Перевізником) та третьою особою (Експедитором) договір № FP-18/09/2023 від 18.09.2023 у пунктах 5.5, 5.6, 7.1 також передбачає, що Перевізник несе відповідальність за дії своїх водіїв на іноземній території та території СНД і дотримання ними національних законів і міжнародних конвенцій, а також відшкодовує всі витрати, пов'язані з виконанням перевезень, нанесенням матеріальних збитків вантажу, а також в інших непередбачених випадках.
З огляду на викладене, саме на фізичну особу-підприємця Лакатош Івана Івановича як Перевізника покладений обов'язок забезпечити схоронність вантажу в період здійснення перевезення, тобто з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, вчиняти дії з запобігання обставин, що можуть спричинити пошкодження вантажу.
Водночас відповідач посилається, зокрема, на пункт 3.5 договору № FZ-03/08/20 від 03.08.2020, за яким забезпечення упаковки, правильності розміщення і кріплення вантажу за нормами, що гарантує збереження вантажу під час транспортування і безперешкодний проїзд по вагових обмеженням є обов'язком Замовника - Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна фірма "Екоресурс".
Разом з тим, судом не встановлено обставин, які б свідчили про будь-які спори сторін справи щодо перевезення на етапі завантаження. Це свідчить про те, що обидві сторони на цьому етапі виходили з того, що правильність розміщення та кріплення вантажу є належними для його перевезення.
Отже, суд враховує відсутність у матеріалах справи доказів того, що Перевізником (відповідачем) якимось чином висловлювались заперечення щодо розміщення вантажу і його кріплення. При цьому як уже зазначалося, відсутні записи Перевізника щодо неналежного розміщення і кріплення вантажу і в CMR, як це передбачено частинами 1, 2 статті 8 Конвенції.
Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження вчинення Перевізником (відповідачем) будь-яких дій з запобігання обставин, що могли спричинити пошкодження вантажу, вжиття всіх можливих заходів з належного виконання перевезення, зокрема щодо перевірки кріплення вантажу, що належить позивачу та, у разі сумніву у його надійності, звернення до Експедитора (третьої особи) з повідомленням про неможливість подальшого перевезення та для отримання відповідних інструкцій.
При цьому твердження відповідача про те, що умови договору № FP-18/09/2023 від 18.09.2023 та заявка від 20.09.2023 не містили будь-яких застережень щодо транспортування вантажу, а також виконання Перевізником обов'язків щодо координації розміщення та кріплення вантажу на вантажній платформі, перевірки стану вантажу (якості товарної упаковки) визнаються судом необґрунтованими, оскільки, як уже зазначалося, жодним чином не спростовують наявність у Перевізника обов'язку забезпечити схоронність вантажу в період здійснення перевезення, тобто з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, вчиняти дії з запобігання обставин, що можуть спричинити пошкодження вантажу.
Відтак, доказів, які б достовірно свідчили, що представник Перевізника (відповідача) - водій вчиняв дії, направлені на запобігання та усунення обставин, що можуть спричинити пошкодження вантажу, відповідачем суду не надано.
З урахуванням наведеного суд висновує, що фізичною особою-підприємцем Лакатош Іваном Івановичем належними доказами не доведено, що вантаж був пошкоджений саме з причин його неналежного кріплення вантажовідправником.
Щодо Сюрвеєрського висновку від 02.11.2023 № 01241, який наданий відповідачем на підтвердження своїх заперечень, суд зазначає наступне.
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (стаття 98 ГПК України).
Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав (стаття 101 ГПК України).
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 ГПК України).
Суд відзначає, що надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду, тоді як принцип оцінки доказів "поза розумним сумнівом" полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Водночас, судове пізнання завжди опосередковане оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2020 року у справі № 910/5300/17.
Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.
В свою чергу, досліджуючи під час розгляду справи Сюрвеєрський висновок від 02.11.2023 № 01241, судом встановлено, що останній виконано суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Ільченком Денисом Валерійовичем.
Разом з тим, у Сюрвеєрському висновку від 02.11.2023 № 01241 не зазначено, що сюрвейер обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтею 384 Кримінального кодексу України.
Таким чином, відповідно до положень Закону України "Про судову експертизу" Сюрвеєрський висновок від 02.11.2023 № 01241 не є належним та допустимим доказом у розумінні вказаних вище приписів закону та в розумінні Закону України "Про судову експертизу" не є висновком експерта, відтак не може розглядатись судом як висновок експерта.
Крім того суд відзначає, що Сюрвеєрський висновок від 02.11.2023 № 01241 було виконано: (1) в межах страхової справи на замовлення Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС", яке немає відношення до сторін у цій справі; (2) без реального огляду (дослідження) пошкодженого вантажу, пакування та транспортного засобу, а лише на підставі наданих Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" даних, документів та фотографій, що виключає об'єктивність оцінки реальності настання страхового випадку та причини пошкодження вантажу.
Отже, наявні підставі стверджувати, що висновок не містить об'єктивну оцінку причин пошкодження вантажу, відтак цей висновок є неналежним та недопустимим доказом.
Щодо заяви свідка ОСОБА_1 , суд зазначає таке.
В матеріалах справи наявна нотаріально засвідчена заява свідка ОСОБА_1 від 05.08.2024, що була приєднана до матеріалів справи за клопотанням представника відповідача, за змістом якої вбачається, що останній, працюючи на посаді водія у фізичної особи-підприємця Лакатош Івана Івановича, з 20.09.2023 по 04.10.2023 за допомогою автопоїзда у складі транспортних засобів д.н.з. НОМЕР_5 / НОМЕР_6 здійснював міжнародне перевезення за маршрутом м. Аліканте (Іспанія) - м. Дніпро (Україна) для замовника - Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна фірма "Екоресурс". Також у заяві свідок пояснив, що "згідно заявки № FP 94 від 20.09.2023 на перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, до договору № FP-18/09/2023 від 18.09.2023 я мав 3 місця завантаження. На першому та другому завантаженні мені завантажили мраморні плити та закріпили їх ременями кріплення вантажу. Вантаж був розміщений на двох A-подібних підставках. Потім я приїхав на 3 місце завантаження, де вантажники розкріпили одну A-подібну підставку з мрамором з першого завантаження, тому що свою продукцію, тобто мраморні плити, вони відмовились вантажити на окрему А-подібну підставку і довантажили свій вантаж (мраморні плити більшого розміру) на цю А-подібну підставку на якій вже був розміщений вантаж з попереднього місця завантаження. Кріплення вантажу на третьому місці завантаження проводили виключно працівники складу, корекції вносити мені не дозволяли. Хочу наголосити, що розмір мраморних плит на третьому завантаженні сильно не співпадав з висотою мраморних плит, які завантажили на першому місці. Крім того, між собою дані мраморні плити не були перекладені жодним перекладочним матеріалом, а також A-подібні підставки на яких був розміщений вантаж не були належним чином закріплені до платформи за допомогою розпірних брусків чи ременів. Жодних додаткових інструкцій щодо кріплення чи розміщення вантажу я не отримував. В подальшому, під час виконання перевезення в Кіровоградській області на дорозі склалась аварійна ситуація і в автомобілі спрацювала система "екстреного гальмування" і я відчув, що вантаж у напівпричепі змістився. Наголошую на тому, що зіткнення із іншими учасниками дорожньою руху чи елементами дорожньої інфраструктури не було. У зв'язку з цим вважаю, що зміщення вантажу і його часткове пошкодження внаслідок цього, могло трапитись через неналежне розміщення та кріплення вантажу. Система "екстреного гальмування" встановлена у автомобілі для уникнення дорожньо-транспортних пригод і вмикається автоматично. За умови належного кріплення та розміщення вантажу під час «екстреного гальмування» вантаж не повинен зміщуватись чи перекидатись. Під час здійснення перевезення вантажу його зсув і часткове пошкодження могло трапитись як до увімкнення "екстреного гальмування" так і після цього. Оскільки напівпричіп був опломбований, я під час руху не мав до нього доступу, тому не можу достеменно сказати коли саме відбувалось зміщення вантажу, скільки разів вантаж у дорозі зміщувався і коли саме він був пошкоджений".
Надаючи оцінку показанням свідка, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Так, відповідно до частини 1 статті 66 ГПК України свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Статтею 87 ГПК України встановлено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Статтею 88 ГПК України визначено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
Правила щодо оцінки доказів закріплено у статті 86 ГПК України, згідно з частиною 1 якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У пункті 85 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 01.06.2023 у справі №914/596/22 викладено правовий висновок про те, що оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20).
Разом з тим, відповідно до положень частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, застосовуючи стандарт доказування вірогідності доказів, судом не беруться до уваги показання свідка щодо причин пошкодження вантажу з підстав що: (1) свідок є працівником (водієм Перевізника) фізичної особи-підприємця Лакатош Івана Івановича, а тому наявні обґрунтовані причини ставити під сумнів об'єктивність поданих показів; (2) показання містять виключно суб'єктивну оцінку свідка щодо подій, які трапились під час перевезення вантажу, та, як наслідок, причин його пошкодження, а також у зв'язку з їх суперечністю іншим доказам по справі та положенням чинного законодавства щодо здійснення транспортно-експедиторської діяльності.
При цьому надаючи оцінку наведеним в заяві свідка поясненням щодо подій та обставин, які трапились під час здійснення перевезення вантажу та подальшого його часткового пошкодження, суд також вважає за необхідне врахувати умови пункту 5.2 Договору № FP-18/09/2023 щодо обов'язку Перевізника з негайного інформування Експедитора у всіх випадках наднормативних простоїв, вимушеної затримки в дорозі, їх причини та інших непередбачених обставин, що перешкоджає своєчасній доставці вантажів). Проте відповідачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження виконання останнім такого договірного обов'язку, що, з урахуванням наведених пояснень самим же свідком (стосовного того, що водій відчув зміщення вантажу у напівпричепі після спрацювання системи "екстреного гальмування"), додатково може свідчити про недобросовісність поведінки відповідача.
Згідно зі статтею 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).
За частиною 2 статті 74 ГПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 ГПК України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 ГПК України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд також спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні ЄСПЛ "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" ("Ruiz Torija v. Spain") від 09.12.1994, серія A, N 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" ("Suominen v. Finland"), N 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" ("Hirvisaari v. Finland"), №49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 року Верховного Суду у справі № 910/13407/17.
Судом встановлено, що відповідачем як Перевізником не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження існування обставин, які звільняють його від відповідальності за знищення (пошкодження) вантажу, що сталося з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а тому особою, відповідальною за пошкодження вантажу судом визнано відповідача.
Враховуючи викладене вище, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Підсумовуючи зазначене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх обґрунтованість та доведеність відповідно до здійсненого позивачем розрахунку розміру суми спірних збитків з урахуванням норм Конвенції, правильність якого (розрахунку) відповідачем не спростована та не заперечувалась.
Розподіл судових витрат
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Лакатош Івана Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торговельна фірма "Екоресурс" (52012, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, село Партизанське, вулиця Заводська, будинок 29, код ЄДРПОУ: 33906346) 465 931,45 грн (чотириста шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот тридцять одну гривню 45 коп.) завданих збитків, а також 6 988,97 (шість тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім гривень 97 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складене та підписане 19.03.2025.
Суддя Д. Є. Мірошниченко